Рішення № 78752847, 27.08.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.08.2018 Єдиний унікальний номер 205/4272/18

Провадження №2/205/766/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Сербена О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та визнання дій неправомірними, укладення договору найму, -

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2018 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та визнання дій неправомірними, укладення договору найму (а.с.2-4).

Посилаючись на викладені обставини та обґрунтування позову, позивач просить суд визнати відмову виконкому Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, надати дозвіл на зміну договору найму кв.151 по вул.. Зеленій у м. Дніпрі та укладення договору із ним – незаконною; визнати за ним право на користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1; визнати за ним право на укладення договору найму кватири 151 в буд.2 по вул.. Зеленій у м. Дніпрі.

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місця знаходження, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що свідчить поштовий реєстр відправки кореспонденції.

Згідно з ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « ОСОБА_3 проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та ОСОБА_4 ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, з’ясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, заслухавши пояснення сторін, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку була передана у користування ОСОБА_5, як основному квартиронаймачу та членам його родини: дружині – ОСОБА_6 та сину – ОСОБА_1, про що свідчить корінець ордеру на житлову площу в гуртожитку №004 від 25.01.1993 року (а.с.5,6).

За адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано дві особи: ОСОБА_1, починаючи з 04.02.2005 року, та ОСОБА_2, починаючи з 11.09.2003 року (а.с.8).

Основним квартиронаймачем та особою, на яку відкрито особовий рахунок по кв.№151 в буд.№2 по вул.. Зеленій у м. Дніпрі, вважається ОСОБА_5, про що вказано у картці квартиронаймача №650151 (а.с.6).

Встановлено, що на теперішній час квартира АДРЕСА_4 належить до державного житлового фонду.

Згідно із рішення Дніпровської міської ради №44/17 від 21.12.2016 року «надано дозвіл наймодавцю – житлово-експлуатаційній організації на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, що знаходиться на території району, на зміну договору найму жилого приміщення у випадках і порядку, визначених чинним законодавством» (а.с.9).

Позивач звертався до Новокодацької районної у м. Дніпрі ради із заявою про зміну умов договору-найму займаного житлового приміщення, яка була розглянута на засіданні громадської комісії з житлових питань. Рішенням комісії ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на зміну договору найму, у зв’язку із тим, що у нього відсутній ордер встановленого зразка на право вселення до спірної квартири, тому відсутні підстави для зміни договору найму.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.ч.1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

За статтею 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Згідно із ст. 103 ЖК України, договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено жодними належними, достатніми, достовірними доказами того, що спірна квартира передана у користування батькові позивача саме на підставі ордера встановленого зразка, а також, того що наймачем укладено договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_5, із житлово-експлуатаційною організацією чи то відповідним підприємством, установою, організацією, на балансі якої знаходиться спірна квартира. Крім того, позивачем не доведено жодним чином, що він нарівні із наймачем вказаної квартири ніс усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, вів із наймачем спільне господарство, приймав участь в утриманні та оплаті комунальних послуг.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст. 81-89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв’язку у сукупності, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог вважає позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст..141 ЦПК України, суд враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі вважає, що сплачений позивачем судовий не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 41, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, ст.ст. 61, 63-65, 103, 106 ЖК Української РСР, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 263-264 268, 279 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та визнання дій неправомірними, укладення договору найму, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано.

Повний текст судового рішення складений 04 вересня 2018 року.

Суддя В.С. Шавула