Рішення № 78748651, 13.12.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/953/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- ордер №052465 від 01.11.2018

від відповідача: ОСОБА_2- довіреність № 01-26/27 від 17.08.2018

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес"

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 9 324 628,63 грн

Процесуальні дії по справі.

Приватним виробничим - комерційним підприємством "Прогрес" подано до суду позов про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" заборгованості в сумі 9324628,63 грн., з яких:

- 5751403,68 грн. - заборгованість за договором №394 від 20.08.2015, 900685,57 грн. пені, 77525,77 грн. інфляційних, 34508,42 грн. трьох відсотків річних.

- 2373035, 40 грн. - заборгованість за договором № 137 від 10.05.2018, 173231,58 грн. - пеня, 14238,21 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 31.10.2018 відкрито провадженні у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.11.2018.

В порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України в судовому підготовчому засіданні 27.11.2018 оголошувалась перерва до 06.12.2018, про що занесено запис до протоколу судового засідання від 27.11.2018 .

06.12.2018 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с. 145-148).

Ухвалою від 06.12.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 906/953/18 до судового розгляду по суті на 13.12.2018.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов укладених між сторонами договорів позивачем поставлено відповідачу продукції за договором №394 від 20.08.2015 на суму 7395465,60 грн. та за договором №137 від 10.05.2018 на суму 2373035,40 грн.

Відповідач за договором №394 від 20.08.2015 частково оплатив отриманий товар на суму 1644061,92 грн.

За договором № 137 від10.05.2018 відповідачем оплата отриманої продукції не проводилась.

Таким чином, на момент звернення до суду у відповідача існує прострочена заборгованість в розмірі 8124439,08 грн.

За порушення строків проведення розрахунків позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1073917,15 грн. пені.

За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 34508,42 грн. інфляційних та 91763,98 грн. 3% річних.

Відповідач, в порядку ст. 165 ГПК України, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні в усному порядку не заперечував факт виконання позивачем зобов'язань по договору в частині поставки продукції та її отримання підприємством, а також частково проведеної оплати за отриманий товар.

Просив задовольнити клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на фінансове становище відповідача.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20.08.2015 між Приватним виробничо-комерційним підприємством "Прогрес" (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець, відповідачем ) укладено Договір № 394 ( а.с. 10-14).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікаціях (надалі- продукція) на умовах та в строки, передбачені Договором.

Згідно п. 2.1 договору, кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Приписами п.2.4 договору сторонами визначено, що якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, що підтверджується актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.

У пункті 3.1 договору сторони визначили, що поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в термін 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання постачальником замовлення від покупця. Моментом поставки продукції та передачі її покупцю є підписання сторонами видаткової накладної.

Право власності на продукцію переходить до покупця з підписання представниками сторін видаткової накладної (п. 3.4 договору).

У пункті 4.2 договору сторони визначили, що загальна сума договору складається із сум специфікацій до договору.

Згідно п. 5.2 договору оплата за поставлену продукцію має бути здійснена не пізніше 7 ( семи) банківських днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до п.7.2 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов'язань.

За умовами п. 10.5, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору.

До договору № 394 сторонами підписано специфікації № 94, 102, 203, 104, 107, 108, 108/1, 109, 110, 111, 112, 114, 115, 116, 117, 119 ( а.с. 15-30), в яких погоджено перелік товару, загальну суму вартості товару, а також термін поставки та умови оплати.

Зокрема сторонами погоджено умови оплати, а саме - упродовж 30 днів з дати поставки, яка зазначається у видатковій накладній.

Згідно специфікації № 94 сторонами не погодженого іншого терміну розрахунку, ніж встановлено договором (а.с. 15).

