Рішення № 78729326, 13.12.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5648/18

Справа №754/9715/18

РІШЕННЯ

іменем України

13 грудня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Саламон О.Б.

за участю секретаря судового засідання - Вільховченко І.І.

позивача ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представників позивача та відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що 03.05.2005 р. між його матір'ю ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/3 частини АДРЕСА_1. Про існування вказаного договору позивачу стало відомо лише після смерті матері в 2016 р. Вказаний договір вважає недійсним у зв'язку з тим, що до смерті його мати мала поганий стан здоров»я, перебувала в лежачому стані, мала розлад психіки та перебувала на обліку та лікуванні в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2. Відповідач шляхом обману, скориставшись впливом тяжкої обставини, а саме хвороби ОСОБА_5, змусила останню підписати договір дарування. Отже, вимоги позову позивач обґрунтовує вчиненням правочину під впливом обману, а також порушенням з боку нотаріуса.

31.07.2018 р. ухвалою суду відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

18.10.2018 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

13.11.2018 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого вимоги позову не визнає, посилаючись на те, що ОСОБА_5 її рідна бабуся, у зв'язку з чим і здійснила дарування належної їй на праві власності частини квартири. На час вчинення правочину остання не хворіла та не знаходилась в безпорадному стані та не мала психічних розладів, до 2015 р. працювала та виконувала свої посадові обов'язки. При цьому твердження позивача про те, що ним здійснювався догляд за хворою матір»ю спростовуються довідкою УПСЗН Деснянської РДА в м. Києві, у відповідності до якої відповідач доглядала за позивачем у зв'язку з інсультом, а тому він не міг самостійно здійснювати догляд за ОСОБА_5 При цьому матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження вимог позову. Зокрема, вказувала на те, що позивачу достеменно було відомо ще в 2006 році про існування оспорюваного договору, у зв'язку з чим останній пропустив строки позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на викладене в відзиві.

Представник третьої особи - П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін та покази свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 13.05.2005 р. між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/3 частини АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_5, яка є матір'ю позивача, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

За змістом ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, однією з підстав для визнання правочину недійсним є вчинення його дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

На підтвердження позовних вимог, позивачем надано до позовної заяви лише докази на підтвердження стану свого здоров'я. Доказів не усвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій при укладанні договору дарування від 2005 року суду не надано, матеріали справи не містять. При цьому, надана суду медична карта ОСОБА_5 не містить відомостей щодо перебування останньої на обліку в Київській міській психоневрологічній лікарні №2 у зв'язку з психічним станом.

У відповідності до лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5, остання померла внаслідок хронічної серцево-судинної недостатності.

Зокрема, перебування ОСОБА_5 в безпорадному стані на момент укладання договору дарування в процесі судового розгляду позивачем не доведено, доказів вказаного не здобуто.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, яка є сусідкою позивача, зазначала, що перед смертю ОСОБА_5 хворіла, проте розуміла все, що відбувається, однак були випадки коли остання забувала певні події. Обставини укладання оспорюваного договору їй не відомі.

Посилання позивача на те, що ним здійснювався догляд за ОСОБА_5 спростовуються довідкою УПСЗН Деснянської РДА в м. Києві від 27.09.2018 р. №6370, у відповідності до якої відповідач ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні та одержувала компенсацію як фізична особа, яка надавала соціальні послуги інваліду І групи ОСОБА_1 (позивачу по справі) з 22.074.2013 р. по 17.17.2014 р., з 31.07.2014 р. по 31.07.2015 р., з 28.08.2015 р. по 31.07.2016 р.

Зазначене вище свідчить про те, що позивач потребував стороннього догляду, який здійснювала відповідач, у зв'язку з чим не міг доглядати за ОСОБА_5 самостійно.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, яка є колишньою співробітницею ОСОБА_5, та ОСОБА_8, яка сусідкою позивача, зазначили, що ОСОБА_5 на стан здоров»я не скаржилась, усвідомлювала значення своїх дій, на психічні розлади не страждала, при цьому повідомляла про своє волевиявлення подарувати квартиру онучці. Зазначили також, що й сам позивач склав заповіт, яким належну йому частину квартири заповів відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем через деякий час, а саме 03.04.2006 р. складено заповіт, яким останній заповів належну йому 1/3 частину АДРЕСА_1 відповідачу.

В судовому засіданні позивач зазначив про скасування вказаного заповіту саме у 2018 році.

Крім вказаного в процесі судового розгляду стороною позивача не заявлялось клопотання про призначення по справі експертиз, доручення додаткових доказів чи допиту інших свідків.

Враховуючи викладене, стороною позивача не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_5 під час підписання оспорюваного договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ні в позовній заяві, ні в процесі розгляду справи стороною позивача не зазначено обставин щодо яких відповідач ввела в оману ОСОБА_5 при укладанні договору дарування, не надано доказів існування обставин, які перешкоджали вчиненню вказаного правочину та про які відповідач не повідомила ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи все вище зазначене суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог по суті, у зв"язку з їх необгрунтованістю та недоведеністю, суд відмовляє в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст. ст. 103, 215, 230, 717-719 ЦК України, ст. ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійним, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

Третя особа - П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 24377382, м. Київ, вул. Закревського, 47

Повний текст рішення суду складено 19.12.2018 р.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон