Рішення № 78738294, 06.12.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/16786/17

Провадження №2/521/1094/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року місто ОСОБА_1

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючий суддя – Плавич І.В.,

секретар судового засідання – Коваль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, третя особа – приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз», –

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, третя особа – ПрАТ «Європейський страховий союз».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду сторона позивача вказувала, що власником автомобілю марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1.

29 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Citroen C-Elysee», реєстраційний номер НОМЕР_2, при виїзді з другорядної дороги створив небезпечну ситуацію на дорозі, внаслідок чого батько позивача – ОСОБА_4, який керував автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1, з метою уникнення зіткнення, вимушено змінив напрямок руху транспортного засобу та здійснив з’їзд за межі проїзної частини в кювет.

Належний позивачеві транспортний засіб був пошкоджений та ОСОБА_2 було заподіяно майнової шкоди, яку сторона оцінює в 153722,00 гривень.

ОСОБА_2 вважає, що у зв’язку із встановленою відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення та закриття провадження у відповідній справі про адміністративне правопорушення, – відшкодовувати заподіяні майнову та моральну шкоду повинен ОСОБА_3 як особа, внаслідок неправомірних дій якої цієї шкоди завдано.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму майнової шкоди в розмірі 153722,00 гривень та суму моральної шкоди в розмірі 7000,00 гривень.

Відповідач ОСОБА_3 скористався правом подачі відзиву на позовну заяву. Заперечуючи проти заявлених вимог сторона посилалась, зокрема, що відповідач не причетний до дорожньо-транспортної пригоди, та стороною позивача не надано належних і достатніх доказів наявності причинного зв’язку між заподіяною шкодою, діями ОСОБА_3 та вини останнього в заподіянні такої шкоди.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ПрАТ «Європейський страховий союз» – не скористалась наданим процесуальним правом на подачу пояснень або відзиву.

Позивач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з’явилась, від представника особи надійшла заява про підтримання заявлених вимог з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 211 ч.3 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_3 у відкрите судове засідання не з’явився, повідомлявся судом про розгляд цивільної справи, причини неявки суду не відомі, але представник особи брав участь у засіданнях по справі, заявлені вимоги не визнав, просив суд відмовити в позові повністю.

Представник третьої особи – ПрАТ «Європейський страховий союз» – у відкрите судове засідання не з’явився, третя особа повідомлялась судом про розгляд цивільної справи, причини неявки представника суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду цивільної справи суд установив, що 29 грудня 2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: приблизно о 12:00 годині на автодорозі Одеса-Чорноморськ ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням та здійснив з’їзд на обочину до кювету, в результаті чого автомобіль отримав механічні ушкодження.

За загальним правилом, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Згідно з постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2017 року у справі №501/109/17, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, внаслідок порушення пунктів 2.3 «б», 12.1 ПДР України, у відношенні ОСОБА_4 було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв’язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 5).

За регламентацією ст. 82 ч.6 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова позиція ОСОБА_2 ґрунтується на тому, що в мотивувальній частині постанови у справі про адміністративне правопорушення судом зазначено, що перед автомобілем марки «Hyundai Tucson», яким керував ОСОБА_4, різко виїхав автомобіль марки «Citroen C-Elysee», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, що змусило ОСОБА_4 змінювати напрямок руху транспортного засобу, внаслідок чого автомобіль було пошкоджено. У зв’язку з цим, ОСОБА_2 вважає, що відшкодування шкоди має провадитись саме за рахунок ОСОБА_3

Перевіряючи обґрунтованість даної позиції суд звертає увагу на наступне.

Як встановлює ст. 82 ч.ч.5,7 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Постанова Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2007 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 не містить відомостей про порушення ОСОБА_3 вимог ПДР України. Даним судовим рішенням ОСОБА_3 винуватим не визнано (а.с. 5).

Зазначення про «автомобіль «Ситроен», державний номер НОМЕР_2» (згідно з текстом оригіналу) в судовому рішенні міститься лише в частині наведення показань свідка ОСОБА_5, який був допитаний в судовому засіданні. Водночас, судове рішення не містить висновку про керування транспортним засобом на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідачем ОСОБА_3

Відтак, суд не може погодитись із позицією сторони позивача та зазначає, що через відсутність преюдиціального доказу вини відповідача в дорожньо-транспортній пригоді, відповідні обставини підлягають доказуванню та перевірці судом на загальних підставах.

Наведена постанова суду у справі про адміністративне правопорушення не може вважатись достатнім доказом наявності вини ОСОБА_3 у заподіяні шкоди, а також причинного зв’язку між шкодою та діями відповідача.

