Рішення № 78726258, 20.12.2018, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/781/15-ц Провадження № 2/613/110/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м. Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Сектор державної реєстрації Богодухівської РДА, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсними договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) та державного акта на право власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Сектор державної реєстрації Богодухівської РДА, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсними договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) та державного акта на право власності на земельну ділянку, після уточнення якого просять: договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом від 02 березня 1999 року серії ААН №519911, посвідченого приватним нотаріусом Богодухівського нотаріального округу Харківської області, відповідно до якого ОСОБА_4, що діє за дорученням, яке посвідчене ОСОБА_5 сільською радою 13 січня 1999р. за 337 від імені ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 право на земельну частку (пай), що розташовується в с.Зарябинка, КСП «Зарябинка», цільове призначення якої – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчене сертифікатом площею 5,96 умовних кадастрових га за №0042265ХР, виданий адміністрацією м.Богодухова 036 вересня 1996 року за №483 – визнати недійсним. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР №017660, від 9 вересня 2004 року, виданий на ім»я ОСОБА_3, який на підставі розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації від 6 травня 2004 року №207 є власником земельної ділянки площею 68.6093 га, що розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №130 – визнати недійсним. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відшкодувати судові витрати за рахунок співвідповідача та відповідача солідарно в рівних частинах.

Позивачі позов мотивують тим, що вони є спадкоємцями ОСОБА_7: позивач (ОСОБА_1Г.) відповідно до ст.1261 ЦК України, є спадкоємцями першої черги, як син, а співпозивач (ОСОБА_2О.) відповідно до ст.1266 ЦК України є спадкоємцем за правом представлення, як внук (син померлого 07.09.2007 р. ОСОБА_8 - рідного брата позивача). Спадкодавця 14.07.1999 р. відповідно до ст.548 ЦКУРСР (1963) прийняла спадщину від свого батька ОСОБА_6, який помер 16.01.1999 р. Дана обставина відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України встановлена в рішенні Апеляційного суду Харківській області від 20.09.2017р. по справі №613/1300/16-Ц. ОСОБА_6 за життя склав два заповіти: 23.09.1997 р. на все належне йому майно, де б воно не знаходилось, і з чого б воно не складалось, на користь своїх доньок 1/3 ОСОБА_7; 1/3 ОСОБА_9 та 1/3 ОСОБА_10. Але сестри ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно до ст.553 ЦК УРСР (1963р.) відмовились від спадщини на користь спадкодавці Другим заповітом від 14. 01.1999 р. ОСОБА_6 відповідно до ст.544 ЦКУРСР (1963 р.) фактично частково змінив попередній заповіт: частину спадкового майна, а саме сертифікат на право на земельну частку (пай) заповів виключно спадкодавиці ОСОБА_7 На підставі рішення Богодухівської РДА від 03.09.1996 р. №483 ОСОБА_6 було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХР№0042265, як члену КСП «Зарябинка» (яке знаходилось в с.Зарябинка, Богодухівського району Харківської області на 5,96 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 25 849 грн. Згідно розпорядження голови Богодухівської РДА від 09.12.1998 р. №510 спадкодавцю була виділена в натурі земельна частка (пай) рілля 5,74 умовних кадастрових гектарів. На той час (станом до дня смерті ОСОБА_6 16.01.1999 р.) в пунктів 3 Указу Президента України від 10.11.1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» було установлено, що «право на земельну частку (пай) може бути об'єктом куплі-продажу дарування, міни, успадкування, застави, а здавати землю в оренду згідно змісту пункту 4, цього ж Указу могли лише власники земельних ділянок після одержання своєї земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) із свідченням державним актом на право приватної власності на землю. ОСОБА_6 мав волевиявлення заключити договір оренди землі з СФГ «Солекс» головою якого був співвідповідач (ОСОБА_4В.), але у віці 83 років (що зазначено в свідоцтві про смерть ) він самостійно не міг згідно «Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членами колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», що затверджені наказом Держкомзему, Міністерства сільського господарства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 р. №47/172/48 (із змінами №23/65/30 від 03.03.1998р.) Узгодити з виконавчим органом управління КСП «Зарябинка» виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості, яка була б зручною для обслуговування СФГ «Солекс» разом з іншими земельними ділянками (виділити паї орендодавців на єдиному полі ), замовити у землевпорядній організації технічну документацію із землеустрою та одержати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Тому ОСОБА_6 13.01.1999р. (за три дні до смерті) на ім'я співвідповідача, який був головою СФГ «Солекс», видав доручення на право розпорядження земельних сертифікатом, яке було посвідчене ОСОБА_5 сільрадою 13.01.1999 року за №37 (про що зазначено в Договорі купівлі-продажу). Разом з дорученням ОСОБА_6 передав співвідповідачу оригінал Сертифікату на земельну частку (пай), а співвідповідач, як голова СФГ «Солекс», надав ОСОБА_6 розписку про одержання сертифікату на право на земельну частку (пай) в якій «оплата щорічно за домовленістю Гарантується та зберігається за правонаступниками». Тобто дійсним волевиявленням ОСОБА_6 було отримання особисто ним та його спадкоємцями (правонаступниками) щорічних доходів від використання земельного паю (що можливе лише при заключенні договору оренди землі). В своїх поясненнях начальнику Богодухівського РВН ГУ МВС України від 27.07.2013 р. співвідповідач також зазначив, що до нього «звернувся ОСОБА_6 з проханням взяти на обслуговування СФГ «Солекс» земельну ділянку, яка підтверджувалась сертифікатом нам право на земельну частку (пай)». Тобто ОСОБА_6 прохав СФГ «Солекс» обслуговувати його земельну ділянку, іншими словами взяти в оренду для її використання за цільовими призначеннями - ведення товарного сільськогосподарського виробництва», а не прохав придбати у нього земельну ділянку чи здійснити її відчуження. 14.01.1999р. (тобто наступного дня та за 2 дні до смерті) ОСОБА_6 склав заповіт, який посвідчений секретарем Зарябинської сільради 14.01.1999 року за №29, яким Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХР№0042265 заповів своїй радній донці ОСОБА_7 (матері позивача та бабусі співпозивача). Заповіт від 14.01.1999рр. є письмовим доказом, який свідчить про те що при наданні 13.01.1999р. доручення на ім'я співвідповідача дійсним волевиявленням ОСОБА_6 було не відчуження (продаж) земельного паю, а його виділення натурі (на місцевості) з виготовленням технічної документації із землеустрою, посвідчення права власності на земельну ділянку державним актом, надання земельної ділянки в оренду та її передання після смерті спадкоємиці за звітом. 16.01.1999 року ОСОБА_6 помер в с. Зарябинка. Відповідач та співвідповідач є рідними братами „ які народились і постійно проживаї с.Зарябинка в сусідніх будинках №7=А= та №7=Б=, їм було відомо про факт смерті спадкодавця 16.01.1999 р. Згідно п.6 ч.1 ст.69 ЦК України (УРСР 1963р.) дія довіреності припиняється внаслідок смерті громадянина, що видав довіреність. 02.03.1999 року співвідповідач на підставі доручення посвідченого ОСОБА_5 сільрадою 13.01.1999 року ОСОБА_6, який помер 16.01.1999р, продав відповідачу право земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом за №0042265ХР: виданий адміністрацією м.Богодухова 03.01.1999р. за №483/190, за 200(двісті) грн. Договір купівлі-продажу від 02.03.1999р., на думку позивачів, є недійсним за наступних підстав: в його п.1.1 зазначено, що ніби-то сертифікат за №042265ХР виданий адміністрацією м. Богодухова 036 вересня 1996 року за №483 з рукописним дописом невідомою особою через дріб «190», що не дає можливості ідентифікувати сертифікат, який в дійсності є серії ХР №0042265, виданий Богодухівською РДА- 3 вересня 1996 року за рішенням богодухівської РДА за №483 від 3 вересня 1996 p.; Відповідно до ст.56 ЦК України -1963р. (ст.229 ЦК України) ОСОБА_6 під впливом помилки (російською «вследствии заблуждения») підписав 13.01.1999р. доручення з правом розпорядження Сертифікатом на право на земельну частку (пай) без застереження «за винятком купівлі-продажу, дарування, міни (відчуження)», адже дійсним волевиявленням спадкодавця було виготовлення технічної документації із землеустрою одержання державного акту на право власності на земельну ділянку (із здачею Сертифіката до Богодухівської РДА згідно абз.2 п.6 Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 p.); Відповідно до п.6 ч.1 ст.69 ЦК України 1963 р. (ст.248 ЦК України) договір заключний на підставі доручення, дія якого припинилась 16.01.1999 р. внаслідок смерті довірителя (припинення представництва); Відповідно до ст.57 ЦК України -1963р. (ст.232 ЦК України) договір вчинено внаслідок зловмисної домовленості співвідповідача-представника продавця ( за припиненим представником внаслідок смерті довірителя ) з покупцем-відповідачем (який є рідним братом співвідповідача) на вкрай невигідних умовах (ст.233 ЦК України, ст.57 ЦК-1963р.), адже Сертифікат на право на земельну частку (пай) вартістю на той час 25849 грн. було продано за символічною ціною - 200 грн., тобто фактично безоплатно.

Також позивачі зазначають, що відповідач не є добросовісним покупцем оскільки він 02.03.1999 року знав про те, що на вкрай невигідних умовах, практично безоплатно від свого рідного брата він придбав земельний пай за дорученням, дія якого припинилась 16.01.1999 р. внаслідок смерті продавця (довірителя). Окрім того відповідач спадкоємицю за заповітом ОСОБА_7 вводив в оману про те, що ніби то з спадкодавцем (ОСОБА_6Я.) укладено договір оренди землі, що згідно чинного законодавства перехід права власності на орендовану земельну ділянку для другої особи - не є підставою зміни умов або розірвання договору, а для подальшого введення ОСОБА_7 в оману відповідач щорічно включно по 2014 р. «видавав товарну продукцію, яка вирощувалась на землі що належить до СФГ «Світанок». Дізнавшись від правоохоронних органів про те, що договору оренди землі не існує, що Сертифікат на земельну частку (пай) продано ще 02.03.1999р., що щорічні виплати натуроплатою здійснюються відповідачем не обліковано (фактично вкраденою в юридичної особи (орендодавця) - ОСОБА_7 в 2015 році звернулась за судовим захистом. В вище зазначених поясненнях відповідача до Богодухівського РВ ГУМВС від 29.07.2012р. зазначено, що на підставі оспарюваного договору купівлі-продажу та Сертифіката на право на земельну частку (пай) , а також на підставі інших сертифікатів, ним на власне ім'я виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку, який теж позивачі просять визнати недійсним. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України у вищезазначеному рішенні АСХО від 20.09.17. встановлено також обставину, що на підставі розпорядження Богодухівської РДА від 06.05.2004р. «208 ОСОБА_3 видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ХР№017660 від 9 вересня 2004 р. на земельну ділянку площею 68,6093 га, що розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району Харківської області, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності землею та на право Постійного користування землею, договір оренди землі за №130. Згідно ч.2 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.41 «Порядку ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно» на стадії вирішення спору яро право цивільне, суд може зобов'язувати органи державної реєстраційної служби скасувати попередню реєстрацію права та здійснити нову тільки , якщо позивач надасть докази звернення до реєстраційної служби з питання скасувати реєстраційні права та докази відмови державної реєстраційної служби у скасування реєстрації.

Позивачі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилися, надали заяви, відповідно до змісту яких позов підтримують у повному обсязі та просять його задовольнити, судові засідання просили проводити за їх відсутності та відсутності їх представника.

Відповідачі в судове засідання не з»явилися про день, час та місце розгляду справи були повідомлені.

Представник відповідачів в судове засідання не з»явився, надав клопотання, за змістом якого, він керуючись положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України просить суд розглянути вказану цивільну справу і ухвалити у ній рішення по суті спору за відсутності у судовому засіданні відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_11; в задоволенні позову відмовити повністю, прийнявши до уваги правову позицію сторони відповідачів, викладену у відзиві на позов від 29.05.2018 року, у т.ч. задовольнити заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності. Посилався на те, що вимога позивачів про визнання недійсним Держакта на право власності на земельну ділянку серії ХР № 017660 від 09.09.2004 не є пропорційною щодо заявлених позивачами прав на земельну частку (пай) площею 5,96 умовних кадастрових гектарів, оскільки Держакт посвідчує право власності відповідача ОСОБА_3 на три окремі земельні ділянки загальною площею 68,6093 га. У зв’язку із цим, визнання Держакта недійсним, як того вимагають позивачі, по суті означає припинення права власності відповідача ОСОБА_3 на вказані земельні ділянки у визначених площах в цілому, які не є предметом спору сторін, оскільки не стосуються законних прав та інтересів позивачів. Задоволення такої вимоги не відповідатиме положенням ст.1 Першого протоколу КЗПЛ та прецедентної практики ЄСПЛ, є непропорційним і свавільним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Також зазначає, що позов пред’явлений з пропуском строку позовної давності, про застосування якого як окрему підставу для відмови у позові стороною відповідачів подана суду заява у відзиві на позов. Сторона позивачів не надала суду жодних доказів та не привела будь-яких обґрунтованих доводів на спростування аргументів сторони відповідачів щодо спливу строку позовної давності за даними позовними вимогами. Зазначив, що, строк позовної давності за пред’явленими вимогами потрібно обчислювати з дати закінчення 6-місячного строку прийняття спадщини ОСОБА_6 - 16.07.1999 p., в межах якого ОСОБА_7 могла і повинна була довідатися про порушене право на пай як частину спадкового майна, який сплинув 16.07.2002 р. ОСОБА_7 звернулася до суду із цим позовом в 2015 році, тобто після спливу строку позовної давності, 13 років по тому. У цьому зв’язку доводи позивачів про те, що відповідачі начебто вводили в оману ОСОБА_7 про наявність договору оренди на пай і про те, що вона начебто дізналася про його відсутність і продаж паю ще в 1999 р. від правоохоронних органів не мають правового значення та взагалі нічим не підтверджуються, бо є надуманими. Зазначив, що сторона позивачів в порушення вимог ст..ст.12,81 ЦПК України не довела той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права в межах установленого строку позовної давності, і цей строк нею пропущений з поважних причин, якими не є ті, що указані в позовній заяві, що є безумовною підставою для відмови у позові.

Відповідно до відзиву, сторона відповідачів зазначає, що ОСОБА_6 помер 16.01.1999 p., спірний договір укладено і виконано в березні 1999р., у зв'язку з цим спірні правовідносини згідно Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р. мають вирішувати за правилами ЦК УРСР 1963 р. Відповідно із цими правилами, як і за нормами ст.ст. 15, 16, 215, 1218 ЦК України 2003 p., право на оспорювання правочину, укладеного спадкодавцем, мають лише його безпосередні правонаступники - спадкоємці за законом/за заповітом, якими позивачі - ОСОБА_1 і ОСОБА_12 у даному випадку не є щодо ОСОБА_6 - сторони оспорюваного договору. Дані особи не мають належної правомочності оспорити законність даного правочину і вимагати застосування наслідків недійсності правочину у вигляді реституції чи в інший спосіб. Прийняття позивачами спадщини ОСОБА_7 не означає для позивачів такої правомочності, оскільки через прийняття цієї спадщини вони не набувають статусу спадкоємців ОСОБА_6, а в об'єм спадщини ОСОБА_7 не входять ці права, які у т.ч. мають бути пов'язані набутим за життя речового права на земельний пай, а тим більше на окремо визначену земельну ділянку, яких вона не набула. В ланцюгу спадкувань: ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - позивачі: ОСОБА_1 і ОСОБА_12 останні не становляться спадкоємцями першого спадкодавця і первісного власника паю, а тому не є його правонаступниками для оспорювання договору. Об’єм спадщини ОСОБА_13 для ОСОБА_7 не перейшов до позивачів, ці спадщини мають різний юридичний склад за об'ємом спадкових прав і обов'язків, за суб’єктами спадкування, за підставами спадкування тощо. Крім цього, ОСОБА_7 було пред'явлено даний позов з обґрунтуванням того, що вона набула права на сертифікат на земельну частку (пай) на підставі заповіту ОСОБА_6 від 14.01.1999 р. Однак за матеріалами позову вбачається, що спадкування за цим заповітом не відбулося, у зв’язку із цим за даним позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_12 не набувають правомочності на пред’явлені вимоги. Державний акт, який виданий не на пай, а на окремі земельні ділянки і не на підставі спірного договору, а на підставі розпорядження Богодухівської РДА № 207 від 06.052004 p., є законним і за вимогами позивачів відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Як слідує за змістом обґрунтування позовних вимог, пай не є об'єктом речового права і не може бути спадковим майном ОСОБА_7 після видачі державного акту на виділену в натурі земельну ділянку, що витікає із положень п. 17 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України. Це означає, що у спірних правовідносинах не може бути застосована вимога про недійсність державного акту як похідна від вимоги про недійсність договору на пай. Матеріали позову не містять доказів про те, що ОСОБА_7 звернулася "до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину паю на підставі даного сертифікату та про видачу свідоцтва про право на спадщину на пай. ОСОБА_7 не вчинила ці дії, оскільки, як вбачається із обставин позову і справи, після смерті ОСОБА_6 визнала у такій спосіб правомочність і обов’язковість для себе та правомірність для сторін перехід права власності на пай за спірним договором купівлі-продажу. Доводи позивачі про те, що ОСОБА_6 не мав волевиявлення на укладання договору купівлі-продажу земельного паю (частки) є необґрунтованими і спростовуються змістом доручення останнього на право розпорядження повіреним (ОСОБА_4В.) паєм, у т.ч. шляхом відчуження його будь-кому за договором купівлі-продажу. Наявність заповіту ОСОБА_6 на дійсність спірного договору не впливає. Між тим слід зазначити, що предметом заповіту є не земельна частка (пай), а сертифікат. Твердження про те, що відповідач ОСОБА_4 не мав повноважень на укладання спірного договору через припинення довіреності внаслідок смерті поручителя (ОСОБА_6Я.) також не відповідають положенням ч.ч. 1, 2 ст. 70 ЦК УРСР 1963 р. Позов не містить доказів, що правонаступниками ОСОБА_6 до учинення договору була доведена інформація відповідачам про припинення довіреності і він та інший відповідач - ОСОБА_3 знали або могли знати про припинення довіреності. Відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем права на пай за спірним договором. Відповідно із цим договір та правові наслідки його учинення є дійсними і обов’язковими для правонаступників - спадкоємців ОСОБА_6, зокрема для ОСОБА_7, яка тривалий час з 1999 р. по 2015 р. знала про цей договір і жодних претензій і вимог, у т.ч. які складають цей позов, до відповідачів не заявляла. Норми ЦК УРСР 1963 р. не містять безумовної підстави для визнання правочину недійсним припинення дії довіреності у зв'язку із смертю довірителя. Інші зазначені в позовній заяві підстави для визнання договору недійсним також не мають доказового підтвердження та належного юридичного обґрунтування. Правові висновки апеляційного суду Харківської області щодо спірного договору, викладені у рішенні від 20.09.2017 р. у справі № 613/1300/16-ц, в силу положень ч.ч. 4, 5, 7 ст. 82 ЦПК України не є преюдиційними та не є обов'язковими для суду в даній справі. Таким чином сторона відповідачів наполягає на відмові у задоволенні позову по суті спору в повному обсязі.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_6 помер 16.01.1999 року. 14.07.1999 року ОСОБА_7 прийняла спадщину ОСОБА_6 за заповітом від 23.09.1997 р. шляхом подання заяви до нотаріуса. ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину на інше нерухоме майно ОСОБА_6 3а змістом позовної заяви ОСОБА_7 та наданих окументів слідує, що після смерті ОСОБА_6 вона була обізнана про спадкове майно ОСОБА_6, про належний йому пай, про складений заповіт на сертифікат, про те, що сертифікат переданий у володіння відповідачів, про укладений між відповідачами спірний договір, про це свідчить надані неї до суду заповіт, сертифікат, розписка про отримання сертифікату, договір тощо. Проте, ОСОБА_7 не заявила нотаріусу про свої права на спадкування паю, а це свідчить, що вона знала про перехід на нього прав до відповідача ОСОБА_3 за спірним договором та що з нею це питання з відповідачами були вирішено і претензій вона до них не має. ОСОБА_7 не звернулася до нотаріусу про видачу свідоцтва на пай, хоча мали всі можливості це зробити в період з моменту відкриття спадщини і після спливу від цього 6-ти місячного строку. Представник позивачів просить вразі не установлення підстав для відмови в позові по суті позовних вимог відмовити у їх задоволенні у зв’язку із пропуском позивачами строку позовної давності для пред'явлення даного позову.

Представник третьої особи - Сектору реєстрації Богодухівської РДА в судове засідання не з»явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений.

Представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в судове засідання не з»явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений. Подав до суду клопотання про залишення позовної заяви (уточненої) без розгляду, оскільки відповідно до ч.2 розділу 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2018 року у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про залишення позовної заяви (уточненої) без розгляду відмовлено, оскільки на даний час в провадженні Богодухівського районного суду (тим самим на розгляді) інша справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не перебуває. Підстав для закриття провадження у справі, передбачених п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, судом встановлено не було.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав повну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Статтею 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до копії Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0042265 від 03 вересня 1996 року вбачається, що ОСОБА_6, на підставі рішення Богодухівської райдержадміністрації від 03 вересня 1996 року № 483 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Зарябинка», розміром 5, 96 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 03 вересня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 190. Право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також, Земельним кодексом України встановлено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Земельний сертифікат — це документ, який посвідчує право особи на земельну частку (пай) і містить відомості про її вартість та розмір в умовних кадастрових гектарах. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на земельну ділянку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно копії розписки від 13.01.1999 року ОСОБА_6 передав голові фермерського господарства «Солекс», ОСОБА_4 сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0042265, останній гарантував щорічну оплату та зберігання за правонаступниками.

Як вбачається з копії заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району Харківської області 14 січня 1999 року, ОСОБА_6, який мешкав в с.Зарябинка Богодухівського району Харківської області, на випадок своєї смерті належний йому сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0042265, виданий Богодухівською районною державною адміністрацією 03 вересня 1996 року на підставі рішення Богодухівської райдержадміністрації від 03 вересня 1996 року № 483, сертифікат зареєстровано 03 вересня 1996 року у Книзі реєстрації Сертифікатів на право на земельну часку (пай) за № 190, заповідав ОСОБА_7.

Відповідно копії свідоцтва про смерть серії I-ВЛ № 465727, виданого 10 грудня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 3, ОСОБА_6 помер 16 січня 1999 року.

Згідно договору купівлі – продажу права на земельну частку ( пай) , посвідченого сертифікатом, від 02 березня 1999 року ОСОБА_4 на підставі доручення, посвідченого ОСОБА_5 сільською радою 13 січня 1999 року, від імені ОСОБА_6, ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) , посвідчене сертифікатом площею 5,96 умовних кадастрових га за № 0042265 ХР, виданий адміністрацією м. Богодухова 03 вересня 1996 року за № 483/190.

Відповідно до копії Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ХР № 017660 від 09 вересня 2004 року, ОСОБА_3 на підставі розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації від 06.05.2004 року № 207 є власником земельної ділянки площею 68,6093 га, що розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 130.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії I-ВЛ № 507011, виданого 08 липня 2015 року ОСОБА_5 сільською радою Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_7, донька ОСОБА_6, померла 06 липня 2015 року.

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії I-ВЛ № 134747, виданого 10 вересня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Богодухівського районного управління юстиції Харківської області, 07 вересня 2007 року помер ОСОБА_8.

Відповідно до службової записки начальника відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 23.03.2017 року та технічної документації щодо організації території земельних частко (паїв) за рахунок земель колективної власності КСП « Зарябинка» та складення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району Харківської області, право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі продажу права на земельну частку (пай) серія ААН № 51991 від 02.03.1999 року, посвідченого сертифікатом на право на земельну частку (пай) розміром 5,96 в умовних кадастрових гектарах серія ХР № 0042265, зареєстрованого за № 190, який виданий по КСП «Зарябинка» Богодухівського району Харківської області. Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР№ 0042265, виданий державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 68,6093 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району Харківської області серія ХР № 017660 від 09.09.2004 року зареєстрований за № 130 на ім'я гр. ОСОБА_3, видано замість декількох сертифікатів на право на земельну частку (пай), до складу, яких входить також вказаний сертифікат серія ХР № 0042265. Земельна ділянка складається із трьох окремих земельних ділянок загальною площею 68,6093 га, а саме: 6320883000:02:001:00071 -40,1157 га; 6320883000:02:001:00072 - 11,0949 га; 6320883000:02:001:00073 - 17,3987 га. Сертифікат на право на земельну частку(пай) серія ХР № 0042265, входить до складу земельної ділянки площею 40,1157 га.

Згідно п.6 ч.1 ст.69 ЦК УРСР в редакції 1963 р., дія довіреності припиняється внаслідок смерті громадянина, що видав довіреність.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК УРСР в редакції 1963 р., правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю.

Як видно з вищевказаних документів ОСОБА_6 13.01.1999 року, оригінал сертифікату на право на земельну частку ( пай) серії ХР № 0042265, передав ОСОБА_4 16.01.1999 року ОСОБА_6 – помер. Договір купівлі – продажу права на земельну частку ( пай) , посвідченого сертифікатом, було укладено 02 березня 1999 року між ОСОБА_4, від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_3, тобто після смерті власника сертифікату.

В силу п. 4 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного Кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

На підставі ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, правоздатність і дієздатність власника сертифікату на право на земельну частку ( пай) серії ХР № 0042265 ОСОБА_6, на момент укладення договору купівлі – продажу права на земельну частку ( пай), посвідченого сертифікатом, від 02.03.1999 року, була припинена (в зв»язку зі смертю) і ОСОБА_4 не міг вчинити будь-яких дій, від імені ОСОБА_6, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Також в цьому випадку відсутнє і волевиявлення особи на здійснення правочину.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належність та допустимість доказів, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, про необхідність визнання Договору купівлі-продажу права на земельну частку /пай/, посвідченого сертифікатом від 02 березня 1999 року серії ААН № 519911, відповідно до якого ОСОБА_4, від імені ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 право на земельну частку /пай/, недійсним.

Оскільки судом визнається недійсним Договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом від 2 березня 1999 року серії ААН №519911, за яким відповідач ОСОБА_4 продав спірну земельну частку (пай) площею 5,96 умовних кадастрових га, тому підлягає визнанню недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 017660 від 9 вересня 2004 року, саме в частині набуття права власності на земельну ділянку, вказаною вище площею. Зважаючи на викладене вище, позов про визнання недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 017660 від 9 вересня 2004 року підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає, що строк позовної давності на який посилається представник відповідачів, позивачами пропущено не було, оскільки позивачі раніше, як правонаступники, зверталися до суду із апеляційною скаргою на Ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 10 липня 2015 року. Зазначеною ухвалою було закрито провадження у справі у відповідності до приписів п.6 ч.1 ст.205 ЦПК України (2001 року) по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, поданим з того ж самого предмету, та в межах строку позовної давності, а саме: 22.01.2018 року позивачі, як правонаступники після смерті ОСОБА_7, звернулися до суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245 , 259, 263 - 265, 268 ЦПК України,суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Сектор державної реєстрації Богодухівської РДА, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсними договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) та державного акта на право власності на земельну ділянку – задовольнити частково.

Договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом від 2 березня 1999 року серії ААН №519911, посвідченого приватним нотаріусом Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області, відповідно до якого ОСОБА_4, що діє за дорученням, яке посвідчене ОСОБА_5 сільською радою 13 січня 1999 року за №37 від імені ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 право на земельну частку /пай/, що розташовується в с.Зарябинка, КСП «Зарябинка», цільове призначення якої – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчене сертифікатом площею 5,96 умовних кадастрових га за № 0042265 ХР, виданий адміністрацією м.Богодухова 03 вересня 1996 року за №483 – визнати недійсним.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 017660 від 9 вересня 2004 року на ім»я ОСОБА_3 в частині права власності на 5,96 умовних кадастрових га, земельної ділянки розташованої на території ОСОБА_5 сільської ради Богодухівського району Харківської області, площею 68,6093 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №130 - визнати частково недійсним.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Повний текст рішення суду складено 20.12.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Богодухівський районний суд Харківської області.

Суддя