Рішення № 78757987, 12.12.2018, Приазовський районний суд Запорізької області

Справа № 2/325/491/2018

325/1730/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року Приазовський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Васильцової Г.А.

за участю секретаря: Краснової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини та визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приазовська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_2 в період часу з січня 2006 року по 13 грудня 2013 року по вул. Ломоносова, 22/8, в м. Мелітополі Запорізької області; визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 5,75 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Степанівської Першої сільської ради, право на яку померлій ОСОБА_2 посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 037832, виданим Степанівською Першою сільською радою 03 жовтня 2001 року.

Позов обґрунтований тим, що 13 грудня 2013 року померла мати позивача ОСОБА_2. Починаючи з 2006 року і до моменту її смерті, мати, у зв'язку зі слабким станом здоров'я, проживала разом з ним за місцем його реєстрації і перебувала на його повному утриманні, хоч і була зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя, 11 вересня 1987 року та 04 серпня 2006 року, ОСОБА_2 склала заповіти, якими все своє майно заповіла позивачеві. Крім нього, як спадкоємця за заповітом на спадщину мами претендував його рідний брат ОСОБА_3, однак судом в задоволенні його позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено. Відмовлено судом і в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного на користь позивача. Таким чином на сьогодні він не має права претендувати на спадщину мами та жодним чином його прав та законних інтересів розгляд цієї справи не стосується.

Позивач вважає, що має право на спадкування незалежно від подання заяви про прийняття спадщини, оскільки його мама постійно протягом восьми років до моменту смерті проживала з ним та перебувала на його повному утриманні. У 2005 році він захворів на хронічний вірусний гепатит С та постійно періодично проходив дороге лікування в м. Запоріжжі, у зв'язку з чим не мав ні часу, ні коштів на звернення до нотаріуса. У вересні 2016 року він звернувся до нотаріальної контори з заявою про оформлення спадщини після смерті мами, однак 14 вересня 2016 року нотаріусом в оформленні спадщини йому було відмовлено, оскільки ним пропущений встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини. При цьому, документами було підтверджено місце зареєстрованого проживання його мами, яке відрізнялося від його зареєстрованого місця проживання. Також позивач не має правовстановлюючого документа на земельну ділянку, який був втрачений після смерті мами. Наявна тільки копія Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 037832, виданого ОСОБА_2 Степанівською Першою сільською радою 03 жовтня 2001 року. Зважаючи на вищевикладене він звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 20.11.2018 року задоволене клопотання представника позивача про допит свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило, відповідачем відзиву на позовну заяву не було надано.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив той факт, що його мати ОСОБА_2 проживала разом з ним за адресою: вул. Ломоносова, 22/8, м. Мелітополь Запорізької області з 2006 року. Він доглядав за матір’ю до її смерті 13 грудня 2013 року та здійснив її поховання. Позов підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_10 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з?явився, проте надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника Степанівської Першої сільської ради та що позов визнає повністю.

Представник третьої особи Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області у судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ОСОБА_11 у судовому засіданні не заперечувала проти позову ОСОБА_1, просила прийняти рішення по справі на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, думку третьої особи, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 13 грудня 2013 року у місті Мелітополь Запорізької області померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії I-ЖС № 279691, виданим виконавчим комітетом Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області 16.12.2013 року, актовий запис № 23 /а.с. 12/.

В лікарському свідоцтві про смерть № 32 від 14 грудня 2013 року, вказано, що ОСОБА_2 померла 13 грудня 2013 року вдома за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.15-16/.

ОСОБА_1 – позивач по справі є сином померлої, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії V1-УР № 331686, виданого повторно 03.09.1965 року /а.с. 11/.

Згідно довідки № 1014 від 17.10.2018 року, виданої Степанівською Першою сільською радою /а.с. 36/ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_3, з 2006 року по день смерті 13.12.2013 року на території села не мешкала.

Факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підтверджують свідки: свідок ОСОБА_8, яка у судовому засіданні 12.12.2018 року пояснила, що ОСОБА_1 її знайомий, з яким вона підтримує дружні стосунки, а тому знає, що ОСОБА_1 з 2006 року мешкав разом з мамою, яку забрав до себе, коли остання захворіла. З того часу вона постійно проживала в одній із кімнат 3-кімнатної квартири свого сина в м. Мелітополі, їй купували ліки та при необхідності викликали швидку допомогу; свідок ОСОБА_6, яка у судовому засіданні 12.12.2018 року, пояснила, що вони з ОСОБА_1 є сватами, її син одружений на його дочці, познайомилися у 2010 році, на момент знайомства в його квартирі проживала мати ОСОБА_12. Вона проживала там постійно до моменту смерті, доглядали за бабусею дуже добре.

З урахуванням наведеного, у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх покази об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Таким чином, суд вважає, що позивачем було надано достатньо доказів, які підтверджують його вимоги в частині встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому слід визнати той факт, що ОСОБА_1 постійно проживав спільно зі спадкодавцем ОСОБА_2, померлою 13 грудня 2013 року, на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2.

Вирішуючи питання про встановлення факту прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 та визнання права власності на спадкове майно, суд виходить з наступного.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, на належне їй майно, що складається, у тому числі, з земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,75 га, розташованої на території Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області, про що свідчить копія державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 037832 /а.с. 37-38/.

Згідно копії заповіту від 04.08.2006 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Степанівської Першої сільської ради ОСОБА_13 та зареєстрованого в реєстрі за № 216, ОСОБА_2 заповіла земельну ділянку у розмірі 5,75 га, розташовану на території Степанівської Першої сільської ради, що належить їй згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 037832, виданого 03.04.2001 року Степанівською Першою сільською радою, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

ОСОБА_3, рідний брат ОСОБА_1, звертався до суду з позовом про визнання вищевказаного заповіту недійсним та визнання за позивачем права власності на спадкове майно. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 07.03.2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17.07.2018 року рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07.03.2018 року залишено без змін. Тобто дійсність заповіту, складеного від імені ОСОБА_2 04.08.2006 року, є підтвердженою.

Крім того, ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 27.07.2017 року позовні вимоги задоволено. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07.12.2017 року рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27.07.2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом відмовлено. Постановою Верховного суду від 25.07.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Тому ОСОБА_3 не має права претендувати на спадщину ОСОБА_2 та його прав та законних інтересів розгляд цієї справи не порушує.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені в ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особина випадок своєї смерті, а згідно з ч.1,2,3 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцям одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або її не прийняти. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, з урахування того, що ОСОБА_1 мешкав разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 і протягом строку для прийняття спадщини не відмовився від неї, суд вважає, що ОСОБА_1 шляхом пасивної поведінки прийняв спадщину.

Позивач стверджує, що оригінал правовстановлюючого документу на земельну ділянку був втрачений після смерті матері, залишилася тільки копія Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 037832, виданого ОСОБА_2 Степанівською Першою сільською радою 03 жовтня 2001 року. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 та про видачу свідоцтва про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку.

Однак 14 вересня 2016 року постановою державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області, який діє в порядку заміщення державного нотаріуса Приазовської районної державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_14 йому було відмовлено в оформленні спадщини, оскільки пропущений встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини та не подано документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії /а.с.19-20/.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, суд вважає, що позивачем було надано достатньо доказів, які підтверджують його вимоги, тому слід визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 5,75 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Степанівської Першої сільської ради, право на яку померлої ОСОБА_2 посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 037832, виданим Степанівською Першою сільською радою 03 жовтня 2001 року.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 209, 247, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини та визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приазовська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_2 в період часу з січня 2006 року по 13 грудня 2013 року по вул.. Ломоносова, 222/8, в м. Мелітополі Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, у порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 5,75 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Степанівської Першої сільської ради, право на яку померлій ОСОБА_2 посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 037832, виданим Степанівською Першою сільською радою 03 жовтня 2001 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя:

Повний текст судового рішення складений 21.12.2018 року.