Рішення № 78757258, 21.12.2018, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/203/2018

Справа № 331/7636/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря Постарнак М.М.,

представника позивача ОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_2 ( адреса : АДРЕСА_1) до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( місцезнаходження : м. Київ, 01601, вул. Грушевського, 1-д), третя особа - Національний банк України ( місцезнаходження : м. Київ, 01601, вул. Інститутська, 9), про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору № ZРJ0 GК0000000101 від 25 грудня 2007 року, -

В С Т А Н О В И В:

6.11.2017 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ПАТ КБ « ПриватБанк», третя особа - Національний банк України, про визнання кредитного договору № ZРJ0 GК0000000101 від 25 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ « ПриватБанк», недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 грудня 2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір №ZPJ0GK0000000101, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 25000 дол. США 00 центів з кінцевим строком повернення кредиту 25.12.2021р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% місячних.

Позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам Постанови НБУ від 10.05.2007 р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вар­тість кредиту» та ст.. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до п. «в» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» пе­ред укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача.

Відповідно до п. «і» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» пе­ред укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Всупереч ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», дія якого відповідно до рішення Конституційного суду України від 10.11.2011р. по справі № 1-26/2011 поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, п.п. 2.1, 2.2, 2.4 Постанови НБУ № 168 відповідної інформації не надав.

Перед укладанням Кредитного договору Банк не надав позичальнику жодної інфо­рмації про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору, чим порушено ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пункти 3.4 та 3.5 Кредитного договору №ZPJ0GK0000000101 від 25 грудня 2007 року суперечать ст.. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 3.6 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р.

Крім того, підставою для визнання недійсності зазначеного кредитного договору, на думку позивача є укладення останнього з використанням нечесної підприємницької діяльності та наявність у ньому дискримінаційних умов щодо боржника, зокрема наявність п. 7.1 Кредитного договору, відповідно до умов якого Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на весь строк фактичного користування кредитом, при цьому розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладення додаткового правочину до цього договору.

На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 203, 215 України, ст..ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вар­тість кредиту», просить суд визнати недійсним кредитний договір №ZPJ0GK0000000101, укладений 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила суд його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його обґрунтованість та доведеність.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від нього до суду не надходило.

Представник третьої особи - Національного банку України у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від нього до суду не надходило.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 листопада 2017 року провадження у цій справі відкрито (т. 1, а.с.14).

6.12.2017 року від представника відповідача до суду надійшли письмові заперечення проти позову, з копіями документів (т. 1, а.с.21-36).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п. 9 п. 1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Ухвалою суду від 18 січня 2018 року зазначена справа призначена до розгляду у підготовче судове засідання. (т. 1, а.с. 89-91)

Ухвалою суду від 23 лютого 2018 року підготовче судове засідання відкладено на 22.03.2018р., продовжено строк проведення підготовчого судового засідання до 18 березня 2018 року. (т. 1, а.с. 103-104)

Ухвалою суду від 22 березня 2018 року підготовче судове засідання відкладено на 17.05.2018р., продовжено строк проведення підготовчого судового засідання до 18 травня 2018 року. (т. 1, а.с. 131-133)

Ухвалою суду від 07 червня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. (т. 1, а.с. 199)

Ухвалою суду від 17 липня 2018 року призначено у справі судову економічну експертизу; провадження по справі зупинено на час проведення експертизи. (т. 1, а.с. 212-215)

Ухвалою суду від 25 жовтня 2018 року відновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду. (т. 2, а.с. 40)

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення представника позивача, взявши до уваги письмові відзиви та заперечення сторін по справі, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 25 грудня 2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір №ZPJ0GK0000000101, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 25000 дол. США 00 центів з кінцевим строком повернення кредиту 25.12.2021р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% місячних. (т. 1, а.с. 9-11)

Положеннями ст. 202 ЦК України визначено, що правочинами є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини характеризуються наступними рисами: правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи; правочини завжди є правомірними діями; воля в правочинах завжди спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта правочину.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Відповідно до п.7.1 Договору Банк зобов"язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 25.12.2007р. по 25.12.2021р. включно, у вигляді zzне поновлювальної кредитної лінії (далі Договір) у розмірі 25000,00 доларів США на наступні ціни: придбання нерухомості, а також у розмірі 4018,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 № від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період оплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 26 по 31 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за кредитним договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюються у наступному порядку: щомісяця в Період сплати Позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 345,25 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно п.7.1.1 Договору Позичальник зобов'язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані у п. 7.1. Повне погашення Кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в абз. 1 п. 7.1 даного Договору.