Як вказує позивач, на виконання умов договору № 394 від 20.08.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7395465.60 грн., що підтверджується видатковими накладними: № PH-28 від 17.01.2018 на суму 287424,00 грн.; № РН-49 від 24.01.2018 на суму 80640,00 грн.; № РН-65 від 02.02.2018 на суму 89100,00 грн.; № РН-67 від 02.02.2018.; № РН-99 від 16.02.2018 на суму 5999,40 грн.; № РН-100 від 16.02.2018 на суму 1566,00 грн.; № РН-136 від 09.03.2018 на суму 230543,04 грн.; № РН-137 від 09.03.2018 на суму 232871,76 грн.; № РН-138 від 09.03.2018 на суму 255360,00 грн.; № РН-139 від 09.03.2018 на суму 207255,84 грн.; № РН-140 від 09.03.2018 на суму 208420,00 грн.; № РН-141 від 09.03.2018 на суму 168000,00 грн.; № РН-142 від 09.03.2018 на суму 672000,00 грн.; № РН-143 від 09.03.2018 на суму 168000,00 грн.; № РН-144 від 09.03.2018 на суму 187200,00 грн.; № РН-145 від 09.03.2018 на суму 100980,00 грн.; № РН-146 від 09.03.2018 на суму 126000,00 грн.; № РН-147 від 09.03.2018 на суму 147990,24 грн.; № РН-148 від 09.03.2018 на суму 115171,20 грн.; № РН-149 від 09.03.2018 на суму 124768,80 грн.; № РН-150 від 09.03.2018 на суму 322920, 00 грн.; № РН-152 від 13.03.2018 на суму 107964,00 грн.; № РН-156 від 16.03.2018 на суму 652040,64 грн.; № РН-157 від 16.03.2018 на суму 62804,81 грн.; № РН-158 від 16.03.2018 на суму 41869,87 грн.; № РН-159 від 16.03.2018 на суму 232867,20 грн.; №РН-160 від 16.03.2018 на суму 363936,00 грн.; №РН-161 від 16.03.2018 на суму 179400,00 грн.; № РН-162 від 16.03.2018 на суму 465734,40 грн.; № РН-179 від 04.04.2018 на суму 197320,32 грн.; № РН-180 від 04.04.2018 на суму 221985,36 грн.; № РН-181 від 04.04.2018 на суму 143520,00 грн.; № РН-182 від 04.04.2018 на суму 118800,00 грн.; № РН-185 від 06.04.2018 на суму 273600,00 грн.; № РН-186 від 06.04.2018 на суму 13440,00 грн. (а.с. 31- 65 ).

Відповідач свої зобов'язання за договором № 394 від 20.08.2015 виконав частково, сплативши за отриманий товар 1644061,92 грн., що підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачем ( а.с. 66-67).

За даними позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, у відповідача утворилась заборгованість за договором №395 від 20.08.2015 перед позивачем в розмірі 5751403,68 грн.

За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлену продукцію за договором №394 від 20.08.2015, в порядку п.7.2 договору позивач нарахував відповідачу за період з 08.05.2018 по 18.10.2018 пеню в розмірі 900685,57 грн. ( а.с. 91).

Водночас , на підставі ст. 625 ЦК України позивачем, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором № 394 від 20.08.2015 нараховано відповідачу до стягнення 77525,77 грн. 3% річних та 4508,42 грн. інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 08.05.2018 по 18.10.2018.

10.05.2018 сторонами також укладено Договір №137.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях (надалі продукція) - на умова строки, передбачені договором.

Кількість та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору) .

Згідно п. 2.4 договору, якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, що підтверджується актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.

За приписами п. 2.5 договору, у разі виявлення недоліків під час приймання продукції по якості, номенклатурі, комплектності, умовам договору, постачальник усуває виявлені недоліки, доукомплектовує продукцію за місцем розташування покупця (за письмовою згодою покупця) протягом 15 календарних днів з моменту отримання від покупця відповідної вимоги. В разі неможливості усунути виявлені недоліки, продавець здійснює заміну продукції на таку, що відповідає вимогам договору, протягом 15 календарних днів, з моменту отримання від покупця відповідної вимоги. Продукція, відносно якої проводиться заміна, вважається не поставленою та зберігається в умовах не змішування з іншими однорідними вантажами. Витрати по заміні продукції здійснюються власними силами та за власний рахунок постачальника, в тому числі, витрати пов'язані з транспортуванням продукції.

Умовами пункту 3.1 договору сторони погоди, що поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в строки/терміни встановлені сторонами у відповідній специфікації. Моментом поставки продукції (партії продукції) та передача її покупцю є підписання сторонами видаткової накладної.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної (п. 3.3. договору).

