Ухвала суду № 78739738, 17.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/2080/18

Номер справи місцевого суду: 522/5814/18 1-кс/522/20012/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Котелевський Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Котелевського Р.І.

суддів: Кадегроб А.І., Прібилова В.М.

за участю:

секретаря – Тьосової Я.В.

прокурора – Рогова В.В.

захисника – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.12.2018 року про обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12017010000000076 від 07.12.2017 року, -

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СВ ГУНП в АР Крим та м. Севастополі ОСОБА_4, погоджене з прокурором прокуратури АР Крим ОСОБА_5, у кримінальному провадженні №12017010000000076 від 07.12.2017 року, та відносно підозрюваного:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 801710 гривень.

Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України за наступних обставин.

На початку 2016 року, більш точну дату досудовим розслідуванням не встановлено у ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8 та групи невстановлених досудовим розслідуванням осіб виник злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами необмеженої кількості потерпілих під приводом надання кваліфікованої платної парапсихологічної допомоги на відстані з використанням технологій ІР-телефонії, а саме передачу мовних даних по інтернет-протоколу закордонним абонентам, з метою отримання прямої постійної фінансової вигоди.

У той же час, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та невстановлені в ході досудового розслідування особи, маючи корисливі мотиви, надали згоду на участь в спільних діях, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом обману і таким чином, вказані особи досягли попередньої змови на вчинення злочинних дій, об’єднаних єдиним злочинним умислом.

В подальшому, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та невстановлені в ході досудового розслідування особи розробили спільний план вчинення злочинних дій, яким визначили наступні дії та рольову участь кожного для досягнення спільної злочинної мети.

Так, з метою реалізації злочинного наміру, спрямованого на заволодіння грошовими коштами потерпілих, у відповідності до розробленого плану, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за попередньою змовою з групою невстановлених досудовим розслідуванням осіб, в невстановлений досудовим розслідуванням час, з метою зайняття незаконною (злочинною) діяльністю орендували офіс за адресою: м. Київ, вул. Монтажників, 72, та обладнали його лінією високошвидкісного з'єднання з мережею Інтернет (провайдер ТОВ «ІНТЕР-ТЕЛЕКОМ»), використовуючи яку, через додатки IP- телефонії, спілкувались з потерпілими.

Водночас ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та невстановлені в ході досудового розслідування особи уклали відповідні угоди з метою трансляції в рекламних цілях в засобах масової інформації, а саме на телеканалах «Интерактивный телевизионный канал «Дамский клуб» («ТДК»), «Нано», «Точка ТВ», «Калейдоскоп» які здійснюють аудіовізуальне відтворення на тимчасово окупованій території Автономної Республіки ОСОБА_9, території Російської Федерації та країн ближнього зарубіжжя.

З метою введення в оману потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та невстановлені в ході досудового розслідування особи використали відеоролики за участю відомого екстрасенса, переможця телевізійного проекту «9 Битви екстрасенсів» Ільміри Рауфівни ОСОБА_10, без відома та згоди останньої, надавши для трансляції на вказаних телеканалах зазначені відеоролики на яких розмістили телефони «гарячої лінії», а телефонні дзвінки на вказані номери від потерпілих надходили через додатки ІР-телефонії до учасників злочинної схеми, які представляючись самим екстрасенсом та її помічниками пропонували за грошову винагороду дистанційну парапсихологічну допомогу в лікуванні різноманітних захворювань, фактично не маючи наміру та можливості надати запропоновані послуги.

Відповідно до розробленого плану та розподілу ролей ОСОБА_7 вела телефонні розмови з потерпілими, представляючись відомим екстрасенсом Ільмірою Рауфівною ОСОБА_10, вимагаючи від потерпілих грошові кошти в якості оплати за проведення різноманітних ритуалів, покупки окультної атрибутики та іншого, також ОСОБА_7 підшукувала та вербувала (за особистими якостями та навичками, такими, як впевненість в собі, комунікабельність, уміння нав’язувати свою думку) та навчала особливостям спілкування з потерпілими осіб (майбутніх операторів), яких в подальшому контролювала.

В травні 2018 року ОСОБА_7 запропонувала ОСОБА_9 участь в спільних діях, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом обману, на що остання маючи корисливі мотиви, погодилась і таким чином, вказані особи досягли попередньої змови на вчинення злочинних дій, об’єднаних єдиним злочинним умислом.

Після чого ОСОБА_3, відповідно до розподілу ролей, виступаючи «оператором колл-центру», називаючись помічницею екстрасенса, знаходячись в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Монтажників, 72, використовуючи додатки ІР телефонії контактувала з потерпілими, повідомляла дані осіб, на користь яких потерпілим необхідно перераховувати грошові кошти в якості оплати за послуги нібито екстрасенсом Ільмірою ОСОБА_10.

В свою чергу ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 відповідно до розподілу ролей, також виступаючи «операторами колл-центру», називаючись помічниками екстрасенса, фінансистами та різними іменами, знаходячись в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Монтажників, 72, контактували з потерпілими, повідомляли дані осіб, на користь яких потерпілим необхідно перераховувати грошові кошти в якості оплати за послуги нібито екстрасенсом Ільмірою ОСОБА_10.

Водночас в разі відмови потерпілих від сплати грошових коштів, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_3, ОСОБА_12В, ОСОБА_11, ОСОБА_7 та невстановлені в ході досудового розслідування особи, залякували потерпілих погрожуючи останнім настанням негативних наслідків, таких як настання хвороби, а в деяких випадках і смертю потерпілого або його родичів.

Відповідно до розробленого плану та розподілу ролей ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11 за попередньою змовою з групою невстановлених досудовим розслідуванням осіб організували отримання коштів від потерпілих шляхом міжнародних грошових переказів на банківські картки, міжнародними поштовими переказами та переказами на електронні гаманці, як на ім’я учасників злочинного угрупування так і на ім’я залучених громадян не обізнаних про злочинні дії угрупування.

В свою чергу, відповідно до розробленого плану та розподілу ролей, ОСОБА_6 вела облік потерпілих на комп’ютерних електронних носіях, грошей, які переказували потерпілі, займалась розподілом отриманих від злочинної діяльності коштів серед ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_3, а також групи невстановлених досудовим розслідуванням осіб з правом підвищення розміру частини розподілених грошових коштів в залежності від отриманого злочинного прибутку за кожен переказ від потерпілих, вела та контролювала бухгалтерію, оплату оренди офісу, оренди ефірного часу трансляції рекламних роликів за участю ОСОБА_10, оплату послуг мобільного зв’язку та мережі Інтернет, використаних в ході злочинної діяльності угруповання.

Так, в травні 2018 року, більш точну дату та час не встановлено, ОСОБА_7, знаходячись в офісі за адресою: м. Київ, вул. Монтажників, 72, представляючись в телефонній розмові переможцем телевізійного проекту «9 битви екстрасенсів» ОСОБА_10, повідомила потерпілій ОСОБА_14 про наявність у її сина «родових проклять» та раптовій смерті сина, після чого запропонувала за грошову винагороду дистанційно парапсихологічну допомогу фактично не маючи наміру та можливості надати запропоновані послуги.

Також цього дня за вказівкою ОСОБА_7, ОСОБА_3, знаходячись в офісі за адресою: м. Київ, вул. Монтажників, 72, з мобільного телефону з сім картою оператора мобільного зв’язку Російської Федерації зателефонував потерпілій ОСОБА_14, представившись помічницею екстрасенса Ярославою та повідомила про необхідність придбання окультної атрибутики для проведення ритуалів, а також про необхідність сплати грошових коштів за «діагностику».

В подальшому ОСОБА_3 в телефонних розмовах з потерпілою ОСОБА_14, чинячи психологічний тиск, вимагала пересилання грошових коштів нібито для проведення різноманітних ритуалів та обрядів, купівлі окультної атрибутики, які потерпілий повинен був перераховувати як міжнародними поштовими переказами так і на електронні гаманці, погрожуючи у разі відмови настанням тяжких наслідків для потерпілого. Водночас, ОСОБА_8 відповідно до своєї ролі отримував грошові перекази від потерпілого, як особисто так і за допомогою інших учасників злочинного угрупування та залучених громадян не обізнаних про злочинні дії угрупування, які в подальшому, відповідно до розробленої злочинної схеми розподілила між учасниками злочинного угруповання ОСОБА_6О

Всього за період часу з 25.05.2018 по 06.08.2018 року, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами в сумі 795136 гривень, якими в подальшому розпорядились на власний розсуд, чим спричинили потерпілій ОСОБА_14 матеріальну шкоду на вказану суму, що є особливо великим розміром збитку.

12.10.2018 року ОСОБА_3, складено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

23.10.2018 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також з клопотанням, про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було задоволено.

