Постанова № 78747730, 20.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/3406/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Ральченка І.М. , Зеленського В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 (головуючий суддя А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 30.10.18 р.) по справі № 1640/3406/18

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - Кременчуцьке ОУПФУ, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним рішення відповідача № 98 від 27 серпня 2018 року про відмову позивачу в поновленні виплати пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України з 01 жовтня 2017 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 98 від 27 серпня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за віком.

Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 17 серпня 2018 року.

Позовні вимоги про перерахунок розміру та поновлення виплати пенсії за віком за період з 07 жовтня 2009 року по 22 березня 2018 року залишено без розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40367050; вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив строки, встановлені для поновлення пенсії зі строками призначення пенсії, адже Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко встановлено, що за наявності вини органу пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком. А в разі встановлення вини пенсіонера - за три роки ретроактивно. Отже, при встановленні протиправності дій органу пенсійного фонду щодо його незаконної відмови у поновленні пенсії - однозначно слідує поновлення пенсії без обмеження будь-яким строком, як це встановлено Законом, який має пріоритет у застосуванні над КАС України. Вказує, що позивач має право на відновлення пенсії з дати постановлення Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, яким були скасовані дискримінуючи положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. При цьому, дата прийняття Конституційним судом України вказаного рішення є моментом відновлення права, а не порушення. Пенсійний фонд України офіційними листами та в засобах масової інформації повідомляв, що триває робота разом з Міністерством соціальної політики України з підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009. Пенсійний фонд України або його територіальні органи не повідомляли ані офіційними листами, ані в засобах масової інформації, що не будуть виконувати рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009.

Окрім того, відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у п. 3 цього Порядку) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з п. 5 Порядку у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Також, на думку позивача, відповідач повинен з жовтня 2017 р. провести осучаснення пенсії за віком ОСОБА_1.

Враховуючи вищевикладене та керуючись рішенням Європейського суду з прав людини в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, статтями 24, 46 Конституції України, статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", статтями 5, 6, 27, 28, 42, 47, 49, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", просить змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 року та зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що з 11 лютого 2001 року позивач отримує пенсію за віком (а.с. 25, 26).

З липня 2001 року ОСОБА_1 постійно проживає в державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (а.с. 15).

За змістом позовної заяви до виїзду до держави Ізраїль позивач був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2.

17 серпня 2018 року позивач в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком (а.с. 41).

Зокрема, в заяві представник позивача просив перерахувати, поновити з 07 жовтня 2009 року, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року згідно пенсійної реформи України. Також, в заяві від 17 серпня 2017 року представник позивача зазначив, що пенсія ОСОБА_1 на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати не призначались, пенсіонер не працює.

Розпискою-повідомленням підтверджено, що до вищевказаної заяви приєднано: нотаріально засвідчені копії довіреності № 662/18 від 26 липня 2018 року, паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 08 грудня 1999 року, його пенсійного посвідчення НОМЕР_3 від 02 квітня 2001 року, картки платника податків пенсіонера від 17 серпня 2018 року, копія паспорта представника та оригінал для звіряння НОМЕР_4 від 26 червня 1996 року (а.с. 42). Вищевказані документи прийняті та зареєстровані відповідачем 23 серпня 2018 за № 6012/412.

Рішенням Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 27 серпня 2018 року № 98, у зв'язку із відсутністю документів, що засвідчують в установленому законодавством порядку особу та підтверджують факт її проживання (реєстрації) в м. Кременчуці, відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зазначено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації та вік), однак, представником пенсіонера надано нотаріально завірені копії: довіреності на представництво інтересів позивача на ім'я ОСОБА_3, виданої 26 липня 2018 року в Державі Ізраїль; паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 серії НОМЕР_2, виданого 08 грудня 1999 року, з відміткою про постійне його проживання в Ізраїлі; підтвердження підпису ОСОБА_1, засвідченого підписом та печаткою нотаріуса Держави Ізраїль; пенсійного посвідчення ОСОБА_1; картки платника податків ОСОБА_1; а також копію паспорта ОСОБА_3 та заяву банку на ім'я ОСОБА_1 про перерахування коштів. Посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою ВРУ від 26 червня 1992 № 2503-ХІІ, статтю 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зазначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, а тому не може бути прийнятим за документ для призначення пенсії на території України (а.с. 9).

Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач в особі представника звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 98 від 27 серпня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за віком та зобов'язання Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 17 серпня 2018 року, суд першої інстанції виходив з приписів ч. 2 ст. 9 КАС України та вважає їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 22 березня 2018 року, суд застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 122, 123 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на те, що ані позивачем, ані відповідачем рішення суду в частині позовних вимог, які були задоволені, в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду та відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду першої інстанції, вимог про скасування рішення суду першої інстанції в будь-якій частині апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Сорінг проти Сполученого Королівства" Судом зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі Ріс проти Сполученого Королівства" Суд вказав, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як вказано в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й в рішенні у справі Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 закону Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року (справа №723/2676/14-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № №334/3461/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.

Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вказаним Порядком передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до пенсійного органу особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на те, що представником позивача надано копію паспорта громадянина для виїзду за кордон, з відміткою про постійне місце проживання в Державі Ізраїль, який є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, а тому не може бути прийнятим за документ, що посвідчує особу, на території України. Документів, що засвідчують в установленому законодавством порядку особу ОСОБА_1, підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) останнього в м. Кременчуці представником пенсіонера не надано.

Разом з тим, у Порядку № 22-1 відсутні вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред'являти заявнику, під час звернення із заявою про призначення/перерахунок пенсії. В паспорті, який пред'явлено відповідачу, зазначено дату народження позивача, що підтверджує вік останнього, а також в ньому міститься відмітка, що позивач перебуває на консульському обліку в Державі Ізраїлі, що, на переконання суду, повністю відповідає вимогам, зазначеним у Порядку № 22-1 щодо підтвердження віку позивача та його місця проживання, та, зокрема, щодо громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2018 року до відповідача звернувся представник ОСОБА_1 з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог саме з 17.08.2018 р., тобто з дати звернення представника позивача із заявою.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 23 жовтня 2018 року у справі № №334/3461/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що представник позивача в апеляційній скарзі просить лише змінити рішення суду першої інстанції.

Питання про його скасування в будь - якій частині представник позивача в апеляційній скарзі не ставить.

В свою чергу, дослідивши матеріали справи, підстав для зміни судового рішення, відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 КАС України, колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що поновити виплати пенсії позивачу необхідно з 07.10.2009 року, колегія суддів зауважує на таке.

У даному випадку позивач про порушення своїх прав мав можливість дізнатися у 2009 році, з моменту прийняття Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права.

Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік шестимісячного строку звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.

Ані адміністративний позов та апеляційна скарга, ані матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку підлягає застосуванню ст. 122 КАС України .

Застосування в даному випадку шестимісячного строку на звернення з позовною заявою, передбаченого ст. 122 КАС України, відповідає позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08.12.2015р. справа № 21-5653а15 та від 08.06.2016р. справа № 505/2135/14-а, а також Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № №334/3461/17.

Рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі та позовній заяві, стосуються суті основного спору, а не питання своєчасності звернення позивача до суду.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на ст. 46 Закону № 1058, частиною 2 якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, колегія суддів зауважує на таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Перерахунок розміру та поновлення виплати пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Крім того, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вищезазначеній частині.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

В ході розгляду справи встановлено, що поновлення виплати пенсії позивачу не здійснено.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, вимоги позовної заяви про поновлення виплати пенсії із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, є передчасними.

Колегія суддів зазначає, що у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що під час проведення поновлення виплати пенсії позивачу, пенсія буде виплачуватись без застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат.

Щодо вимог позивача про виплату компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зауважує на таке.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до змісту статті 1 вказаного Закону визначається, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 487/6923/16-а.

Також, відсутні підстави для зобов'язання відповідача провести осучаснення пенсії позивача, оскільки осучаснення пенсій з 01 жовтня 2017 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII проводиться в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, на підставі матеріалів пенсійних справ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги щодо зміни рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 року та зобов'язання Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/3406/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.В. П'янова Судді І.М. Ральченко В.В. Зеленський