Рішення № 78747156, 05.12.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року Справа № 915/657/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

прокурора: Бескровної І.І. – посв.№035058 від 13.08.2015,

представника позивача: не з’явився,

представника відповідача: адвоката ОСОБА_2 - ордер Серія МК №100719 від 01.08.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (55213, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Івана Виговського, буд.18) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп.Миру, буд.34; ідент.код 39825404),

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства “Олексієнко Сергій Миколайович” (55311, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с.Полянка, вул.Сергія Лазо, буд.24; ідент.код 20884745),

про: зобов’язання повернути у розпорядження Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 32 га, загальною вартістю 866504,96 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК б/н від 29.01.1993, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №(15-09)13вих-18 від 22.06.2018, в якій просить суд зобов’язати Селянське (фермерське) господарство “Олексієнко Сергій Миколайович” повернути у розпорядження Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 32 га, загальною вартістю 866504,96 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК б/н від 29.01.1993.

В обґрунтування своїх вимог прокурор у позовній заяві зазначає наступне.

Первомайською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства на території Арбузинського району Миколаївської області. Встановлено, що рішенням 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів від 29.01.1993 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 32 га в межах території Арбузинської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії МК б/н, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42 від 17.11.1993. ОСОБА_3 був засновником селянського (фермерського) господарства «Олексієнко Сергій Миколайович» (далі – СФГ «ОСОБА_3М.»). Встановлено, що 07.07.2013 ОСОБА_3 помер. Земельна ділянка за життя ОСОБА_3 між членами фермерського господарства не розпайовувалась, що підтверджується інформацією відділу у Арбузинському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області за №479/401-18 від 23.05.2018. СФГ «ОСОБА_3М.» зареєстровано 03.12.1993 і здійснює свою діяльність до цього часу. З 10.01.2014 керівником вищевказаного СФГ є ОСОБА_4.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 32 га ріллі, що надана ОСОБА_3 та віднесено таку земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Арбузинського району Миколаївської області.

На момент звернення з даним позовом до суду вказана земельна ділянка площею 32 га продовжує використовуватись СФГ «ОСОБА_3М.», що підтверджується інформацією Арбузинської селищної ради, податковими деклараціями СФГ «ОСОБА_3М.», в яких господарство звітує за вказані землі та сплачує земельний податок, а також протоколом огляду місця події від 24.04.2018, проведеного в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017151300000023, розпочатому 10.04.2017 за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.197-1 КК України.

Посилаючись на ч.1 ст.31, ст.ст.116, 118, 123, 125, 131 Земельного кодексу України та ст.ст.407, 413, 1225 Цивільного кодексу України прокурор вказує, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини i припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Зазначена позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15.

За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого згідно рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів від 29.01.1993 ОСОБА_3 припинилось 07.07.2013.

Також встановлено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 32 га в межах території Арбузинської селищної ради з 2013 року продовжує використовуватись СФГ «ОСОБА_3М.» без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що СФГ «ОСОБА_3М.» зобов’язане повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави. Прокурор зазначає, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності, отже підлягає поверненню у розпорядження держави в ocoбi територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Позивач - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом №9-14-0.62-5593/2-18від 27.07.2018 повністю підтримав позовні вимоги прокурора.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає наступне.

Дійсно, рішенням 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів віл 29.01.1993 ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 32 га в межах території Арбузинської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі рішення ОСОБА_5 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії МК без номера, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42 від 17.11.1993.

Згідно Статуту селянського (фермерського) господарства «Олексієнко Сергій Миколайович» від 03 червня 2004, ОСОБА_4 була співзасновником та членом господарства, а в подальшому в змінах статуту була встановлена Головою господарства. Селянське (фермерське) господарство «Олексієнко Сергій Миколайович» на сьогоднішній день є діючим господарством, яке сплачує усі податкові внески, надає звітність та декларації за користування земельною ділянкою, що також підтверджує Головне управління ДФС у Миколаївській області надаючи довідку про відсутність боргу станом на 01.05.2018.

Відповідач, з посиланням на положення ст.ст.92, 141 Земельного кодексу України, зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку; нормами ст.141 ЗК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства".