У пункті 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі накладної протягом 30 (тридцяти) банківських днів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено умовами специфікації.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що у випадку порушення покупцем п. 5.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, за кожен день не виконання зобов'язань.

Згідно п. 10.5 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань ( у тому числі гарантійних) , які виникли під час договору.

На виконання умов договору № 137 від 20.05.2018 сторонами підписано специфікації № 1, 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14 ( а.с. 73-80), в яких сторонами погоджено перелік товару, вартість товару , терміни поставки та умови оплати отриманого товару.

Зокрема, сторонами погоджено умови оплати - упродовж 30 (тридцяти) календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця та проходження вхідного контролю.

Як вказує позивач , на виконання умов договору № 137 від 10.05.2018 поставлено відповідачу товар на загальну суму 2373035,40 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-241 від 23.05.2018 на суму 14256,00 грн., №РН-243 від 25.05.2018 на суму 30960,00 грн.; № РН-244 від 25.05.2018 на суму 227400,00 грн.; РН-245 від 25.05.2018 на суму 758390,40 грн.; №РН-246 від 25.05.18 на суму 938344,80 грн.; №РН-279 від 06.07.2018 на суму 41164,20 грн.; № РН-280 від 06.07.2018 на суму 344520,00 грн.; № РН-296 від 20.07.2018 на суму 18000,00 грн. (а.с. 81-88).

Відповідач в порушення умов договору № 137 від 10.05.2018 свої зобов'язання за договором не виконав та не сплатив за поставлену продукцію.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати товару у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 2373035,40 грн.

За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлену продукцію, в порядку п.7.2. договору, відповідачу за період з 07.08.2018 по 18.10.2018 нараховано пені в розмірі 173231,58 грн.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховано відповідачу до стягнення 14238,21 грн. 3% річних за період прострочення з 07.08.2018 по 18.10.2018.

Враховуючи, що відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання з оплати поставленого товару, позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів № 394 від 20.08.2015 та №137 від 10.05.2018 , які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно матеріалів справи позивач на виконання умов укладеного договору № 394 від 20.08.2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 7395465.60 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с. 31- 65 ).

На виконання умов договору № 137 від 10.05.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2373035,40 грн. (а.с. 81-88).

Факт поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з умов договорів та специфікацій за поставлений товар на умовах договору № 394 від 20.08.2018 відповідач зобов'язаний був провести розрахунку у наступні строки:

- за видатковою накладною № PH-28 від 17.01.2018 на суму 287424,00 грн. - до 16.02.2018 ;

- за видатковою накладною № РН-49 від 24.01.2018 на суму 80640,00 грн. - до 23.01.2018 ;

- за видатковою накладною № РН-65 від 02.02.2018 на суму 89100,00 грн. - до 05.03.2018;

- за видатковою накладною №РН-67 від 02.02.2018 на суму 587972,52 грн. - до 05.03.2018;

- за видатковою накладною № РН-99 від 16.02.2018 на суму 5999,40 грн. - до 19.03.2018 ;

- за видатковою накладною № РН-100 від 16.02.2018 на суму 1566,00 грн. - до 19.03.2018;

- за видатковими накладними №РН-136 , № РН-137, № 1РН-38, № РН-139, № РН-140, № РН-141, № РН-142, № РН- 143, №РН- 144, РН- 145, № РН- 146,РН- 147, РН- 148, № РН- 149, № РН- 150 від 09.03.2018 - до 09.04.2018;

- за видатковою накладною №РН-152 від 13.03.2018 на суму 107964,00 грн.- до 12.04.2018;

- за видатковими накладними №РН-156, №№ РН-157, №РН-158 від 16.03.2018 № РН-159, № РН-160, № РН-161, № РН-162 на загальну суму 1998652,92 грн. - до 16.04.2018 ;

- за видатковими накладними № РН-179, № РН-180, № РН-181 від 04.04.2018 на загальну суму 562825,68 грн. - до 04.05.2018;

- за видатковою накладною № РН-182 від 04.04.2018 на суму 118800,00 грн. - до 17.04. 2018 (відсутня специфікація, тому оплата за умовами договору);

- за видатковими накладними № РН-185, № РН-186 від 06.04.2018 на загальну суму 287040,00 грн. - до 07.05.2018.

