Рішення № 78732456, 12.12.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3204/18

Провадження № 2/127/540/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

12 грудня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Помазанові М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 13.07.2006 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір №VIH0AU07740742, відповідно до якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 11 856,45 дол. США в термін до 11.07.2013 року для купівлі автомобіля, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов’язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної строк заборгованості за кредитом.

Позивач свій обов’язок по кредитному договору щодо надання відповідачу кредиту виконав. Однак, відповідачем не здійснювалось погашення кредитних коштів, таким чином відповідач зобов’язання за договором не виконала.

Станом на 07.11.2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 10 885,93 дол. США та складається з наступного: 2 855,38 дол. США – заборгованість за кредитом; 1 870,20 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 107,30 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 053,05 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2013 року у цивільній справі №127/49/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №VIH0AU07740742 від 13.07.2006 року в сумі 4 884,28 дол. США, з яких: 3 125,80 дол. США – заборгованість за кредитом; 1 531,36 дол. США – заборгованість по процентах; 32,19 дол. США – заборгованість по комісії; 194,93 дол. США – пеня.

А тому, станом на 07.11.2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором за мінусом заборгованості, яка стягнута на підставі рішення суду, складає 3 944,07 дол. США, яка складається з: 338,84дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 75,11 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 530,12 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Таким чином, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 до судового засідання не з’явився, однак від останнього надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд останні задовольнити, з підстав, зазначених у позові (а.с.3-4) та відповіді на відзив (а.с.96-99), не заперечує проти ухвалення заочного рішення суду.

Відповідач ОСОБА_1, її представник за довіреністю ОСОБА_3 до судового засідання не з’явились із невідомих суду причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Проте, згідно відзиву, який міститься в матеріалах справи, позовні вимоги не визнають та просять в задоволенні останніх відмовити, застосувавши до вимог про стягнення відсотків та пені строк позовної давності (а.с.53-57).

Оскільки, у справі достатньо доказів для встановлення прав та взаємовідносин сторін та враховуючи те, що представник позивача не заперечує, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 13.07.2006 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір №VIH0AU07740742, відповідно до якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 11 856,45 дол. США в термін до 11.07.2013 року для купівлі автомобіля, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с.12-13).

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов’язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної строк заборгованості за кредитом.

Позивач свій обов’язок по кредитному договору щодо надання відповідачу кредиту виконав, про що свідчать ордера розпорядження про надання кредиту від 13.07.2006 року (а.с.14, 15). Однак, відповідачем не здійснювалось погашення кредитних коштів у повному обсязі. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 525-526, 530, 1054 ЦК України відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконала.

Згідно розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 07.11.2017 року становить 10 885,93 дол. США та складається з наступного: 2 855,38 дол. США – заборгованість за кредитом; 1 870,20 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 107,30 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 053,05 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором (а.с.6-10).

Проте, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2013 року у цивільній справі №127/49/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №VIH0AU07740742 від 13.07.2006 року в сумі 4 884,28 дол. США, з яких: 3 125,80 дол. США – заборгованість за кредитом; 1 531,36 дол. США – заборгованість по процентах; 32,19 дол. США – заборгованість по комісії; 194,93 дол. США – пеня (а.с.5).

А тому, станом на 07.11.2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором за мінусом заборгованості, яка стягнута на підставі рішення суду, складає 3 944,07 дол. США, яка складається з: 338,84дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 75,11 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 530,12 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Разом з тим, з урахуванням обставин по справі та правовідносин, які склались між сторонами, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Остання зобов'язалась за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж до 11.07.2013 року.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 11.07.2013 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 11.07.2013 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання – стягнення інфляційних та 3% річних.

А тому, зважаючи на погоджений сторонами у кредитному договорі строк кредитування до 11.07.2013 року та пред’явлення банком до позичальника вимоги про дострокове повне виконання забов’язань за договором, про що свідчить зміст рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2013 року, право позивача на нарахування передбачених договором процентів за кредитом припинилось після пред’явлення до позичальника вимоги у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України.

А відтак, з огляду на вищевикладене суд відхиляє аргументи представника позивача у відповіді на відзив про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося після пред’явлення до позичальника вимоги у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти пені.

Суд звертає увагу, що вищезазначений підхід щодо виконання зобов’язання простроченого боржника після спливу строку (терміну) такого виконання сформульований Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.7 листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року та Верховний Суд України в п.11 постанови Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року роз'яснили, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки, після пред’явлення до позичальника вимоги у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом і відповідно пеню на нараховані проценти, до виниклих правовідносин строк позовної давності не застосовується.

Що ж стосується позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 75,11 дол. США, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню з наступних міркувань.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі – купівлю автомобіля, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суд звертає увагу, шо встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 0,13% від суми виданого кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу, що є неприпустимим, про що звернув свою увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16.

А тому, суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті, та оцінивши, відповідно до ст.89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.212, 509, 525-526, 530, 536, 599, 610, 612, 625, 629, 631, 634, 638, 1048-1050, 1054, 1058 ЦК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, рах. №29092829003111, МФО 305299.

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суддя: