Рішення № 78747175, 17.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 Справа №914/3224/16

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Проект», м. Одеса,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нарнія –Трейд», м. Львів

про: витребування земельної ділянки.

Суддя Козак І.Б.

При секретарі Кушта А.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 – представник,

Від відповідача: ОСОБА_2-М.С. – представник (ордер № ЛВ 114361 від 20.03.2018р.),

Від третьої особи: ОСОБА_3 – представник (довіреність б/н від 12.10.2018р.).

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.11.2017р. залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2018р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду України у справі № 914/3224/16 від 26.07.2018р. касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 року у справі № 914/3224/16 скасовано, справу направлено до Господарського суду Львівської області на новий розгляд.

Системою автоматизованого розподілу справу №914/3224/16 передано для розгляду судді Козак І.Б.

Ухвалою суду від 17.08.2018р. прийнято справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 20.09.2018р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 06.11.2018р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.11.2018р.

22.11.2018р. розпочато розгляд справи по суті.

Позиція позивача.

У судовому засіданні 17.12.2018р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги обґрунтовуються, тим, що 27.12.2000р. на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000р. між ЛОДА та ЗАТ “Авіас-Плюс” було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,20 га по вул.Стрийській та видано ЗАТ “Авіас-Плюс” державний акт про право власності на землю від 23.01.01р. №ЛВ 028577 (10708005) за адресою: м.Львів, вул.Стрийська-вул.Чмоли. Рішенням господарського суду м.Києва від 01.05.2002р. у справі №31/89 визнано недійсними розпорядження ЛОДА про продаж земельної ділянки для будівництва АЗС, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000р. та державний акт на право власності на землю. Дане рішення господарського суду м.Києва не було оскаржено та набрало законної сили і у рішенні зазначено, що на момент прийняття розпорядження ЛОДА земельна ділянка належала до земель м.Львова та могла відчужуватися лише на підставі рішення Львівської міської ради. Таким чином, ЗАТ “Авіас-Плюс” не набуло прав власності на земельну ділянку, однак в супереч рішенню суду 12.04.2002р. між ЗАТ “Авіас-Плюс” та ВАТ “Дніпронафтопродукт” було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, а 08.06.2004р. земельна ділянка продана ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль”. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час у реєстрі міститься запис про перебування земельної ділянки у власності ТзОВ “Нарнія-Трейд”. Враховуючи наведене, позивач вважає, що майно, яке перебуває у власності ЛМР, їй не повернуто і знаходиться у володінні сторонніх осіб, тому просить витребувати його у відповідача на підставі ст.388 ЦК України. При цьому позивач вважає, що він не пропустив строку позовної давності, оскільки ЛМР дізналася про порушення свого права власності на земельну ділянку з оформленням останнім набувачем цього майна права власності на спірну ділянку, а про момент та підставу набуття відповідачем права власності міська рада довідалася із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим з 26.11.2015р.

Також подав пояснення (вх..№32571/18 від 05.09.2018р.) із врахуванням постанови Верховного Суду від 26.07.2018р., зазначивши, що спірна земельна ділянка вибула поза волею ЛМР, до того ж, рішенням господарського суду м. Києва від 11.05.2002р. у справі №31/89 була фактично застосована реституція, внаслідок якої спірна ділянка повернута у власність позивача. Також міська рада не приймала жодних рішень про надання земельної ділянки.

Позиція відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.12.2018р. проти позову заперечив. Також подав пояснення (вх.№32410/18 від 03.09.2018р.), пояснення (вх.№38274/18 від 11.10.2018р.) із врахуванням постанови Верховного Суду від 26.07.2018р. та просив застосувати позовну давність і відмовити на цій підставі у задоволенні позову.

Представник позивача у відповіді на пояснення (вх.№42052/18 від 05.11.2018р.) зазначив, що положення про позовну давність не застосовуються до позовних вимог про витребування майна в порядку ст.388 ЦК України, тому просив відмовити у застосуванні строку позовної давності.

Представник третьої особи у судовому засіданні 17.12.2018р. з’явився, підтримав позицію, викладену у поясненні по справі (вх..№32413/18 від 03.09.2018р.) та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини справи.

На підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000р. між Львівською облдержадміністрацією та ЗАТ “Авіас-Плюс” 27.12.2000р. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,20 га по вул. Стрийській та видано ЗАТ “Авіас-Плюс” державний акт про право власності на землю від 23.01.2001р. № ЛВ 028577 (10708005) за адресою: м. Львів, вул. Стрийська- вул. Чмоли.

12.04.2002р. ЗАТ “Авіас Плюс” продало, а ВАТ “Дніпронафтопродукт” придбало земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли (Т.1 а.с.75-77).

01.05.2002р. рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 31/89 визнано недійсними: розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від 15.12.2000р. № 1454 в частині продажу ЗАТ “Авіас Плюс” земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській у м. Львові для будівництва АЗС та договір купівлі - продажу земельної ділянки від 27.12.2000 р., укладений між Львівською облдержадміністрацією та ЗАТ “Авіас Плюс”, а також державний акт на право власності на землю від 23.01.2001р. (Т.1 а.с.78-81).

Виконавчий комітет Львівської міської ради 10.03.2004р. видав ВАТ “Дніпронафтопродукт” Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №097154, який було зареєстровано в Державному реєстрі земель за №4610136800:01:008:0002.

Між ВАТ “Дніпронафтопродукт” та ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” 08.06.2004р. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, згідно котрого останній придбав її у власність (Т.1 а.с.69-74).

09.07.2004р. Львівська міська рада видала ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування АЗС (Т.1 а.с.32).

10.05.2006р. управління архітектури та містобудування Львівської міської ради погодило містобудівне обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки і розміщення адмінкорпусу на розі вул. Стрийської - вул. Чмоли в м. Львові (Т.1 а.с.31).

19.04.2007р. ухвалою 5 сесії 5 скликання Львівської міської ради №760 дозволено ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана товариству у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 р. серії ЛВ № 087065, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (Т.1 а.с.28).

14.02.2008р. ухвалою 8 сесії 5 скликання Львівської міської ради №1545 затверджено ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана йому у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 р. серії ЛВ № 087065 для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови. Вказаною ухвалою зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” (Т.1 а.с.27).

01.04.2008р., на підставі ухвали Львівської міської ради №1545 від 14.02.2008р., видано ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (Т.1 а.с.36).

01.08.2008р. рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №785 дозволено ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” проектування адміністративного корпусу з підземним паркінгом на вул. Стрийській - вул. Чмоли (Т.1 а.с.30).

У протоколі загальних зборів акціонерів ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” від 14.11.2008р. зазначається, що акціонерами прийнято рішення про створення ТОВ “Нарнія-Трейд” та внесено до статутного капіталу новоствореного товариства у тому числі і земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові (Т.1 а.с.42-57).

10.09.2009р. ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” та ТОВ “Нарнія-Трейд” підписали акт прийому-передачі у власність майна до статутного капіталу ТОВ “Нарнія-Трейд” (Т.1 а.с.58).

19.12.2014р. ТОВ “Нарнія-Трейд” видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (Т.1 а.с.33).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2014р. за ТОВ “Нарнія-Трейд” було зареєстровано право власності на земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (Т.1 а.с.34-35).

Між ТОВ “Нарнія-Трейд” та ТОВ “Скай Проект” 23.03.2017р. підписано акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, як внеску до статутного капіталу ТОВ “Скай Проект” (Т.2 а.с. 226).

Право власності на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 зареєстровано за ТОВ “Скай Проект”, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2017р. №84113749 (Т.2 а.с. 225).

Позиція суду.

Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 316 ГПК України).

У постанові від 26.07.2018р. Верховний Суд зазначив, зокрема, таке: «Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.05.2002р. рішенням господарського суду м. Києва у справі №31/89 визнано недійсними: розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від 15.12.2000 р. № 1454 в частині продажу ЗАТ "Авіас Плюс" земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській у м. Львові для будівництва АЗС та договір купівлі - продажу земельної ділянки від 27.12.2000р., укладений між Львівською облдержадміністрацією та ЗАТ "Авіас Плюс", а також державний акт на право власності на землю від 23.01.2001 р.

Разом з тим, судами не встановлено, що зазначеним судом була застосована реституція, внаслідок якої спірна земельна ділянка фактично повернулася у власність позивача.

Аналогічно не встановлено судами і такого повернення внаслідок добровільної передачі земельної ділянки позивачу від ЗАТ "Авіас Плюс" або іншим чином.

З викладеного вбачається, що як видача державних актів на право власності, так і зміна цільового призначення, здійснювалася вищевказаній особі ЗАТ "Фірма "Львів-Петроль", саме як власнику спірної земельної ділянки, який набув право власності на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції не зазначено та не досліджено, якими нормативними актами саме на позивача було покладено видачу вищевказаних державних актів та зміну цільового призначення земельних ділянок, та, відповідно, не з'ясовано та не вказано в оскаржуваних рішеннях:

- видаючи зазначені державні акти та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки позивач діяв в межах наявного у нього саме цивільного права і якого саме (що необхідно для застосування вказаних ч.ч.1-3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК) чи як владний орган, на який було покладено повноваження та обов'язок по видачі таких актів та розгляду питання про зміну цільового призначення, особливо враховуючи, що ці дії він вчиняв по відношенню до вищевказаної особи саме як власника спірної земельної ділянки;

- видаючи зазначені державні акти та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки позивач діяв саме в межах свого цивільного права та саме умисно з наміром завдати шкоди зазначеним особами (що необхідно для застосування вказаних ч.ч.1-3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК), чи як державний орган та помилково ( що необхідно для застосування вказаних в оскаржуваних рішенні та постанові рішень Європейського Суду з прав людини);