05.12.2018 року ОСОБА_3 затримано на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси та цього ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

При прийнятті рішення щодо обрання відносно ОСОБА_3запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя прийняв до уваги те, що ОСОБА_3обґрунтовано підозрюється у скоєнні інкримінованого йому правопорушення, послався на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме: те, що підозрюваний перебуваючи на свободі, може переховуватись від органу досудового розслідування або суду, знищити, сховати речові докази та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків; продовжити свою злочинну діяльність або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

ОСОБА_9 того, слідчий суддя прийняв до уваги дані про особу підозрюваного ОСОБА_3, врахував умисний та корисливий характер злочину у вчиненні якого він підозрюється, який відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, прийшов до висновку про неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Посилаючись на вимоги ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя визначив підозрюваному ОСОБА_3 заставу у розмірі 801710 гривень.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого обравши ОСОБА_3запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Захисник вказує на необґрунтованість підозри та посилається на відсутність заявлених в клопотанні слідчого ризиків, а також вважає, що сама лише тяжкість злочину, який інкримінується підозрюваному, не може виправдовувати його тримання під вартою. ОСОБА_9 того, в апеляційній скарзі захисник вказує, що розмір обраного альтеративного запобіжного заходу у виді застави є заздалегідь непомірним для підозрюваного.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно підозрюваного, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і апеляційним судом.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали встановлено, що вирішуючи питання щодо обрання відносно ОСОБА_3найбільш суворого запобіжного заходу – тримання під вартою, слідчий суддя в цілому дотримався вимог закону, які регламентують застосування запобіжного заходу.

В апеляційній скарзі та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, сторона захисту стверджувала про відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_3у вчиненні інкримінованого йому злочину, але ці твердження захисників апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Як убачається з наданих апеляційному суду матеріалів, ОСОБА_3обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, що підтверджується доказами, які існують на даній стадії досудового розслідування, які долучені до клопотання, а саме: заяви потерпілих про вчинення злочину, протоколи допиту свідків, протоколи про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (електронних інформаційних систем).

Розглядаючи апеляційну скаргу сторони захисту, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

На думку апеляційного суду, обґрунтованість підозри ОСОБА_3у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, на даній стадії досудового розслідування, підтверджується зібраними по справі доказами, які долучені до матеріалів клопотання.

Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання або продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред’явленого обвинувачення.

Згідно практики ЄСПЛ, зокрема згідно п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 &aоз; 1 (с), поліція не зобов’язана мати докази, достатні для пред’явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов’язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред’явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

ОСОБА_9 того, апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Слід зазначити, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі доказі в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті. При цьому підстав для визнання доказів недопустимими, які передбачені в ч. 2 ст. 87 КПК України, стороною захисту апеляційному суду не наведено.

Апеляційний суд вважає, що надані слідчим та прокурором докази, які містяться в матеріалах провадження, на даній стадії досудового розслідування, доводять обґрунтованість підозри ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, таслідчим та прокурором надано відповідні докази на підтвердження існування ризиків, які знайшли своє відображення в оскаржуваній ухвалі слідчого судді.

Що стосується доводів сторони захисту про відсутність заявлених ризиків, апеляційний суд зазначає таке.

На існування зазначених в клопотанні ризиків вказують наявні у матеріалах справи та встановлені під час апеляційного розгляду дані, які дають підстави вважати, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра у вчинені підозрюваним протиправних дій, які відносяться до категорії особливо тяжкого злочину, а також те, що ОСОБА_3переховувався від досудового розслідування у зв’язку з чим оголошувався у розшук, що свідчить про те, що у разі перебування на свободі, з метою уникнення кримінальної відповідальності, підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

ОСОБА_9 того, апеляційний суд приходить до висновку, що перебуваючи на волі ОСОБА_3може вживати дії, направлених на незаконний вплив на потерпілих, інших підозрюваних та свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом здійснення впливу на заявників чи знищення речей і документів, які мають доказове значення по справі, про що вірно зазначено в оскаржуваній ухвалі.

Апеляційний суд вважає що прокурором надано достатні та переконливі дані, які вказують на те, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам та підтвердження відсутності обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які не є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а стороною захисту не надано жодного доказу, які свідчать про протилежне та спростовують ці твердження прокурора.

В зв’язку з наведеним, твердження сторони захисту про відсутність доказів щодо існування зазначених у клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді ризиків, апеляційний суд вважає безпідставними та вважає обґрунтованими посилання слідчого судді про необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, висновки які належним чином мотивовані та наведені в оскаржуваній ухвалі.

Апеляційним судом встановлені обставини, які тягнуть за собою скасування ухвали слідчого судді та прийняття апеляційним судом нової ухвали.

