Рішення № 78748846, 12.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018Справа № 910/13436/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (04071, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 14) до за участю проРегіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м.Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітес» (02098, м.Київ, ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, ПРИЧАЛ "БЕРЕЗНЯКИ"). стягнення 357 244 грн. 11 коп. Представники:

від Позивача: Черкашин О.А. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Григоренко І.В. (представник за Довіреністю);

від Третьої особи: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі також - «Відповідач») про стягнення 357 244 грн. 11 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором оренди від 01.11.1994 року та додатковою угодою №365 від 17.12.2001 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 року відкрито провадження у справі №910/13436/18, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.11.2018 року, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітес» (02098, м.Київ, ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, ПРИЧАЛ "БЕРЕЗНЯКИ").

22.10.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

09.11.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.11.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

21.11.2018 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів, надано Відповідачу строк до 3 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.12.2018 року.

В судовому засіданні 12 грудня 2018 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітес» є 02098, м.Київ, ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, ПРИЧАЛ "БЕРЕЗНЯКИ".

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/13436/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітес», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Третя особа має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Третя особа про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12 грудня 2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

На підставі спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України «Про передачу державного майна» №1211/614 від 19.07.2007 року із змінами №1514/827 від 19.09.2007 року передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних фондів та знаходиться на балансах ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" (згідно з додатком). (а.с.11-14)

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про впорядкування управління державним майном» №721 від 17.08.2007 року створено комісію з передачі державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних фондів та знаходиться на балансах ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України. (а.с.15)

За Актом приймання - передачі державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, комісія встановила склад об'єктів передачі державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", та їх вартість станом на 19.06.2006 р. визначені в додатку №1 до цього акту приймання - передачі. (а.с.16-19)

Листом №01-29-1262 від 20.11.2012 року Публічне акціонере товариство «Київський річковий порт» повідомило Державне підприємство «Адміністрація річкових портів», прокуратуру в м. Києві, Міністерство інфраструктури України про зняття з обліку державного майна, що не увійшло до статутного фонду (а.с.20-23)

Листом №01/05-816 від 02.09.2015 року Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» просило Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надати належним чином завірені копії діючих договорів оренди державного майна, що не увійшло до статутного фонду Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" та знаходиться на балансі Позивача, а також просило внести зміни в діючі договори оренди нерухомого майна відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу. (а.с.24-25)

У відповідь на вказаний лист Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву листом №30-06/10592 від 21.10.2015 року повідомило, що на обліку знаходиться один діючий договір оренди нерухомого майна з ТОВ «Вітес», що перебуває на балансі Державного підприємства «Адміністрація річкових портів», порядок внесення змін до діючих договорів передбачений ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України, а копії договорів оренди були направлені листом №30-06/7206 від 01.07.2013 р. (а.с.26)

Листом №30-06/8950 від 06.09.2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву повідомило Позивача, що 17.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» була укладена додаткова угода №365 до договору оренди від 01.11.1994 року на державне нерухоме майно - пасажирський причал «Березняки» площею 351,30 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 2, літ. А, договір є діючим до 17.12.2024 року. Регіональне відділення не має можливості надати копії договорів, зазначених у вашому запиті, в зв'язку з тим, що на виконання постанови про проведення виїмки від 07.19.2010 згідно з протоколом виїмки від 25.10.2010, оперуповноваженим ВДСБЕЗ УМВС України на Південно-Західній залізниці лейтенантом міліції Тарганом В.Б., на підставі доручення Генеральної прокуратури України від 07.10.2010 за №08/2-23390-10, були вилучені оригінали договору оренди від 01.11.1994, укладеного між AT «Київський річковий порт» та ТОВ «Вітес», додаткової угоди №365 від 17.12.2001 до договору оренди від 01.11.1994 та інші документи. Також інформовано, що станом на 01.09.2018 за договором оренди №365 від 17.12.2001 заборгованість з орендної плати до державного бюджету відсутня, нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу -973,86 грн. Орендна плата за останній місяць (липень) складає 36857,98 грн. Орендарем ТОВ «Вітес» за період з 01.09.2015 по 31.08.2018 сплачено до державного бюджету орендної плати у розмірі 1190813,69 грн. (а.с.27)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу, він має право на отримання 30% орендної плати, сплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» за період з 01.09.2015 по 31.08.2018. Таким чином, простить стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 357 244 грн. 11 коп.

Заперечуючи проти позову Відповідач зазначає, що жодних додаткових угод між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» не було, правових підстав для сплати орендарем 30% на рахунки балансоутримувача відсутні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено Судом, на підставі спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України «Про передачу державного майна» №1211/614 від 19.07.2007 року із змінами №1514/827 від 19.09.2007 року передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних фондів та знаходиться на балансах ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" (згідно з додатком). (а.с.11-14)

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про впорядкування управління державним майном» №721 від 17.08.2007 року створено комісію з передачі державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних фондів та знаходиться на балансах ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України. (а.с.15)

За Актом приймання - передачі державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, комісія встановила склад об'єктів передачі державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", та їх вартість станом на 19.06.2006 р. визначені в додатку №1 до цього акту приймання - передачі. (а.с.16-19)

Листом №01-29-1262 від 20.11.2012 року Публічне акціонере товариство «Київський річковий порт» повідомило Державне підприємство «Адміністрація річкових портів», прокуратуру в м. Києві, Міністерство інфраструктури України про зняття з обліку державного майна, що не увійшло до статутного фонду (а.с.20-23)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу, він має право на отримання 30% орендної плати, сплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» за період з 01.09.2015 по 31.08.2018 на виконання умов Договору оренди від 01.11.1994 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес».

