Рішення № 78727554, 19.12.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Ізмайлов І. К.

Справа № 644/5542/17

Провадження № 2-а/644/6/18

19.12.2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді – Ізмайлова І.К.,

за участю секретаря – Яковлевої М.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дії та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі вказаним позовом та просила визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії з липня 2016 року; зобов’язати Індустріальне об’єднанане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, та сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - з липня 2016 року.

З огляду на приписи норм чинного законодавства України, позивач вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави на припинення виплати пенсії.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.04.2018 року зупинено провадження в адміністративній справі №644/5542/1 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дії та бездіяльності протиправними та зобов’язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Верховного суду по зразковій справі №805/402/18 за адміністративним позовом Особа1 до Бахмутського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобовязання вчинити певні дії.

Постановою ОСОБА_2 Верховного Суду залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року по зразковій справі №805/402/18, яким адміністративний позов до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з'ясування». Зобов'язано Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Відповідно до положень п.п.21, 22 ч.1 ст.4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий субєкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Згідно з вимогами ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.10.2018 року поновлено провадження

у справі у зв’язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду по зразковій справі №805/402/18.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що ОСОБА_1 з травня 2015 року перебуває на обліку в Індустріальному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також має статус внутрішньо переміщеної особи.

Крім того зазначив, що відповідно до Постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року, затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

З липня 2016 року ОСОБА_1 пенсійні виплати не проводяться на підставі інформації з Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, яка надана з Єдиної бази данних про внутрішньо переміщених осіб.

Також просили залишити позовні вимоги ОСОБА_1 без розгляду в зв’язку з пропуском позивачем строку для звернення до суду зі вказаним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд дыйшов до наступного…

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки від 29.06.2016 року №6332015128 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1: 92006, Луганська область, Успенка (Лутугинський район/ОСОБА_3), вул. 14-ї Гвардійської Дивізії Успенка, буд. 27, фактичне місце проживання: 61075, АДРЕСА_1.

Відповідно до копії акта обстеження матеріально – побутових умов внутрішньо – переміщених осіб № 2333 від 15.07.2016 року, ОСОБА_1, яка фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на момент перевірки була відсутня за вказаною адресою. Під час перевірки з квартири № 1 вийшла сусідка, яка повідомила, що в квартирі № 6 більше року ніхто не мешкає. За викликом до Управління ОСОБА_1 не з’явилася.

Згідно виписки по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів ОСОБА_1 16.06.2016 року здійснено безготівкове зарахування на рахунок пенсії. З липня 2016 року таке зарахування не здійснювалося.

Відповідно до розпорядження начальника Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 27.07.2016 року ОСОБА_1 виплату пенсії припинено через непідтвердження факту проживання. (а.с. 27)

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;

джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте виплата пенсії позивачу припинена з липня 2016 року на підставі інформації з Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, яка надана з Єдиної бази данних про внутрішньо переміщених осіб.

Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії.

Окрім того, позивачем надано довідку від 29.06.2016 № НОМЕР_1, підписану посадовою особою структурного підрозділу з питань соціального захисту адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на

внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржувану бездіяльність відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, ОСОБА_2 Верховного Суду в межах справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії, та як наслідок наявність підстав для зобов’язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії з липня 2016.

Відносно строків звернення до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення

до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Згідно з матеріалами справи, позивачу призначена пенсія та виплачувалась щомісяця до липня 2016 року, після чого її виплата була припинена.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв'язку з викладеним, враховуючи правові висновки ОСОБА_2 Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №805/402/18, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до положень ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При застосуванні судом висновків Верховного Суду в зразковій справі при розгляді даного адміністративного позову враховано, що позивач є громадянином України, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону

№ 1058-IV, поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297,371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії та бездіяльність Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії з липня 2016 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова до Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998 , рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягала сплаті при поданні позову в загальному розмірі 640,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач – ОСОБА_1 трохимівна, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: 61075, АДРЕСА_1.

Відповідач – Ідустріальне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, код ЄДРПОУ 41248021, адреса: 61082, м. Харків, проспект Московський, буд. 198/3.

Третя особа – Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 26281752, адреса: 61007, м. Харків, вул. Біблика, буд. 6.

Повний текст рішення виготовлений 19.12.2018 р.

Суддя - І.К. Ізмайлов