Рішення № 78749659, 12.12.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2018 Справа № 920/787/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Малюка Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/787/18 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720),

до відповідача: Сумського національного аграрного університету (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 160) в особі ОСОБА_1 коледжу Сумського національного аграрного університету (41500, м. Путивль, вул. Луначарського, 80, код ЄДРПОУ 04718013),

про стягнення 941,34 грн. на підставі договору № 12/368-ТЕ-29 від 15.10.2012 купівлі-продажу природного газу, укладеного між сторонами.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 3187 від 24.10.2018

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернулося Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 941,34 грн., з яких: 117,63 грн. 3 % річних, 823,71 грн. інфляційних втрат, а також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

17.10.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 №1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Частиною третьою статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як зазначає відповідач, зазначеною нормою передбачена підстава для звільнення покупців, які використовують природний газ, зокрема, для виробництва теплової енергії, від відповідальності за несвоєчасне виконання ними грошового зобов’язання по оплаті отриманого природного газу.

Відповідач звертає увагу суду на те, що приписи частини третьої статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є нормою прямої дії, які не ставлять право ненарахування/списання неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, у тому числі в залежність від включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості, окрім умови щодо погашення боржником, який використовує природний газ для виробництва теплової енергії, заборгованості за отриманий ним природний газ до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.

Відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постановах від 13.04.2018 у справі 914/2801/16, від 16.04.2018 у справі № 905/375/17, зазначає, що за умовами укладеного між сторонами договору, він отримав газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. ОСОБА_1 коледж Сумського національного аграрного університету остаточно розрахувався з продавцем за поставлений газ у 2014 році (що вбачається з документів, наданих позивачем в якості додатків до позовної заяви) до набрання Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, отже заборгованість перед позивачем за природний газ відсутня.

Ухвалою суду від 08.10.2018 відкрито провадження у справі № 920/787/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд даної справи по суті.

01.11.2018 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 14/4-2806 від 29.10.2018, де представник позивача зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідача включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому, як вважає позивач, застосування частини третьої статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” у даному спорі є неправомірним.

Представником відповідача 04.12.2018 року надано пояснення щодо відповіді на відзив, в якому відповідач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах по справам № 914/2801/16 від 13.04.2018, № 905/375/17 від 16.04.2018 зазначив, що не є обов’язковою умовою включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості при списанні неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Представник позивача в судове засідання не з’явився.

До суду електронною поштою надійшла заява № 14/4-1525 від 11.12.2018 позивача про розгляд справи за відсутності позивача за наявними матеріалами справи.

Позивачем подано заяву з доданими в якості письмових доказів документами, які не відповідають вимогам ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, так як письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, порівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку. Встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, а позивачем подано заяву з додатками, яка не може вважатися належним доказом та не приймається судом до уваги.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Отже, створення електронного документа завершується накладенням електронного цифрового підпису його автора та надає електронному документу статусу оригіналу.

Однак, подані позивачем в електронній формі документи не підписано електронним цифровим підписом уповноваженої особи заявника, тому не можуть вважатися оригіналом електронного документа у зв’язку з чим не приймаються до уваги.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала заперечення, викладені в надісланих заявах по суті, та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на судову практику в аналогічних спорах.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Між позивачем ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та відповідачем ОСОБА_1 коледж Сумського національного аграрного університету (покупець) було укладено договір № 12/368-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 15.10.2012 (далі - договір).

Підписано також додаткові угоди до договору, які стосуються вартості газу та порядку заповнення платіжних документів.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

На виконання умов договору продавець передав у 2012 році покупцю природний газ на суму 21 167,15 грн, що підтверджено актами приймання-передачі газу за період жовтень-грудень 2012 року, зокрема: акт від 31.12.2012 року на суму 10 628,09 грн, акт від 30.11.2018 року на суму 9 007,30 грн та акт від 31.10.2018 року на суму 1 531,76 грн. Вказаний факт сторонами не оспорюється .

Претензій щодо кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.

За умовами пункту 6.1. договору оплата газу здійснюється виключно грошовими коштами на умовах 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з довідки позивача по операціях за договором № 12/368-ТЕ-29, відповідач погасив з 27.12.2012 по 27.10.2014 борг в сумі 21 167,54 грн, проте з порушенням строку оплати встановленого п. 6.1 договору.

Останній платіж відповідача за спожитий газ за договором № 12/368-ТЕ-29 позивач отримав 27.10.2014 року.

Відповідно до пункту 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язаннь сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 серпня 2012 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 Договору).

У зв'язку з несвоєчасним розрахунком за придбаний газ позивачем керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 117,63 грн 3% річних, 823,71 грн інфляційних збитків, а всього 941,34 грн боргу, що є предметом спору та підставою звернення позивача до суду з відповідною вимогою.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Між сторонами виникли та існували договірні відносини оплатної поставки газу (як різновид товару) на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

За правовою природою договір купівлі-продажу №12/368-ТЕ-29 від 15.10.2012р. є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Відповідно до частини першої 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір купівлі-продажу від №12/368-ТЕ-29 від 15.10.2012р. не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст.. 204 Цивільного кодексу України). Дія договору припинена внаслідок його виконання.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано інфляційних втрат за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року у розмірі 823 грн 71 коп. та три проценти річних за період з 15.08.2014 по 26.10.2014 у розмірі 117 грн 63 коп.

Проте, стосовно нарахованих сум інфляційних втрат та річних суд вважає за необхідне зазначити таке.

30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» 03.11.2016 № 1730-VIII (далі — Закон України № 1730-VIII), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закону України № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Тобто, дія Закону України № 1730-VIII поширюється на відносини між позивачем та відповідачем.

Частиною 1 статті 3 Закону України № 1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі №927/1152/16, від 28.02.2018р. у справі №911/3914/14, від 14.03.2018р. у справі №904/11460/16.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за поставлений природний газ погашена останнім в повному обсязі станом на 01.11.2014, тобто до набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії».

З урахуванням викладеного, нарахування позивачем суми інфляційних втрат за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року та 3% річних за період з 15.08.2014р. по 26.10.2014р. є неправомірним згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії», оскільки вказаною нормою позивача фактично позбавлено права на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, на заборгованість, яка погашена до набрання чинності.

Отже, на момент звернення до суду з даним позовом (02.10.2018) у позивача були відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Разом з тим, суд не погоджується з аргументами позивача на предмет обов'язкового перебування боржника (відповідача у справі) у Реєстрі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії для списання його заборгованості відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з огляду на правову позицію Верховного Суду згідно з постановами від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 29.01.2018 у справі №904/10745/16 та від 23.01.2018 у справі №914/3131/15, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16.

Частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016 (пункти 16-17 мотивувальної частини Постанови Верховного Суду 15.03.2018 у справі №904/10736/16).

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Отже, частиною 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII законодавець запровадив механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.

Відтак, тлумачення позивачем положень Закону, згідно з яким є обов'язкове включення до зазначеного Реєстру відповідача у справі для застосування щодо нього списання заборгованості в порядку частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та списання інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який був погашений відповідачем на момент набрання чинності 30.11.2016 Законом, є необґрунтованим та таким, що не узгоджуються з принципом "належного урядування" та протирічать спеціальним вимогам Закону.

Отже, позивачем неправомірно нараховано відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних, а тому суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 117,63 грн 3% річних та 823,71 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи — з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Сумської області.

Повний текст судового рішення складено 21.12.2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова