Ухвала суду № 78739753, 18.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/223/18

Номер справи місцевого суду: 514/85/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Прібилов В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді: Прібилова В.М.,

суддів: Кадегроб А.І. та Котелевського Р.І.,

за участю

секретаря: Стоянової Л.І.,

прокурора: Лояніч Д.В.

обвинуваченого: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016160430000202 від 26.05.2016 року за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 05.04.2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючий, одружений , на утриманні двоє неповнолітніх дітей, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимий :

-26.05.2016 року Тарутинським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іпитовим строком 1 рік 6 місяців;

-22.09.2016 року Тарутинським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 9 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;

визнаний винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1, 2 ст. 317, ч. 2 ст. 307 КК України і йому призначено покарання :

-за ч. 1 ст. 309 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі;

-за ч. 1 ст. 317 КК України у вигляді 3-х років позбавлення волі;

-за ч. 2 ст. 317 КК України із застосування ч. 2 ст. 69 КК України у вигляді 4-х років позбавлення волі без конфіскації майна;

-за ч. 2 ст. 307 КК України із застосування ч. 2 ст. 69 КК України у вигляді 4-х років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у вигляді 4-х років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України частково приєднано покарання за попереднім вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 22.-9.2016 року у вигляді 2-х місяців позбавлення воліта остаточно призначено покарання у вигляді 4 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки.

Згідно ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов’язки періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

встановив:

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Восени 2014 року, ОСОБА_2, знаходячись на території присадибної ділянки, розташованої в північно-східній стороні по відношенню до будинку в якому він мешкав, розташованому за адресою: вул. Широка, с. Підгірне Тарутинського району Одеської області, з двох ростучих кущів рослини коноплі /канабіс/. Вирішив зірвати гілки з листовою частиною, яку засіяв на весні 2014 року. Зірвавши гілки з листовою частиною рослини коноплі /канабіс/ у обвинуваченого ОСОБА_2 виник злочинний умисел на незаконне придбання, виготовлення та зберігання небезпечної наркотичної речовини для особистого вживання та з метою подальшого збуту. Реалізуючи свій злочинний намір, обвинувачений ОСОБА_2 без передбаченого законом дозволу з двох кущів рослини коноплі / канабісу /, від стебла зломив гілки з яких відокремив листову частину /придбав/, після чого переніс за місцем свого мешкання, за адресою : Одеська область, Тарутинський район, с. Підгірне, вул. Широка, 40, де природним шляхом висушив, за допомогою рук перетер та роздрібнив /виготовив/ з метою подальшого зберігання наркотичного засобу для особистого вживання та збуту.

Так, 30.06.2016 року, в ході проведення санкціонованого обшуку в жилих та господарських приміщеннях, приміщеннях підвалу та присадибної ділянки, розташованих за адресою: Одеська область, Тарутинський район, с. Підгірне, вул. Широка, 40, працівниками Тарутинського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області, в одному з господарських приміщень було виявлено та вилучено полімерний пакет, металеве сито та 54,96 г особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено – канабіс, який обвинувачений ОСОБА_2 зберігав особистого вживання та з метою збуту.

Крім цього,восени 2014 року, обвинувачений ОСОБА_2, знаходячись на території подвір’я прилеглого до домоволодіння в якому він мешкав за адресою: вул. Широка, 40, с. Підгірне Тарутинського району Одеської області, в ході бесіди з ОСОБА_3, діючи навмисно, з метою збути наркотичний засіб, збув останньому особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – канабіс.