Згідно п.7.1.2 Договору у разі порушення термінів оплати, передбачених п. 7.1.1 (в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вваж ти строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 днів.

Отже, за волевиявленням двох сторін було досягнуто усіх умов кредитного договору (правочину). Будь-яких заперечень на момент укладення зазначеного правочину позивач не мала.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними актами цивільного правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України зазначає, що «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору…».

Стаття 628 ЦК України визначає, що «зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.»

Видача кредиту це певний процес, що передбачає ряд дій, які передують укладенню кредитного договору.

Звернення клієнтів до банку починається з їх власних потреб та вивчення продуктів, які банки можуть запропонувати для задоволення цих потреб. Підбираючи необхідне, клієнт опирається на найвигідніші умови запропонованих кредитних продуктів, а саме: відсоткова ставка, наразі ставка по валютних кредитах завжди менша, спосіб платежу, сума мінімально необхідного платежу за місяць та інше.

Додатково при зверненні клієнта, банк інформує його про можливі курсові ризики при отриманні валютних кредитів.

Після здійснення свого вибору, клієнт звертається до обраного банку та подає анкету-заяву на отримання кредитних коштів, де власноруч вказує й підписує наступні параметри:

-свої основні вимоги - суму кредиту, валюту кредиту, відсоткову ставку, строк кредитування, спосіб повернення,

-надає інформацію банку про стан сім'ї та свій фінансовий стан, про наявність майна у володінні, про ціль використання кредитних коштів, які планує отримати у банку (якщо це купівля нерухомого майна обов'язково зазначається адреса, площа, кількість кімнат, вартість),

-вказує ціну, за яку хоче придбати майно та суму власних коштів для першого внеску,

-заявляє, що в разі неспроможності здійснювати платежі чи виконувати умови Кредитного договору, який може бути з ним підписано у майбутньому, банк має право достроково потребувати повернення наданих коштів і сплати нарахованих відсотків,

-надає згоду банку на перевірку достовірності наданої їм інформації про себе та наданих документів,

-підтверджує свою згоду з вимогою банку використати кредит виключно за цільовим призначенням,

-підтверджує, що надана в цій анкеті-заяві інформація є дійсною, правдивою та точною.

Банк, після прийняття Кредитним комітетом рішення про надання кредитних коштів на заявлених умовах, узгоджує та підписує з клієнтом Кредитний договір. В Кредитному договорі чітко зазначається сума кредитних коштів та їх цільове використання та спосіб, у який буде здійснено надання кредитних коштів. При цьому Банк залишає за собою право перевірки цільового використання кредитних коштів.

Отже, у світлі викладених положень 25 грудня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до обраного нею Банку та власноруч склала та підписала анкету-заяву на отримання кредиту.

В даному випадку було взаємне волевиявлення сторін на укладення кредитного договору в іноземній валюті.

За викладених обставин, Позивач та Відповідач, укладаючи Договору кредиту, за спільною згодою визначили, що Відповідач на принципах забезпеченості, платності, повернення та цільового використання кредиту надав Позивачу кредитні кошти.

Виходячи з контексту викладених умов Договору кредиту, останній є консенсуальним договором, оскільки Позивачем та Банком в момент укладення кредитного договору досягнута згода з усіх вищеперелічених істотних умов кредитування, про що свідчить підпис Позивача на договорі.

Враховуючи, що викладені дії Відповідача у взаємовідносинах із Позивачем, що були здійснені до укладення кредитного договору так і при його укладенні відповідають нормам діючого законодавства України, враховуючи, що викладені дії підтверджуються вищеназваними документами по справі, Позивач позбавляється доводити про недійсність цього Договору з підстав його невідповідності вимогам діючого законодавства України.

Позивач стверджує, що Відповідач порушив його права як споживача, оскільки Договором кредиту щодо відсутності орієнтованої сукупної вартості кредиту, графіку погашення кредиту і відсотків, детального розпису сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, ані абсолютного значення подорожчання кредиту.

В даному Кредитному договорі, відповідно до обраного Позивачем способу погашення, передбачена ануїтетна схема погашення Кредиту, що в свою чергу передбачає повернення взятих коштів та нарахованих відсотків за їх користування рівними частками протягом усього терміну кредитування.

Спосіб визначення ануїтетного платежу передбачає, що відсотки за користування кредитними коштами нараховуються на залишок заборгованості за строк фактичного користування кредитними коштами.

Так, відповідно до умов Кредитного договору №ZPJ0GK0000000101, Позичальник повинен сплачувати фіксовану суму платежу, визначену п.7.1, а саме 345,25 дол. США щомісячно до 31 числа поточного місяця. Тобто графік погашення витікає з самої схеми погашення «ануїтет».

До загальної вартості кредиту входять наступні дані: сума щомісячного платежу, відсоткова ставка, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача.

Видача кредиту - це певний процес, що передбачає ряд дій, які передують укладенню кредитного договору.

Після здійснення свого вибору, клієнт власноруч складає та підписує Анкету-заяву на отримання кредитних коштів.

Матеріалами справи встановлено, що в анкеті-заяві ОСОБА_2 зазначила яка саме сума їй потрібна та на який термін. (т. 1, а.с. 33-34)

Банк, після прийняття Кредитним комітетом рішення про надання кредитних коштів на заявлених умовах, узгоджує та підписує з клієнтом Кредитний договір. В Кредитному договорі чітко зазначається сума кредитних коштів та їх цільове використання та спосіб, у який буде здійснено надання кредитних коштів. При цьому Банк залишає за собою право перевірки цільового використання кредитних коштів.

До укладання Кредитного договору Позивачу був наданий Сертифікат на видачу кредиту за умовами продукту «Кредитний пакет «Житло в кредит», в якому зазначено істотні умови надання кредитних коштів та їх погашення. Тобто, до підписання Кредитного договору Позивач міг ще раз зважити всі істотні умови отримання кредитних коштів. (т. 1, а.с. 35)

Саме ці істотні умови й були включені в Кредитний договір, а саме в п.7.1 зазначена сума Кредиту, розмір відсоткової ставки та порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами, порядок повернення кредитних коштів, тощо.

А тому, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що інформація викладена в кредитному договорі містить інформацію про сукупну вартість кредиту, оскільки приховані відсотки та комісії відсутні.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15.

За змістом Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, вони зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

У справі, яка розглядається, оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів.

З метою виконання фінансовими установами вимог Закону України "Про захист прав споживачів"10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", котрими деталізовано вимоги Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що Національний Банк України своїми листами № 18-112/219-637 від 19.01.2006р., №43-311/4217-7165 від 13.07.2007р., № 40-117/2093/-6134 від 16.06.2007р. та Постановою №98 від 28.03.2007р. "Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України" неодноразово попереджав комерційні банки про вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" та можливість виникнення комплаєнс-ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону. Також регулятор зазначив, що уразі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

Відповідач надав суду докази проведення ним переддоговірної роботи у відповідності до вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р.

Посилання позивача на невідповідність умов Кредитного договору приписам Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки, як встановлено судом, при укладенні спірного Кредитного договору сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договорів: мета, сума і строк кредиту; порядок і умови надання кредиту та його повернення; види (способи) забезпечення зобов'язань кредитодавця; винагорода кредитодавця; порядок повернення суми кредиту; порядок змін та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Враховуючи вищевикладене, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством умови, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

При ухваленні рішення по справі судом не приймається до уваги висновок судово-економічної експертизи від 20 вересня 2018 року № 145/09-18, оскільки встановлені в ньому обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину в цілому, як того вимагає позивач.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 11, 18 Закону України « Про захист прав споживачів», статтями 524,526, частинами першою та другою статті 533, статтями 610, 612, 626, 627 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( адреса : АДРЕСА_1) до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження : м. Київ, 01601, вул.. Грушевського, 1-д), третя особа - Національний банк України (місцезнаходження : м. Київ, 01601, вул.. Інститутська, 9), про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору № ZРJ0 GК0000000101 від 25 грудня 2007 року, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 21 грудня 2018 року

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

21.12.2018