Рішення № 78749269 від 18.12.2018 , Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 Справа №914/1074/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро», м.Львів;

до відповідача 1: ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради, м.Львів;

до відповідача 2: ОСОБА_2 міської ради, м.Львів

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Міністерство культури України, м.Київ;

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: ОСОБА_3 комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_2 міської ради, м.Львів;

про: визнання незаконним розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації від 28.04.2005р. №469 «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4», визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005р. та визнання права власності на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4;

Представники:

Позивача: ОСОБА_5 – представник (довіреність від 15.01.2018р. б/н);

Відповідача-1: не з'явився;

Відповідача-2: ОСОБА_6 – представник (довіреність від 09.11.2017р. №2901/вих-88).

Третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: не з‘явився;

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: ОСОБА_7 – представник (довіреність б/д б/н).

ВСТАНОВИВ:

12.06.2018р. Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради про визнання незаконним розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4», визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005р. та визнання права державної власності на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.06.2018р. судом залишено без руху позовну заяву Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» від 30.05.2018р. б/н (вх.№1135).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 07.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.08.2018р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 28.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.08.2018р у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.08.2018р у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 19.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.09.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 03.10.2018р.

Окрім того, ухвалами Господарського суду Львівської області від 19.09.2018р. суд постановив продовжити Відповідачу строк на подання відзиву по 28.08.2018р.; залучити до участі у справі Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача, ОСОБА_2 міську раду.

Ухвалами Господарського суду Львівської області від 03.10.2018р. суд постановив в клопотанні Міністерства культури України від 25.09.2018р. (вх.№35589/18) про відкладення підготовчого засідання та встановлення нового строку для подання пояснень, який дасть змогу Третій особі підготувати їх до засідання у справі відмовити; залучити до участі у справі №914/1074/18 співвідповідачем ОСОБА_2 міську раду (79008, Львівська обл., м.Львів, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896); розгляд справи розпочати спочатку; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 30.10.2018р.

Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 30.10.2018р. судом залучено в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 2, ОСОБА_3 комунальної власності Департаменту економічного розвитку ОСОБА_2 міської ради.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 20.11.2018р.; повторно ОБЛАСНОМУ КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОСОБА_8 «БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ОСОБА_9 ОЦІНКИ» в строк до 07.11.2018р. надати Господарському суду Львівської області оригінали інвентарних та реєстраційних справ на об’єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Данилишина, 4 у м.Львові та повідомити суд про причини невиконання вимог ухвали від 03.10.2018р.

12.11.2018р. на адресу суду надійшов лист ОСОБА_8 комунального підприємства ОСОБА_2 обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 12.11.2018р. вих. №3834 (вх. №43270/18), згідно якого, на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 09.11.2018р. у даній справі, надано матеріали реєстраційної та інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул.Данилишина, 4.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 28.11.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 12.12.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2018р. у даній справі суд постановив задоволити клопотання ОСОБА_2 міської ради про поновлення строку на подання відповіді на пояснення; поновити строк на подання ОСОБА_2 міській раді на відповіді на пояснення (вх.№47476/18).

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2018р. суд постановив клопотання ОСОБА_2 міської ради про поновлення строку на подання відповіді на пояснення задоволити; поновити строк на подання ОСОБА_2 міській раді на відповіді на пояснення (вх.№47476/18).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2018р. у даній справі судом постановлено відкласти розгляд справи по суті на 18.12.2018р.

В судовому засіданні 18.12.2018р. судом оголошувалась перерва в межах робочого дня до 17:00 год. 18.12.2018р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов’язки Учасників справи, відповідно до ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з’явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача-1 до оголошення перерви в судове засідання з’явилась, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в позові, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача 1 доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог; після оголошення перерви судове засідання залишила.

Представник Відповідача-2 в судове засідання з’явився, проти позову заперечив, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в позові, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача 2 доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник Третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов’язковою.

Представник Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача в судове засідання з’явився, проти позову заперечив, в судовому засіданні надав усні пояснення з обґрунтуванням підстав до відмови в позові.

Позиція Позивача:

Згідно з рішенням виконкому ОСОБА_2 міської ради депутатів трудящих від 05.06.1975р. №372 державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» передано службові приміщення двоповерхової будівлі площею 566,9 кв.м. по вул. Проїзній, 4 (сьогодні вул. Д.Данилишина, 4).

ПКБ Львівського обласного управління кінофікації перейменовано на ПКБ ВО «Укркінотехніка» при Держкіно УРСР з 01.06.1979 (наказ №184 від 01.06.1979р. Держкіно УРСР); ПКБ ВО «Укркінотехніка» при Держкіно УРСР перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури з підпорядкуванням НВО «Київкультрембудреставрація» з 01.11.1988р. (наказ №363 від 02.11.1988р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з підпорядкуванням НВО «Київкультрембудреставрація» з 01.03.1992р. перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури України (наказ №35 від 28.02.1992р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з 22.06.1998р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України; ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України з 05.05.2009р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України (наказ №290/0/16-09 Міністерства культури і туризму України); ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України з 29.12.2012р. перейменовано на ДП ПКТБ (наказ №1621 від 29.12.2012р. Міністерства культури України).

29.09.1998р. видано Свідоцтво про державну реєстрацію Державного підприємства-проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури і мистецтв України. Інформацію внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка №493).

Під час проведення необхідної реконструкції (1976-1978 рр.) зусиллями ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро», державним коштом здійснено прибудову веранди та надбудову третього поверху існуючої будівлі. Після проведення відповідних будівельних робіт загальна площа будинку збільшилась на 353,4 кв.м., склавши 920,3 кв.м.

18 червня 2001р. ЛО ДК БТІ та ЕО видано Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, довідки Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44». У довідці Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 було вказано, що Міністерство культури і мистецтв України підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою м. Львів, вул. Збоїща, 15 та м.Львів, вул. Д.Данилишина, 4 згідно з додатком 1, є державним майном. Не зважаючи на інформацію вказану в довідці і у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 в Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро мали бути внесені усі належні бюро приміщення – як за адресою вул. Збоїща, 15 так і за адресою вул. Данилишина, 4. У зв’язку зі зміною чинного законодавства внести зміни до Реєстраційного посвідчення не було можливим.

25.10.2004р. листом за №105 директор Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» звернувся до Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради з проханням видати державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові. до листа було додано пакет документів необхідних для подальшого оформлення права державної власності. Відповідно до резолюції від 28.10.2004 на листі №105 від 25.10.204р. такий було передано завідувачу відділом приватизації ОСОБА_10 для підготовки проекту розпорядження.

02.11.2004р. Начальник ЛОДКБТІ та ЕО надав відповідь про те, що державна реєстрація права власності на об’єкт нерухомого майна за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 за Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури і мистецтв України не здійснювалися (лист №108 від 02.11.2004 р).

Директору Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» листом від 21.12.2004р. було повідомлено , що необхідно долучити ще ряд документів, які в подальшому було подано. Тобто належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, подано всі документи саме керівником Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро».

Про факт оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4, а не права державної власності стало відомо в процесі розгляду справи №914/2025/17 за позовом ОСОБА_3 комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_2 міської ради до Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» про усунення перешкод в користуванні та розпорядження майном шляхом зобов’язання до вчинення дій, коли додатком до позову позивач подав копію свідоцтва власності №Г-01324 від 15.03.2016р. (при поданні позову було подано Дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016р.). Відповідно ДП «ПКТБ» лише у 2017 році довідалось про те, що ставиться під сумнів приналежність належних їм приміщень до державної власності.

Як стало відомо, 28.04.2005р. за №469 ОСОБА_1 районною адміністрацією було видано Розпорядження «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4» на підставі якого 28.04.2005р. видано свідоцтво №Г-01324. Розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. видавалось на підставі листа №12-1193 ОСОБА_3 комунального майна від 27.04.2005р. ОСОБА_3 комунального майна від 27.04.2005р. №12-1193 наступного змісту: «ОСОБА_3 комунального майна ОСОБА_2 міської ради просить оформити право комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4 загальною площею 920,3 кв.м.». Жодних документів щодо оформлення права власності ОСОБА_3 комунального майна ОСОБА_2 міської ради до ОСОБА_1 районної адміністрації не подавалось.

Після ознайомлення з матеріалами інвентарної справи щодо будівлі за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 стало відомо, що 05.09.2005р. ОСОБА_3 комунального майна зверталось до ЛОКБТІ та ЕО про виготовлення витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою м.львів, вул. Данилишина, 4 на що було надано довідку що станом на 15.09.2005р. згідно архівних даних ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» державна реєстрація права власності на нерухоме майно по вул. Данилишина, 4 в м.Львові відсутня.

На час прийняття Розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. діяло Рішення ОСОБА_2 міської ради №351 від 02.07.1999р. «Про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг» яким чітко визначено процедуру та перелік документів, які подаються для оформлення права власності. Відповідно до цього порядку 25.10.2004р. листом за №105 директор Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» звернувся до Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради з проханням видати державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові (про переписку і подання документів зазначено вище). В той же час Розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. видається на підставі листа №12-1193 ОСОБА_3 комунального майна від 27.04.2005р., яке в свою чергу не подало жодного документа щодо приміщення за адресою ОСОБА_4, 4, у м. Львові.

ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» листом №1348 від 13.04.2018р. повідомило, що не може надати оригінали інвентарних та реєстраційних справ на об’кт нерухомого майна, який знаходиться за адресою ОСОБА_4, 4 у м.Львові в яких міститься уся інформація щодо наявних приміщень, тому з вказаних вище причин згадані документи не можуть бути надані суду, а подані копії документів отримані на запит з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

Відповідно до ст.20 ГК України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Постановою Кабінету Міністрів №311 від 5.11.1991р. затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) і серед організацій культури передаються всі крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Станом на 1991 рік Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» підпорядковувалось Міністерству культури УРСР.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради №351 від 02.07.1999р. Затверджено Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб. В порядку передбаченому згаданим Положенням керівником ДП «ПКТБ» було подано повний пакет документів для оформлення права державної власності. Не зважаючи на цей факт ОСОБА_3 комунального майна не маючи у своєму розпорядженні жодного правовстановлюючого документа, не маючи на балансі приміщень, які перебувають на балансі ДП «ПКТБ» (яке перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури), порушуючи усі вимоги Положення про порядок оформлення права власності подає клопотання про оформлення права комунальної власності на об’єкти, які є державною власністю відповідно до вимог чинного законодавства.

З підстав наведеного Позивач просить суд визнати незаконним розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради від 28.04.2005р. №469 «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4», визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005р. №Г-01324 та визнати право державної власності на нежитловий будинок №4 площею 903,4 м.кв. на вул.Данилишина у м.Львові за Державним підприємством «Проектно-конструкторське технологічне бюро».

Позиція Відповідача-1:

28.08.2018р. за вх. №31996/18 Відповідачем-1 подано до суду Відзив на позовну заяву від 28.08.2018р. вих. №31-вих.-5058, у якому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав того, що в позовній заяві позивач посилається на довідку міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 у якій вказано, що Міністерство підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресами: м.Львів, вул. Збоїща, 15 та м.Львів, вул. Д.Данилишина, 4 є державним майном.

Проте, вказане не підтверджується жодним належним документом про оформлення права державної власності на майно. Не було оформлене чи видано свідоцтва про право власності чи іншого правовстановлюючого документа.

28.04.2005 ОСОБА_1 районною адміністрацією прийнято розпорядження «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4».

Вказане розпорядження прийнято на підставі листа управління комунальної власності ОСОБА_2 міської ради та відповідних документів.

Серед зазначених документів є акт прийому-передачі будинків комунальної власності у повне господарське відання від 18.02.1999р.. Комісією, що створена відповідно до наказу ВЖГ Шевченківського району №7 від 16.02.1999р. проведено обстеження житлового будинку за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4, що належить місцевим радам, про що складено відповідний акт.

Відтак, самим актом ще станом на 18.02.1999р. засвідчено, що будинок за адресою: м.Львів, вул. Данилишина, 4, належить місцевій раді.

На момент прийняття оскаржуваного розпорядження діяв Закон України «Про власність», який чітко окреслював поняття повного господарського відання.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

Нежитловий будинок на вул. Д.Данилишина, 4 не був державною власністю, відтак абсолютно законно було оформлено право комунальної власності на нього.

У позовній заяві позивач вказує, що ще у 2004 році ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» зверталося до відділу приватизації для оформлення права державної власності на нежитловий будинок на вул. Д.Данилишина, 4. Проте, при виявленні неповного пакету документів директору ДП було надано відповідну відповідь відділом приватизації ОСОБА_1 районної адміністрації.

Слід зазначити, що видача розпорядження районною адміністрацією не була юридично завершеним фактом оформлення права власності. Оскільки, після нього необхідно було отримати свідоцтво про право власності та звернутися в ОСОБА_2 обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки для реєстрації права власності.

Відтак вбачається, що подавши пакет документів ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» абсолютно не цікавилось результатом їх розгляду і не було зацікавлене в оформленні права власності на нежитловий будинок на вул.Д.Данилишина, 4.

Відповідач 1 звертає увагу суду на пропуск позивачем строку для звернення до суду за захистом свого порушеного, на його думку, права, оскільки ще у 2005 році міг довідатися пр. прийняття оскаржуваного розпорядження ОСОБА_1 районною адміністрацією ОСОБА_2 міської ради

З підстав наведеного Відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Також, Відповідачем-1 заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до правовідносин, які виникли між Сторонами.

Позиція Відповідача-2:

13.11.2018р. за вх. №43628/18 Відповідачем-2 подано до суду Відзив на позовну заяву від 08.11.2018р., у якому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав того, що рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 31.10.1997р. №645 передано у повне господарське відання нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4 заг.пл. 915,2 кв.м. Львівському державному проектно-конструкторському бюро для службових потреб при умові укладення угоди, щодо порядку і терміну проведення ремонту. Даним рішенням також вирішено Шевченківській районній адміністрації у встановленому законом порядку передати будинок №4 на вул. ОСОБА_4 на баланс Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро.

05.06.1975р. виконкомом ОСОБА_2 міської ради депутатів трудящих прийнято рішення №372, згідно до п. 2. якого, службові приміщення по вул. Проїзній, 4 площею 566,9 кв. м. передано в оренду проектно-конструкторському бюро обласного управління кінофікації.

Відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №645 від 31.10.1997р., передано у повне господарське відання нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4 заг.пл.915,2кв.м. Львівському державному проектно-конструкторському бюро для службових потреб при умові укладення угоди, щодо порядку і терміну проведення ремонту. Даним рішенням також вирішено, Шевченківській районній адміністрації у встановленому законом порядку передати будинок №4 на вул. ОСОБА_4 на баланс Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро.

Відповідно до копії дублікату від 15.03.16р. свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.05р. зазначено, що ОСОБА_1 районна адміністрація ОСОБА_2 міської ради посвідчує, що територіальній громаді м. Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4 заг. площею 920,3кв.м. Згідно із інформацією зазначеною у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2016р. зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул.Данилишина буд.4.

Станом на момент прийняття вказаного рішення, жодних правовстановлюючих документів на будівлю на вул. Данилишина, 4 у позивача не існувало.

У позовній заяві позивач посилається на довідку Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 у якій вказано, що Міністерство підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресами: м. Львів, вул. Збоїща, 15 та м. Львів вул. Д.Данилишина, 4, є державним майном.

Проте, вказане не підтверджується жодним належним документом про оформлення права державної власності на майно. Не було оформлено чи видано свідоцтва про право власності чи іншого правовстановлюючого документа. Ні чинним ЦПК України, ні ЗУ «Про власність» не передбачено того, що довідка є правовстановлюючим документом.

Крім того, позивач зазначає, що у 2004 році звертався до ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради з проханням видати позивачу правовстановлюючі документи на на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Данилишина буд, 4, ним було подано усі необхідні документи для цього, а тому дотримано процедуру оформлення права державної власності.

Вказане не відповідає дійсності з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 1991р. (в період дії законодавства Української РСР) всі об’єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. За Конституцією УРСР 1978р. обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські ОСОБА_8 народних депутатів входили в систему органів державної влади України.