В ході вирішення спору судом досліджено видаткові накладні та акти вхідного контролю, складені відповідачем на виконання умов п. 2.4 договору № 137 від 10.05.2018, з яких вбачається, що поставлений позивачем товар в межах зазначеного договору придатний до використання (а.с. 135, 133, 134, 136, 132, 101).

Таким чином, із врахуванням інформації, яка міститься в актах вхідного контролю, суд встановив, що у відповідача виник обов'язок щодо оплати товару, отриманого на умовах договору № 137 від 10.05.2018 за:

- видатковою накладною № РН-241 від 25.05.2018 на суму 14256,00 грн.- до 30.06.2018

- видатковою накладною № РН-243 від 25.05.2018 на суму 30960,00 грн. - до 02.07.2018;

- видатковою накладною № РН-244 від 25.05.2018 на суму 227400,00 грн. - до 25.07.2018 :

- видатковою накладною № РН-245 від 25.05.2018 на суму 758390,40 грн. - до 02.07.2018;

- видатковою накладною № РН-246 від 25.05.2018 на суму 938344,80 грн. - до 02.07.2018;

- видатковою накладною РН-279 від 07.07.2018 на суму 41164,20 грн. - до 27.08.2018;

- видатковою накладною № РН-280 від 06.07.2018 на суму 344520,00 грн. - до 13.08.2018 ;.

- видатковою накладною № РН- 296 від 20.07.2018 на суму 18000,00 грн. - до 20.08.2018.

Відповідачем проведена часткова оплата товару отриманого в рамках договору № 394 від 20.08.2018 на загальну суму 1644061,92 грн.

Таким чином, станом на день звернення до суду та на день вирішення спору в суді у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар згідно договору № 394 від 20.08.2015 в сумі 5751403,68 грн. та заборгованість за товар поставлений згідно договору № 137 від 10.05.2018 в сумі 2373035,40 грн.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а також відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Враховуючи викладене, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відповідача в сумі 5751403,68 грн. за договором № 394 від 20.08.2015 та в сумі 2373035,40 грн. за договором № 137 від 10.05.2018 вважає обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладених договорів та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 900685,57 грн. пені за договором № 394 від 20.08.2015 та 173231,58 грн. пені за договором № 137 від 10.05.2018 , суд зазначає про наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору № 394 від 20.08.2018 сторонами погоджено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов'язань.

З розрахунку позивача (а.с. 91) вбачається, що пеню заявлено за період з 08.05.2018 по 18.10.2018 на суму простроченої заборгованості 5751403,68 грн., яка склала 900685,57 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки пеню нараховано на заборгованість, яка існувала більше шести місяців, що є порушенням приписів ч.6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи проведені відповідачем оплати, суд встановив, що заборгованість за договором № 394 від 20.08.2015 в сумі 5751043,68 грн. включає в себе заборгованість за видатковою накладною № РН-138 від 09.03.2018 в сумі 127414,80 грн. та заборгованість за видатковими накладними № РН-140, № РН-141, № РН-142, № РН- 143, №РН- 144, РН- 145, № РН- 146,РН- 147, РН- 148, № РН- 149, № РН- 150 від 09.03.2018, № РН-152 від 13.03.2018 , № РН-156, № РН-157, № РН-158, № РН-159, № РН-160 , № РН-161, № РН-162 від 16.03.2018 , № РН-179, № РН-180, № РН-181, № РН-182 від 04.04.2018, № РН-185, № РН-186 від 06.04.2018.

З огляду на умови договору, приписи ч.6 ст. 232 ГК України позивач вправі був нараховувати пеню:

- на заборгованість за видатковими накладними № РН-138, № РН-139, № РН-140 , № РН-141 , № РН-142 , № РН-143, № РН-144 , № РН-145 , № РН-146 , № РН-147 , № РН-148 , № РН-149 , № РН-150 від 09.03.2018 в загальній сумі 2676121,08 грн. за період з 10.04.2018 по 09.10.2018;

- на заборгованість за видатковою накладною № РН-152 від 13.03.20128 в сумі 107964,00 грн. за період з 13.04.2018 по 13.10.2018.

