Ухвала суду № 78729640, 20.12.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/15536/18

Провадження №: 4-с/755/217/18

"20" грудня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

судді Шевченко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сіренко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва

цивільну справу № 755/15536/18

за скаргою ОСОБА_1

на дії приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

приватний виконавець - не з'явився,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни посилаючись на те, що 05.11.2015 Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 755/10092/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк». Бухгалтерією за місцем роботи заявника було повідомлено про відрахування з його заробітної плати коштів у розмірі 20% від доходу на підставі постанови приватного виконавця, інша частина коштів перераховувалась на його картковий рахунок з метою виплати заробітної плати. Однак, згодом заявнику стало відомо про те, що його рахунок заблоковано у зв'язку з накладенням на нього арешту, що унеможливлює користування наявними на рахунку коштами.

В судовому засіданні заявник пояснив, що відкритий рахунок у ПАТ «КБ «ПриватБанк», на який йому перераховує заробітну плату його роботодавець ДП «Київінжпроект», та на який накладено арешт, і не є рахунком, що має спеціальний статус.

В судове засідання заінтересована особа приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

20.12.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. подано пояснення по суті скарги, в яких просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1, та пояснила, що відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. До перелічених рахунків рахунок боржника не відноситься. Згідно ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняв постанову про арешт коштів боржника, тому рахунок боржника, на який накладено арешт, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на якій заборонено законом. З наданої боржником виписки неможливо встановити, що рахунок НОМЕР_1 призначений лише для виплати заробітної плати. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунках, заборонено звертати стягнення (ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, приватний виконавець не отримувала таких документів, а отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» лист, в якому зазначено, що згідно з гл. 9 Інструкції про безготівкові рахунки в Україні у національній валюті, арешт накладений. На підтвердження спеціального статусу рахунку боржником доказів не надано, як і доказів, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення. Твердження боржника про неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження є хибним, оскільки в матеріалах виконавчого провадження міститься відмітка про отримання ним цієї постанови 21.08.2018.

З урахуванням положень статті 450 ЦПК України, суд вбачає за можливе розглянути скаргу на підставі наявних матеріалів, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає правилам частини другої статті 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, установив, що скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За приписами частини першої, другої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.11.2018 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 053-2008-1741 (на придбання майна) від 02.06.2008 у розмірі 60379швейцарських франків 26 сантимів (а.с.52-59).

18.06.2018 на адресу приватного виконавця Вольф Т.Л. від ПАТ «Універсал Банк» надійшла заява про примусове виконання рішення суду, в якій останній просив прийняти до виконання та виконавти виконавчий документ - виконавчий лист № 755/10092/15-ц, виданий Дніпровським районним судом м. Києва 30.08.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 60379,26 швейцарських франків та судового збору в сумі 3654,00 грн.

18.06.2018 приватним виконавцем Вольф Т.Л. відкрито виконавче провадження № 56628748 боржником в якому є ОСОБА_1, а стягувачем - ПАТ «Універсал Банк» (а.с.61).

27.07.2018 приватним виконавцем Вольф Т.Л. було прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП № 56628748 якою постановлено звернути стягнення на доходи ОСОБА_1, що отримує дохід у ДП «Інститут «Київінжпроект» ТОВ «ПК «Проектний комплекс»; здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20%, відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування відповідно до ст.ст. 68,70 Закону України «Про виконавче провадження» на користь стягувача (а.с.65-66).

21.08.2018 ОСОБА_1 отримав постанову про відкриття виконавчого провадження.

21.08.2018 на адресу приватного виконавцем Вольф Т.Л. ОСОБА_1 направив клопотання про вирішення питання щодо можливості використання ним частини заробітної плати, що надходить на його рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» після відрахувань проведених в межах виконавчого провадження (а.с.64).

Станом на 05.10.2018 ОСОБА_1 перебуває в Єдиному реєстрі боржників по ВП № 56628747, що перебуває на виконанні у приватного виконавця Вольф Т.Л. (а.с. 60).

