Рішення № 78719007, 18.12.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/384/18

провадження № 2/0198/285/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., представника відповідача адвоката КучеренкаА.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр'ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградзернопродукт» про визнання відмови у прийнятті на роботу необґрунтованою, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та майнових збитків,

в с т а н о в и в:

08 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ТОВ «Павлоградзернопродукт» про визнання відмови у прийнятті на роботу необґрунтованою, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та майнових збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у квітні 2018 року з газети безкоштовних оголошень дізналась про те, що ТОВ «Павлоградзернопродукт» на постійну роботу потрібен юрисконсульт, у зв'язку з чим поштовим відправленням надіслала відповідачу заяву про прийняття на роботу та резюме, одночасно повідомивши про наявність на її утриманні двох малолітніх дітей 2014 та 2016 року народження, а також про статус одинокої матері відносно найменшої дитини.

В свою чергу, у відповідь на вказану заяву ТОВ «Павлоградзернопродукт» направило позивачці лист, у якому повідомило про необхідність їй у триденний строк з дня отримання цього листа з'явитись за адресою місцезнаходження відповідача та пред'явити документи, що посвідчують особу, про освіту, стан здоров'я та вирішити питання щодо працевлаштування.

07 травня 2018 року ОСОБА_2 прибула до ТОВ «Павлоградзернопродукт» та надала відповідачу всі необхідні документи, однак їй в усній формі відмовлено у працевлаштуванні, оскільки позивачка має малолітніх дітей та являється одинокою матір'ю, а також з тих причин, що на роботу юрисконсульта потрібен чоловік, який має автомобіль.

Отже, ОСОБА_2 вважає дії відповідача протиправними та такими, що містять дискримінацію за ознаками статі та сімейного стану, на підставі чого змушена звернутись до суду та (з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог) просить:

-визнати незаконними дії ТОВ «Павлоградзернопродукт» щодо ненадання їй письмової відмови у прийнятті на роботу юрисконсультом;

-визнати відмову відповідача у прийнятті її на роботу юрисконсультом необґрунтованою й незаконною;

-зобов'язати ТОВ «Павлоградзернопродукт» укласти трудовий договір шляхом видання наказу про прийняття на посаду юрисконсульта;

- стягнути з ТОВ «Павлоградзернопродукт» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 квітня 2018 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 32 324,80 грн., а також майнові збитки у сумі 32 324,80 грн.

Ухвалою судді Маренич С.О. від 11.06.2018 р. позов залишено без руху, а ухвалою від 13.07.2018 р. - позовну заяву повернуто позивачці.

17.07.2018 р. на виконання вимог ухвали від 11.06.2018 р. до суду надійшла уточнена позовна заява.

03.08.2018 р. позивачка звернулась до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на ухвалу від 13.07.2018 р.

25.09.2018 р. ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу від 13.07.2018 р. скасовано.

Ухвалою від 11.10.2018 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті.

31 жовтня 2018 року ТОВ «Павлоградзернопродукт» подало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що викладені у позові обставини не в повній мірі відповідають дійсності, зокрема, 17.04.2018 р. позивачка звернулась до товариства з заявою про прийняття на посаду асистента керівника, секретаря-референта, при цьому, ніколи не зверталась із заявою про прийняття на посаду юрисконсульта.

25.04.2018 р. відповідач направив ОСОБА_2 лист, у якому зазначив про необхідність останній у триденний строк особисто прибути до відділу кадрів та пред'явити оригінали документів, необхідних для працевлаштування. Однак, позивачка у вказаний строк не з'явилась, натомість, відправила поштою заяву про направлення на проходження медичного огляду від 07.05.2018 р. та копії деяких документів, які товариство отримало 15.05.2018 р. У відповідь на вказаний лист ТОВ «Павлоградзернопродукт» 18.05.2018 р. поштовим відправленням повідомило ОСОБА_2 про те, що у зв'язку з невиконанням нею пропозиції особисто з'явитись до відділу кадрів та надати оригінали документів, на вакантну посаду асистента керівника працевлаштована інша особа. Крім того, відповідач не відмовляв ОСОБА_2 у прийнятті на роботу юрисконсультом, тим більше з підстав дискримінації за ознаками статі, сімейного стану, чи з інших підстав, у зв'язку з чим просив відмовити у позові в повному обсязі.

