Рішення № 78748784, 07.12.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/56/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2018 Справа № 908/1514/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л.

при секретарі судового засідання - Юсубовій Д.В.

розглянувши матеріали справи № 908/1514/18:

за позовною заявою: заступника прокурора Запорізької області, 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, в інтересах держави

до відповідача 1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67

до відповідача 2: комунального підприємства "Розвиток курортної зони", 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1

до відповідача 3: фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича, АДРЕСА_1

про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, визнання недійсним інвестиційного договору та повернення земельної ділянки

За участю представників сторін:

від прокуратури: Дядюшева К.Є., посвідчення від 05.10.15 № 035882

від відповідача 1: Смирнова Ю.В., довіреність від 10.01.18 б/н

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

06.08.18 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 01.08.18 № 05/1-4621-18 заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави з вимогами до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (надалі відповідач 1, Кирилівська СР), до комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (далі відповідач 2, КП "Розвиток курортної зони") та до фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича (надалі відповідач 3, ФОП Ганюков А.В.) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким передано у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" земельну ділянку кадастровий № НОМЕР_1 площею 0,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га, кадастровий № НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- зобов'язання КП "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_1 площею 0,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.16 № 6-15/02 укладеного між КП "Розвиток курортної зони" та ФОП Ганюковим А.В.

06.08.18 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 08.08.18 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1514/18 за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно № провадження 17/56/18, підготовче судове засідання призначено на 29.08.18 об 11:00.

29.08.18 через канцелярію господарського суду Запорізької області від прокуратури Запорізької області надійшли пояснення від 28.08.18 вих. № 05/2-4621-18 на виконання ухвали суду від 08.08.18 про відкриття провадження у справі до яких додано листування між сторонами щодо суті спору. Зокрема, в поясненнях зазначено, що 12.06.18 прокуратурою Запорізької області направлено до Кирилівської селищної ради лист № 05/1-657вих18 з приводу того чи затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та лиманів на території смт Кирилівка. Листом № 109 від 22.06.18 Кирилівська селищна рада повідомила, що вказаний проект землеустрою виготовлений та перебуває на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України. При цьому, прокурор зазначає, що інше листування між прокуратурою Запорізької області та сторонами у справі відсутнє.

Ухвалою від 29.08.18 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 08.11.18 включно, підготовче засідання у справі відкладено на 02.10.18 об 11:00.

06.09.18 до суду від відповідача 1 надійшов відзив від 03.09.18, в якому останній не погоджується із заявленим позовом у повному обсязі, вважає його незаконним, необґрунтованим, заявленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.16 № 910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Оскільки чинним законодавством передбачено орган виконавчої влади та його повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, у т.ч. щодо здійснення перевірок та видачу обов'язкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб, відповідач-1 вважає подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства перевищенням повноважень з боку прокуратури. При цьому, вказує, що перевірка дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю відноситься до компетенції Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Вважає, що з тексту позовної заяви та доданих до неї документів взагалі не вбачається, що прокуратура досліджувала питання здійснення контролю у встановленому законом порядку. Відповідач 1 зазначає, що в заявленому позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду, що є порушенням порядку звернення до суду та підставою для відмови прокуратурі у підтвердженні судом підстав для представництва. По суті заявлених вимог відповідач-1 вказав, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг.

Стосовно другої позовної вимоги відповідач 1 зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом «визнання відсутності права», оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а не встановлює факти наявності або відсутності прав у інших осіб. Також вказує, що в змісті позовної заяви взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування такої позовної вимоги «визнання відсутності права», жодних посилань на норми матеріального та процесуального права. Разом з тим, відповідач 1 зазначає, що прокурор в позові не навів жодного нормативно-правового обґрунтування для визнання недійсним інвестиційного договору № 6-15/02 від 15.02.16.

Вимогу про повернення земельної ділянки відповідач 1 визнав необґрунтованою з огляду на те, що така вимога може заявлятись власником або користувачем лише тоді, коли існують об'єктивні перешкоди для її повернення і це доведено відповідними доказами. Вказав, що право відповідача-2 на постійне користування спірною земельною ділянкою зареєстроване в установленому законом порядку. Вважає, що до набрання чинності судовим рішенням про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також наступного скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та направлення вимоги землевласника про повернення земельної ділянки, позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки є передчасною та необґрунтованою у зв'язку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника.

