Рішення № 78757578, 02.10.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 02.10.2018

Справа № 334/3724/17

Провадження № 2/334/786/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Алєйніковій О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач в особі ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за заявою б/н від 29 травня 2012 року, в якому вказує, що відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту ОСОБА_1 керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку» додаються до позовної заяви.

Власник картрахунку зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 Договору. Овердрафт (п.1.1.1.52 Договору) – це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операцій по платіжній картці над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Договору. Відповідно до п. 1.1.2.1.5 до обов’язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов’язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межам встановленого кредитного ліміту.

Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов’язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав.

Відповідач станом на 18 квітня 2017 року має заборгованість – 19014,79 грн., яка складається з наступного: 11063,60 грн. – тіло кредиту; 1658,20 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом; 4911,33 грн. – нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 881,66 грн. – штраф (процентна складова).

На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», тому він змушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, в позові просить слухати справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності представника позивача.

Відповідач у судове засідання не з’явився, надав до суду заперечення та клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не підтримує в повному обсязі. Подав до суду заперечення, в якому вказує, що він дійсно мав у користуванні кредитну картку ПАТ КБ «ПриватБанк», проте після відрядження в Республіці Таджикистан, в якому він перебував у період часу з 30.05.2016 року, відповідачу стало відомо, що з його кредитної картки, яка постійно знаходилась при ньому, було неодноразово незаконним шляхом знято грошові кошти на загальну суму приблизно 3000 гривень. Відповідач одразу звернувся до відділення банку, де повідомив представника даного відділення щодо виявлених обставин. Після цього відповідач вимагав зупинення накладення штрафних та процентних санкцій по кредитному договору, а 26.11.2016 року звернувся до Дніпровського відділення поліції ГУНП в Запорізькій області з відповідною заявою, про що до ЄРДР було внесено відповідні відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та його було допитано в якості потерпілого. Про даний факт ОСОБА_2 повідомив банк. Працівник відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» демонстрував відповідачу на комп’ютері фотознімки з банкомату невідомої особи, яка незаконно заволоділа вищезазначеними грошовими коштами.

Представник позивача надав відповідь на заперечення, в якій вказує, що про втрату картки відповідач не заявляв, з виписки по рахунку вбачається, що грошові кошти з картки використовувались шляхом купівлі товару, отже особа, яка користувалась коштами мала в наявності платіжну карту і знала ПІН-код властивий даній картці. Банк виконав всі зобов’язання щодо даної заяви, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм оцінку, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до заяви № б/н від 29 травня 2012 року, в якому вказує, що відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту ОСОБА_1 керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку» додаються до позовної заяви.

Власник картрахунку зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 Договору. Овердрафт (п.1.1.1.63 Договору) – це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операцій по платіжній картці над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов’язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межам встановленого кредитного ліміту.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач станом на 18 квітня 2017 року має заборгованість – 19014,79 грн., яка складається з наступного: 11063,60 грн. – тіло кредиту; 1658,20 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом; 4911,33 грн. – нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 881,66 грн. – штраф (процентна складова).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 21.11.2016 звернувся з заявою до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області про те, що невідома особа через мережу Інтернет заволоділа грошовими коштами, які знаходились на картці ПАТ КБ «ПриватБанк», чим ОСОБА_2 останньому матеріальну шкоду на суму 3000 гривень. 21.11.2016 року було порушено кримінальне провадження №12016080050006954 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

На теперішній час досудове розслідування триває, слідчим проводяться всі необхідні слідчі дії для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

З розрахунку заборгованості за договором, укладеним з відповідачем вбачається, що 01.06.2016 року ОСОБА_2 не мав заборгованості за кредитним договором. Проте, з 15.07.2016 року з карткового рахунку відбувалося активне зняття грошових коштів. Відповідно до виписки по рахунку, операції здійснювались у м. Дніпропетровськ.

Згідно з довідкою, виданою ОСОБА_2, підтверджується, що він працює в ПрАТ «Спецгідроенергомонтаж» і перебував у відрядженні в Республіці Таджикистан у м. Рогун з 30.05.2016 року по 28.09.2016 року.

Відповідно до п. 14.12. ст. 14 Закону України від 05.04.2001, № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі Закон) користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно п. п. 14.14.; 14.16. ст. 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення.

Відповідно до п.п. 5, 6, 7, 9 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затв. Постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705 (далі Положення) користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Згідно з матеріалами справи, позивачем не надано доказів щодо зупинки здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу у вигляді кредитної картки.

Згідно п. 1.1.2.10 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» - клієнт зобов'язаний вживати заходів по запобіганню втрати (крадіжки) Карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну полосу, або їх незаконного використання.

Пунктом 1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов'язаний інформувати ОСОБА_1, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних подій необхідно звернутися у відділення Банку або зателефонувати за вказаними номерами. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не можливо дійти висновку про вину користувача як підставу цивільно-правової відповідальності.

Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила віх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач вжив необхідних заходів, передбачених у випадку крадіжки картки Умовами і правилами надання банківських послуг, проінформував ОСОБА_1, а також правоохоронні органи про факт вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а тому його вини, як підстави цивільної-правової відповідальності не вбачається, що виключає можливість стягнення з нього заборгованості, яка виникла не з його вини.

Обставин, які б свідчили, що ОСОБА_2 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, під час розгляду справи судом не встановлено. Також позивачем не доведено як здійснювались операції зі зняттям грошових коштів із карткового рахунку відповідача, зчитувалась при цьому магнітна смуга та вводився ПІН-код.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 546, 554, 610, 612, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Гнатюк