Ухвалою від 06.11.2018 р. задоволено заяву про самовідвід судді Маренич С.О. у цивільній справі.

07 листопада 2018 р. ухвалою судді Гайдар І.О. цивільну справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 22.11.2018 р.

18 листопада 2018 року позивачка надала суду пояснення, які по суті є відповіддю на відзив, в яких заперечувала проти аргументів відповідача, викладених у відзиві.

21 листопада 2018 року ТОВ «Павлоградзернопродукт» надало до суду заперечення.

22 листопада 2018 р. сторони у судове засідання не з'явились, кожен окремо надали суду заяви про відкладення судового розгляду. Крім того, позивачка надала суду заяву про витребування доказів, яку ухвалою від 22.11.2018 р. задоволено, а розгляд справи відкладено на 04.12.2018 р.

04 грудня 2018 року позивачка та представник відповідача у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, жодних заяв не подавали, у зв'язку з чим судове засідання відкладено на 18.12.2018 р.

12 грудня 2018 р. до суду надійшла заява ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог.

В судове засідання 18 грудня 2018 року позивачка не з'явилась, в поданій на адресу суду заяві просила розглядати справу за її відсутності на підставі письмових матеріалів справи.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених в письмових заявах по суті справи. Також звернув увагу суду, що ОСОБА_2 звертається зі схожими позовами до інших роботодавців, тобто не намагається влаштуватись на конкретну роботу, а зловживає своїм правом на працю та судовий захист.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши всі обставини справи та доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

Право на працю є одним з пріоритетних соціально-економічних прав людини, закріпленим як в міжнародно-правових актах, так і в національному законодавстві України.

Загальною декларацією прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття (стаття 23).

Аналогічні положення закріплені в статті 43 Конституції України.

Статтею 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Судом встановлено, що 03 квітня 2018 року ТОВ «Павлоградзернопродукт» в газеті «Безкоштовні оголошення» розмістило оголошення про прийом на роботу юрисконсульта, а 24 квітня 2018 року - оголошення про прийом на роботу асистента керівника та секретаря-референта, що підтверджується копіями примірників газети від 03.04.2018 р. № 13/1009 та від 24.04.2018 р. № 16/1012 (а.с. 219, 221) .

Також в матеріалах справи міститься надана ОСОБА_2 та не засвідчена нею копія заяви від 17.04.2018 р. про прийняття на роботу на посаду юрисконсульта до ТОВ «Павлоградзернопродукт» з фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» на придбання марок від 17.04.2018 р. (а.с. 52).

В свою чергу, відповідач надав копію іншої заяви ОСОБА_2 від 17.04.2018 р., за змістом якої остання звернулась до ТОВ «Павлоградзернопродукт» з проханням прийняти її на роботу на іншу посаду - асистента-керівника, секретаря-референта, а також резюме та копію конверта, в якому надійшла вказана поштова кореспонденція (а.с. 147-149). Оригінали документів судом оглянуто в судовому засіданні.

Однак, у своїх письмових поясненнях позивачка зазначила, що подані відповідачем докази, на її думку, можуть бути підробленими, тому просила суд не приймати їх до уваги.

Аналізуючи викладені обставини, суд виходить з того, що згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина 1 статті 76, частини 1, 2 статті 95 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи при цьому з їх належності, допустимості та достатності.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 79, 80 ЦПК України).

За частинами 1, 11 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

З огляду на викладене, доведення тих чи інших обставин, з приводу яких виник спір, є обов'язком сторін, в той час як суд наділений повноваженнями з оцінки представлених доказів, прийняття їх до уваги або ж відхилення з наведенням у рішенні відповідних мотивів. Сама по собі незгода сторони або сумніви у достовірності доказів за відсутності фактів на їх підтвердження не зумовлюють безперечного обв'язку для суду не приймати їх до уваги, оскільки у будь-якому випадку такі докази оцінюються у сукупності з іншими матеріалами справи та доводами учасників провадження.

До того ж, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідачем у судовому засіданні надано оригінал заяви позивачки від 17.04.2018 р. про прийняття на роботу асистентом керівника, секретарем-референтом, та поштовий конверт, у якому вона надійшла, а ОСОБА_2 не спростовано належними доказами факт підроблення цього документа, всі сумніви останньої з приводу його достовірності суд сприймає як припущення та відхиляє.

Окрім того, позивачкою не доведено факту направлення ТОВ «Павлоградзернопродукт» заяви від 17.04.2018 р. про прийняття на роботу на посаду юрисконсульта, так як фіскальний чек УДППЗ «Укрпошта» від 17.04.2018 р. є розрахунковим документом, який підтверджує лише реалізацію відділенням поштового зв'язку марок, а ніяк не надання послуг з відправлення поштової кореспонденції та її отримання адресатом (а.с. 52, зворотній бік).

На підставі викладеного, суд вважає, що 17.04.2018 р. позивачка направила відповідачу саме заяву про прийняття на роботу на посаду асистента керівника, секретаря-референта, а не на посаду юрисконсульта.

Щодо тверджень ОСОБА_2 про неправомірність усної відмови їй у працевлаштуванні на посаду з тих підстав, що на роботу запрошується тільки чоловік та що вона являється одинокою матір'ю, а також ненадання позивачці обґрунтованої письмової відмови у прийнятті на роботу, суд зазначає таке.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпПУ).

За статтею 24 КЗпПУ трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Отже, законодавством про працю врегульовано порядок працевлаштування та визначено перелік необхідних документів, які робітник зобов'язаний подати роботодавцю для укладення трудового договору.

Окремо суд звертає увагу на те, що трудовий договір перш за все є угодою між роботодавцем та працівником, тому саме лише звернення особи до підприємства та подання нею визначених законом документів не зумовлює виникнення у власника обов'язку прийняти на роботу (за виключенням випадків, встановлених законом), а надає останньому право на свій розсуд укласти таку угоду з конкретним робітником, виходячи з певних критеріїв, що стосуються ділових якостей особи (наприклад, наявності певного стажу роботи, уміння працювати з комп'ютером, знання іноземної мови, тощо).

Водночас, статтями 22, 184 КЗпПУ передбачені гарантії для працівників при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Так, забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

З огляду на викладені норми закону необґрунтованою відмовою при наявності вакантного робочого місця вважається відмова з посиланням на обставини, що не належать до ділових якостей працівника, походження, соціального і майнового стану, наявності дітей, тощо. При цьому, відмова одинокій матері у зв'язку з наявністю у неї дитини віком до чотирнадцяти років має бути викладена у письмовій формі.

З матеріалів справи виходить, що 25.04.2018 р. у відповідь на заяву позивачки від 17.04.2018 р. про прийняття на роботу відповідач направив ОСОБА_2 лист, у якому зазначив про необхідність останній у триденний строк особисто прибути до відділу кадрів та пред'явити оригінали документів, необхідні для працевлаштування (а.с. 53). Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

У зв'язку з невиконанням позивачкою вказаної пропозиції відповідач 16.05.2018 р. поштовим відправленням повідомив ОСОБА_2 про те, що на вакантну посаду асистента керівника прийнято іншу особу, а також про наявність на підприємстві інших вакантних посад, проте зазначена поштова кореспонденція не була вручена ОСОБА_2 та повернулась на адресу товариства з відміткою об'єкта поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 154, 155, 161-163). Така відмітка підприємства поштового зв'язку, виходячи зі змісту п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, в свою чергу свідчить про суб'єктивне небажання особи отримувати кореспонденцію, яка надходить на її адресу.

В той же час, суд критично ставиться до тверджень позивачки про те, що 07.05.2018 р. вона особисто з'явилась до відділу кадрів відповідача для працевлаштування на посаду юрисконсульта, пред'явила оригінали необхідних документів, а також подала заяву про направлення на проходження медичного огляду, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а наданий суду квиток від 07.05.2018 р. на автобус від пункту відправлення «Павлоград 1» до пункту прибуття «Варварівка» сам по собі за відсутності інших доказів в їх сукупності не підтверджує зазначених обставин (а.с. 56).

До того ж, доводи ТОВ «Павлоградзернопродукт» про те, що заяву про направлення на проходження медичного огляду від 07.05.2018 р. разом з копіями документів ним отримано поштою, а не особисто від ОСОБА_2, об'єктивно підтверджуються іншими матеріалами справи, а саме: оригіналом фіскального чеку від 08.05.2018 р., наданого суду самою ж відповідачкою разом з копією вказаної заяви, та поштовим конвертом, в якому заява надійшла відповідачу (а.с. 55, лицьовий та зворотній бік, а.с. 153).

Також необхідно відмітити, що на момент звернення ОСОБА_2 до ТОВ «Павлоградзернопродукт» з заявою про прийняття на роботу існували обставини, які об'єктивно унеможливлювали подання відповідачкою оригіналу трудової книжки.

Як виходить з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_2, остання працює в Павлоградському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та з 22.02.2017 р. перебуває у відпустці по догляду за дитиною, тобто працевлаштована (а.с. 60, 195).

Згідно з пунктом 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Інших випадків видачі оригіналу трудової книжки законодавством не встановлено.

Враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту звернення до відповідача із заявою про прийняття на роботу юрисконсультом, а також факту особистого візиту 07.05.2018 р. до роботодавця для працевлаштування на вказану посаду, пред'явлення оригіналів документів, необхідних для працевлаштування (паспорту, трудової книжки, диплому, тощо).

З огляду на вищезазначене, не заслуговують на увагу й твердження ОСОБА_2 про те, що 07.05.2018 р. під час візиту на підприємство їй в усній формі відмовлено у працевлаштуванні.

Щодо ознак дискримінаційної відмови в прийнятті на роботу з боку ТОВ «Павлоградзернопродукт», про які позивачка зазначає в письмових заявах по суті справи, суд зазначає таке.

Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до статті 14 якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Статтею 2-1 КЗпПУ забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Європейський Суд з прав людини у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» наголосив на тому, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Водночас, стосовно заборони дискримінації заявник повинен навести факти, які підтверджують, що відмінність у ставленні мала місце (Рішення ЄСПЛ у справі «D.H. проти Чеської Республіки»).

Зазначений підхід втілено й у процесуальному законодавстві України, зокрема, положеннями частини 2 статті 81 ЦПК України передбачено, що у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Всупереч викладеному всі доводи ОСОБА_2 щодо відмови їй у працевлаштуванні на посаду юрисконсульта з підстав дискримінації не підтверджуються жодними фактичними обставинами.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що позивачкою не доведено ані факту звернення до відповідача із заявою про прийняття на роботу юрисконсультом, ані факту особистого візиту до роботодавця для працевлаштування на вказану посаду та пред'явлення оригіналів необхідних документів, а також відмови ТОВ «Павлоградзернопродукт» їй у прийнятті на роботу з підстав наявності статусу одинокої матері, чи з будь-яких інших підстав, які суперечать засадам рівності.

Отже, в діях відповідача повністю відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 22 КЗпПУ, тому позов в частині визнання незаконними усної відмови відповідача у прийнятті на роботу та ненадання позивачці такої відмови у письмовому вигляді задоволенню не підлягає.

В свою чергу, вимоги ОСОБА_2 стягнути з ТОВ «Павлоградзернопродукт» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та майнові збитки являються похідними від наведених вище позовних вимог, на підставі чого суд також відмовляє у їх задоволенні.

Окремо суд вважає необхідним відмітити, що загалом поведінка ОСОБА_2 може бути розцінена як зловживання правом на позов (сутяжництво), оскільки на думку суду нею подаються позови, що мають штучний характер, не спрямований на захист реально порушеного права. Зокрема, за даними Єдиного реєстру судових рішень (справи № 185/4365/18, № 185/9328/18) ОСОБА_2 цілеспрямовано протягом короткого строку звернулась до судів з аналогічними позовами до різних відповідачів (роботодавців) з підстав необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградзернопродукт» про визнання відмови у прийнятті на роботу необґрунтованою, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та майнових збитків відмовити.

Відомості про учасників справи:

-ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1);

-Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлоградзернопродукт» (ЄДРПОУ 31980957, адреса місцезнаходження: 51325, Дніпропетровська область, Юр'ївський район, с. Варварівка, вул. Пристанційна, буд. 26-а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2018 року.

Суддя: І.О.Гайдар