Тому з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю.

З цього приводу 05.11.1991р. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд ОСОБА_8 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Окрім того, з 1 січня 2004р. вступив в дію Цивільний кодекс України, який вперше встановив, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права. Тобто до 1 січня 2004р. право комунальної власності не підлягало державної реєстрації, оскільки не було обов’язковим згідно діючого законодавства.

Право власності позивача в період з 2004р. до моменту подання позову не виникало. Доказів іншого позивачем не надано, що свідчить про недотримання процедури державної реєстрації.

Крім того,відповідно до ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Право господарського відання - це речове право суб'єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то суб'єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, реалізовувати яке (повноваження) він може лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.

Таким чином, право господарського відання - це право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб'єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпоряджатися окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу).

Аналогічні положення містяться також у ст.10 ЗУ «Про підприємства у Україні» (чинного з 1991р. до вступу в дію Господарського кодексу України), який передбачав, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що рішення про закріплення майна на праві господарського відання приймається власником (уповноваженим ним органом)

Як вже зазначалось вище, відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №645 від 31.10.1997р., передано у повне господарське відання нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4 заг.пл.915,2кв.м. Львівському державному проектно-конструкторському бюро для службових потреб при умові укладення угоди, щодо порядку і терміну проведення ремонту.

Тобто рішення про передачу майна у повне господарське відання позивачу, приймалось Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради (уповноваженим органом).

Вказане свідчить, що з 05.11.1991р., внаслідок прийняття постанови КМУ №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» спірний будинок перейшов у комунальну власність, у 1997 році (в період дії ЗУ «Про власність») уповноваженим органом власника було прийнято рішення про передачу останнього у повне господарське відання позивачу, а у 2005 році (після вступу в дію ЦПК України) проведено державну реєстрацію права власності з метою приведення правовстановлюючих документів вимогам чинного законодавства.

Вказане свідчить про те, що право власності у позивача до 2004р. теж не виникло.

Щодо позовних вимог в частині визнання права власності звертаю увагу суду, що аналіз правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 квітня 2017р. у справі №6-679цс17, від 02 листопада 2016р. у справі №6-2457цс16, від 24 травня 2017р. у справі №6-1388цс16, від 27 вересня 2017р. у справі №6-2853цс16, від 28 вересня 2016р. у справі №6-1243цс16, від 13 вересня 2017р. у справі №6-1446цс17, від 26 жовтня 2016р. у справі №6-1625цс16, дає підстави підсумувати, що Верховний Суд України підтвердив свої висновки, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

З підстав наведеного Відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі

До вказаного Відзиву Відповідачем-2 додано заяву про застосування строків позовної давності, у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за вимогами, з якими Позивач звернувся до суду про захист своїх порушених прав.

Позиція Третьої особи-1:

26.11.2018р. за вх. №45395/18 Третьою особою-1 подано до суду Пояснення від 20.11.2018р. вих. №5567/11-2/13-18, у яких повністю підтримує заявлені Позивачем позовні вимоги, просить суд їх задоволити в повному обсязі з огляду на те, що рішенням виконкому ОСОБА_2 обласної ОСОБА_8 депутатів трудящих від 15 серпня 1969р. було створено проектно-конструкторське бюро з господарським розрахунком та підпорядкуванням його обласному управлінню кінофікації.

Наказом Державного комітету ради Міністрів УРСР по кінематографії від 26.11.1976р. №347 створено виробниче об’єднання «Укркінотехніка» до складу якого, серед інших входило і Проектно-конструкторське бюро управління кінофікації виконкому ОСОБА_2 обласної ОСОБА_8 депутатів трудящих.

Відповідно до Статуту проектно-конструкторського бюро виробничого об’єднання «Укркінотехніка» Держкіно УРСР на нього розповсюджується Положення про соціалістичне державне підприємство.

Проектно-конструкторське бюро розташовувалось на вул. Проездной, 4 (тепер вул. Данилишина, 4).

Наказом Міністерства культури України від 23.12.1993р. №361 затверджено Статут Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро відповідно до декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 від 15.12.1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (далі – Декрет №8-92).

Декрет №8-92 прийнято з метою забезпечення ефективного управління майном, що є у загальнодержавній власності. Згаданим декретом серед повноважень Міністерств було здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна. Відповідно до п. 5 Декрету №8-92 було заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Проектно-конструкторське бюро Львівського обласного управління кінофікації перейменовано на Проектно-конструкторське бюро виробниче об’єднання «Укркінотехніка» (далі – ПКБ ВО «Укркінотехніка») при Держкіно УРСР з 01.06.1979 (наказ Держкіно УРСР від 01.06.1979 №184); ПКБ ВО «Укркінотехніка» при Держкіно УРСР перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури з підпорядкуванням НВО «Київкультрембудреставрація» з 01.11.1988р. (наказ Міністерства культури від 02.11.1988р. №363); ДПКТБ Міністерства культури України з підпорядкуванням НВО «Київкультрембудреставрація» з 01.03.1992р. перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури України (наказ Міністерства культури України від 28.02.1992р. №35); ДПКТБ Міністерства культури України з 22.06.1998р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України; ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України з 05.05.2009р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України (наказ Міністерства культури і туризму України від 05.05.2009р. №290/0/16-09); ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України з 29.12.2012р. перейменовано на ДП ПКТБ (наказ Міністерства культури України від 29.12.2012р. №1621).