В порядку ст. 50 ГПК України 28.09.18 через канцелярію суду до матеріалів справи надійшла заява відповідача 1 від 27.09.18 про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області та

- Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області.

02.10.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор зазначив, що доводи відповідача 1, наведені у відзиві, не спростовують законності та обґрунтованості його вимог у даній справі. Свою позицію прокурор мотивує тим, що у позовній заяві ним окремим розділом обґрунтовано в чому саме полягають порушення інтересів держави внаслідок незаконного відведення Кирилівською СР у постійне користування відповідача 2 земельної ділянки площею 0,5 га на узбережжі Азовського моря для розміщення об'єктів рекреаційного призначення. Вказує, що в постанові від 05.07.18 у справі № 917/1461/17 Верховний Суд конкретизував, що органи Держгеокадастру набувають статусу позивача за позовами прокурора лише у разі, якщо такі позови стосуються захисту саме земель державної власності, щодо яких ці органи реалізують повноваження власника. Оскільки звернення до суду з цим позовом спрямоване на захист земель комунальної власності як власності територіальної громади та українського народу в цілому, у головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, як органу контролю, відсутні повноваження щодо звернення до суду з цим позовом. Тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач. Разом з тим зазначає, що положення ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач. А тому попереднє повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом не направлялось. При цьому вказує, що розмір та правовий статус прибережної захисної смуги морів визначено законом, тому доводи відповідача 1, що така захисна смуга існує лише у разі її визначення окремим проектом землеустрою є безпідставними та спростовуються нормами ст. ст. 4, 89 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 61 Земельного кодексу України. Відповідно до топографічного плану, складеного ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з одного боку спірної земельної ділянки (НОМЕР_1) відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 266,61 м., з іншого боку частина земельної ділянки повністю розташована безпосередньо в Утлюкському лимані. Вимоги прокурора про повернення спірної землі територіальній громаді обумовлені потребою захисту інтересів держави з метою забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин та ін. несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Наявність порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка, а також загроза порушення таких інтересів є підставою для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури.

Прокурор вказує, що ч. 2 ст. 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються в т.ч. шляхом визнання наявності або відсутності прав. Зазначає, що в позовній заяві чітко визначено порушені сторонами норми матеріального права, що згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для недійсності правочину. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право постійного користування спірною землею зареєстровано за КП "Розвиток курортної зони" на підставі рішення Кирилівської СР, яке згідно із вимогами ст. ст. 16, 21 ЦК України підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Тому правова підстава для використання цієї землі комунальним підприємством відпаде. Наведене свідчить про наявність правових підстав для повернення КП "Розвиток курортної зони" земельної ділянки на користь власника на підставі ст. 1212 ЦК України.

В підготовчому засіданні 02.10.18 судом оголошено перерву у справі № 908/1514/18 на 12.10.18 об 11:00.

03.10.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшов лист, згідно з яким остання надає до справи докази направлення відповіді на відзив учасникам справи.

Ухвалами від 12.10.18 та від 05.11.18 підготовче засідання у даній справі судом відкладалось на 05.11.18 та на 07.11.18 відповідно.

Крім того, ухвалою від 12.10.18 судом, через необґрунтованість, відмовлено у задоволенні заяви Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області від 27.09.18 (в порядку ст. 50 ГПК України) про залучення до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області та Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви суд виходив з того, що відповідач 1 не довів суду належними та допустимими доказами того, що з позовними вимогами у вказаній справі (про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської СР від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони»; про визнання відсутнім у КП «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га; повернення територіальній громаді земельної ділянки комунальної власності площею 0,5000 га та про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.16 № 6-15/02) може вплинути на права та обов'язки головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області та Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області.

05.11.18 на адресу суду від відповідача 1 надійшли заперечення в порядку ст. 167 ГПК України, в яких останній зазначає, що Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна екологічна інспекція України на підставі п.п. 9 п. 4 Положення «Про Державну екологічну інспекцію України» має право вживати в установленому порядку заходи досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Відповідач 1 вважає, що належним позивачем у справі є саме Державна екологічна інспекція України, а не прокурор. Невиконання вимог ч. 4 ст. 53 ГПК України тягне наслідки, передбачені п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України. Тому відповідач 1 просить повернути позовну заяву прокурору. Вказує, що нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом визнання відсутності права, оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, але не має права встановлювати факти наявності або відсутності прав у інших осіб. Статтею 4 ГК України визначено, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України, земельні, гірничі, лісові та водні відносини та ін. Відповідач 1 зазначає, що прокурором не наведено жодного обґрунтування на користь того, що суд має застосувати непередбачений законом спосіб захисту права.

05.11.18 на адресу суду від відповідача 3 - ФОП Ганюкова А.В. надійшли заперечення в порядку ст. 167 ГПК України, в яких останнім зазначено, що: він підтримує позицію відповідача 1 відносно відсутності повноважень прокурора бути позивачем у даній справі; відповідач 1 правомірно прийняв оскаржуване рішення, а прокурор не надав жодного доказу на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду; закон не забороняє визначати категорію земель біля моря в межах населеного пункту відповідно до містобудівної документації як землі громадської забудови, а лише зберігає умову визначення розміру прибережної захисної смуги для захисту узбережжя; прокурор неправомірно наполягає на застосуванні обмежень, передбачених ст. 61 ЗК України, оскільки на узбережжя морів та лиманів діє спеціальна норма ст. 62 ЗК України з правом будівництва об'єктів рекреації; за даними містобудівної та проектної документації спірна земельна ділянка правомірно віднесена до категорії громадської забудови для розміщення об'єктів рекреації, що повністю відповідає генеральному плану населеного пункту та плану розвитку курорту, а також не порушує обмеження щодо використання прибережної захисної смуги. Просить суд у позові відмовити повністю.

05.11.18 до матеріалів справи від прокуратури надійшло клопотання за вих. від 01.11.18 № 05/2-4621-18 про приєднання доказів до матеріалів справи (на підставі ст. 80 ГПК України), а саме, завірених копій:

- акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.17, складеного Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, а також листування щодо отримання прокуратурою області вказаного акта;

- технічного звіту з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води Азовського моря та Утлюкського, Молочного лиманів, складеного ДП "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою";

- акта здачі та приймання виконаних робіт (послуг) від 23.07.18;

- сертифіката інженера-геодезиста ОСОБА_5

07.11.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що посилання відповідача 1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, а клопотання про повернення позовної заяви прокурора на підставі п. 4 ч. 5 ст. 53 ГПК України безпідставним, оскільки звертаючись з позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою, а повноваження щодо проведення перевірок з цих питань віднесені до органів Держгеокадастру. Разом з цим, через недосконалість законодавства, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даним позовом. Прокурор вказує, що на момент відведення у користування КП "Розвиток курортної зони" спірна земельна ділянка належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 ЗК України, яка без будь-яких застережень передбачає, що землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами належать до категорії земель водного фонду. Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає. При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 ЗК України вказану ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою чи містобудівною документацією. Вважає, що доводи відповідача щодо визначення цільового призначення спірної земельної ділянки як «житлової та громадської забудови» на підставі містобудівної документації не підтверджені жодним доказом, відповідний план забудови населеного пункту відповідачем 1 не надано.

Ухвалою від 07.11.18 суду закрито підготовче провадження у справі № 908/1514/18, призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.18 о 12:00. Також вказаною ухвалою задоволено клопотання за вих. від 01.11.18 № 05/2-4621-18 та приєднано вказані вище документи до матеріалів справи № 908/1514/18.

В засіданні 19.11.18 судом розгляд справи по суті відкладено на 28.11.18 о 14:10.

В судовому засіданні 28.11.18 судом оголошено перерву у справі № 908/1514/18 на 07.12.18 о 10:00.

07.12.18 на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшло клопотання за вих. від 06.12.18№ 05/1-4621-18 про долучення письмових доказів а саме: засвідчену копію протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 06.12.18; копію протоколу допиту свідка Ганюкова А.В. від 05.12.18 та копію реєстру інвестиційних договорів. Також в клопотанні прокуратура області просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів.

Приписами ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Враховуючи викладені норми, прокурор мав право звернутись до суду з клопотанням про долучення доказів на стадії підготовчого провадження.

