Рішення № 78720573, 10.12.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1703/18

2/357/1399/18

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

10 грудня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Ліщинська О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-перукарня "Золушка" про стягнення заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсацію втратити частини доходу,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з даним позовом мотивуючи тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до 31.03.2017 року працювали у ТОВ Салон-перукарня "Золушка". 31.03.2017 року, на підставі поданих заяв, позивачі були звільнені з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. Але, в порушення вимог КЗпП відповідачем в день звільнення не видано наказ про звільнення, не виплачено нараховану зарплату, протиправно занижено суму нарахованої заробітної плати, а також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Позивачі зазначають, що за період роботи у відповідача, вони жодного разу не користувалися відпусткою, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 83 та ст. 116 Кодексу законів про працю відповідач був зобов’язаний виплатити працівникам компенсацію за всі невикористані відпустки. Сума заробітної плати за І квартал 2017 року та сума компенсації за невикористану відпустку підлягала виплаті 31.03.2017 року. Позивачі просили суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017р. по 14.02.2018 р., а також, позивачі посилаючись, на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2001 року вказують на обов’язок роботодавця виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Уточнивши в судовому засіданні позовні вимоги по справі, позивачі просили суд стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_1 Станіславіни не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4748,14 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 79 074,63 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 11880,97 грн.; стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_2 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4168,38 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 49028,44 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 7672,31 грн.; стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_3 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 5039,55 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 35144,28 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 5774,65 грн.; стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_4 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4820,59 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 79074,63 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р. по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 11880,97 грн.;стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_5 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4475,24 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 76796,76 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 11546,56 грн.;стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_6 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017р. в сумі 3757,50грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 78532,28 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 11717,74 грн.; стягнути з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_7 не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 3052,68грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 68227,63 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 р по 10.12.2018 р. у розмірі 67142,93 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати 10209,32 грн.

В судовому засіданні позивачі та представники позивачів позов підтримали, подали суду письмово викладену відповідь на відзив, в якій вказали, що відповідач вводить суд в оману, а саме: згідно наданих електронних повідомлень та фіскального чеку ЦППЗ «Укрпошта» отримала до виконання документи 12.12.2017 р., фактично через 19 календарних днів після дати, коли відповідач стверджує, що проведена була виплата. Крім цього, до відзиву наданий Акт знищення документів № 1 від 30.12.2010 р., в якому зазначено, що відповідачем знищено розрахунково-платіжні відомості про заробітну плату, але відповідно до п. 317 наказу Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 р. «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначення строків зберігання» розрахунково-платіжні відомості повинні зберігатися підприємством 5 років, а у разі відсутності особових рахунків працівників – 75 років.

Відповідачем було надано суду відзив, але в судове засідання 10.12.2018 року відповідач не направив свого представника, про день та час розгляду справи були повідомлені належно, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи суду не подали, а тому на підставі ст. 280 ЦПК України, з урахуванням думки сторони позивачів, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивачів, представників позивачів ОСОБА_8 і ОСОБА_9, олянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.07.1992 р. ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду парихмахера у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

Встановлено, що 31.03.2017 року наказом № 11 від 31.03. 2017 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1795,86 грн., копію наказу про звільнення не видали. З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 5252 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК, виплачено 3200 грн.

Встановлено, що відповідач не виплатив позивачу ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 01.07.1992 року по 31.03.2017 року, тобто за 729 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Також, встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_10 на адресу Товариства повторно направила заяву про виплату належних їй сумм, а 25.11.2017 року копія заяви направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу позивача надійшло повідомлення про надходження грошового переказу № 315 на суму 1651,86 грн. Однак, а ні середній заробіток, а ні компенсацію за невикористану відпустку керівництво Товариства не виплатило.

Судом встановлено, що 28.09.2001 р. ОСОБА_2 прийняли на роботу на посаду чоловічого перукаря у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 20 від 31.03.2017 року ОСОБА_2 було звільнено за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи їй не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1999,62 грн., копію наказу про звільнення не видано. З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 5916 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК виплачено 3432 грн.

Встановлено, що відповідач не виплатив позивачу ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 28.09.2001 року по 31.03.2017 року, тобто за 452 календарні дні відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.11.2017 року ОСОБА_2 на адресу відповідача повторно направила заяву про виплату належних ОСОБА_2 коштів, а 25.11.2017 року копія заяви направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу ОСОБА_2 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу № 249 на суму 1999,62 грн. Однак, а ні середній заробіток, а ні компенсацію за невикористану відпустку керівництво Товариства не виплатило.

Судом встановлено, що 03.01.2006 р. ОСОБА_3 прийняли на роботу на посаду манікюрниці у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 14 від 31.03.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи ОСОБА_3 не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1504,45 грн., копію наказу про звільнення не видано. З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 4890 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК, а виплачено 3200 грн. Також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 03.01.2006 року по 31.03. 2017 року, тобто за 324 календарні дні відпустки.

Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_3 на адресу відповідача повторно направлена заява про виплату належних коштів, а 25.11.2017 року копія заяви була направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу ОСОБА_3 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу № 315 на суму 1360,45 грн. Однак, ні середній заробіток, ні компенсацію за невикористану відпустку роботодавець не виплатив.

Судом встановлено, що 01.07.1992 р. ОСОБА_4 прийняли на роботу на посаду манікюрши у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 13 від 31.03.2017 року ОСОБА_4 було звільнено за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України.

В день звільнення з роботи не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1579,41 грн., копію наказу про звільнення не видано. З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 5162 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК виплачено 3200 грн.

Також, позивачу не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 01.07.1992 року по 31.03.2017 року, тобто за 729 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_4 на адресу відповідача повторно направлена заява про виплату належних ОСОБА_4 коштів, а 25.11.2017 року копія заяви направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року ОСОБА_4 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу на суму 1579,41 грн. Однак, середній заробіток, компенсацію за невикористану відпустку роботодавець не виплатив.

Судом встановлено, що 19.03.1993 р. ОСОБА_5 прийняли на роботу на посаду парихмахера у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 3 від 31.03.2017 року ОСОБА_5 було звільнено з роботи за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1796,76 грн., копію наказу про звільнення не видано.

З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 5560 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК виплачено 3328 грн.

Також, ОСОБА_5 не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 19.03.1993 року по 31.03. 2017 року, тобто за 708 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_5 на адресу відповідача направила заяву про виплату належних коштів, а 25.11.2017 року копія заяви направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу ОСОБА_5 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу на суму 1796,76 грн. Однак, середній заробіток, та компенсацію за невикористану відпустку керівництво не виплатило.

Судом встановлено, що 01.09.1992 р. ОСОБА_6 прийняли на роботу на посаду чоловічого перукаря у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 18 від 31.03.2017 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи їй не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1634,15 грн., копію наказу про звільнення не видано.

З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 5862 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК, виплачено 3832 грн.

Також, позивачу не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 19.03.1993 року по 31.03.2017 року, тобто за 724 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_6 на адресу відповідача направила заяву про виплату належних сум, а 25.11.2017 року копія заяви була направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу ОСОБА_6 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу на суму 1634,15 грн. Однак, середній заробіток, чи компенсацію за невикористану відпустку відповідач не виплатив.

Судом встановлено, що 22.10.1995 р. ОСОБА_7 прийняли на роботу на посаду манікюрщиці у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка».

31.03.2017 року наказом № 19 від 31.03.2017 року ОСОБА_7 було звільнено з роботи за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи їй не виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 2467,32 грн., копію наказу про звільнення не видано. З січня по березень 2017 року нараховано заробітної плати у розмірі 7145 грн., що підтверджується довідками 7-ОК та 5-ОК виплачено 4080 грн.

Також, позивачу не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 22.10.1995 року по 31.03. 2017 року, тобто за 629 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн.

Встановлено, що 24.11.2017 року ОСОБА_7 на адресу відповідача направила заяву про виплату належних сум, а 25.11.2017 року копія заяви була направлена на адресу реєстрації директора Товариства. 13.12.2017 року на адресу ОСОБА_7 надійшло повідомлення про надходження грошового переказу на суму 2467,32 грн. Однак, середній заробіток, та компенсацію за невикористану відпустку відповідачем не виплачено.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що відповідач не провів з позивачами повного розрахунку при їх звільненні, вчинив доплату коштів через 8 місяців після їх звільнення, не надав ні позивачам, ні суду при вирішенні даного спору, довідки про середню заробітну плату працівників, не повідомив письмово працівників про виплату належних сум.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Положеннями ст.94 КЗпП України, заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата, це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі колективних договорів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» та ст. 97 КЗпП України оплата працi працiвникiв здiйснюється за погодинною, вiдрядною або iншими системами оплати працi. Оплата може провадитися за результатами iндивiдуальних i колективних робiт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Суд звертає увагу, що відповідач у письмово викладеному відзиві вказує про наявність Колективного договору між ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» де визначено, що оплата праці позивачам здійснювалася в розмірі 25 % від суми виручки реалізації послуг. На підприємстві інсувала відрядна форма оплати праці. Але відповідачем не надано доказів в підтвердження зазначеного. Так, відповідач надав суду довідку від 01.10.1993 року, що підтверджує чисельність працюючих на підприємстві, розмір середньої заробітної плати майстра перукаріні та директора перукарні в 1993 році та в довідці вказано, що форма оплати праці на підприємстві відрядна. Дана довідка за 1993 рік за підписом директора підприємства «Золушка» та ревізора-інспектора по штатах, не є належним та допустими доказом в підтвердження встановленої форми оплати праці, розрахункової величини для визначення заробітної плати (Т.2 а.с.28). Відповідач вказує у відзиві, але не надав суду Колективного договору ТОВ «Салон-перекурня «Золушка» чи інших доказів в підтвердження своїх заперечень на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду. А згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Так, відповідачем направлено суду Акт знищення документації №1, складений 30.12.2010 року комісією в складі: директора ОСОБА_11, бухгалтера ОСОБА_12 та касира ОСОБА_13 (Т. 2 а.с.11). З Акту вбачається, що у зв’язку з закінченнм термінів зберігання документів та відсутності місця зберігання, згідно затвердженого наказу Головного архівного управління КМУ від 20.07.1998 року №41 відібрані до знищення як такі, що втратили фактичне значення для роботи підприємства документи ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» за період з 2003 року по 2007 роки: табеля робочого часу, банківські документи, поквартальні звіти, розрахунково-платіжні відомості по заробітній платі.

Слід зазначити, що Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Головного архівного управління КМУ від 20.07.1998 року №41 ( в редакції чинній станом на 30.12.2010 року) було передбачено термін зберігання документів в п. 317 – розрахункові ( розрахунково – платіжні) відомості (табуляграми) на видавання заробітної плати, гонорарів, матеріальної допомоги та інших виплат – 3 роки 1 місяць, а за відсутності особових рахунків – 75 років.

Відповідно до п.317 Наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання» розрахунково-платіжні відомості повинні зберігатися підприємством 5 років, а у разі відсутності особових рахунків працівників – 75 років.

Отже, відповідачем не доведено позицію щодо відсутності у товариства розрахунково-платіжних відомостей, оскільки строк зберігання таких документів визначений, враховуючи відсутність особових рахунків працівників в період з 01.07.1992 року по дату відкриття таких рахунків, терміном у 75 років.

Відповідачем не надано суду жодного доказу в підтвердження правомірності нарахування працівникам заробітної плати нижчим розміром, ніж встановленим Законом розміром мінімальної заробітної плати.

Відповідачем не надано суду табеля робочого часу, банківських документів, поквартальних звітів, графіку відпусток, жодного наказу про надання працівникам відпусток, розрахунково-платіжних відомостей по заробітній платі. Так, додані відповідачем до матеріалів справи платіжні та розрахункові відомості за період з 2008 року не мають необхідних реквізитів, ці відомості не підтверджують своєчасного розрахунку по заробітній платі. Крім того, надані відповідачем відомості розподілу виплат чи відомості по зарплаті містять, лише, перелік осіб, суми й підписи, але що то за виплати, дата цих виплат залишаються невідомими (Т.2 а.с.30-72).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата була встановлена у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 грн., у погодинному розмірі: з 1 січня - 19,34 грн.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст. 95 КЗпП України, у разi коли працiвниковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня. Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України «Про оплату праці».

Згідно ст. 9 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб був встановлений: з 1 січня 2017 року - 1600 грн., з 1 травня - 1684 грн., з 1 грудня - 1762 грн.

Пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Пунктом 5 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VII1 встановлено, що до внесення змін до колективних договорів, угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Позивачі в обгрунтування вимог зазначають, що відповідачем не було враховано встановлений мінімальний розмір заробітної плати, а отже і не виплачено в повному обсязі заробітну плату з січня по березень 2017 року.

Так, в порушення ст.95 Кодексу законів про працю за повністю відпрацьовану місячну норму праці в січні, лютому та березні 2017 року позивачам нарахована заробітна плата в розмірі меншому, ніж мінімальна заробітна плата, яка гарантована державою.

Отже, позивачу ОСОБА_1 виплачено 3200 грн., тоді як слід було б нарахувати та виплати 9600 грн. Таким чином, сума недоплати заробітної плати склала 6400 грн. Позивачу ОСОБА_2 виплачено 3432 грн., а необхідно було б нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 6168 грн. Позивачу ОСОБА_3 виплачено 3200 грн., тоді як необхідно було нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 6400 грн. Позивачу ОСОБА_4 виплачено 3328 грн., а необхідно було б нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 6272 грн. Позивачу ОСОБА_5 виплачено 3328 грн., тоді як необхідно було нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 6272 грн. Позивачу ОСОБА_6 виплачено 3832 грн., а необхідно було нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 5768 грн. Позивачу ОСОБА_7 виплачено 4080 грн., а необхідно було нарахувати та виплати 9600 грн. Сума недоплати заробітної плати склала 5520 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як було зазначено вище, при звільненні позивачів 31.03.2017 року, відповідачем не було проведено виплату всіх сум, що належали їм до виплати, та не повідомлено позивачів письмово перед виплатою вказаних сум про їх нарахування. Позивачі 24.11.2017 року звернулися до відповідача та керівника товариства із заявами щодо повного розрахунку, а відповідач, лише, в грудні 2017 року перерахував позивачам кошти, доплатив їм заробітну плату.

Позивачі в обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки, вказують, що взагалі не перебували у відпусках, а тому відповідач при їх звільненнях зобов’язаний був виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки у вказаний період. В спростування такої позиції позивачів, стороною відповідачів не надано жодного належного та допустимого доказу.

Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство) (ч.1 ст.2 ЗУ «Про відпустки).

Відповідно до ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені, зазначеними актами, норми.

Тобто, компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Статтею 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Так, з індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК – 5, вбачається кількість робочих днів у місяці та сума заробітної плати позивачів за період їх роботи по день звільнення. Позивачами надано суду розрахунки компенсацій їх відпусток за весь період їх роботи та розрахунки середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (Том1 а.с. 22, Т1. с.с.33,Т.1 а.с.47, Т.1 а.с.62, Т.1 а.с.75, Т.1 а.с.82, Т.1 а.с. 92).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачів середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як роз'яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладених в постановах за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої ст.355 ЦПК України, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення (коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок), суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно п.п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по день винесення рішення у справі, тобто по 10.12.2018 року.

Так, з електронних повідомлень, що приєднані до матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» здійснило всім позивачам поштові перекази коштів, що включені в недовиплачену при звільненні зарплату 2017 року - 13.12.2017 року, а з довідки форми ОК -5 вбачаються суми нарахованих позивачам коштів, що дає можливість здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З дня звільнення позивачів 31.03.2017р. по 10.12.2018 р. пройшло 619 день, а відповідно загальний розмір середньої заробітної плати за весь час затримки складає: 108,47 грн. х 619 дня = 67 142,93 грн.

Сума заробітної плати за І квартал 2017 року та сума компенсації за невикористану відпустку підлягала виплаті 31 березня 2017 року. Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2001 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання зобов’язані вплатити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Позивачами надано розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (Т. 1 а.с.97).

За період невиплати повної заробітної плати, тобто з березня 2017 року по грудень 2018 року, розраховується індекс споживчих цін. Величина індексу споживчих цін за березень 2017 року до розрахунку не включається. Розрахунок проводиться шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату. Приріст індексу споживчих цін : 111,7 % -100% =11,7 %. За вказаний період сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівнику заробітної плати з відповідний місяць на коефіцієнт приросту споживчих цін. Оскільки індекс споживчих цін за період невиплати заробітної плати перевищив 100 %, сума компенсації за період становить позивачу ОСОБА_1 - 11880,97 грн., позивачу ОСОБА_2 – 7672,31 грн., позивачу ОСОБА_3 – 5774,65 грн., позивачу ОСОБА_4 – 11880,97 грн., позивачу ОСОБА_5- 11546,56 грн., позивачу ОСОБА_6 – 11 717,74 грн.

В направлених суду письмових поясненнях, відповідач вказує на пропущений позивачами строк звернення до суду з їх вимогами.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України, слідує, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Аналогічні висновки містяться також у наступних постановах Верховного суду, від 06.02.2018 р. у справі № 212/5156/15-ц,; від 28.03.2018 р. у справі № 243/5469/17, від 14.03.2018 р.

Крім того, не можна залишити поза увагою, що відповідач, лише, 13.12.2017 року провів розрахунок з працівниками по заробітній платі, який слід було провести в день їх звільнення- 31.03.2017р.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання до суду даного позову, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1762 грн.

Керуючись ст.ст. ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,38, 74, 79, 83, 94,95,116,117, 233, 259 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 4748 грн. 14 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 79 074 грн. 63 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 11 880,97 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 4168,38 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 49028 грн. 44 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 7672 грн. 31 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за січень-березень 2017 року в сумі 5039 грн. 55 коп, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 35144 грн. 28 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 5774 грн. 65 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 4820 грн. 59 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 79074 грн. 63 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 11 880,97 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_5 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 4475 грн. 24 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 76 796 грн. 76 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 11 546 грн. 56 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_6 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 3757 грн. 50 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 78532, 28 грн., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 11 717,74 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на користь ОСОБА_7 невиплачену заробітну плату за січень- березень 2017 року в сумі 3052 грн. 68 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 68227 грн. 63 коп., середній заробіток за період затримки з 01.04.2017 року по 10.12.2018 року в розмірі 67 142 грн. 93 коп. та компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати 10 209,32 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» в дохід держави судові витрати по справі в сумі 1762 грн.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Киїського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд –якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту рішення. Повний текст рішення буде виготовлено не пізніше 20.12.2018 року.

СуддяОСОБА_14