Як вбачається з бухгалтерської звітності (приміром 1 квартал, 1 півріччя 2000р.) підприємство отримувало доходи від здачі в оренду державного майна. Звертаємо увагу суду, що саме державного, оскільки підприємство було державним то й закріплене за ним майно також державне. Аналогічна інформація відображена і в статистичній звітності (приміром за грудень 2002р.) – форма власності – загальнодержавна.

Відповідно до Закону України «Про власність» (далі - Закон) (чинний до 27.04.2007р.), власність в Україні виступала в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до ст.31 Закону до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено Перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Серед інших у галузі культури передано інші місцеві підприємства, об’єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. А як вбачається з описаного вище з 1975р. Проектно-конструкторське технологічне бюро перебувало у відомчому підпорядкуванні спочатку у Держкіно, а згодом Міністерства культури України.

Відповідно до пункту 3 Порядку формування базової мережі закладів культури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 №984 до базової мережі включаються заклади культури загальнодержавного рівня, перелік яких затверджує Мінкультури.

Наказом Міністерства культури України від 17.06.2016р. №450 затверджено Перелік закладів культури базової мережі загальнодержавного рівня, серед яких за №262 є ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро».

18.06.2001р. ЛО ДК БТІ та ЕО видано Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, довідки Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44» (оригінал довідки знаходиться в матеріалах справи по адресі м. Львів, вул. Збоїща, 15). У довідці Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 було вказано, що Міністерство культури і мистецтв України підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою м. Львів, вул. Збоїща, 15 та м.Львів, вул. Д.Данилишина, 4 згідно з додатком 1, є державним майном. Не зважаючи на інформацію вказану в довідці і у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 в Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» мали бути внесені усі належні бюро приміщення – як за адресою вул. Збоїща, 15 так і за адресою вул. Д.Данилишина, 4. У зв’язку зі зміною чинного законодавства внести зміни до Реєстраційного посвідчення не було можливим.

Як вказав сам позивач 25.10.2004р. листом за №105 директор Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» звернувся до Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради з проханням видати державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові. до листа було додано пакет документів необхідних для подальшого оформлення права державної власності. Відповідно до резолюції від 28.10.2004 на листі №105 від 25.10.2004р. такий було передано завідувачу відділом приватизації ОСОБА_10 для підготовки проекту розпорядження.

Директору Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» листом від 21.12.2004р. було повідомлено, що необхідно долучити ще ряд документів, які в подальшому було подано. Тобто належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, подано всі документи саме керівником Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро». Усі копії листів Позивачем додано до позовної заяви.

Про факт оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4, а не права державної власності стало відомо в процесі розгляду справи №914/2025/17 за позовом ОСОБА_3 комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_2 міської ради до Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» про усунення перешкод в користуванні та розпорядження майном шляхом зобов’язання до вчинення дій, коли додатком до позову позивач подав копію свідоцтва власності №Г-01324 від 15.03.2016р. (при поданні позову було подано Дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016р.). Відповідно ДП «ПКТБ» лише у 2017 році довідалось про те, що ставиться під сумнів приналежність належних їм приміщень до державної власності.

Як стало відомо 28.04.2005р. за №469 ОСОБА_1 районною адміністрацією було видано Розпорядження «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4» на підставі якого 28.04.2005р. видано свідоцтво №Г-01324. Розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. видавалось на підставі листа №12-1193 ОСОБА_3 комунального майна від 27.04.2005р. ОСОБА_3 комунального майна від 27.04.2005р. №12-1193 наступного змісту: «ОСОБА_3 комунального майна ОСОБА_2 міської ради просить оформити право комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4 загальною площею 920,3 кв.м.».

Отже ОСОБА_1 районною адміністрацією було оформлене право державної власності як право власності адміністративно-територіальної одиниці (комунальна власність), а мало бути оформлене право державної власності як загальнодержавна (республіканська) відповідно до вимог Закону України «Про власність».

Оскільки чинне законодавство не передбачає як спосіб захисту «внесення змін у свідоцтво» тому вважаємо, що Позивачем обрано належний спосіб захисту оспорюваного права власності.

Рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 31.10.1997р. №645 нежитловий будинок загальною площею 915,2 кв.м. на вул. Д.Данилишина, 4 в м.Львові передано у повне господарське відання ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» (копія рішення №645 від 31.10.1997р. наявна у матеріалах справи). На підставі цього рішення Шевченківською районною адміністрацією передано будинок №4 на вул. ОСОБА_4 на баланс ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро». З часу прийняття рішення Виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради №645 від 31.10.1997р., яким нежитловий будинок загальною площею 915,2 кв.м. на вул. Д.Данилишина, 4 в м.Львові передано у повне господарське відання ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро».

Як вказує відповідач ОСОБА_1 районна адміністрація у своєму відзиві з посиланням на ст.37 Закону майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

У відзиві відповідач ОСОБА_2 міська рада зазначає, що 15.03.2016р. отримано дублікат свідоцтва про право власності від 28.04.2005 р чим стверджує, що таке Свідоцтво не було оформлене належним чином. Також посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, але не зазначає, що Проектно-конструкторське технологічне бюро на той час уже було у відомчому підпорядкуванні, а відтак і майно було відповідно до норм чинного законодавства державне і не було у комунальній власності як про це зазначено у відзиві.

Позиція Третьої особи-2:

В судовому засіданні 18.12.2018р. (до оголошення перерви до 17:00год. 18.12.2018р.) Третьою особою-2 надано усні пояснення по суті спору, у яких вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в їх задоволенні з підстав, аналогічних до викладених Відповідачами-1 та 2 у відзивах на позовну заяву.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Рішенням Виконкому ОСОБА_2 обласної ради депутатів трудящих від 15 серпня 1969р. №583 вирішено виділити Проектно-конструкторське бюро з виробничого комбінату Львівського обласного управління кінофікації, створивши на його базі Проектно-конструкторське бюро з господарським розрахунком та підпорядкувати його обласному управлінню кінофікації.

Нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 займає Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро», яке належить до сфери управління Міністерства культури України. Згідно з рішенням виконкому ОСОБА_2 міської ради депутатів трудящих від 05.06.1975р. №372 державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» передано службові приміщення двоповерхової будівлі площею 566,9 кв.м. по вул. Проїзній, 4 (сьогодні вул. ОСОБА_4). Під час проведення необхідної реконструкції (1976-1978 рр.) зусиллями ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро», державним коштом здійснено прибудову веранди та надбудову третього поверху існуючої будівлі. Після проведення відповідних будівельних робіт загальна площа будинку збільшилась на 353,4 кв.м., склавши 920,3 кв.м. (Відповідно до Довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 01.02.2016р. (87 сторінка Інвентарної справи) згідно архівних матеріалів змінилась площа нежитлової будівлі літ. А-3 по вул. Данилишина, 4 в м.Львові з 920,3 кв. м., на 903,4 кв.м. внаслідок переобмірів). Рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №645 від 31.10.1997р. нежитловий будинок загальною площею 915,2 кв.м. на вул. Д.Данилишина, 4 в м.Львові передано у повне господарське відання ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро». На підставі цього рішення Шевченківською районною адміністрацією передано будинок №4 на вул. ОСОБА_4 на баланс ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро». Дані обставини встановлені при розгляді Господарським судом Львівської області справи №914/2025/17 та відображено у рішенні Господарського суду Львівської області у даній справі від 14.12.2017р.

26.11.1976р. Наказом Державного комітету ради Міністрів УРСР по кінематографії №347 створено виробниче об’єднання «Укркінотехніка» до складу якого, серед інших входило і Проектно-конструкторське бюро управління кінофікації виконкому ОСОБА_2 обласної ОСОБА_8 депутатів трудящих.

Наказом Міністерства культури України №361 від 23.12.1993р. відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. №08-98 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» затверджено Статут Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро (а.с. ). Відповідно до Статуту (1993р.) Проектно-конструкторського технологічного бюро створене відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988р. №363, засноване на державній власності і підпорядковується Міністерству культури України (а.с. ). Відповідно до п. 4.2. Майно ДПКТБ є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до п. 5 Декрету Кабінету міністрів України від 15.12.1992р. №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Проектно-конструкторського технологічного бюро Міністерства культури оформлено Свідоцтво про державну перереєстрацію. 17.02.1994р. (первинна реєстрація 06.04.1992) де засновником вказано Міністерство культури України.

05.05.2004р. затверджено Статут Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури і мистецтв України в якому вказано, що таке є правонаступником Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури України, засноване на державній власності, у 1998 році пере підпорядкованого Міністерству культури і мистецтв України.

Лист від 25.10.2004р. №105 адресований до Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради за підписом директора Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» з клопотанням видати державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові. Додатками до листа зазначено копія рішення виконкому ОСОБА_2 міської ради №645 від 31.10.1997р.; копія акта прийому-передачі будинку по вул. Данилишина, 4 у м.Львові від 18.02.1999р.; копія техпаспорта будинку по вул. Данилишина, 4 у м.Львові; копія свідоцтва про державну реєстрацію львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро; копія Статуту ЛДПКТБ; копія Статуту ДП «ПКТБ», копія наказу Міністерства культури УРСР №363 від 02.11.1988р. Резолюція від 28.10.2004 на листі №105 від 25.10.204р. засвідчує, що такий було передано завідувачу відділом приватизації ОСОБА_10 для підготовки проекту розпорядження.

Лист від 2.11.2004р. №108 адресований до Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» за підписом начальника ЛОДКБТІ та ЕО містить інформацію про те, що державна реєстрація права власності на об’єкт нерухомого майна за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 за Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури і мистецтв України не здійснювалися.

21.12.2004р. на адресу Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» за підписом зав.відділом приватизації скеровано лист наступного змісту «розглянувши Вашу заяву щодо оформлення права державної власності на нежитловий будинок на вул. Данилишина, 4 повідомляємо, що необхідно долучити наступні документи: - технічний паспорт на будинок; оплату за послуги; довідку з БТІ про техстан будинку та чи реєструвалось право власності; довідку зі статуправління; доручення на оформлення права власності».

22.12.2004р. за №123 в доповнення до листа 105 від 25.10.2004 на адресу відділу приватизації направлено установчі документи підприємства, технічний паспорт. А також довідки ЛОДКБТІ та ЕО про його технічний стан та відомості про державну реєстрацію права власності.

Тобто належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, подано до відділу приватизації ОСОБА_1 районної адміністрації всі документи керівником Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро».

28.04.2005р. ОСОБА_1 районною адміністрацією прийнято Розпорядження №469 «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4». Згадане Розпорядження №469 було прийняте на підставі ОСОБА_3 управління комунального майна від 27.04.2005р. №12-1193 та документів, які подавались керівником Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» у період з жовтня 2005р. на адресу відділу приватизації ОСОБА_1 районної адміністрації.

Дані обставини судом встановлені на підставі поданих документів як Позивачем у додатках до позовної заяви так і Відповідачем 1 у додатках до відзиву та визнані сторонами в процесі розгляду справи по суті. Інших документів для оформлення права власності до відділу приватизації ОСОБА_1 адміністрації у 2005 році не подавались.

27.04.2005р. за №12-1193 на адресу Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради надіслано листав якому ОСОБА_3 комунального майна ОСОБА_2 міської ради просить оформити право комунальної власності територіальної громаді м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4 загальною площею 920,3 кв.м. Жодних додатків ОСОБА_3 комунального майна ОСОБА_2 міської ради до згаданого листа надано не було, а відтак Розпорядження №469 від 28.04.2005р. «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4» прийняте на виконання лише листа управління комунального майна від 27.04.05р. №12-1193 та наявних документів у відділі приватизації галицької районної адміністрації, які подавались Державним підприємством «Проектно-конструкторське технологічне бюро» у період з жовтня 2005р. для оформлення права державної власності.

У поданому ОСОБА_2 міською радою відзиві зазначається, що 15.03.2016р. видано дублікат Свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.05 в якому зазначено, що ОСОБА_1 районна адміністрація ОСОБА_2 міської ради посвідчує, що територіальній громаді м.Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 заг. площею 920,3 кв.м. згідно із інформацією зазначеною у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2016р. зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв.м. за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Данилишина, буд. 4.

Позивач у позові вказував і додатково надав пояснення в процесі розгляду справи, що дізнався про оформлення права комунальної власності на нежитловий будинок №4 на вул. ОСОБА_4, а не права державної власності в процесі розгляду справи №914/2025/17 за позовом ОСОБА_3 комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_2 міської ради до Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» про усунення перешкод в користуванні та розпорядження майном шляхом зобов’язання до вчинення дій, коли додатком до позову позивач подав Дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016р.

Відповідно слід взяти до уваги, що Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» довідалося про реєстрацію права комунальної власності відповідно до Дублікату Свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016 р лише у 2017 році. Право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв.м. за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Данилишина, буд. 4 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2016р.

В судовому засіданні проводився огляд матеріалів Інвентаризаційної справи щодо будівлі за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 В матеріалах Інвентаризаційної справи міститься лист ОСОБА_3 комунального майна зверталось від 05.09.2005р. до ЛОКБТІ та ЕО про виготовлення витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 та довідка ЛОКБТІ та ЕО наступного змісту: станом на 15.09.2005р. згідно архівних даних ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» державна реєстрація права власності на нерухоме майно по вул. Данилишина, 4 в м.Львові відсутня.

На час прийняття Розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації №469 від 28.04.2005р. діяло Рішення ОСОБА_2 міської ради від 02.07.1999р. №351 «Про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг» яким визначено процедуру та перелік документів, які подаються для оформлення права власності.

Відповідно до цього порядку 25.10.2004р. листом за №105 директор Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» звернувся до Голови ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради з проханням видати державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові (про переписку і подання документів зазначено вище). Пояснення Відповідачів, що подавши пакет документів ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» абсолютно не цікавилось результатом їх розгляду і не було зацікавлено в оформленні права власності на нежитловий будинок на вул. Д.Данилишина, 4 не заслуговують на увагу, оскільки «Порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг» затверджений Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 02.07.1999р. №351 не містить строків розгляду поданих документів та обов’язку «цікавитись».

Як зазначено у відзиві Відповідачем 2 ОСОБА_2 міською радою до 1991р. (в період дії законодавства УРСР) всі об’єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. Дані обставини в процесі розгляду справи сторонами не заперечувались.

05.11.1991р. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд ОСОБА_8 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Серед організацій культури передаються всі крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Станом на 1991 рік Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» підпорядковувалось Міністерству культури УРСР.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 02.07.1999р. №351 затверджено Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб відповідно до якого керівником державному підприємству «Проектно-конструкторське технологічне бюро» було подано повний пакет документів для оформлення права державної власності.

Відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень представником Позивача на час оформлення Свідоцтва діяло Рішення ОСОБА_2 міської ради від 20.10.2000 р №535 «Про оформлення права власності територіальної громади міста Львова на об’єкти нерухомого майна» згідно положення п.1 якого підприємствам, установам, організаціям, власником або засновником яких є ОСОБА_2 міська рада, оформити свідоцтва про право власності територіальної громади міста Львова на об’єкти нерухомого майна, які знаходяться на їх балансі. Щодо Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» з моменту створення і по сьогоднішній день ОСОБА_2 міська рада не була ані власником ані засновником

Судом застосовано наступні норми права, в тому числі ті, на які посилалися Сторони, з мотивів, що такі необхідні для вирішення даного спору, регулюють спірні правовідносини та права Сторін в межах спору, а також застосовані при оцінці аргументів Сторін, висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Згідно ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997р. №475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктами 1) та 10) ч.2 вказаної статті передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 ГК України серед способів захисту визначено визнання наявності або відсутності прав,визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів.

Приписами ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно п.3 ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Згідно ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Перший протокол ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997р. №475/97 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На виконання постанов Верховної ОСОБА_8 УРСР від 08.12.1990р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування», від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.1991р. №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», у пункті 3 якої передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_8 народних депутатів.

Згідно п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №331 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної) власності. Установити, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком»

Згідно Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 05.11.1991р. №331 серед організацій культури передаються всі крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Згідно ст.10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.08.1978р. (чинної станом на дату прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №331) основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Згідно ст.87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963р.), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Згідно ст.89 Цивільного кодексу Української РСР державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна. Підстави набуття (припинення) права власності визначаються за законодавством, чинним на час виникнення відповідних правовідносин.