У якості обґрунтування позову, зокрема – на підтвердження доводів про керування саме відповідачем ОСОБА_3 автомобілем марки «Citroen C-Elysee», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди, – сторона позивача посилалась на фотографії автомобілю з особою за кермом (а.с. 7, 8).

Суд припускає, що на фотографії за кермом транспортного засобу може бути відповідач ОСОБА_3 Але суд погоджується з позицією сторони відповідача, що з даних фотографій об’єктивно не можливо встановити дату, час та місце їх здійснення.

Оскільки за загальним правилом доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України), вказані фотографії не можуть вважатись достатнім доказом керування ОСОБА_3 автомобілем марки «Citroen C-Elysee», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди.

У судове засідання викликались для допиту свідки – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які були попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та приведені до присяги у встановленому законом порядку.

Свідок ОСОБА_4, який керував автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1, в цілому підтвердив обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 29 грудня 2016 року. Але водночас при первісному допиті 14 серпня 2018 року та повторному допиті 21 листопада 2018 року зазначив, що не бачив особу, яка була за кермом автомобілю, що створив небезпечну ситуацію на дорозі. При первісному допиті пояснив, що даний автомобіль був у нерухомому стані, а при повторному допиті – що даний автомобіль різко виїхав з другорядної дороги.

Показання свідка мають суперечливий характер, інколи ОСОБА_4 зазначав, що вказаний автомобіль був марки «Пежо», а інколи – «Рено» темного кольору. Пояснював, що з відповідачем ОСОБА_3 зв’язувався, ініціював зустріч та зустрівся приблизно через 4-5 місяців з метою вирішення питань з відшкодування шкоди. Зазначав, що ОСОБА_3 запропонував 500,00 доларів США, але ж ОСОБА_4 відмовився, оскільки витратив на ремонт автомобілю значно більше.

Згідно з показаннями ОСОБА_4, в судовому засіданні при розгляді справи про адміністративне правопорушення в Іллічівському міському суді Одеської області ОСОБА_3 присутнім не був.

Свідок ОСОБА_5 дав суду показання, що був на місці дорожньо-транспортної пригоди, рухаючись при цьому за автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1. Особа свідчила, що автомобіль «Сітроен» різко виїхав з другорядної дороги, змусивши при цьому водія автомобіля «Хюндай» змінити напрямок руху. Після того, як «Хюндай» з’їхав в кювет, він догнав автомобіль «Сітроен» та сфотографував транспортний засіб та водія. Водночас свідок зазначив, що не бачив особу, яка була за кермом автомобілю «Сітроен» на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Інших доказів, що б вказували на наявність в діях відповідача ОСОБА_3 вини у дорожньо-транспортній пригоді, ОСОБА_2 суду не надано. Не зважаючи на неодноразові пропозиції суду в рамках сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав (стаття 12 ЦПК України), заяв про витребування та/або забезпечення інших доказів від сторони позивача не надходило.

Згідно з п.2.3«б» ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний, зокрема, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п.12.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

За регламентацією п.12.3. ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

У матеріалах справи наявний звіт №2701/17 з оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобілю марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1, складений ФОП ОСОБА_6 (сертифікат суб’єкта оціночної діяльності ФГІУ №548/16, дійсний до 19 липня 2019 року). Згідно з відомостями звіту, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу визначена в розмірі 228415,15 гривень (з урахуванням ПДВ за складові в розмірі 31099,58, гривень), матеріальний збиток – 152222,69 гривень, ринкова вартість транспортного засобу – 314603,00 гривень (а.с. 9-15).

Водночас суд звертає увагу, що при допиті в судовому засіданні 21 листопада 2018 року свідок ОСОБА_4 дав показання, що особисто він займався організацією ремонту транспортного засобу та на його відновлення було витрачено близько 58000,00 гривень.

Як встановлює ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як регламентує ст. 11 ч.1, ч.2 п.3 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Суд погоджується із тим, що транспортний засіб позивача пошкоджено, внаслідок чого ОСОБА_2 завдано майнової шкоди. Але водночас суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що відшкодування такої шкоди має провадитись за рахунок відповідача ОСОБА_3

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України). Однак, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Перевіривши факти і обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв’язку, встановивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, – суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за рахунок ОСОБА_3

Згідно зі ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв’язку із висновком суду про відмову в позові, понесені судові витрати покладаються на позивача ОСОБА_2 та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п.п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, третя особа – приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз» – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Одеської області або через Малиновський районний суд міста ОСОБА_5 протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дату складення повного судового рішення 06 грудня 2018 року.

Повні відомості про учасників справи згідно зі ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 – 65000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3.

Відповідач: ОСОБА_3 – 65000, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_4.

Третя особа: ПрАТ «Європейський страховий союз» – 04128, місто Київ, вулиця Ак. Туполєва, 18В, офіс 4; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33552636

Суддя: І.В. Плавич