Рішення № 78749613, 10.12.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за участі секретаря судового засідання Онуфрієнко М.П.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівля і дистрибуція", вул. Лучаківського, буд. 3, корп. А, кв. 22, м. Тернопіль, 46027

до відповідача Фізичної особи-підприємця Войтківа Геннадія Маркіяновича, АДРЕСА_1

про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави в загальній сумі 239 410 грн

За участі представників:

Позивача: Вавріва В. Б. - адвоката, договір про надання правової допомоги № 16/07/2018/1 від 16.07.2018

Відповідача: не прибув

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило. В судовому засіданні 28.11.2018 відповідачу роз'яснено прав та обов'язки, відповідно до ст. 205 ГПК України.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівля і дистрибуція", надалі - позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Войтківа Геннадія Маркіяновича, надалі - відповідач, про стягнення набутих без достатньої правової підстави коштів в загальній сумі 239 410 грн.

Підставою позову позивач визначає набуття без достатньої правової підстави шляхом перерахування в безготівковому порядку Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівля і дистрибуція" на поточний рахунок відповідача коштів в загальній сумі 239 410 грн.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 921/328/18, постановлено розгляд справи №921/328/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 09:50 год. 12.09.2018, запропоновано учасникам справи подати до суду заяви по суті справи.

Ухвалою суду від 12.09.2018 підготовче засідання, у зв'язку з неявкою повноважного представника позивача та відповідача, було відкладено на 15:00 год. 01.10.2018 та повторно запропоновано учасникам справи подати до суду заяви по суті справи, передбачені ст. ст. 165-166 ГПК України.

Згідно протокольної ухвали від 01.10.2018, за клопотанням відповідача, підготовче засідання було відкладено на 11:10 год. 17.10.2018, про що сторін повідомлено під розписку (в матеріалах справи).

Ухвалою суду від 17.10.2018, у зв'язку із вирішенням судом завдань підготовчого провадження, неявкою відповідача та неотриманням від нього жодних заяв чи клопотань, було закрито підготовче провадження та призначено справу №921/328/18 до судового розгляду по суті на 15:10 год. 22.10.2018.

В судовому засіданні 22.10.2018 суд оголосив відкритим судове засідання по розгляду справи по суті та протокольною ухвалою від 22.10.2018 оголосив перерву до 16:15 год. 05.11.2018, про що належним чином повідомив сторони (розписка в матеріалах справи).

Протокольними ухвалами від 05.11.2018 та від 12.11.2018 розгляд справи по суті було відкладено на 16:30 год. 12.11.2018 та, відповідно, на 12:00 год. 19.11.2018, про що належним чином повідомлено учасників справи (розписка в матеріалах справи).

Окрім того, протокольною ухвалою від 12.11.2018, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини щодо несвоєчасної передачі органом поштового зв'язку електронного повідомлення відповідача від 16.10.2018 про відкладення судового засідання 17.10.2018 у зв'язку із хворобою (довідка № 76 - в матеріалах справи), на підставі приписів ст. 207 ГПК України, суд задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи №921/328/18 відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження викладеного у ньому.

В судовому засіданні 19.11.2018, яке відбулось за участі повноважного представника позивача, керуючись ст. 216 ГПК України, суд розпочав розгляд справи № 921/328/18 по суті спочатку та згідно протокольної ухвали від 19.11.2018 в судовому засіданні по розгляду справи по суті оголосив перерву до 11:30 год. 28.11.2018, про що належним чином повідомив сторони (позивача - під розписку; відповідача - ухвалою від 19.11.2018).

В судовому засіданні 28.11.2018, яке відбулось за участі повноважного представника позивача та відповідача, суд продовжив розгляд справи по суті та оголосив в судовому засіданні перерву до 12:00 год. 10.12.2018, про що постановив відповідну протокольну ухвалу.

Представник позивача в судове засідання 10.12.2018 прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях. Зокрема, позивач не заперечує обставини щодо ведення між сторонами у справі переговорів щодо можливої співпраці, проте заперечує укладення з відповідачем будь-яких (усних чи письмових) договорів, обґрунтовуючи не досягненням згоди по істотних умовах (предмет, ціна, якість, порядок розрахунків та строки договору). Стверджує, що кошти відповідачем отримані без достатньої правової підстави. Призначення платежу у платіжних дорученнях вказані помилково. Нормативно-правовою підставою позову визначає ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Відповідач в судове засідання 10.12.2018 не прибув, хоча про час, дату та місце його проведення був повідомлений належним чином (розписка - в матеріалах справи).

Поряд з цим, згідно відзиву на позов, підтриманого в судовому засіданні 28.11.2018, відповідач проти позову заперечував. Зокрема, наголошував на тому, що між ним та позивачем існували договірні зобов'язання. На виконання даних зобов'язань позивачем і були перераховані грошові кошти. Стверджував, що усі умови щодо обробки та поставки деревини сторонами узгоджувались шляхом усних переговорів та направлення позивачем на його електронну адресу листів. В задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників сторін, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено наступне:

У 2017 році між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівля і дистрибуція" та Фізичною особою-підприємцем Войтків Г.М. велись переговори з приводу укладення договору переробки деревини та поставки пиломатеріалів.