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.1994 року між Акціонерним товариством «Київський річковий порт» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» (Орендар) було укладено Договір про оренду приміщень б/н, відповідно до умов якого Орендодавець здає, а Орендар приймає в орендне користування пасажирський причал стаціонарний двоповерховий «Березняки» площею 351,3 кв.м. з вбудованим павільйоном для переобладнання, реконструкції та використання під кафе. (а.с.52-57)

17.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» (Орендар) було укладено Додаткову угоду №365 до Договору оренди від 01.11.1994 року, якою викладено договір в новій редакції. (а.с.60-64)

Відповідно до п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державну нежитлову споруду - причал «Березняки», площею 351,3 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, вул. Дніпровська набережна, що знаходиться на балансі AT «Київський річковий порт» та не увійшло до статутного фонду AT «Київський річковий порт», вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 01.11.2001p. 376600 грн. Майно передається в оренду з метою використання під ресторан «Каравела».

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна. (п.2.1 Договору)

Згідно з п.3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - листопад 2001р.: 4731,04 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2001 р. визначався шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2001р.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. (п.3.2 Договору)

У п.3.3 Договору зазначено, що перерахування здійснюються Орендарем до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції до державного бюджету.

Цей Договір укладено строком на 23 роки, що діє з 17.12.2001 р. до 17 грудня 2024 року включно. (п.10.1 Договору)

У п.10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну цього Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Згідно з п.10.3 Договору зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

На виконання умов Договору оренди від 01.11.1994 року в редакції Додаткової угоди №36517.12.2001 року, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітес» прийняло в строкове платне користування державну нежитлову споруду - причал «Березняки», площею 351,3 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, вул. Дніпровська набережна, що підтверджується Актом приймання - передачі в оренду нерухомого майна від 17.12.2001 року. (а.с.65)

Згідно з ч.ч. 1 - 4 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

Відповідно до п.2 Методики розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем. У разі коли орендодавцем нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, установа, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з п.17 Методики у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується:

за цілісні майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету;

за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2019 р.) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно;

за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), - до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об'єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків господарському товариству.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 4 ст. 286 Цивільного кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Суд звертає увагу, що умовами Договору оренди від 01.11.1994 року в редакції Додаткової угоди №36517.12.2001 року сторони визначили розмір орендної плати, порядок її сплати та строки внесення на рахунок Орендодавця. При цьому, умовами вказаного договору Сторони не передбачили порядок сплати орендної плати із розрахунку 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

Цей Договір укладено строком на 23 роки, що діє з 17.12.2001 р. до 17 грудня 2024 року включно. (п.10.1 Договору)

У п.10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну цього Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Згідно зп.10.3 Договору зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Право на подання позову про розірвання договору або внесення змін до договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, листом №01/05-816 від 02.09.2015 року Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» просило Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву внести зміни в діючі договори оренди нерухомого майна відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

У відповідь на вказаний лист Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву листом №30-06/10592 від 21.10.2015 року повідомило, що порядок внесення змін до діючих договорів передбачений ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України.

Проте, Суд звертає увагу, що оскільки Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» не є стороною Договору оренди від 01.11.1994 року в редакції Додаткової угоди №36517.12.2001 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес», відповідно до вимог чинного законодавства України воно не наділено правом на внесення змін до вказаного договору. В той же час, Суд зазначає, що у разі наявності підстав для перегляду порядку сплати орендної плати, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву має право на внесення відповідних змін до договору оренди від 01.11.1994 року відповідно до статті 188 Господарського кодексу України. Крім того, Позивач, вважаючи, що має право на отримання 30% орендної плати від орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітес» відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, не позбавлений права звернутись до суду з позовом про зобов'язання орендодавця до внесення змін до вказаного договору, за результатами якого суд приймає відповідне рішення про наявність чи відсутність таких підстав.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на положення умов Договору оренди від 01.11.1994 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес», Суд зазначає, що Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» не є стороною спірного договору, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 30% орендної плати, сплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» за період з 01.09.2015 по 31.08.2018. При цьому, Суд зазначає, що навіть у разі внесення відповідних змін до договору, обов'язок Орендаря в частині сплати орендної плати у відповідній пропорції виникне з моменту укладення договору про внесення змін, якщо інше не буде погоджено Сторонами.

Крім того, Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні первинні докази (платіжні доручення, квитанції, виписки по рахунку) на підтвердження сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітес» на користь Орендодавця орендної плати за визначений Позивачем період у заявленому Позивачем розмірі, з якого Суд міг дійти висновку про належне виконання Орендарем умов вказаного договору та сплати орендної плати у вказаному розмірі. На підтвердження заявленої до стягнення суми Позивачем додано лише лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №30-06/8950 від 06.09.2018 року, який не є належним, допустимим та достовірним доказом в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення оплати Орендарем у визначеному розмірі, а тому Позивачем не доведено наявність підстав для стягнення саме визначеної у позові суми.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про стягнення 357 244 грн. 11 коп. є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про стягнення 357 244 грн. 11 коп. - відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 грудня 2018 року.

Суддя О.В. Чинчин