Постанова № 78747549, 12.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (суддя Заічко О.В.) від 19.10.2018р. (повний текст рішення складений 19.10.2018 р.) по справі № 2040/7814/18

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_3 Валентинбвичу з 90 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення та у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_3 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_3 пенсію у розмірі 90 % грошового забезпечення з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р.; здійснити виплату ОСОБА_3 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2018р. по справі № 2040/7814/18 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_3 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_3 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року починаючи з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини пенсії з 01.01.2018 року однією сумою. У задоволенні решти позову відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугою років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсію було призначено у розмірі 90% грошового забезпечення. В подальшому, позивач перейшов на інший вид пенсії - по інвалідності з 18.02.2016 р., розмір якої становив 80% грошового забезпечення. Вказаний вид пенсії позивач отримував на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідачем в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 проведено з 01.01.2018 р. перерахунок пенсії позивача, виходячи з 80% грошового забезпечення.

Спірні правовідносини виникли внаслідок дій відповідача, що полягають у перерахунку пенсії, як вказував позивач, виходячи з 70% грошового забезпечення, хоча пенсію позивачу призначено з 90% грошового забезпечення, а також, у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду першої інстанції для захисту його прав та інтересів, оскільки, фактично позивачу виплачується пенсія у неналежному розмірі.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач мав «законні сподівання» отримати пенсію у збільшеному розмірі після перерахунку її розміру, отже, обмеження щодо строків та розмірів виплати сум доплати до пенсії за 2018-2019 роки, передбачені Постановою № 103, не можуть бути застосовані.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції зазначив, що при перерахунку пенсії основний розмір пенсії залишено без змін - 80%, водночас позивач в рамках розгляду даної справи не оскаржує зменшення відстоковості основного розміру пенсії при переходу на інший вид пенсії, а підставою виникнення спору є звуження прав позивача при перерахунку пенсії за постановою КМУ № 103.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що ані позивачем, ані відповідачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог фактично не оскаржувалося, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних не переглядається.

В свою чергу, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Згідно ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Таким чином, законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат.

Відповідно до п. 7 Постанови Кабінет Міністрів України 17.07.1992 р. № 393 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 103 від 21.02.2018 р.) перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Кабінет Міністрів України постановив перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 постанови KMУ від 21.02.2018 р. № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Таким чином, нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини перерахунку і виплати пенсій на умовах норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», дає можливість зробити висновок, що зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Колегія суддів зазначає, що постанова КМУ № 103 на час розгляду справи є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою «Великоди Валентини Ніканорівни проти України» № 43331/12 від 03.06.2014 р. щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 р. щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.01.2011 р., коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010 р., і таким чином для скарги немає підстав.

Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 р. (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 р. № 2857-VІ з наступними змінами.

У іншому рішенні від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в цьому Рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011).

В межах розгляду цієї справи судом встановлено, що розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку збільшився.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача на погіршення умов його пенсійного забезпечення, оскільки відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо безпідставності позовних вимог в частині визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками позивачу за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року з 01.01.2018 р. протиправними та зобов'язання перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р., а тому вони не підлягають задоволенню.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_3 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р. є помилковими.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2018р. по справі № 2040/7814/18 в частині задоволення позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального, воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2018р. по справі № 2040/7814/18 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2018р. по справі № 2040/7814/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_3 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_3 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року починаючи з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини пенсії з 01.01.2018 року однією сумою та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складений 20.12.2018 року.