Рішення № 78729299, 19.12.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5519/18

Справа №754/9221/18

РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2018 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Таран Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Вказані вимоги позивачі мотивували тим, що є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 належить ? частини вказаної квартири, ОСОБА_1 належить ? частина. В квартирі зареєстровано три особи - позивачі та відповідач ОСОБА_3 У 2003 році ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки та з того часу в квартирі не проживає, що підтверджується актом про не проживання в квартирі. Домовленості між власниками квартири та відповідачем щодо збереження права користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік не встановлено. Позивачі в свою чергу вважають що переїзд на постійне місце проживання до Сполучних Штатів Америки не є повною причиною відсутності відповідача понад один рік, у зв'язку з чим заявлений позов має бути задоволено.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 22.08.2018 року.

У наданий в ухвалі час від відповідача в порядку ст. ст. 178 ЦПК України надійшов відзив датований 13.09.2018 року, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги визнав та не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 статті 279 ЦПК України справа розглядається судом за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Судом встановлено, що позивачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 належить ? частини вказаної квартири, а саме: ? частина на підставі договору міни від 27.10.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Сімнадцятої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1с71, ? частина на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2000 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №7-708.

ОСОБА_1 належить ? частина вказаної вище квартири на підставі договору міни від 27.10.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Сімнадцятої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1с71.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно Відповідно до довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА №31576172 від 05.07.2018 року у спірній квартирі з 14.12.1995 року по теперішній час зареєстровано 3 особи.

Непроживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 з 2003 року підтверджується складеним Актом від 08.07.2018 року, який підписаний головою ЖБК «Зв'язківець-2» та мешканцями будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.ст. 9, 156 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сімї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Нормами ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Оскільки судом встановлено, що відповідач фактично не проживає за місцем своєї реєстрації з 2003 року, чим обмежує право позивачів на власність та вільного розпорядження нею, то суд вважає що позов про визнання особи такою, яка втратила право на користування квартирою необхідно задовольнити на підставі наведених норм закону.

Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат, оскільки позивачами в позовній заяві таке питання не порушувалось.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.317, 321, 391, 383, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 7, 10, 76, 81,133, 141, 244-245, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Таран