Після чого обвинувачений ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний намір, з метою збуту ОСОБА_3 наркотичну речовину та надати приміщення для вживання наркотичних засобів, діючи навмисно, запропонував останньому зайти в приміщення кухні, розташованого заадресою: вул. Широка, 40, с. Підгірне, Тарутинського району Одеської області, в якому обвинувачений ОСОБА_2 повторно, безоплатно, не маючи на те спеціального дозволу, у саморобний пристрій для куріння коноплі, виготовлений з двох фрагментів полімерних пляшок, в горлі якого знаходилась фольга, насипав «щіпочку» наркотичного засобу, за допомогою сірника підпалив та незаконно, в безоплатній формі, не маючи на те спеціального дозволу, надав для куріння / збув / ОСОБА_4 особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – канабіс, який останній знаходячись у вищевказаному приміщенні вжив.

Крім цього,восени 2015 року, обвинувачений ОСОБА_2, знаходячись на території подвір’я прилеглого до домоволодіння в якому він мешкав за адресою: вул. Широка, 40, с. Підгірне, Тарутинського району Одеської області, в ході бесіди з ОСОБА_3, діючи навмисно, з метою збути наркотичний засіб, збув останньому особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – канабіс, на що ОСОБА_3 надав згоду.

Після чого обвинувачений ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний намір. з метою збути ОСОБА_3 наркотичну речовину та надати приміщення для вживання наркотичних засобів, діючи навмисно, повторно, запропонував останньому зайти в приміщення кухні, розташованого заадресою: вул. Широка, 40, с. Підгірне, Тарутинського району Одеської області, в якому обвинувачений ОСОБА_2 повторно, безоплатно, не маючи на те спеціального дозволу, у саморобний пристрій для куріння коноплі, виготовлений з двох фрагментів полімерних пляшок, в горлі якого знаходилась фольга, насипав «щіпочку» наркотичного засобу, за допомогою сірника підпалив та незаконно. В безоплатній формі, не маючи на те спеціального дозволу, надав для куріння / збув / ОСОБА_4 особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено – канабіс, який останній знаходячись у вищевказаному приміщенні вжив.

В апеляційній скарзі на вирок районного суду та доповненнях до неї, заступник прокурора Одеської області, не оспорюючи винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій, вказує, що зазначений вирок суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину і особі засудженого через надмірну м’якість та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор вважає, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що ОСОБА_2 вчинив тяжкі та середньої тяжкості злочини, раніше вже притягувався судом до кримінальної відповідальності, однак він для себе висновків не зробив, не став на шлях виправлення, продовжив вчиняти злочини, що вказує на відсутність дієвого каяття.

Також прокурор послався на відсутність у вироку обгрунтування рішення про можливість застосування положень ст.ст.69 та 75 КК України, а також безпідставності звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, яке на думку прокурора не досягне мети перевиховання обвинуваченого та запобіганню скоєння ним нових злочинів.

Крім того прокурор вказав, що в порушення вимоги ч. 3 ст. 374 КПК України, районним судом у вироку не зазначені статті /частини статті/ закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Просить вирок районного суду скасувати в частині призначення ОСОБА_2 покарання та призначити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307 та ч.ч1,2 ст. 317, ч.1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання: за ч. 1 ст.309 КК України у виді 1 року позбавлення волі, за ч.1 ст. 317 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 317 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 307 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.4 ст. 70 КК України, частково приєднати покарання за попереднім вироком суду та остаточно призначити покарання у виді 6 років та 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_2, якийзаперечував проти задоволення апеляційної скарги; прослухавши, в порядку підготовки до судового засідання звукозапис судових засідань, що міститься на технічному носії інформації, дослідивши характеризуючі особу обвинуваченого дані; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляції, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положення ч. 2 ст. 404 КПК України дає можливість апеляційному суду вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно до вимог ст. 374 КПК України та згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», складаючи вирок, суд зобов’язаний додержувати вимог ст. 374 КПК України. Засуджений має право знати, у вчиненні якого злочину його визнано винним. У мотивувальній частині обвинувального вироку, зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов’язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом’якшують або обтяжують покарання.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Перевіряючи вирок суду та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що органом досудового розслідування та прокурором під час досудового розслідування, а також судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які унеможливлювали прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки існували обставини на які суд не звернув уваги, та які унеможливлювали постановлення районним судом обвинувального вироку на підставі обвинувального акту по даному кримінальному провадженню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки в ньому не конкретно незрозуміло та суперечливо викладені обставини, які були встановлені слідчим за результатами досудового розслідування, що суперечить вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Так, зокрема ОСОБА_2 інкримінується незаконне придбання увосени 2014 року, подальше перенесення, виготовлення та зберігання небезпечної наркотичної речовини для особистого вживання та з метою збуту та в подальшому збут цієї наркотичної речовини, а також надання приміщення для вживання наркотичної речовини.