Протягом вересня-грудня 2017 року позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в загальній сумі 239 410 грн, а саме:

- згідно платіжного доручення № 272 від 19.09.2017 - 20 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 273 від 20.09.2017 - 5 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 277 від 25.09.2017 - 25 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 18 від 10.10.2017 - 18 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 282 від 13.10.2017 - 20 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 284 від 17.10.2017 - 5 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 293 від 23.10.2017 - 11 650 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 19 від 26.10.2017 - 50 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 300 від 13.11.2017 - 10 000 грн, призначення платежу - за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017;

- згідно платіжного доручення № 301 від 14.11.2017 - 6 000 грн, призначення платежу - попередня оплата за обрізні пиломатеріали з липи згідно договору № 14/11-17 від 14.11.2017;

- згідно платіжного доручення № 304 від 15.11.2017 - 29 060 грн, призначення платежу - попередня оплата за обрізні пиломатеріали з липи згідно договору № 14/11-17 від 14.11.2017;

- згідно платіжного доручення № 309 від 21.11.2017 - 27 500 грн, призначення платежу - за пиломатеріали дубові згідно угоди б/н від 09.10.2017;

- згідно платіжного доручення № 321 від 01.12.2017 - 12 200 грн, призначення платежу - попередня оплата за пиломатеріали згідно договору № 14/11-17 від 14.11.2017.

Як зазначено вище, відповідач стверджує, що між ним та позивачем існували договірні зобов'язання щодо обробки та поставки деревини, на виконання яких у вересні-грудні 2017 року позивачем були перераховані грошові кошти. Наголошує, що усі умови щодо обробки та поставки деревини сторонами узгоджувались шляхом усних переговорів та направлення позивачем на його електронну адресу листів. Зокрема, для вказаних цілей позивачем направлялись відповідачу специфікації, комерційні пропозиції, узгоджувались умови щодо кількості, якості та ціни деревини.

Позивач, нормативно-правовою підставою позову визначає ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

При цьому, позивач заперечує укладення з відповідачем будь-яких (усних чи письмових) договорів, обґрунтовуючи не досягненням згоди по істотних умовах (предмет, ціна, якість, порядок розрахунків та строки договору). Вважає, що кошти відповідачем отримані без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ч. 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ст. 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році видами діяльності відповідача були лісопильне та стругальне виробництво, виробництво дерев'яної тари; позивача, зокрема, діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (витяги з ЄДР ЮОФОП та ГФ - в матеріалах справи).

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема, платіжні доручення, свідчать про те, що позивач перераховував кошти відповідачу не одноразово, а протягом тривалого часу (вересень-грудень 2017 р.), у платіжних документах призначення платежу відповідає видам діяльності як позивача, так і відповідача, частина коштів була перерахована як попередня оплата за товар. Долучені відповідачем до матеріалів справи листи та комерційні пропозиції позивача свідчать про вчинення суб'єктами господарювання дій в частині узгодження умов щодо видів робіт та деревини.

Вказані вище обставини в їх сукупності свідчать про наявність між сторонами взаємної згоди (усної домовленості) укласти договір, зокрема пропозиція відповідача виконати роботи/ надати послуги та її прийняття позивачем, шляхом вчиненням дій на його виконання, - оплати вартості робіт по переробці деревини та поставці пиломатеріалів, а відповідно виникнення між ними зобов'язань, які регулюються підрозділом 1 розділу 3 ЦК України "Договірні зобов'язання".

У зв'язку із тим, що ФОП на письмову вимогу ТОВ б/н від 19.07.2018 не повернув грошові кошти у загальній сумі 239 410 грн, позивач просить суд стягнути останні з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставне набуте майно.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 цього Кодексу усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В даному судовому спорі підлягають з'ясуванню фактичні обставини щодо укладання договору в той чи інший спосіб, а не тільки фактичне дослідження доводів/доказів належної/неналежної поставки товару чи надання послуг відповідачем. При цьому, повинні бути враховані підстави позовних вимог по справі, щоб уникнути взаємовиключних висновків, оскільки наявність чи відсутність договірних відносин впливає на застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що між ТОВ «Торгівля і дистрибуція» та ФОП Войтків Г.М. виникли господарські відносини з поставки та надання послуг по переробці деревини, шляхом укладення договорів у спрощений спосіб.

За змістом ст. 712 ЦК України, яка кореспондується із ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193, 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону або інших правових актів, договору.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що твердження позивача щодо набуття відповідачем перерахованих протягом вересня-грудня 2017 року згідно платіжних доручень з призначенням платежу "за переробку деревини згідно договору від 19.09.2017, "попередня оплата за обрізні пиломатеріали з липи згідно договору №14/11-17 від 14.11.2017", "за пиломатеріали дубові згідно угоди б/н від 09.10.2017", попередня оплата за пиломатеріали згідно договору №14/11-17 від 14.11.2017" коштів в загальній сумі 239 410 грн без достатніх правових підстав є помилковими, оскільки предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Аналогічні правові висновки щодо застосування в такий спосіб зазначених норм права викладені у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 914/1481, від 13.11.2018 у справі № 904/10123/17 та ін.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ст. 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача 239 410 грн як безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, слід зазначити, що з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 28.09.2018 державним реєстратором вчинено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Войтківа Г.М. (власне рішення). Однак, оскільки дані обставини (втрата статусу ФОП) виникли після звернення позивача до суду з даним позовом, останні не впливають на процесуальний статус відповідача у справі. Поряд із цим, суд відзначає, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права та обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення, у зв'язку із перебуванням судді 20.12.2018 у відпустці, складено 21.12.2018.

Суддя І.М. Гирила