Рішення № 78722880, 19.12.2018, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/2518/18

Провадження № 2/419/553/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді – Мартинюка В. Б.,

за участю: секретаря – Московченко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з даним позовом до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 25.07.2007 р. між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого за всіма правами та обов’язками є ПАТ КБ «Правекс-Банк») укладено кредитний договір № 3196-002/07Р, відповідно до умов якого банком надано кредит у сумі 18000 доларів США. Датою остаточного повернення кредиту є 25.07.2032 р. За умовами кредитного договору, банк зобов’язався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному кредитним договором, а позичальник в свою чергу зобов’язався здійснювати своєчасне погашення заборгованості за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно відповідно до графіку погашення кредиту, встановленого в Додатку №2 кредитного договору, а також щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 25 липня 2007 р. між позичальником та банком укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого за №2285.

27.03.2012 р. між банком на позичальником укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до умов якого змінено валюту зобов’язання, процентну ставку, номер кредитного договору з №3196-002/07р на 6096-010/12Р та викладено кредитний договір у новій редакції, а також укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки.

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки, предметом договору іпотеки є квартира загальною площею 58.2 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Банк виконав свої зобов’язання за кредитним договором, проте, всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам.

31.05.2017 р. між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Правекс-Банк» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» прийняло право вимоги до ОСОБА_1, що випливають із умов Кредитного договору № 6096-010/12Р від 25.07.2007 р. та Договору іпотеки від 25.07.2007 р., які укладено між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1

Згідно реєстру боржників, що є додатком № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р. у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором у відповідача існує заборгованість у розмірі 133027, 94 грн, що складають: загальна сума боргу за кредитним договором – 103884,36 грн; загальна сума процентів, нарахованих на суму боргу – 29143,58 грн.

На підставі вищенаведеного, представник позивача просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною реалізації в розмірі 95950 грн, але не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», який діє на підставі довіреності, та відповідно до приписів ч. 1 ст. 64 ЦПК України має повноваження на ведення справи в суді та здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права й обов'язки, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у жодне судове засідання не з’явився про причину неявки суд не повідомив, хоча був належними чином сповіщений про час та місце судового засідання, в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується судовим викликом, розміщеним безпосередньо на офіційній сторінці Новоайдарського районного суду веб-порталу судової влади України (а.с.120).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, але в судове засідання не з’явився без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив на позов та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що 25.07.2007 р. між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого за всіма правами та обов’язками є ПАТ КБ «Правекс-Банк») укладено кредитний договір № 3196-002/07Р, відповідно до умов якого банком надано кредит у сумі 18000 доларів США (а.с.4-6). Датою остаточного повернення кредиту є 25.07.2032 р. За умовами кредитного договору, банк зобов’язався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному кредитним договором, а позичальник в свою чергу зобов’язався здійснювати своєчасне погашення заборгованості за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно відповідно до графіку погашення кредиту, встановленого в Додатку №2 кредитного договору, а також щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 25 липня 2007 р. між позичальником та банком укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого за №2285 (а.с.22).

Відповідно до п.1 договору іпотеки від 25.07.2007 р. ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру № 21 в будинку № 22 на вул. Донєцкая в м. Щастя Луганської області, загальною плошею 58,2 кв. м., житловою площею 37,9 кв.м. (а.с.22).

27.03.2012 р. між банком на позичальником укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до умов якого змінено валюту зобов’язання, процентну ставку, номер кредитного договору з №3196-002/07р на 6096-010/12Р та викладено кредитний договір у новій редакції, а також укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки (а.с.12-16, 24).

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки, предметом договору іпотеки є квартира загальною площею 58.2 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Банк виконав свої зобов’язання за кредитним договором, проте, всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам.

31.05.2017 р. між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Правекс-Банк» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» прийняло право вимоги до ОСОБА_1, що випливають із умов Кредитного договору № 6096-010/12Р від 25.07.2007 р. та Договору іпотеки від 25.07.2007 р., які укладено між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 (а.с.26-76).

Згідно реєстру боржників, що є додатком № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р. у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором у відповідача існує заборгованість у розмірі 133027, 94 грн, що складають: загальна сума боргу за кредитним договором – 103884,36 грн; загальна сума процентів, нарахованих на суму боргу – 29143,58 грн (а.с.39-40).

Відповідно до п.2.1.6 Договору іпотеки, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов’язання, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому розділом 3 Договору іпотеки, та задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна в повному обсязі.

Відповідно до п.4.1. Кредитного договору позичальник зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 60 доларів США щомісячно до 10 числа наступного місяця.

Згідно з п. 9.1 договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25.07.2007 р. № 3196-002/07р Банк має право достроково припинити строк користування кредитом та вимагати погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі, включаючи сплату суми боргу за кредитом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконує свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, в зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за цим договором.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно п.3.1.1 при порушенні іпотекодавцем умов основного зобов’язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості, а також при порушенні іпотекодавцем умов даного договору та у випадках, установлених законом, у іпотекодержателя виникає право задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку.

Згідно п.3.1.3 іпотекодержатель має право на свій розсуд застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору, або встановлений законом.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».

За змістом ч.1 ст. 575 ЦК України, ст.1 Закону України «Про іпотеку, іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

При настанні вказаних обставин іпотекою держатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу щодо усунення порушень у тридцяти денний строк та попереджає про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги.

Проте, відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 37 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», невиконання вимог частини першої ст. 35 Закону України « Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов’язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Заперечень з цього приводу з боку відповідача не надійшло, хоча останній повідомлений про день і час слухання справи належним чином.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України, яка визначає способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи, одним із таких способів захисту є визнання права, в тому числі визнання права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який визначається законом чи договором.

Відповідно до положень ст. 36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України « Про іпотеку».

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість за кредитним договором не погашена.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду врегульовано ст. 39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Зокрема, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, потрібно обов’язково встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зі змісту п. 1.5. Договору іпотеки вбачається, що сторони погодили, що вартість предмета іпотеки складає 95950 грн. (а.с.22).

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, суд зазначає, що в даному випадку рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії мораторію, встановленого Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", з огляду на наступне.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з п. 1 якого не може бути примусове стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України « Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що : таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений цим Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди).

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, повинен відповідно до ст.267 ЦПК України вирішити питання про зупинення стягнення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а не відмовляти в позові.

Окрім того, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вбачається, що протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669-VII вбачається, що цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Розпорядженням від 30.10.2014 р. № 1053-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Підпунктом 23 пункту 1 цього розпорядження місто Щастя Луганської області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.

02.12.2015 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та визнання такими, то втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".

Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. №1053 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України" від 30.10.2014 р. №1053.

Вищевказаним розпорядженням затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час.

Як вбачається з договору іпотеки, предметом іпотеки є квартира, що знаходиться у м. Щастя Луганської області, який внесено до Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Указом Президента України №116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях».

Проте у назві Указу не йдеться про завершення АТО, а текст його не оприлюднений.

Отже, у суду відсутні підстави вважати, що Закон № 1669-VII втратив чинність, оскільки ним прямо визначено, що він втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції та його дія поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Таким чином право іпотекодержателя Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія» «Довіра та гарантія» на продаж предмета іпотеки, повинно бути зупинено, на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1995,42 грн.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530,1049,1050 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідн. № НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, за Кредитним договором № 6096-010/12р від 25.07.2007 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» в розмірі 133027,94 грн (сто тридцять три тисячі двадцять сім гривень дев’яносто чотири копійки) звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 58,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_1, на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_2 25.07.2007 року за реєстровим № 2281, який зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 2238178, шляхом надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх 6, оф. 32, код ЄДРПОУ: 38750239, п/р № 26506013098901 в ПАТ «Альфа-Банк»; МФО:300346) права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі – покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», за початковою ціною реалізації в розмірі 95950 грн, але не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідн. № НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1995, 42 грн (одна тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ять гривень сорок дві копійки).

Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру загальною площею 58,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, не підлягає виконанню на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, подану протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий: В. Б. Мартинюк