Так, приймаючи рішення про обрання альтернативного запобіжного заходу у виді застави та визначаючи розмір такого запобіжного заходу, слідчий суддя не врахував положень ст.182 КПК України, та не вірно визначив розмір застави, оскільки всупереч частині п’ятій зазначеної норми процесуального закону, приймаючи рішення про обрання альтернативного запобіжного заходу у виді застави, визначив розмір застави у визначеній грошовій сумі, а не у відповідному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вислухавши прокурора щодо законності та обґрунтованості рішення слідчого судді в частині визначення розміру застави, апеляційний суд приходить до висновку про слушність доводів сторони захисту, та приходить до висновку про те, що слідчий суддя не мотивував свого рішення в цій частині та визначив завідомо непомірний розмір застави.

У відповідності до вимог ч.ч. 4, 5 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

В той же час, слідчий суддя районного суду, визначивши заставу у розмірі 801710 гривень, не навів в ухвалі жодної підстави, яку він вважає виключною, та яка давала можливість слідчому судді застосувати ч.5 ст.182 КПК України та визначити розмір застави у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, посилання слідчого судді про врахування при визначені розміру застави матеріального стану підозрюваного є безпідставними з урахуванням того, що це питання не було предметом дослідження в районному суді, що підтверджується матеріалами справи.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор також не навів жодного доводу, чому він вважає оскаржуване рішення в цій частині обґрунтованим, та не спростував твердження сторони захисту щодо майнового стану підозрюваного.

З огляду на зазначені вище обставини, апеляційний суд не може погодитися з визначеним слідчим суддею розміром застави та вважає його завідомо непомірним для підозрюваного, а тому ухвала слідчого судді не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нової ухвали.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді та ухвалюючи нове рішення за результатами розгляду клопотання слідчого, при визначенні розміру застави, апеляційний суд керується вимогами ч.4, п.2 ч.5 ст.182 КПК України.

Апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого на даному етапі досудового розслідування підозрюється ОСОБА_3, та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки підозрюваного, який підозрюється у вчиненні умисного корисливого злочину, пов’язаного із заволодінням чужим майном шляхом обману та зловживання довірою та відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.

З урахуванням наведеного, враховуючи данні щодо розміру шкоди, яка завдана потерпілим, обставини інкримінованого підозрюваному злочину та майновий стан підозрюваного, апеляційний суд вважає за необхідне визначити такий розмір застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Визначаючи розмір застави, апеляційний суд враховує обставини вчиненого злочину, зокрема зухвалість протиправних дій відповідно до висунутої підозри, роль підозрюваного в інкримінованому йому злочині, а також приймає до уваги наявність ризиків можливого перешкоджання підозрюваним кримінальному провадженню та вважає, що розмір застави, визначений п.2 ч.5 ст.182 КПК України, на думку апеляційного суду, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку підозрюваному необхідно визначити заставу у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 264300 (двісті шістдесят чотири тисячі триста) гривень.

На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, та не буде непомірним для підозрюваного, членів його сім’ї та близьких родичів, оскільки за твердженням сторони захисту підозрюваний має міцні соціальні зв’язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

З огляду на зазначені вище обставини, ухвала слідчого судді в частині визначення розміру застави не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нової ухвали.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника задовольнити частково, скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання слідчого.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.12.2018 року у кримінальному проваджені №12017010000000076 від 07.12.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, якою відносно підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 02.02.2019 року, з визначенням застави, як запобіжного заходу у розмірі 801710 (вісімсот одна тисяча сімсот десять) гривень– скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого ОВС СВ ГУНП в АР Крим та м. Севастополі ОСОБА_4, погоджене з прокурором прокуратури АР Крим ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1– задовольнити частково.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 02 лютого 2018 року.

Визначити підозрюваному ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК України, у розмірі 150 (ста п’ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у сумі 264300 (двісті шістдесят чотири тисячі триста) гривень.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Апеляційний суд Одеської області; код ЄДРПОУ 02892913; розрахунковий рахунок 37311091005572; МФО 820172; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали апеляційного суду Одеської області від 01 серпня 2018 року; Заставна сума за ОСОБА_3; (судді: Котелевський Р.І., Кадегроб А.І., Прібилов В.М.).

Підозрюваний ОСОБА_3 звільняється з під варти після внесення застави.

У разі внесення застави зобов’язати підозрюваного після звільнення з під варти прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду протягом дії запобіжного заходу у виді застави.

Покласти на підозрюваного обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати до слідчого з встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.

Роз’яснити підозрюваному наслідки невиконання указаних обов’язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з’явиться до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави, слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

Р.І. ОСОБА_15 ОСОБА_16 Прібилов