Разом з тим, в обвинувальному акті, орган досудового розслідування, виклав фактичні обставини вчинених злочинів та формулювання обвинувачення у неконкретній та незрозумілій формі, зазначивши спочатку події, які мали місце у 2014 році, надалі виявлення факту вилучення наркотичного засобу 30 червня 2016 року за місцем мешкання обвинуваченого, а в подальшому обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_2 злочинів у 2015 році.

Крім того, в обвинуваченні не вказано, в який час у обвинуваченого виник намір на придбання та зберігання наркотичного засобу з метою особистого вживання та збуту та яку саме кількість наркотичного засобу обвинувачений ОСОБА_2 збув ОСОБА_3

Ці обставини вказують на неконкретність та незрозумілість висунутого ОСОБА_2 обвинувачення, що вказувало на необхідність прийняття районним судом під час проведення підготовчого судового засідання заходів, направлених на усунення зазначених недоліків обвинувального акту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду по суті вчасно не виявив недоліки пред’явленого ОСОБА_2 обвинувачення, оскільки відсутність пред’явленого у встановленому законом порядку обвинувачення, є неприпустимою та суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст. 8 КПК України та практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті закону підлягає обов’язковому застосуванню.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «ОСОБА_5 проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Окрім того, Суд зазначає, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

Як вбачається з оскаржуваного вироку суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_2 свою провину в пред’явленому йому обвинуваченні визнав повністю та не заперечував факту незаконного придбання, виготовлення та зберігання за місцем свого мекання наркотичних засобів для особистого вживання та з метою збуту, у збуті наркотичних засобів, а також у наданні приміщення для вживання наркотичних засобів.

В зв’язку з повним визнанням обвинуваченим ОСОБА_2 своєї провини, за згодою всіх учасників судового розгляду докази, які були зібрані під час досудового слідства не досліджувались в суді першої інстанції і справа була розглянута в порядку ст. 349 КПК України.

Однак це ствердження, яке суд першої інстанції визначив у вироку не відповідає фактичним обставинам. які були встановлені під час судового розгляду кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_2

Згідно ч. 3 п. 4 т. 349 КПК України допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.

Згідно журналу судового засідання від 05.04.2017 року обвинувачений ОСОБА_6 від давання показів не відмовлявся і за згодою всіх учасників судового процесу судом було ухвалено порядок дослідження доказів, а саме: допитати обвинуваченого ОСОБА_2 та дослідити характеризуючи матеріали / а.с. 57 /.

Частина 1 ст. 351 КПК України передбачає, що допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Частина 2 ст. 351 КПК України доповнює, що якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".

Однак, згідно запису з диску звукозапису судового засідання вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 фактично не був допитаний судом з обставин скоєння ним правопорушень, яке інкримінували йому органи досудового слідства та обвинувачення /а.с. 60 - зворот/, обмежившись лише загальними поясненнями щодо вилучення наркотичного засобу, самостійного вживання під час випасання корів та вживання разом зі ОСОБА_3

В апеляційному суді обвинувачений ОСОБА_2 послався на зрозумілість йому обвинувачення, однак вказав на незгоду з обвинуваченням в частині незаконного придбання наркотичного засобу з метою його подальшого збуту

Як свідчать журнал та аудіозапис судового засідання районного суду, судом першої інстанції при допиті обвинуваченого ОСОБА_2 не встановлено коли саме, в якому місці, при яких обставинах і у який спосіб він придбав наркотичний засіб та його кількість, не з’ясовувались обставини того, як в подальшому він переніс його за місцем мешкання, у який спосіб він виготовляв його, яким чином зберігав, а також дані про те де саме, у який період та яким чином в подальшому він зберігав та вживав наркотичні засоби.

Крім того, як свідчить зазначений технічний запис та журнал судового засідання, як учасниками судового розгляду так і судом, взагалі не були поставлено жодного питання обвинуваченому щодо відношення останнього до злочину, передбаченого ст. 307, 317 КК України та отримання судом пояснень з цього приводу.

Таким чином, при формулюванні обвинувачення ОСОБА_2, визнаного доведеним, суд першої інстанції допустив невиправдане спрощення, усупереч ст. 374 КПК України не встановив чіткого місця вчинення злочину, а також спосіб перенесення, виготовлення, зберігання та збут наркотичних засобів, тобто не встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та які, незважаючи на розгляд кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, мають бути встановленні при судовому розгляді та відображені в рішенні суду.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що правильне встановлення фактичних обставин скоєння кримінального правопорушення, має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.

Встановлення фактичних обставин скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення є фактичною моделлю вчиненого злочину та формулювання йому обвинувачення, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкримінується обвинуваченому ОСОБА_2

З огляду на вищевказане, чіткість та конкретність встановлення при судовому розгляді кримінального провадження фактичних обставин скоєного обвинуваченим ОСОБА_2 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок суду першої інстанції не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.

Таким чином слід вважати, що судом першої інстанції не перевірені обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження і необхідних для правової оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_2, та які, відповідно до ст. 91 КПК України, входять до предмету доказування, а отже допущені такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Також судом апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо порушення вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, та не зазначення у мотивувальній частині вироку статей /частини статей/ закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні яких було визнано обвинуваченого, оскільки зазначення цих статей за обставинами посилання на обґрунтованість обвинувачення, суперечить положенням кримінального процесуального закону.

Вищевказані порушення вимог КПК України хоча і не зазначені в ч.2 ст.412 та ч.1 ст.415 КПК України, як підстави для безумовного скасування рішення суду першої інстанції, але з урахуванням положень ч.6 ст.9 КПК України визнаються апеляційним судом суттєвим, з наступних підстав.

Частина 6 ст. 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.

Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: законність, забезпечення права на захист та доступ до правосуддя.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 7, 9 КПК України та встановлені факти розгляду обвинувального акту з неконкретним обвинуваченням та неналежного виконання районним судом вимог ст.349 КПК України при проведенні судового розгляду, який суперечив вимогам положень ст.2 КПК України, фактично позбавив гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження та недотримання судом визначеної законом процедури судочинства, колегія суддів вважає наведені порушення вимог кримінального процесуального закону істотними та у відповідності до положень ч.6 ст.9, ст.ст. 409, 410, 411, 412, 415 КПК України, визнає їх підставою для скасування вироку суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, в іншому складі суду, зі стадії підготовчого провадження, у відповідності до вимог положень ст. 416 КПК України.

Оскільки під час провадження в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування вироку, доводи апеляційної скарги прокурора стосовно допущених при призначенні покарання вимог кримінального закону, з урахуванням положень ч. 2 ст. 415 КПК України, колегія суддів не обговорює, однак ці доводи необхідно врахувати при новому розгляді.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Одеської області підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню з призначенням нового судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 376, 404, 405, 407, 415, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області - задовольнити частково.

Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 05.04.2017 року відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307, ч. 1. 2 ст. 317, ч. 1 ст. 309 КК України - скасувати.

Призначити новий судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 317, ч. 1 ст. 309 КК України в суді першої інстанції і іншому складі суду.

Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

В.М.ОСОБА_5 ОСОБА_7Котелевський