До того ж, відповідач, посилаючись на ст.ст.2, 5, 9, 11 Закону України «Про (селянське) фермерське господарство», зазначає, що реалізація механізму створення селянського (фермерського) господарства здійснюється шляхом ряду послідовних дій, зокрема дій: зі звернення громадян, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство із заявою до відповідних органів в підпорядкування яких знаходяться земельні ділянки із заявою про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, отримання Державного акту на право приватної власності на землю (право постійного користування землею) або укладення договору на тимчасове користування землею та послідуючої реєстрації селянського (фермерського) господарства після якої фермерське господарство набуває статусу юридичної особи до якої переходять усі права та обов'язки щодо володіння та користування земельною ділянкою, яка є основною матеріальною основою фермерського господарства.

Відповідач зазначає, що оформлення Державного акту на право постійного користування землею серії МК без номера від 17.11.1993 здійснено для відповідної мети - реалізація права громадян на створення (ведення) селянського (фермерського) господарства, і як наслідок створення та діяльність Фермерського господарства «Олексієнко Сергій Миколайович», яке було зареєстровано як юридична особа 03.12.1993, та стверджує, що саме з цього часу землекористування вказаною земельною ділянкою здійснює ФГ «Олексієнко Сергій Миколайович».

При цьому отримання спірної земельної ділянки в постійне користування саме з метою створення фермерського господарства підтверджується відміткою в акті на право постійного користування землею, в якій зазначено мету (призначення) наданої земельної ділянки: «для ведення селянського (фермерського) господарства».

До того ж, у відзиві на позов відповідач з посиланням на ст.ст.256, 261, 267 ЦК України та ст.5 Закону України «Про прокуратуру» стверджує про пропуск прокурором та позивачем строку позовної давності для звернення до суду.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві та стосовно доводів відповідача щодо застосування строків позовної давності прокуратура зазначає, що закон пов’язує початок перебігу строку позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв’язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Позивачу про смерть ОСОБА_3 стало відомо лише у 2017 році, в зв’язку з чим 15.06.2017 наказом №14-8091/14-17-СГ скасовано право постійного користування на землю. Крім того, прокурор вказує, що п.5.1 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 встановлено, що у ст.268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Метою пред'явлення прокурором позову в інтересах держави у особі ГУ Держгеокадастру у області є усунення триваючого порушення - незаконного використання земельної ділянки СФГ «Олексієнко C.M.», яка має місце до теперішнього часу, а тому строк позовної давності до такої позовної вимоги не застосовується.

Ухвалою суду від 10.07.2018 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.07.2018 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У підготовчих засіданнях 01.08.2018 та 04.09.2018 у відповідності до ст.ст.183, 202 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) судом оголошувались перерви.

04.09.2018 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 26.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судових засіданнях 17.10.2018 та 13.11.2018 у відповідності до ст.202 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) судом оголошувались перерви.

Під час розгляду справи, прокурор підтримав доводи, викладені у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача, під час розгляду справи, підтримував доводи, викладенні у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання 05.12.2018 не з’явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що явка учасників процесу не була визнана обов’язковою, останні повідомлені про час, дату та місце розгляду справи належним чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 05.12.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія МК б/н, який 17.11.1993 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42, виданого на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 29.01.1993, ОСОБА_3 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 32 га розташовану на території Арбузинської селищної ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.93, 94).

Селянське (фермерське) господарство “Олексієнко Сергій Миколайович” було зареєстроване Арбузинською районною Радою народних депутатів, про що в книзі реєстрації селянських (фермерських) господарств зроблено запис №11 від 03.12.1993 на підставі розпорядження Голови районної Ради народних депутатів №56-р від 03.12.1993, що підтверджується посвідченням №11 про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

Засновником та головою господарства на той час був ОСОБА_3, що вбачається зі статуту СФГ “ОСОБА_3М.”.

07.07.2013 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №68 від 12.07.2013 (а.с.88, 89).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10.01.2014 керівником СФГ “ОСОБА_3М.” стала ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_3) ОСОБА_6 (а.с.23-26).

