Рішення № 78736408, 18.12.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1948/17

Провадження № 2/324/197/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

за участю секретаря судового засідання Басараб А.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представників третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Пологи цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 Князя Дмитровчича, ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_12 і ОСОБА_13; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування, Пологівська міська рада Запорізької області, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі за текстом – ПАТ «Державний ощадний банк України»; Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, який 25 квітня 2018 року уточнив.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26 грудня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №521, за умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 80000 грн. 26 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору був укладений іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є належні ОСОБА_4 нежитлова будівля, магазин-бар, розташована за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова,12; жилий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова,12. У зв’язку з порушенням ОСОБА_4 умов кредитного договору рішеннями Пологівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року і апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2011 року було звернуто стягнення на нежитлову будівлю, магазин-бар, жилий будинок, розташовані за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова,12.

З посиланням на ст.ст.5,33,39,40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, ст.ст.3,6,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» позивач просить постановити судове рішення, яким виселити відповідачів, які є зареєстрованими у жилому ІНФОРМАЦІЯ_1: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_10 ІНФОРМАЦІЯ_11 зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, а також надав письмові додаткові пояснення (т.2, а.с.17-19). Просив задовольнити позовні вимоги Банку до відповідачів у повному обсязі.

Відповідачі у справі, місце реєстрації яких за адресою, зазначеною позивачем у позові, підтверджене довідками органу місцевого самоврядування, до суду не явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України були належним чином повідомлені, відзиви щодо позову до суду не подали, тому суд зі згоди учасників справи відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній доказів з винесенням заочного рішення.

Представники третіх осіб, які діють за довіреностями, в судовому засіданні заперечували проти виселення і зняття з реєстрації неповнолітніх і малолітніх відповідачів у справі, бо в такому разі буде грубо порушено їх право на місце реєстрації і проживання у спірному жилому будинку. Позовні вимоги в частині повнолітніх відповідачів представники третіх осіб просили вирішити на розсуд суду відповідно до діючого законодавства.

При цьому представники третіх осіб надали суду письмові пояснення (т.1, а.с.92-98; 148-151).

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та фізичною особою ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №521, за умовами якого (пункти 1.1 і 1.2) Банк надав позичальнику кредит у сумі 80 000,00 грн. на 120 місяців зі строком остаточного повернення не пізніше 26 грудня 2017 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями вказаного кредитного договору та додатків до нього.

Крім того, 26 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу ОСОБА_15 і зареєстрований за р.№3404, предметом іпотеки за умовами якого є нерухоме майно - нежитлова будівля, магазин бар, що складається з магазину бару (шлакоблок), зазначеного на плані під літерою «М» загальною площею 31,3 кв.м; жилого призначення жилий будинок, що складається з: жилого будинку (саман, обкладений цеглою) житловою площею 24,7 кв.м, позначений на плані літерою «А»; а - веранда, цегла; Б – літня кухня, саман, обкладений цеглою; В - сарай, шлакоблок; У - сарай, цегла; Р - сарай, цегла; С - навіс; Н - літня кухня, цегла; О - сарай, 1/2 цегла, 1/2 саман; Т - навіс; а - погріб, цегла; Ф - вбиральня-душ, цегла; К - колонка; 1 - паркан; 2 – ворота з хвірткою.Жилий будинок розташований за адресою: Запорізька область, Пологівський район, м.Пологи, вул.Ломоносова, 12, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією вказаного іпотечного договору.

Як встановлено судом із копії листа приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_15 від 08 лютого 2018 року та копії довідки, виданої головою квартального комітету м.Пологи 26 грудня 2007 року та засвідченої виконавчим комітетом Пологівської міської ради 26 грудня 2008 року, станом на день укладення вказаного вище іпотечного договору у жилому будинку за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул. Ломоносова,12 малолітні та неповнолітні діти не зареєстровані і не проживають.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року у справі №2-6/2010, копія якого долучена до матеріалів справи, у зв’язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року №521 звернуто стягнення на предмет іпотеки – нежитлову будівлю магазин бар, жилий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова, 1;, усунено перешкоди в користуванні нежитловою будівлею магазином баром, жилим будинком, що знаходяться за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова, 12, виселивши та знявши з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_17, які зареєстровані або фактично мешкають у зазначеному приміщенні без надання іншого житла.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_17 з жилого будинку 12 по вул.Ломоносова в м.Пологи Запорізької області скасовано, в задоволені позовних вимог в цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Відповідно до довідок Пологівської міської ради від 26 грудня 2017 року №3420/02.1-26, від 21 грудня 2017 року №18234 за адресою: м.Пологи, вул.Ломоносова, буд.12 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4,ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_12,ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_10.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_4 права власності та визнано ОСОБА_16, ОСОБА_17 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у будинку, розташованому за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова,12.

З розпоряджень голови Пологівської районної держаної адміністрації від 02 грудня 2015 року №№402,403,404 ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_13 надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.

З розпорядження голови районної держаної адміністрації від 17 грудня 2015 року №425 судом встановлено, що малолітні ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_13 влаштовані на виховання і спільне проживання у прийомну сім’ю ОСОБА_11В і ОСОБА_11

Статтею 47 Конституції України виначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п.4 ст.31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме: існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У справі «Прокопович проти Росії» №58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України і передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із частин 1 і 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК України.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із житлового будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

У той же час, при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього майна, відсутність постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

Такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, від 06 березня 2018 року у справі №03/1590/15-ц, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Як зазначалося судом, 26 грудня 2007 року ОСОБА_4 передала в іпотеку банку нежитлову будівлю, магазин бар та жилий будинок, розташовані за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Ломоносова, 12. Магазин-бар належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Пологівською міською радою Пологівського району Запорізької області 01 жовтня 2007 року, зареєстрованого в Пологівському державному комунальному підприємстві «Імпульс» в реєстровій книзі №40, за номером №132, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №16111536, виданим Комунальним підприємством «Імпульс» Пологівської районної ради 01 жовтня 2007 року, реєстраційний номер 20468050; жилий будинок належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пологівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 30 квітня 1996 року за реєстровим №1-809. Тобто, зазначені жилий будинок і магазин-бар були придбані задовго до передачі їх в іпотеку і не за рахунок кредитних коштів, наданих Банком ОСОБА_4 відповідно до умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року №521.

При цьому, до суду не було надано жодних доказів протиправного вселення відповідачів у жилий будинок, переданий його власницею в іпотеку Банку, як і не було надано відомостей про інше жиле приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане відповідачам одночасно з виселенням, що є обов’язковим відповідно до постанови Верховного Суду України від 06 березня 2018 року у справі №03/1590/15-ц.

З огляду на зазначене, проаналізував добуті докази в сукупності з законодавством, яке регулює спірні правовідносини, а також практикою Верховного Суду України у справах зазначеної категорії, суд дійшов висновку, що право користування спірним жилим будинком відповідачами підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. При цьому виселення відповідачів із спірного будинку є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

На переконання суду позовна вимога про зняття відповідачів із реєстрації у жилому будинку №12 по вул.Ломоносова в м.Пологи з урахуванням конкретних обставин даної справи є формою втручання у виключні повноваження суб'єкта владних повноважень – органу реєстрації, визначеного у ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у зв’язку з чим суд не може перебирати на себе функцію органу місцевого самоврядування.

За таких обставин суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, а доводи позивача, якими він обґрунтовує заявлені позовні вимоги, наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України і Закону України «Про судовий збір» суд не вбачає підстав для стягнення судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову, з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст.11, 12, 13, 81, 128 ч.11, 223 ч.4, 259 ч.6, 263-265, 268, 272, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.31, 310 ЦК України, ст.109 ЖК України, постановою Верховного Суду України від 06 березня 2018 року у справі №3030/1590/15-ц, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 Князя Дмитровчича, ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_12 і ОСОБА_13; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування, Пологівська міська рада Запорізької області, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 18 грудня 2018 року.

Суддя: Кацаренко І. О.