- якщо спірна земельна ділянка фактично не була повернута у власність позивача, до нього зверталася вищевказана особа саме як власник спірної земельної ділянки на підставі відповідного підтверджуючого договору купівлі-продажу з заявами про видачу державних актів на право власності та зміну цільового призначення, і позивач діяв у відповідності до цих звернень та відповідних актів, якими на нього було покладено повноваження та обов'язок по видачі вищевказаних державних актів та зміні цільового призначення земельних ділянок, то в чому саме полягав намір позивача завдати та яку саме шкоду вищевказаним особам, або в чому полягало саме зловживання правом як "використання права заради зла" позивачем, або в чому полягала його помилка.

Крім того, як зазначено касаційним судом вище, застосування судом першої інстанції вказаних ч.ч.1-3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК презюмує, що певна особа має порушене цивільне право або інтерес, проте, суд відмовляє у їх захисті, оскільки реалізуючи ці цивільні права або інтереси особа умисно вчиняла дії з наміром завдати шкоди іншій особі або зловживала цим цивільним правом в інших формах.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що: "Враховуючи, що судом першої інстанції позовна даність не застосовувалась у зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині."

Таким чином, суди попередніх інстанції взагалі не дійшли чіткого одностайного висновку щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача та конкретної та ясної саме правової підстави відмови у задоволенні позову».

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 388 ЦК України, у разі відсутності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені законом, які дають право витребувати в набувача це майно, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 №6-3090цс15.

Тобто витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного – лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Нормами ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про правомірність витребування майна саме на користь міської ради як власника спірної земельної ділянки, суд враховує правовий режим землі та компетенцію органу, до повноважень якого віднесено право розпорядження нею.

Стосовно порушеного права Львівської міської ради на спірну земельну ділянку, суд, враховуючи вказівки Верховного Суду України, зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спірна земельна ділянки знаходиться по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові, тобто в межах міста.

Рішенням господарського суду м.Києва від 01.05.2002р., про яке зазначає міська рада, застосовано реституцію та повернуто спірну ділянку у власність ЛМР. Позивачу було відомо про це рішення суду, тобто про порушення свого права на спірну ділянку міська рада дізналася з дати прийняття рішення, тобто з 01.05.2002р. Однак, позивачем не вчинено жодних дій на повернення цієї ділянки у власність територіальної громади м. Львова, у матеріалах справи відсутні докази звернення ЛМР до органів ДВС щодо примусового виконання рішення суду від 01.05.2002р., тобто, мала місце бездіяльність ЛМР щодо повернення цієї ділянки.

Щодо повноважень міської ради на управління земельною ділянкою, то відповідно до п.2, 5, 6, 9 ч.1 ст.10 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), до відання міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: реєстрація права власності; права користування земельною ділянкою і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержання земельного законодавства; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні.

Статтею 23 ЗК України (в редакції, чинній на дату видачу первинного Акта на право власності на ділянку ЗАТ «Авіас-Плюс») передбачалося, що право власності або право постійного користування посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів.

19.04.2007р. ухвалою 5 сесії 5 скликання Львівської міської ради №760 дозволено ЗАТ “Фірма «Львів-Петроль» змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана товариству у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 р. серії ЛВ № 087065, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (Т.1 а.с.28).

01.04.2008р., на підставі ухвали Львівської міської ради №1545 від 14.02.2008р., видано ЗАТ “Фірма “Львів-Петроль” державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (Т.1 а.с.36).

Тобто, видаючи державний акт та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки позивач вчиняв дії як владний орган, на який було покладено повноваження та обов'язок по видачі таких актів та розгляду питання про зміну цільового призначення, і такі дії він вчиняв по відношенню до особи, яка зверталася, саме як власника спірної земельної ділянки.

Відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з матеріалів справи, спірна ділянка вибула з власності Львівської міської ради поза її волею, тому право міської ради є порушене, однак відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

ЛМР стверджує, що дізналася про порушення свого права на спірну ділянку лише після 26.11.2015р. з даних ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Однак, це твердження позивача спростовується матеріалами справи, оскільки представник міської ради був присутній у судовому засіданні при прийнятті рішення господарським судом м. Києва 01.05.2002р. у справі №31/89. Тобто позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 01.05.2002р. і саме з цієї дати слід обчислювати початок періоду розрахунку позовної давності. Крім того, міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення (2007р.) та про видачу державного акту на ділянку (2008р.).

У постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 ОСОБА_4 Верховного Суду України викладено висновок (п.72) про те, що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, суд зазначає про порушення права позивача та правомірність вимоги про витребування спірної ділянки, проте, враховує вказівки Верховного суду України та застосовує до спірних правовідносин заявлену відповідачем позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст складено 20.12.2018р.

Суддя Козак І.Б.