З листа Відділу в Арбузинському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №479/401-18 від 23.05.2018 (а.с.91-92) вбачається, що згідно державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2016 земельна ділянка обліковується в межах території Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області площею 32 га, рахується за СФГ «ОСОБА_3М.» (постійне користування) та відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Інформація про розпаювання земельної ділянки, що перебувала в постійному користуванні у нині померлого ОСОБА_3 у Відділі відсутня.

Листом №822/14/18 від 22.05.2018 (а.с.90) Арбузинська селищна рада повідомила, що дійсно на території Арбузинської селищної ради згідно державного акта серія МК №42 від 17.11.1993 на постійне користування виділена земельна ділянка площею 32 га для ведення фермерського господарства СФГ «ОСОБА_3М.» головою якого являвся ОСОБА_3 нині покійний на даний час згідно внесених змін до статуту фермерського господарства головою даного господарства являється ОСОБА_4. Земельна ділянка з 2016 по 2018 обробляється та станом на сьогодні засіяна 15 гектар – озимий ячмінь та 17 гектар – соняшник. До того ж. з вказаного листа вбачається, що за користування земельною ділянкою до бюджету селищної ради нараховано та надійшло у 2016 – 2017 загалом 15856,15 грн, а у 2018 нараховано - 11604,22 грн, сплачено у І кв. – 1160,42 грн.

До того ж, факт користування СФГ «ОСОБА_3М.» спірною земельною ділянкою підтверджується податковими деклараціями СФГ «ОСОБА_3М.», в яких господарство звітує за вказані землі та сплачує земельний податок (а.с.105-123), протоколом огляду місця події від 24.04.2018, проведеного в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні (а.с.97-104) та не заперечується відповідачем.

Прокурор зазначає, що у даному випадку встановлено факт безпідставного користування СФГ «ОСОБА_3М.» упродовж 2013-2018 років спірною земельною ділянкою, площею 32 га. За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого згідно рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів від 29.01.1993 ОСОБА_3 припинилось 07.07.2013.

Також прокуратурою зазначено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 32 га в межах території Арбузинської селищної ради з 2013 року продовжує використовуватись СФГ «ОСОБА_3М.» без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об’єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв’язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, СФГ «ОСОБА_3М.» було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 ЦК України прокурор зазначає, що СФГ «ОСОБА_3М.» зобов’язане повернути спірну ділянку у розпорядження держави.

На підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що в задоволенні позов слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” №2009-XII від 20.12.1991 (втратив чинність з 29.07.2003), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Згідно з ч.5 статті 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Частиною 2 ст.4 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” визначено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч.1 ст.9 Закону).

Таким чином, обов’язковою умовою створення фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільгосппродукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія МК б/н, який 17.11.1993 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №42, виданого на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Арбузинської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 29.01.1993, ОСОБА_3 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 32 га розташовану на території Арбузинської селищної ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

Селянське (фермерське) господарство “Олексієнко Сергій Миколайович” було зареєстроване Арбузинською районною Радою народних депутатів, про що в книзі реєстрації селянських (фермерських) господарств зроблено запис №11 від 03.12.1993 на підставі розпорядження Голови районної Ради народних депутатів №56-р від 03.12.1993, що підтверджується посвідченням №11 про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

Засновником та головою господарства на той час був ОСОБА_3, що вбачається зі статуту СФГ “ОСОБА_3М.” та підтверджується учасниками справи.

Таким чином, за приписами Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, з дати державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Отже з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. На підставі ч.4 ст.2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” інтереси цього господарства представляє його голова. Інші члени господарства можуть представляти інтереси останнього лише за належним чином оформленою довіреністю (ч.6 ст.2 названого Закону).

Тобто, ОСОБА_3 отримав спірну земельну ділянку 32 га в постійне користування саме для створення ним, як засновником, селянського (фермерського) господарства, та ведення підприємницької діяльності саме селянським (фермерським) господарством під керівництвом голови ОСОБА_3, а не особисто ОСОБА_3, як фізичною особою.

