Рішення № 78745382, 17.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 грудня 2018 року справа №826/7512/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГромадянина Ізраїлю ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач)доУправління Державної міграційної служби України у Київській області (далі по тексту - відповідач, УДМС України у Київській області)провизнання протиправним та скасування рішення від 19 липня 2017 року №9 про заборону в'їзду в УкраїнуВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним рішення від 19 липня 2017 року №9 про заборону в'їзду в Україну, мотивуючи позовні вимоги тим, що вказане рішення суперечить вимогам Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", так як позивач на законних підставах перебував на території України; у встановлений строк виїхав з України та жодних вимог міграційного законодавства не порушив; оскаржуване рішення порушує право позивача на возз'єднання з сім'єю та продовження навчання в Україні, а також не має змоги прийняти участь в розгляді кримінального провадження, щодо скоєння відносно нього кримінального правопорушення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7512/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач у письмовому відзиві на позов зазначив про відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, оскільки листом від 13 липня 2017 року №3118/109/14/0317 Управлінням карного розшуку ГУ НП в Київській області направлено обґрунтоване подання до УДМС в Київській області щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу, в якому зазначається, що суспільна небезпечність перебування позивача на території України полягає в тому, що при документуванні посвідкою на тимчасове проживання в УДМС України в Дніпропетровській області позивач надав неправдиві відомості та може бути причетний до незаконної легалізації на території України інших іноземних громадян, вихідців з Близького Сходу та організації каналів незаконної міграції через територію України до країн Європейського Союзу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що за клопотанням "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" громадянину Ізраїлю ОСОБА_2 оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 29 вересня 2014 року, терміном дії до 10 серпня 2018 року.

Наказом від 26 вересня 2016 року №389-СН Громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 знято з обліку, у зв'язку з переведенням на навчання до іншого вищого навчального закладу.

23 червня 2017 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 на підставі листа ГУ ДМС України в Закарпатській області та наказу про відрахування від 22 травня 2017 року №1068/01-05 зі складу студентів Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет".

Рішенням УДМС України у Київській області від 19 липня 2017 року №9 про заборону в'їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_2 заборонено в'їзд в Україну строком на три роки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних мотивів.

Частиною першою статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (тут і далі, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно частини дванадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Частиною третьою статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-чотирнадцятій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Відповідно до частини дванадцятої статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржуване рішення на предмет його відповідності вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується наступним.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі по тексту - Інструкція).

Пунктами 4-6 Інструкції передбачено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров'я - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.

Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про заборону в'їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення та після отримання даних, які обґрунтовують необхідність такої заборони.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі подання Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області від 13 липня 2017 року №3118/109/14/03-17 "Про прийняття рішення щодо заборони в'їзду в Україну", яке обґрунтоване наступним: на території обслуговування, перебуває із порушенням вимог чинного міграційного законодавства громадянина Ізраїлю ОСОБА_2; суспільна небезпечність перебування позивача на території України полягає в тому, що при документуванні посвідкою на тимчасове проживання в УДМС України в Дніпропетровській області позивач надав неправдиві відомості та може бути причетний до незаконної легалізації на території України інших іноземних громадян, вихідців з Близького Сходу та організації каналів незаконної міграції через територію України до країн Європейського Союзу; рішенням УДМС України в Дніпропетровській області від 23 червня 2017 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Ізраїлю ОСОБА_2, скасовано посвідку на його тимчасове проживання.

Разом з тим, суд звертає уваг на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактів, викладених у зверненні Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області, та їх перевірки відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.

Так, в матеріалах справи відсутні докази причетності позивача до незаконної легалізації на території України інших іноземних громадян та організації каналів незаконної міграції через територію України до країн Європейського Союзу.

Також, відповідачем не вказано, які саме вимоги міграційного законодавства порушено позивачем, та які неправдиві відомості надано при документуванні посвідкою.

В частині посилань відповідача на рішення УДМС України в Дніпропетровській області від 23 червня 2017 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Ізраїлю ОСОБА_2, суд звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що строк дії посвідки на тимчасове проживання позивача встановлено на період навчання, до 10 серпня 2018 року.

Разом з тим, наказом ректора від 22 травня 2017 року №1068/01-05 "Про відрахування студентів" позивача відраховано зі складу студентів п'ятого курсу медичного факультету, у зв'язку із порушенням умов контракту, що стало підставою для прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Пунктом 20 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251 (в редакції, чинній на момент скасування посвідки) зокрема передбачено, що копія рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання видається територіальним органом або підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві та особі без громадянства під розписку або надсилається рекомендованим листом таким особам і приймаючій стороні не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня його прийняття.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, повинна здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення.

При цьому, докази на підтвердження ознайомлення, направлення/вручення позивачу рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, позивач зазначає, що виїхав з України 06 липня 2017 року, тобто в межах тридцятиденного строку після прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

Суд також звертає увагу на те, що скасування посвідки на тимчасове проживання не є підставою для заборони в'їзду в Україну.

Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну матеріали справи не містять.

При цьому, пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що возз'єднання сім'ї - в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач за наявності правових підстав проживав на території України разом із своєю сім'єю суд зазначає, що за відсутності належних доказів на підтвердження порушення іноземцем положень міграційного законодавства, для возз'єднання сім'ї він наділений правом на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Київській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 19 липня 2017 року №9 про заборону в'їзду в Україну.

3. Стягнути на користь громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Київській області.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Громадянин Ізраїлю ОСОБА_2 (національний паспорт від 01 серпня 2012 року НОМЕР_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Управління Державної міграційної служби України у Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11; ідентифікаційний код 37826158).

Суддя В.А. Кузьменко