Згідно ст.7 Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування» від 07.12.1990р. (втратив чинність у 1997 році) до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, вказане в Законі України «Про власність».

Згідно ст.2 Закону Української РСР «Про власність», власність в Українській РСР існувала в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності визнавалися рівноправними.

Згідно ст.31 Закону України «Про власність» комунальна власність належала до державної власності. Суб'єктами права комунальної власності були адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських ОСОБА_8 народних депутатів (стаття 32 Закону).

Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» визначено процедуру передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність.

Відповідно майно за адресою вул. Данилишина, 4, у м.Львові в силу вимог норм Конституції УРСР, Закону України «Про власність» було у загальнодержавній (республіканській) власності. У 1991 році на момент прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» знаходилось на балансі у фактичному користуванні Держаного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро», до 1992р. не було передано у комунальну власність, оскільки така передача не передбачалась з огляду на відомче підпорядкування Держаного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» Міністерству культури України та відповідно до норм чинного законодавства є державною власністю. До суду не подано ОСОБА_6 приймання-передачі з державної у комунальну власність.

Згідно п.1 Рішення ОСОБА_2 міської ради від 20.10.2000 р №535 «Про оформлення права власності територіальної громади міста Львова на об’єкти нерухомого майна» оформити свідоцтво про право власності територіальної громади міста Львова на об’єкти нерухомого майна, які знаходяться на їх балансі мали підприємства, установа, організації, власником або засновником яких є ОСОБА_2 міська рада. Щодо Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» з моменту створення і по сьогоднішній день ОСОБА_2 міська рада не була ані власником ані засновником. Державне підприємство «Проектно-конструкторське технологічне бюро» відповідно до закону не було об'єктом права комунальної власності і в силу ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальній громаді сіл, селищ, міст, районів у містах не належить право комунальної власності.

Згідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк протягом якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України визначено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Згідно довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 15.09.2005р. згідно архівних даних ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» державна реєстрація права власності на нерухоме майно по вул. Данилишина, 4 в м.Львові відсутня, а відповідно до Інформаційної довідки 16.03.2016р. зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул.Данилишина буд.4, отже право на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу у Позивача виникло з 16.03.2016р., а відтак позов подано в межах строку позовної давності.

При цьому суд бере до уваги, що Відповідачами не доведено, що Позивач дізнався про порушення його права до 2016р. При цьому суд також бере до уваги, що Позивач відкрито користувався спірним майном.

З підстав наведеного в суду відсутні правові підстави до застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідків спливу строку позовної давності,а відтак, в заявах Відповідача 1 та Відповідача-2 слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Верховний Суд України зазначив, що стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ч. 1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У ч. 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_8 і ОСОБА_8 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Вищого Господарського суду України від 12.08.2915р. у справі №926/1083/13.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачами-1 та 2 не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведення належності Позивачу на праві власності спірних приміщень, внаслідок чого у нього виникло право на визнання права власності з підстав його порушення Відповідачем-2 при видачі Свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005р. №Г-01324, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та обраний Позивачем спосіб захисту своїх порушених прав, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1,2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5286грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжні доручення від 20.04.2018р. №1233 на суму 1762грн. та квитанцію від 27.06.2018р. №ПН667 на суму 3524грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5286грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідачі-1 та 2 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачами-1 та 2 розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 5286грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача-1 на користь Позивача 2643грн. судового збору, з Відповідача-2 на користь Позивача 2643грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 21, 182, 256, 257, 261, 317, 319, 319, 321, 331, 334, 386, 393 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним розпорядження ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Ф.Ліста, буд.1; ідентифікаційний код 20847537) від 28.04.2005р. №469 «Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул.ОСОБА_4».

3. Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005р. №Г-01324.

4. Визнати право державної власності на нежитловий будинок №4 площею 903,4 м.кв. на вул.Данилишина у м.Львові за Державним підприємством «Проектно-конструкторське технологічне бюро» (79007, Львівська область, м.Львів, вуд.ОСОБА_4, буд.4; ідентифікаційний код 02403452).

5. Стягнути з ОСОБА_1 районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Ф.Ліста, буд.1; ідентифікаційний код 20847537) на користь Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» (79007, Львівська область, м.Львів, вуд.ОСОБА_4, буд.4; ідентифікаційний код 02403452) 2643грн. судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_2 міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 04055896) на користь Державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» (79007, Львівська область, м.Львів, вуд.ОСОБА_4, буд.4; ідентифікаційний код 02403452) 2643грн. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

8. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.

Часті запитання

Який тип судового документу № 78749269 ?

Документ № 78749269 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 78749269 ?

Дата ухвалення - 18.12.2018

Яка форма судочинства по судовому документу № 78749269 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 78749269 ?

В Господарський суд Львівської області

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 78749269, Господарський суд Львівської області

Судове рішення № 78749269, Господарський суд Львівської області було прийнято 18.12.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 78749269 відноситься до справи № 914/1074/18

Це рішення відноситься до справи № 914/1074/18. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:

Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 78749265

Наступний документ : 78749270

Налаштувати онлайн-моніторинг ключових змін, таких як початок банкрутства або зміна директора;
Знайти приховані зв’язки ваших контрагентів, зокрема компанії-”одноденки”;
Переглянути наявність і термін дії ліцензій;
Ознайомитись із судовими справами, якщо вони є;
Перевірити наявність податкового боргу;

Рішення № 78749269, 18.12.2018, Господарський суд Львівської області