Частиною 2 ст. 207 ГПК України визначено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки прокурор подав вказане клопотання після закриття підготовчого провадження у справі на стадії розгляду її по суті, на підставі приписів ч. 2 ст. 207 ГПК України вказане клопотання прокурора залишається судом без розгляду.

В судове засідання 07.12.18 з'явилися прокурор та представник відповідача 1.

Прокурор в судовому засіданні 07.12.18 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 07.12.18 проти позову заперечив.

Представники відповідача 2 та 3 в судове засідання 07.12.18 не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 07.12.18 судом оголошувалась перерва у справі № 908/1514/18 на 07.12.18 о 14:10.

Судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації (не в режимі відеоконференції) судового процесу за допомогою ПАК "Оберіг".

У засіданні суду 07.12.18, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Прокурору та представнику відповідача 1 повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідачі 2 та 3 належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи № 908/1514/18, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, рекомендованих (у даному випадку ухвал по цій справі), враховуючи чергову неявку в судове засідання відповідачів 2 та 3 (їх представників), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності таких учасників справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1 та прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 28.02.13 № 14 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єктів рекреаційного призначення КП «Розвиток курортної зони» останньому (КП «Розвиток курортної зони») надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, яка розташована в смт Кирилівка, вул. Коса Федотова, р-н б/в «Азов Люкс» в постійне користування, без права капітального будівництва, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», радою затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим № НОМЕР_1 для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 2 вказаного рішення рада вирішила передати в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" за рахунок земель житлової та громадської забудови смт Кирилівка земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим № НОМЕР_1 для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаних рішень КП "Розвиток курортної зони" було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5000 га, кадастровий № НОМЕР_1 (розташована за адресою: АДРЕСА_1), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна внесено запис № 12029700 від 13.11.15.

15.02.16 між КП "Розвиток курортної зони" (далі Замовник, відповідач 2) та фізичною особою-підприємцем Ганюковим Андрієм Вікторовичем (далі Інвестор, відповідач 3) укладено інвестиційний договір № 6-15/02, далі Договір.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору, за даним договором Інвестор зобов'язується профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,5000 га будівельно-монтажні роботи - «Роботи Замовника» - зведення на підставі дозвільної та проектної документації планових об'єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівельних об'єктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для об'єктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових об'єктів нерухомості до створеної інфраструктури. На початку будівельних робіт Замовник погоджує та видає Інвестору вихідні архітектурні та планувальні рішення будівництва планових об'єктів нерухомості, згідно відповідних Додатків, яких Інвестор зобов'язаний дотримуватись при виконанні робіт Інвестора (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та ін.).

Згідно з п. 2.3. Договору, закінчені будівництвом об'єкти є власністю Інвестора та використовуються Інвестором. Порядок подальших взаємовідносин сторін визначається договором.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання його сторонами.

Прокурор в позові вказує, що рішення Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області № 35 від 09.10.15 прийнято з порушенням вимог земельного і водного законодавства, а саме з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 88 Водного кодексу України, що є підставою для визнання його незаконним та скасування. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду і не могла передаватись відповідачу 2 на праві постійного користування (оскільки останній не є державним підприємством) вичерпний перелік яких наведений у ст. 59 ЗК України. Також вказує, що проект землеустрою щодо відведення вказаної ділянки розроблений з порушенням вимог ст. 1861 ЗК України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу», оскільки не містить погоджень відповідних органів та не пройшов обов'язкову державну експертизу. При цьому, прокурор вважає, що внаслідок визнання незаконним та скасування вказаного рішення спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської СР. Прокурор вказує, що оскаржуваним рішенням Кирилівської СР порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у відповідача 2 права постійного користування спірною земельною ділянкою. Зазначає, що укладений між відповідачами 2 та 3 інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості № 6-15/02 від 15.02.16 суперечить вимогам ст. ст. 12, 116, 123, 124 ЗК України, ст. 375 ЦК України та ст. ст. 4, 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та підлягає визнанню недійсним.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши прокурора та представника відповідача 1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах 3 і 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" № 963-ІV від 19.06.03, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.15 № 15 (зі змінами та доповненнями), центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у т.ч. за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч. в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Умовами п. 5-1 вказаного Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Однак, вказаний Закон та Положення не наділяють Держгеокадастр України та його органи повноваженнями звертатися до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Таким чином, враховуючи відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Предметом розгляду в даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони".

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21.05.97 (у відповідній редакції) передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 наведеного вище Закону, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та ін. законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), який породжує певні правові наслідки для КП "Розвиток курортної зони".

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прокурор в якості підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Кирилівської СР зазначив, що воно прийняте з порушенням вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, оскільки вказаним рішенням відповідачу 2 була передана в постійне користування земельна ділянка, яка належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману, на яку розповсюджується спеціальний режим провадження господарської діяльності за умов обов'язкового виконання вимог, передбачених ст. 90 Водного кодексу України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України (ЗК України). Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у т.ч.: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (ВК України), (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України).

Частиною 1 ст. 60 ЗК України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 ЗК України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ВК України, в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затв. постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.96) на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Частиною 3 ст. 60 ЗК України унормовано, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171 цс14 від 05.11.2014, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Таким чином, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 ЗК України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок (затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 № 434 (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в т.ч. й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони земель водного фонду, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги (оскільки такий проект не надано суду станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі по суті спору) не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених законодавчих та ін. підзаконних нормативно-правових актів надає суду підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист Кирилівської селищної ради № 1091 від 22.06.18 року, в якому остання (рада) повідомляє заступника прокурора Запорізької області, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка виготовлений та знаходиться в Міністерстві екології та природних ресурсів України, для його погодження згідно чинного законодавства.

Проте, докази погодження та затвердження проекту землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка станом на час прийняття процесуального рішення в матеріалах цієї справи відсутні. Вказане не заперечувалось представником відповідача 1 в судовому засіданні 07.12.18.

Матеріали справи свідчать, що державним підприємством «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» був складений технічний звіт з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води до Азовського моря та Утлюцького, Молочного лиманів, в тому числі щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1.

Зі змісту виготовленої державним підприємством «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» схеми розташування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 266,61 метри та 274,79 метри, а також частина ділянки безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані.

Таким чином, з урахуванням вимог діючого законодавства, наведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка є ділянкою водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) та відноситься до земель водного фонду.

Чинним законодавством встановлений особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 3 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у т.ч. рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 85 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Таким чином, законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди.

Проте, відповідач 2 - КП "Розвиток курортної зони" не відноситься до вичерпного переліку суб'єктів, який наведений у ст. 59 ЗК України. А тому, як наслідок, спірна земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду та розташована в межі прибережної захисної смуги, не могла бути надана у постійне користування останньому.

Із змісту статуту КП "Розвиток курортної зони" вбачається, що догляд за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані не належить до предмету діяльності вказаного підприємства. Тобто, КП "Розвиток курортної зони" не має на меті здійснювати функції, притаманні певним водогосподарським спеціалізованим організаціям, підприємствам, установам.

Оскільки матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, і право на передачу в постійне користування земельної ділянки юридичним особам недержавної форми власності законодавчо обмежене, то рішення Кирилівської СР Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 про передачу спірної земельної ділянки відповідачу-2 не на праві оренди, а в постійне користування, є таким, що суперечить нормам 59, 60 ЗК України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України.

Факт порушення вимог статей 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. 87, 88, 90 ВК України при передачі в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" спірної земельної ділянки підтверджується наявним в матеріалах справи актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.17, складеним Управлінням з контролю за виконанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Як свідчить зміст вказаного акту, земельна ділянка з кадастровим № НОМЕР_1 передана в постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" з порушенням вимог ст. ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.04 № 434.

Згідно зі ст. 62 ЗК України, ст. 90 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Відповідно до ст. 88 ВК України, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Таким чином, пляжні зони (як землі водного фонду за особливостями режиму використання та цільового призначення) не можуть використовуватись для забудови об'єктами рекреаційного призначення.

Як вказано вище, згідно із схемою розташування земельної ділянки кадастровий № НОМЕР_1, вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 266,61 метри та 274,79 метри, а також частина ділянки безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані.

Розташування частини земельної ділянки безпосередньо на території Утлюцького лиману свідчить про її належність до пляжної зони, тому рішення Кирилівської селищної ради щодо передачі земельної ділянки відповідачу 2 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення суперечить вимогам ст. ст. 18 -20 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Статтею 90 ВК України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

В матеріалах справи міститься інвестиційний договір від 15.02.16 № 6-15/02 сторонами якого є ФОП Ганюков Андрій Вікторович (відповідач 3, інвестор) та КП "Розвиток курортної зони" (відповідач 2, замовник), умовами якого передбачено виконання на спірній земельній ділянці будівельно-монтажних робіт по зведенню планових об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю інвестора, що суперечить вимогам вищенаведених норм права.

При цьому, умовами вказаного договору передбачено надання земельної ділянки для забудови інвестору без зазначення конкретного цільового призначення об'єкту забудови з подальшим оформленням права власності за інвестором.

Таким чином, при передачі в постійне користування спірної земельної ділянки відповідачем 1 не враховано розміри та межі прибережної захисної смуги Азовського моря та цілі, для яких вона може надаватись у постійне користування.

Приписами ч. 3 ст. 1861 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території АР Крим - з органом виконавчої влади АР Крим з питань водного господарства.

В матеріалах справи міститься лист Державного агентства водних ресурсів України, в якому останнє у відповідь на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.18 № 05/1-661вих-18 повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених листі земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.

Отже, всупереч вимогам ст. 1861 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» № 1808-ІV від 17.06.04, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Проте, докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Вищевикладене, свідчить про порушення відповідачем 1 вимог ст. 1861 ЗК України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Оскільки рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" прийняте з порушенням вимог статей 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. 87, 88, 90 ВК України, воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, власником спірної земельної ділянки є Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області.

Враховуючи те, що рішення Кирилівської селищної ради від 09.10015 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким земельна ділянка площею 0,5000 га, з кадастровим № НОМЕР_1 передана у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Як наслідок, спірна земельна ділянка має бути повернута її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Запорізької області щодо зобов'язання комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий № НОМЕР_1, площею 0,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га, кадастровий № НОМЕР_1, то суд зазначає наступне.

Прокурор в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначив, що оскаржуваним рішенням Кирилівської СР порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою.

Способи захисту права на земельну ділянку передбачені ст. 152 ЗК України.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

- визнання прав;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

- визнання угоди недійсною;

- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- відшкодування заподіяних збитків;

- застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Проте обраний прокурором спосіб захисту його прав не відповідає наведеним критеріям, визначеним ст. 5 ГПК України.

Вимога прокурора про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га, з кадастровим № НОМЕР_1 фактично спрямована на встановлення юридичного факту, що відповідач 2 не набув постійного користування земельною ділянкою.

Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в межах господарського судочинства, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 2, статті 20 ГПК Украйни, до повноважень господарського суду не належать повноваження щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення.

Юридичні факти можуть встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, заявлена прокурором вимога про визнання відсутнім у відповідача 2 права постійного користування земельною ділянкою виходить за межі повноважень господарських судів.

Слід зазначити, що посилання прокурора в обґрунтування наведеної вище позовної вимоги на положення ст. 20 ГК України є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 4 ГК України, земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Поряд з цим, відновлення порушених прав та інтересів держави і територіальної громади при розпорядженні земельною ділянкою водного фонду та їх захист в даній справі здійснюється шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради та зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га з кадастровим № НОМЕР_1 не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.16 № 6-15/02, то слід зазначити наступне.

Прокурор в позові вказує, що 15.02.16 між КП "Розвиток курортної зони" (далі Замовник, відповідач 2) та фізичною особою-підприємцем Ганюковим Андрієм Вікторовичем (далі Інвестор, відповідач 3) був укладений інвестиційний договір № 6-15/02, далі Договір.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХІІ від 18.09.91, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Проте, із змісту наявного в матеріалах справи інвестиційного договору № 6-15/02 від 15.02.16 вбачається, що в розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» відсутній підпис уповноваженої особи Замовника та печатка, тобто договір не підписаний з боку комунального підприємства "Розвиток курортної зони".

Оскільки інвестиційний договір № 6-15/02 від 15.02.16 не підписаний з боку комунального підприємства "Розвиток курортної зони", він є неукладеним.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

В п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Таким чином, оскільки інвестиційний договір № 6-15/02 від 15.02.16 між відповідачем 2 та відповідачем 3 є неукладеним (через відсутність підпису з боку КП «Розвиток курортної зони», доказів зворотнього матеріали справи не містять, а оригінал наведеного вище договору суду (з причин не залежних від нього), не надано), суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги заступника прокурора про визнання вказаного договору недійсним.

Твердження відповідача 1 про подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства, перевищення повноважень з боку прокуратури є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В позовній заяві прокурор чітко зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції (контролю за використанням та охороною земель) у спірних правовідносинах є головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. А оскільки у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом в даній справі, тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що повідомлення прокурором суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, оскільки у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, обов'язок щодо здійснення вказаного повідомлення відсутній.

Стосовно доводів відповідача 1 про ненадання прокурором належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг суд вважає зазначити наступне.

На момент відведення у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» спірна земельна ділянка, з огляду на її місце розташування в межах 2 кілометрів від урізу води Азовського моря, належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 ЗК України, якою передбачено, що землі, зайняті під прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до категорії земель водного фонду.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги підтверджується схемою розташування земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_1, виконаною ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність проекту землеустрою та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та, відповідно, не визначає можливість до її встановлення передавати у користування земельні ділянки, які підпадають від нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

З приводу заперечень відповідача 1 проти вимоги про повернення земельної ділянки та твердження про її передчасність та необґрунтованість у зв'язку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника слід зазначити наступне.

Вимога про повернення спірної земельної ділянки заявлена прокурором в даній справі є похідною від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради № 35 від 09.10.15 так як в такому випадку відпаде підстава для перебування спірної ділянки в користуванні відповідача 2.

Твердження відповідача 1 про передчасність вимоги про повернення спірної земельної ділянки є безпідставними, оскільки про наявність факту порушення прав та інтересів землевласника - територіальної громади смт Кирилівка щодо розпорядження землями водного фонду свідчить рішення Кирилівської селищної ради, яке було прийняте з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. ст. 85, 88 ВК України, що підтверджується наявними у справі доказами.

Посилання відповідача 1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, оскільки звертаючись з позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду, зазначивши при цьому, що органом, який здійснює державний нагляд (контроль) у вказаних відносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Проте, у зв'язку з відсутністю у вказаного органу повноважень звертатися з даним позовом до суду, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави. Відтак, клопотання відповідача 1 про повернення позовної заяви прокурора є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Доводи відповідача 3, що за даними містобудівної та проектної документації спірна земельна ділянка правомірно віднесена до категорії громадської забудови є необґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду в силу норм чинного законодавства (ст. 58 ЗК України), у зв'язку з тим, що її категорія визначена законом.

Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 ЗК України вказану ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою чи містобудівною документацією.

Твердження відповідача 3 про те, що прокурор неправомірно наполягає на застосуванні обмежень, передбачених ст. 61 ЗК України, є надуманими, оскільки, як вбачається зі змісту позову, обґрунтовуючи заявлені в даній справі позовні вимоги прокурор не посилався на положення вказаної статті.

Стосовно посилання відповідача 3 на те, що на узбережжі морів та лиманів діє спеціальна норма ст. 62 ЗК України з правом будівництва об'єктів рекреації слід зазначити наступне.

Частиною 3 вказаної статті ЗК України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Враховуючи, як зазначено вище, що частина спірної земельної ділянки розташована безпосередньо в Утлюцькому лимані, тобто в пляжній зоні, відтак на неї поширюється дія норми ч. 3 ст. 62 ЦК України щодо заборони будівництва будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача 1 - Кирилівську селищну раду Якимівського району Запорізької області та в сумі 1762,00 грн. на відповідача 2 - Комунальне підприємство "Розвиток курортної зони".

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 53, 129, 202, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) від 09.10.15 № 35 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони", яким передано у постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_1 площею 0,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Зобов'язати комунальне підприємство "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку кадастровий № НОМЕР_1 площею 0,5000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, код ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973, р/р № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29а, код ЄДРПОУ 02909973, р/р № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.12.18

Суддя В.Л. Корсун