- на заборгованість за видатковою накладною № РН-182 від 04.04.2018 на суму 118800,00 грн. за період з 17.04.2018 по 17.10.2018;

- на заборгованість за видатковими накладними № РН-156, № РН-157, № РН-158, № РН-159, № РН-160 , № РН-161, № РН-162 від 16.03.2018 на загальну суму 1998652,92 грн. за період з 17.04.2018 по 17.10.2018.

- на заборгованість за видатковою накладною № РН-179, № РН-180, № РН-181 від 04.04.2018 в сумі 562825,68 грн. за період з 05.05.2018 по 05.11.2018.

- на заборгованість за видатковою накладною № РН-185, № РН-186 від 06.04.2018 в сумі 287040,00 грн. за період з 08.05.2018 по 08.11.2018.

Таким чином, враховуючи вихідні дані позивача щодо визначеного періоду нарахування пені, а саме: з 08.05.2018 по 18.10.2018, враховуючи приписи ч.6 ст. 232 ГПК України та встановлені судом обставини, суд здійснив власний розрахунок пені, за яким пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 394 від 20.08.2015 становить 855641,17 грн.

За таких обставин вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 394 від 28.08.2015 є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 855641,17 грн.

В частині стягнення 45044,40 грн. пені за договором № 394 від 20.08.2015 суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Пеню за договором № 137 від 10.05.20018 позивачем заявлено за період з 07.08.2018 по 18.10.2018 на суму простроченої заборгованості 2373035,40грн , яка за розрахунком позивача склала 173231,58 грн.

Пеню позивачем розраховано виходячи з умов п. 7.2 договору № 137 від 10.05.2018.

Перевіривши розрахунок пені суд встановив, що позивачем при розрахунку допущено помилки, а саме: неправомірно в розрахунок, починаючи з 07.08.2018 включено заборгованість за накладними № РН-279 від 07.07.2018 в сумі 41164,20 грн., № РН-280 від 06.07.2018 та № РН-296 від 20.07.2018 в сумі 18000,00 грн., за яким заборгованість є простроченою з 28.08.2018; 14.08.2018 та 21.08.2018 відповідно.

Таким чином позивач вправі був нараховувати пеню на заборгованість за видатковими накладними

- № РН-241 від 23.05.2018 на суму 14256,00 грн. за період з 01.07.2018 по 18.10.2018;

- № РН-243 від 25.05.2018 на суму 30960,00 грн. за період з 03.07.2018 по 18.10.2018;

- № РН-244 від 25.05.2018 на суму 227400,00 грн. за період з 26.07.2018 по 18.10.2018;

- № РН-245 від 25.05.2018 на суму 758390,40 грн. за період з 03.07.2018 по 18.10.2018;

- № РН-246 від 25.05.2018 на суму 938344,80 грн. за період з 03.07.2018 по 18.10.2018 ;

- № РН-279 від 07.07.2018 на суму 41164,20 грн. за період з 28.08.2018 по 18.10.2018;

- № РН-280 від 06.07.2018 на суму 344520,00 грн. за період з 14.08.2018 по 18.10.2018 ;

- № РН-296 від 20.07.2018 на суму 18000,00 грн. за період з 21.08.2018 по 18.10.2018 .

Таким чином, враховуючи вихідні дані позивача щодо періоду нарахування пені, враховуючи встановлені судом обставини, суд здійснив власний розрахунок пені, за яким пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 137 від 10.05.2018 становить 165459,98 грн.

З урахуванням викладеного вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № 137 від 10.05.2018 є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 165459,98 грн.

В частині стягнення 7771,60 грн. пені за договором № 137 від 10.05.2018 суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Розглядаючи вимоги про стягнення з відповідача 77525,77 грн. 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором № 394 від 20.08.2015 та 14238,21 грн. за договором № 137 від 10.05.2018 суд зазначає про наступне.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с.91) 3% річних за зобов'язаннями договору № 394 від 20.08.2015 нараховано за період з 08.05.2018 по 18.10.2018 на суму простроченої заборгованості 5751403,68 грн., які склали 77525,77 грн.

Перевіривши розрахунок суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим. Відтак вимога про стягнення з відповідача 77525,77 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором № 394 від 20.08.2015 підлягає задоволенню у вказаній сумі.

Водночас, як вбачається з розрахунку 3% річних за договором № 137 від 10.05.2018 позивачем заявлено за період з 07.08.2018 по 18.10.2018 на суму простроченої заборгованості 2373035,00 грн., які становлять 14238,21грн.

Перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що позивачем при розрахунку допущено аналогічні помилки що й при нарахуванні пені за договором № 137 від 10.05.2018.

Таким чином, суд, зважаючи на вихідні дані позивача та встановлені судом обставини щодо настання строків розрахунків, здійснив власний розрахунок 3% річних, які становлять 2379,11грн.

Відтак вимога про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 2379,11 грн.

В частині стягнення 11859,10 грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю.

В частині вимог про стягнення з відповідача 34508,42 грн. інфляційних нарахувань судом встановлено, що останні заявлені на прострочену заборгованість відповідача за договором № 394 від 20.08.2015 в розмірі 5751403,68 грн. за період з квітня 2018 року по серпень 2018 року (а.с. 91).

Перевіривши розрахунок інфляційних суд встановив, що при розрахунку позивачем допущено арифметичну помилку, а саме невірно визначено сукупний індекс інфляції, замість 100,0944%, нараховано 100,60%.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок інфляційних з заявлений позивачем період, які становлять 5429,33 грн.

Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення з відповідача інфляційних є обґрунтованою, заявленою у відповідності до норм чинного законодавства та підлягає задоволенню в сумі 5429,33 грн.

В частині стягнення 29079,09 грн. (34508,42 грн.- 5429,33 грн.) інфляційних суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром". Головним завданням ДП "Житомирський бронетанковий завод" є виготовлення військових транспортних засобів, здійснення ремонту, модернізації бронетанкової техніки і майна, автомобільної техніки та ін.

Відповідач є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки) в час проведення на сході країни анти терористичної операції на території Луганської та Донецької областей.

Звертає увагу, що постановою Верховної Ради України трудовий колектив ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагороджено грамотою № 376-к від 23.06.2017 за заслуги перед Українським народом, за виконанням якісного та своєчасного ремонту військової техніки для потреб Української армії.

Також вказує, що фінансовий стан відповідача залежить від процедур і погодження філією ВП 637 МОУ розрахунково-калькуляційних матеріалі, процес зарахування витрат за поставлену продукцію контрагентами до ціни договорів , укладених з Міністерством оборони.

Крім того звертає увагу, що поставка продукції відповідачем за окремими видатковим накладними була здійснена не у повному обсязі та у з порушенням встановленого у специфікаціях строку .

Водночас зауважує, що збитки ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин не завдано.

На підтвердження викладених в клопотанні обставин, відповідачем було додано до матеріалів справи копії звіту про фінансові результати за 2017 рік та 1 півріччя 2018 року, копії листів філії 637 ВП МОУ, копію грамоти та копію додатку до акту №м 633 ві. 17.08.2018.

Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина перша статі 145 Господарського кодексу України).

Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2001р., яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі- Положення).

Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Натомість з наданого відповідачем балансу (а.с. 149-153) не вбачається збитковість підприємства. Жодних інших належних доказів того, що на підприємстві відповідача існують виключні обставини , які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

До того ж суд звертає увагу, що несвоєчасна поставка товару та поставка товару не у повному обсязі за умовами специфікацій не є підставою для застосування норм 233 ГПК України.

Факт, що підприємство відповідача є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки не неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим, тому суд відмовляє в його задоволенні.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 9230874,44 грн., з яких: 8124439,08 грн. основного боргу, 1021101,15 грн. пені, 79904,88 грн. 3 % річних, 5429,33 грн. інфляційних.

В частині стягнення 52816,00 грн. пені, 11859,10 грн. 3% річних та 29079,09 грн. інфляційних суд відмовляє в позові за безпідставністю.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт. Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, буд. 1, код ЄДРПОУ 07620094)

на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Прогрес" (62459, Харківська область, Харківський район, смт. Високий, вул. Трудова, буд. 1В, код ЄДРПОУ 30291640)

- 5751403,68 грн. - заборгованість за договором № 394 від 20.08.2015;

- 2373035, 40 грн. - заборгованості за договором № 137 від 10.05.2018;

- 1021101,15 грн. пені;

- 79904,88 грн. 3% річних;

- 5429,33 грн. інфляційних;

- 138463,12 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.12.18

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)