В постійному користуванні для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством залишається земельна ділянка площею 32 га, яка, як вбачається з листа Відділу у в Арбузинському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №479/401-18 від 23.05.2018 та листа ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №10-14-0.22-4341/2-18 від 11.06.2018, станом на 01.01.2016 з постійного користування не вилучалась та не розпайовувалась, заходи щодо повернення земельної ділянки державі в судовому порядку позивачем не вживались.

07.07.2013 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №68 від 12.07.2013.

Прокуратура у позовній заяві зазначає, що, за вказаних обставин, право постійного користування землею на підставі Державного акту припинилось з 07.07.2013.

Згідно ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

При цьому, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 07.07.2013) передбачає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Прокуратурою та позивачем не зазначено, на підставі якого пункту ст.141 Земельного кодексу України відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою, а лише зазначає, що таке право не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а також те, що наказом позивача №14-8091/14-17-СГ від 15.06.2017 припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою та віднесено таку земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

Натомість, матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування СФГ “ОСОБА_3М.”; при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням – для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ “ОСОБА_3М.”, яке й досі сплачує за користування нею відповідні податки.

Відповідно до ч.1 ст.121 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Проте, Кодексом не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.

За вказаних обставин, суд вважає, що прокуратурою та позивачем не доведена відсутність у СФГ “ОСОБА_3М.” правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, судом взято до уваги твердження відповідача у відзиві про пропуск прокурором та позивачем строку позовної давності для звернення до суду та встановлено наступне.

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що строк позовної давності прокуратурою та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області пропущений та наполягає на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. При цьому, перебіг позовної давності для оскарження оспорюваних відносин прокурором, який діє в інтересах держави, починається з моменту, коли про порушення цивільного права або інтересу стало відомо позивачу, а закінчується відповідно зі збігом строку позовної давності, встановленого законом для оскарження спірних правовідносин.

Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у господарських відносинах, а також стимулює суд і учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов’язків.

Що стосується твердження прокуратури та позивача про те, що про порушення своїх прав та про смерть ОСОБА_3 їм стало відомо лише у 2017 році, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991 (надалі – Закон №1789-XII), (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Судом також береться до уваги, що наказом Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора України, зокрема, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн. Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Із зазначеного слідує, що органи прокуратури відповідно до Закону України “Про прокуратуру” та наказів Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачем у 2012 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватися прокуратурою систематично, та звернутися до суду із відповідним позовом до спливу строку позовної давності. Натомість звернення до суду із цим позовом лише у 2018 році відбулось з пропуском строків позовної давності (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №924/228/17, від 28.11.2017 у справі №924/95/17).

Подання позову через значний проміжок часу, після вчиненого порушення, призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати (систематична обробка землі, внесення добрив тощо), що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

До того ж, з 01.01.2013 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 06.09.2012 №5245-17, центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів. На території Миколаївської області дані функції передано Головному управлінню Держземагенства у Миколаївській області.

Наказом від 25.01.2013 №40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головне управління Держземагенства в області №258 від 10.05.2012, згідно п.п.4.32., 4.34., 4.36., якого на Головне управління покладено такі завдання, зокрема: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області; здійснює у випадках, передбачених законодавством, державний нагляд у сфері землеустрою; уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.

Відповідно до п.2 та п.5 ч.1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 “Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру” утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Миколаївській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру

Згідно розпорядження КМУ від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв’язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

За таких обставин з набранням чинності зазначеного вище закону розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївської області є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

У відповідності до п.п.13) п.4. Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

До того ж, згідно п.п.30) п.4 вказаного вище положення Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивач, в силу наданої йому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 06.09.2012 №5245-17 та Положенням про Головне управління Держземагенства в області, затверджених Наказом №258 від 10.05.2012 Міністерства аграрної політики та продовольства України з врахуванням змін внесених згідно із Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №40 від 25.01.2013, до компетенції та повноважень, мав бути обізнаний щодо порушення його прав ще в 2013 році, мав контролювати дотримання СФГ “ОСОБА_3М.” приписів діючого земельного законодавства та, в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом у межах визначених законодавством строків позовної давності.

Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз.3 п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 “Про судове рішення у цивільній справі”.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості, то сплив строку позовної давності судом не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на Прокуратуру Миколаївської області.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва