Рішення № 78719906, 17.12.2018, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/648/18

Номер провадження 2/341/387/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Юсип І.М.

секретаря Король І.Л.

з участю:відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Галичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача 11 158 грн. 55 коп. заборгованості за Кредитним договором, укладеним 05 грудня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2. Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 05 грудня 2006 року між ПАК БТ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у виді встановлено ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

В ході виконання Кредитного договору, ОСОБА_2 отримав кредитні кошти, однак не проводив сплату кредитних ресурсів та нарахованих по кредиту відсотків, а тому виникла заборгованість.

07 липня 2017 року ОСОБА_2 помер. На час смерті позичальника заборгованість за Кредитним договором становить 11 158 грн. 55 коп., з яких:

- 999 грн. 15 коп. – заборгованості по сумі виданого кредиту;

- 10 109 грн. 40 коп. - заборгованості по відсотках за користування кредитом;

- 50 грн. – пені.

02 січня 2018 року ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку частини 2 статті 1281 ЦК України скеровано до ОСОБА_3 районної нотаріальної контори Івано-Франківської області претензію (вимогу) про погашення заборгованості до спадкоємців померлого ОСОБА_2 02 лютого 2018 року ОСОБА_3 районною нотаріальною конторою Івано-Франківської області повідомлено, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2, яка звернулась із заявою про прийняття спадщини є ОСОБА_1 11 березня 2018 року ПАТ КБ "Приватбанк" скеровано безпосередньо ОСОБА_1 претензію про погашення боргу спадкодавця, однак така не задоволена.

В судове засідання представник позивача не з’явився. Представником позивача ОСОБА_4 в позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Відповідач позов заперечила. Заперечуючи позов покликалась на те, що у її померлого чоловіка ОСОБА_2 у ПАТ КБ "Приватбанк" відкриті також інші рахунки на яких наявні кошти. За рахунок даних коштів банк може погасити наявну заборгованість по кредиту чого банком не зроблено. Відтак, вимоги до неї є безпідставними.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Судом встановлено, що 05 грудня 2006 року між ПАК БТ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у виді встановлено ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

07 липня 2017 року ОСОБА_2 помер. Після смерті боржника ОСОБА_3 районною нотаріальною конторою Івано-Франківської області була відкрита спадкова справа. Відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем (дружиною) померлого ОСОБА_2 Вона прийняла спадщину, звернувшись в установленому законом порядку до нотаріуса з відповідною заявою, однак свідоцтва про право на спадщину не отримала.

Згідно з частиною першою статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга статті 1281 ЦК України).

02 січня 2018 року, тобто у строк, визначений статтею 1281 ЦК України, ПАТ КБ "Приватбанк" скеровано до ОСОБА_3 районної нотаріальної контори Івано-Франківської област претензію (вимогу) про погашення заборгованості до спадкоємців померлого ОСОБА_2 02 лютого 2018 року ОСОБА_3 районною нотаріальною конторою Івано-Франківської області повідомлено, що спадкоємцеом померлого ОСОБА_2, яка звернулась із заявою про прийняття спадщини є ОСОБА_1

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 6-2962цс16.

Спадкування, тобто перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.

Право на захист є складовою суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу I "Основні положення", у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов'язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Зазначені правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі N 645/3265/13-ц (провадження N 61-5552свп18).

Встановлено, що померлому спадкодавцеві ОСОБА_2 на день його смерті належало майно у вигляді:

- житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: вул. Черемшини, 14, місто Галич;

- земельних дялянок для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства площею 0,1917 га спорудами за адресою: вул. Черемшини, 14, місто Галич;

- земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,3327 га.

Відомості про вартість майна відсутні.

Судом встановлено, що станом на час смерті ОСОБА_2 утворилась заборгованість за Кредитним договором - 11 158 грн. 55 коп., з яких:

- 999 грн. 15 коп. – заборгованості по сумі виданого кредиту;

- 10 109 грн. 40 коп. - заборгованості по відсотках за користування кредитом;

- 50 грн. – пені, що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Виходячи з викладеного, ПАТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати стягнення суми заборгованості за кредитним договором з відповідача, оскільки обов'язок спадкоємця боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за тілом позики та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця.

У відповідності до частини 1 статті 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок з доказування. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Сторонами не надано, відповідно судом не здобуто належних доказів на підтвердження вартості спадкового майна, що є необхідним при розгляді даного спору з огляду на необхідність правильного застосування статті 1282 ЦК України, за якою спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Відтак, в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

На підставі вищевикладеного, статтями 16, 526, 1046 -1050, 1054, 1281-1282 ЦК України та керуючись ст.ст. 77, 81, 258, 263, 265, 272, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В позові Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження якого: вулиця Грушевського, 1б, місто Київ, код за ЄРПОУ 14369570 до ОСОБА_1, місце проживання якої: вулиця Марка Черемшини, 14, місто Галич, Івано-Франківської області з вимогами:

- стягнути 11 158 (одинадцять тисяч сто п’ятдесят вісім) грн. 55 коп. заборгованості за Кредитним договором, укладеним 05 грудня 2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2,

- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:ОСОБА_5