Як вбачається з виписки по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_1 за період з 11.05.2018 по 11.10.2018 на цю картку ОСОБА_1 надходить заробітна плата з його місця роботи ДП «Інститут «Київінжпроект» (а.с. 67-68).

Як вбачається з довідки, виданої 10.10.2018 ОСОБА_1 ДП «Київінжпроект», з заробітної плати за основним місцем роботи в ДП «Київінжпроект» проводиться відрахування на підставі постанови приватного виконавця Вольф Т.Л. ВП № 56628748 від 27.07.2018. Розмір відрахування складає 20% від суми заробітної плати після утримання податків, зборів та обов'язкових платежів. Кошти утримані із заробітної плати ОСОБА_1 на підставі постанови, перераховуються на депозитний рахунок приватного виконавця Вольф Т.Л.. Заробітна плата після відрахувань перераховується на рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк», відкритий в межах зарплатного проекту ДП «Київінжпроект» відповідно до договору № 15С02000013 від 08.10.2018 (а.с.69).

Як вбачається з повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28.08.2018, отриманого приватним виконавцем Вольф Т.Л., 27.07.2018 приватним виконавцем Вольф Т.Л. було накладено арешт на кошти ОСОБА_1, у зв'язку з чим ПАТ КБ «ПриваБанк» було накладено арешт на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 згідно глави 9 Інструкції про безготівковий розрахунок в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004.

Згідно виписки з картки для виплат НОМЕР_1 станом на 18.12.2018 доступні кошти в розмірі 15252,65 грн, однак за цією карткою встановлені обмеження, тому банк змушений призупинити операції за рахунком згідно з постановою про накладення арешту.

Згідно довідки від 19.12.2018 на рахунок НОМЕР_1накладено арешт згідно постанови про арешт коштів боржника.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом (стаття 4 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Згідно зі статтею 6 цього Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

За приписами статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами (стаття 17 вказаного Закону).

Права та обов'язки державного виконавця визначені в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець зобов'язаний здійснювати, зокрема заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

З наданої заявником виписки неможливо встановити призначення цього рахунку, оскільки в графі «тип рахунку» вказано «карта для виплат», та не зазначено що такий рахунок призначено лише для виплати заробітної плати, що не виключає надходжень на цю картку й інших видів грошових переказів.

Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернув приватному виконавцю його постанову про накладення арешту на рахунок боржника без виконання та не повідомив про цільове призначення рахунку, як це передбачено ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», натомість надіслав повідомлення про накладення арешту на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ПАТ «КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1

Відповідно до п.1.2. розділу І Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 22.06.2012 № 758, рахунки із спеціальним режимом використання - рахунки, які відкриваються в Казначействі та його органах підприємствам, установам, організаціям для проведення розрахунків з надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, з погашення заборгованості перед державним бюджетом, з повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міськими радами) або під державні (місцеві) гарантії, з електронного адміністрування податків, для сплати заборгованості за електроенергію, для зарахування депозитних коштів та небюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів.

Як встановлено судом та не заперечено в судовому засіданні заявником, рахунок НОМЕР_1 не є рахунком із спеціальним режимом використання і законом не заборонено звернення на нього стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

За змістом вказаної норми арешт, накладений на кошти боржника, може бути знятий державним виконавцем лише після надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, приватний виконавець Вольф Т.Л. не отримувала від ПАТ «КБ «ПриватБанк» документів, які б підтверджували, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Таким чином, накладаючи арешт на рахунок заявника, приватний виконавець здійснювала заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження», тобто діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до норм законодавства.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служб під час виконання судових рішень у цивільних справах» встановлено, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Пунктом 2 цієї Постанови визначено, що при розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких підстав, скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Вольф Т.Л. є не обґрунтованою і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного вище, керуючись статтями 19, 33 Конституції України, Законом України «Про державну виконавчу службу», Законом України «Про виконавче провадження», статтями 208, 258-261, 353, 354, 431, 447-453, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Складення повного тексту - 20.12.2018.

Суддя В. Шевченко