Рішення № 78753728, 11.12.2018, Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 140/2060/18

Провадження № 2/140/970/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.12.2018 року Немирівський районний суд

Вінницької області

у складі: головуючого судді Науменка С.М.

за участю: секретаря судового засідання Затишняка А.О.

учасників справи: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Немирів, цивільну справу № 140/2060/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на житловий будинок ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області з вищевказаним позовом мотивуючи його тим, в жовтні 2016 року вона, усно домовилася з відповідачкою - ОСОБА_3 про можливість купівлі будинку №24, який розташований по вул. Гагаріна в с. Червоне Немирівського району Вінницької області.

Проте, ОСОБА_3 повідомила її, що вказаний вище будинок на даний час не належить їй, оскільки являється спадковим майном після смерті її рідного брата ОСОБА_4, який помер 30 жовтня 2012 року, спадщину після якого вона прийняла але не оформила. А тому, ОСОБА_3 зазначила, що продасть їй даний будинок за умови якщо вона допоможе їй оформити правовстановлюючі документи на нього, на таку умову позивачка погодилася та на підставі наданої їй відповідачкою довіреності оформила ОСОБА_3 її спадкові права на спірний будинок.

Так, 29 березня 2017 року держаним нотаріусом Немирівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 було видано Свідоцтва про право власності на спадщину за законом на спірний житловий будинок.

В подальшому позивачка передала відповідачці грошові кошти в сумі 10000 грн. в рахунок купівлі будинку на що остання надала розписку від 27 жовтня 2017 року та обіцяла в подальшому піти разом до нотаріальної контори для посвідчення укладеного між нами договору купівлі-продажу.

Але починаючи з 27 жовтня 2017 року відповідачка ухиляється від оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку в нотаріальній конторі.

Так, позивачка попередньо самостійно звернулася до нотаріуса з приводу консультації щодо посвідчення угоди, укладеної між нею та відповідачкою, але нотаріусом було роз'яснено, що посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку окремо від договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій він розташований, чинне цивільне законодавство України не дозволяє.

Оскільки, ОСОБА_3, не виготовляла та не має намірів виготовляти технічну документацію із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку та її державну реєстрацію на своє ім'я і у неї відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташований куплений позивачкою житловий будинок їх угода не підлягає нотаріальному посвідченню. Відтак, позивачка позбавлена можливості володіти та розпоряджатися зазначеним нерухомим майном на свій розсуд.

Позивачка зверталася до відповідачки з проханням юридично оформити і зареєструвати за нею земельну ділянку та з вимогою посвідчити угоду укладену між ними нотаріально, але вона постійно відстрочувала її нотаріальне посвідчення, мотивуючи свої відмови то відсутністю коштів, то браком часу.

А нещодавно ОСОБА_3 заявила, що кошти за будинок вже отримала і вважає, що житловий будинок та земельна ділянка на якій він розташований вже належить позивачці і документи на своє ім'я оформляти не буде.

Позивачка зазначає, що з жовтня 2017 року, вона вважала спірний будинок своїм, зробила в ньому косметичний ремонт, обробила присадибну ділянку біля будинку, і відмова відповідачки щодо посвідчення угоди нотаріально позбавляє її можливості розпоряджатися спірним будинком на свій розсуд.

Позивачка вважає, що договір купівлі-продажу житлового будинку виконаний повністю, вона передала ОСОБА_3 кошти в сумі 10000,00 грн., а остання в свою чергу передала їй ключі від будинку та правовстановлюючі документи на нього.

Проте, на даний час відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення укладеного між нами договору купівлі-продажу, а тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала в повному обсязі з мотивів наведених в позовній заяві.

Представник відповідачки ОСОБА_2, позов визнав в повному обсязі не заперечує проти його задоволення.

Суд заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_5 належить житловий будинок загальною площею 63 кв.м житловою площею 36,8 кв.м, який розташований о вулиці Гагаріна, 24 в с. Червоне Немирівського району Вінницької області (а.с. 17).

Відповідно до розписки ОСОБА_5 вона отримала від ОСОБА_1 Петрівни10 000 грн. за житловий будинок з господарськими будівлями згідно технічного паспорта від 22 грудня 2016 року , який знаходиться в с. Червоне, вул. Гагаріна, 24 Немирівського району вінницької області (а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України. Відповідно до коментованої норми, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.657ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1. ст.. 181 ЦПК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦПК України, Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із ч. 3 ст.640ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частинами 3 і 4 ст.334ЦК України регламентовано момент набуття права власності за договором, якими визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до правової позиції, яка була викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року № 6-162цс12, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

Договір купівлі-продажу житлового будинку (або його частини) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6листопада 2009року №9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Отже, договір купівлі-продажу нерухомого майна, житлового будинку в силу ст. 657 ЦК України підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі укладеної між сторонами письмової розписки.

Судом встановлено, що зі змісту письмової розписки слідує, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 10 000 грн. за житловий будинок з господарськими будівлями (а.с. 9).

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що між сторонами не було укладено договору купівлі продажу жилого будинку. Крім того, позивач не надано жодного належного та допустимого доказу в судовому засіданні щодо безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, враховуючи те, що укладання договору купівлі-продажу житлового будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, відповідно у суду відсутні підстави для визнання права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_1

Таким чином, договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, був укладений у порушення вимог діючого цивільного законодавства, а саме: не дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення даного договору, крім того, позивачем не надано до суду переконливих доказів щодо ухилення власника від нотаріального посвідчення договору, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

З врахуванням викладеного договір купівлі-продажу між позивачем та відповідачкою вважається неукладеним та не створює прав та обов'язків для сторін, тому відсутні правові підстави для визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом вказаного правочину.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд вважає, що заява представника відповідача – ОСОБА_2 про визнання позову суперечить закону, а тому суд не приймає це визнання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на житловий будинок – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Дата складення повного судового рішення – 17.12.2018 року.

Суддя:(підпис)

Копія вірна ОСОБА_6

Суддя: