Рішення № 78718676, 04.12.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1703/18

2/214/1633/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 грудня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Прасолова В.М.

при секретарі – Улятовській (Усік) М.О.

за участю представника позивача – ОСОБА_1

за участю відповідачки – ОСОБА_2

за участю представника відповідачки – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 7 червня 2013 року в розмірі 12 010 грн. 69 коп. станом на 1 лютого 2018 року, судовий витрати в розмірі 1762 грн. судового збору.

В обґрунтування позову навів наступне. ОСОБА_2 (далі – відповідачка) звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала заяву №б/н від 7 червня 2013 року, згідно якої отримала кредит в розмірі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг», тарифами банку, викладеними на офіційному сайті банку http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг. Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 договору. Овердрафт (п.1.1.1.63 договору) – короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питанням банківського обслуговування з клієнтом через wеb-сайт банку (www.privatbank.ua/) або інший Інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком. Відповідно до положень умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку. При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. У відповідності з ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до cт.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних).

Згідно ч.2 cт.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи оферту банку відповідачка підписом у заяві визнає та погоджується на запропоновані Банком умови. Також наряду із вищезазначеним свідченням визнання угоди відповідачкою є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів, так як згідно ч.2 cт.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 правил користування платіжною карткою.

Пунктом 1.1.3.2.4 договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки: у кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 договору; у позичальника: отримання виписки про етап та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.1.5 договору). На підставі п.1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за даним договором.

Згідно п.п.1.1.6.1, 1.1.6.2 договору зміни в умови та правила надання банківських послуг вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування. У разі незгоди зі змінами умов та правил надання банківських послуг або тарифів банку, клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п.2.1.1.5.4 договору.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці ОСОБА_2 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов та вимог закону.

Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідачка зобов’язання за вказаним договором не виконала, хоча ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.

Згідно ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, відповідачка зобов'язалася: на підставі п.2.1.1.5.5 договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 договору, а у разі невиконання зобов’язань за договором, у відповідності до п.2.1.1.5.6, на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Пунктом 2.1.1.12.1 договору сторонами погоджено, що зобов’язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов’язаннями.

Відповідно до п.2.1.1.3.3 договору відповідачка доручила банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених нею операцій, а також вартість послуг, визначену тарифами банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов’язань згідно п.п.2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань, у тому числі мінімального обов’язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. На підставі п.2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання). Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов’язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.2.1.1.12.2 договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов’язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на сайті httр://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 договору. У разі виникнення прострочених зобов’язань за кредитом згідно п.2.1.1.12.2.1 договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті httр://privatbank.ua/kredity/, пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК України та п.2.1.1.7.6 договору, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми позову.

Відповідно до п.п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.

Відповідно до ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 1 лютого 2018 року має заборгованість 12 010 грн. 69 коп., з яких: тіло кредиту – 1117 грн. 22 коп., проценти за користування кредитом – 5042 грн. 58 коп., пеня – 4802 грн. 76 коп., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина та 548 грн. 13 коп. процентна складова. На даний час відповідачка продовжує ухилятися від виконання своїх зобов’язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Пунктом 1.1.7.12 умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

У ст.599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором, відповідачка порушила зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. Крім того, представник позивача підтримала пояснення, викладені у відповіді на відзив, в яких зазначено, що ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала заяву №б/н від 7 червня 2013 року, згідно якої отримала кредит в розмірі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Щодо форми кредитного договору позивачем зазначено, що при оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою дієздатною особою і підтверджує, що позичальник ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання згідно ст.634 ЦК України. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком умов та тарифів. У відповідності з ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з телеграмами та листами можуть використовуватися і інші засоби зв’язку, наприклад електронні. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, умовах надання банківських послуг, правилах користування платіжною карткою та тарифах. Таким чином між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі, що чинному законодавству України не суперечить. Відповідачкою було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, що задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов'язків, за змістом ч.1 ст.202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заяви, умови, правила та тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві.

Тарифи - розмір винагороди за послуги банку, є невід'ємною частиною договору. Перелік може змінюватися і доповнюватися, про що власник картки повідомляється відповідно до умов та правил надання банківських послуг. Необхідно відзначити, що виконання позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 5 років, позичальник в банк не зверталася за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок і повністю з ними погодилася, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які вона здійснювала. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може служити розрахунок заборгованості, виписка по рахунку.

Щодо ознайомлення з умовами кредитування зазначає, що позивачем надана суду копія анкети-заяви від 7 червня 2013 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачкою вказана інформація про себе, заповнена нею особисто, та з анкети вбачається, що ОСОБА_2 висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила свою згоду з тим, що заява разом з пам’яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також до матеріалів позовної заяви долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої вбачається, що відповідачці встановлено поточну процентну ставку в розмірі 2,5% (30% річних), вказано розміри комісій, штрафі тощо. Тобто при укладенні договору сторони оговорили всі істотні умови. З виписки по картковому рахунку слідує, що відповідачці було встановлено кредитний ліміт, вона користувалась кредитними грошима, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливими без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором. Відповідачкою розрахунок заборгованості не спростований, контр розрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Стосовно наданих банком доказів укладення кредитного договору. Так,в рахунок підтвердження факту укладення кредитного договору та наявності невиконаних кредитних зобов’язань банком надано наступні докази: копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідачки, за яким був оформлений договір; виписка по рахунку; фото клієнта з карткою. Відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення договору і часткове його виконання. Інше має бути спростовано особою, яка не виконує умови договору. Додатково зазначає щодо наданого відповідачкою власного розрахунку заборгованості, що відповідачка не має спеціальних знань та належної освіти в даній сфері для компетентного проведення розрахунку заборгованості за кредитом. Таким чином, вказаний розрахунок не може бути прийнято судом як належний.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту позивач зазначає, що п.2.1.1.2.3. умов та правил, клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає згоду банку в будь-який момент змінити зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Пунктом 2.1.2.4 умов та правил встановлено, що підписання договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту – як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення пін-коду або підписанням чеку, саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальника. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по картці. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку є виписка.

Щодо правомірності нарахування банком неустойки. ст.526 ЦК України визначено, що зобов’язання повинні виконуватися належним відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту. Одним з фундаментальних принципів правових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п.3 ст.3 ЦК України, згідно з яким одним із загальних принципів цивільного законодавства є свобода договору.

Таким чином, при укладенні кредитного договору між банком і клієнтом – позичальник дотримується принцип свободи договору. А саме, позичальник є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, підписуючи кредитний договір погоджується з усіма умовами, передбаченими кредитним договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Заперечення відповідачки про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст.61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Більше того, загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнюється санкцій і вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій або їх набір при залученні до одного виду юридичної відповідальності. Відтак, тлумачення відповідача щодо неможливості одночасного застосування штрафу та пені прямо суперечить установленим засадам законодавця, який в законах України прямо передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону або із суті в сторін, дозволяє здійснити відповідне врегулювання в договорі. Штраф і пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах. Штраф - разове покарання, а пеня - покарання, має на меті домогтися якнайшвидшого виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.550, 551 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлено договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Постановою ВСУ у справі №6-2003цс15 визначено, що у відповідності до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов’язань за кредитним до свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Основним положенням даної постанови являється саме накладання санкцій за правопорушення, а тому не може прийматися до уваги в даному випадку, адже одночасне стягнення штрафу і пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки відповідно до ст.549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, а згідно зі ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний санкцій. Таким чином, штраф і пеня є окремими видами неустойки. Штраф застосовується за порушення виконання зобов'язання, а пеня - за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, принцип свободи договору, дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов’язання – у вигляді штрафу, і за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання – у вигляді пені. Застосування банком в кредитному договорі штрафу і пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний.

Щодо зменшення пені позивач зазначає наступне. Так, відповідачка належним чином не виконала зобов'язання за кредитним договором, здійснювала повернення частин суми кредиту з порушенням термінів і термінів повернення, підтверджується розрахунком заборгованості за договором, і станом на 1 лютого 2018 року її заборгованість складає 12 010 грн. 69 коп.

У відповідності зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплати неустойки.

Згідно ст.627 ЦК України, свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Укладаючи договір, позичальник не ставила під сумнів розумність і справедливість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватися, зокрема, зважувати відповідальність, яка настає, згідно з умовами договору, при його невиконанні чи неналежному виконанні. При укладанні договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до ст.638 ЦК України. Таким чином, розумною вважається сума неустойки (штрафу та пені), яку сторони визначили та погодили при укладенні договору.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Отже, згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений при одночасній наявності обох умов, зазначених у згаданій нормі.

Відповідно до судової практики Верховного Суду України суди повинні звертати увагу на наступне: хоча зазначене положення закону є правом, а не обов'язком суду, однак, якщо є такі обставини, то вони повинні враховуватися судом у разі, якщо на це посилається боржник і просить зменшити розмір неустойки. При цьому на виконання вимог ст.215 ЦПК України суд повинен в обов'язковому порядку мотивувати свій висновок.

Пунктом 27 постанови ВССУ №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин" роз'яснено, що положення ч.3 ст.551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосоване судом лише за заявою відповідача. За таких обставин, виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства, за відсутності клопотання відповідача, суд за власною ініціативою не має права зменшити розмір неустойки. Істотними обставинами в розумінні ст.551 ЦК України можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та відсотків, доведений матеріалами справи важке майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не тільки боржника), які заслуговують на увагу.

Згідно з п.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Чинне законодавство не містить заборон щодо застосування такого виду правових наслідків у разі порушення зобов'язання як неустойка. Отже, пеня за неналежне виконання зобов'язань за договором в частині погашення сум кредиту та відсотків кредиту підлягає стягненню з відповідача. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Істотними обставинами згідно зі ст. 551 ЦК України можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та відсотків, доведений матеріалами справи важке майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не тільки боржника), які заслуговують на увагу.

Відповідачка здійснювала погашення кредиту з порушенням строків повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем, та свідчить про наміри відповідачки на злісне ухилення від виконання зобов'язань за кредитним договором. Відповідачка не надала суду жодного доказу важкого фінансового становища з моменту першого порушення умов кредитного договору, а саме прострочення сплати кредиту, а відтак підстави для зменшення пені відсутні.

Аналогічна позиція представника позивача викладена у відповіді на заперечення.

В подальшому представник позивача в судове засідання не з’явилась, подавши заяву про розгляд справи без її участі, пред’явлені вимоги підтримала.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог та підтримала позицію відповідачки, викладену у відзиві та запереченнях. Так, зазначила, що анкета-заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку №б/н від 7 червня 2013 року, копія якої додана до позовної заяви, не містить конкретного найменування банківських послуг, які виявила бажання оформити на своє ім'я відповідачка. В анкеті-заяві не зазначено ні виду картки, ні погодженої сторонами суми кредитного ліміту. В анкеті-заяві вказано, що відповідачка згодна з тим, що дана заява з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, проте не зазначено яких саме. З огляду на це відповідачка ставить під сумнів вказаний доказ, як доказ погодження умов кредитного договору. Згідно з ч.6 ст.95 ЦПК України, якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У відповідності до ч1 ст.1054 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення глави про позику. Так, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Сторонами не визначено розмір процентів за користування коштами банку, відсутні жодні докази погодженого сторонами розміру процентів. У такому випадку має застосовуватися розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ. Заслуговує на увагу ухвала ВССУ від 26 жовтня 2016 року (№ в реєстрі 62362454), відповідно до якої залишено в силі рішення, яким було стягнуто лише тіло кредиту, у стягненні процентів та пені - відмовлено, оскільки не надано доказів узгодження умов договору в цій частині, Так, ВССУ зазначено, що апеляційним судом установлено, що відповідно до виписки за рахунком, що надана банком, заборгованість відповідача перед банком становить 34 394 грн 28 коп. Отже, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки саме така сума підтверджена банком належними доказами. Також в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року (№в реєстрі 59424847) зазначено, що за викладених обставин та враховуючи, що позивачем під час розгляду справи не було надано доказів узгодження з відповідачем умов договору в частині процентної ставки, комісії, штрафів, а відповідач визнала лише суму заборгованості в сумі 1954,56 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. ВССУ в ухвалі від 26 жовтня 2016 року по справі № 234/6457/15-ц (№ в реєстрі 62362454) зазначив, що умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника. Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року зі № 6-16цс15.

Відповідно до розрахунку банку, починаючи з 1 червня 2015 року банком була змінена формула нарахування відсотків, згідно якої до заборгованості за кредитом, на яку нараховуються проценти включено, крім тіла кредиту, відсотки та санкції, а також передбачено подвійне нарахування відсотків у разі виникнення прострочення зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч.4 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Оскільки, внаслідок зміни банком формули нарахування відсотків та включення до заборгованості процентів та санкцій збільшується їх розмір, про що не було письмово повідомлено відповідачку, що є порушенням ч. 2 ст.1056-1 ЦК України, в редакції, що діяла на момент виникнення вказаних правовідносин, таке збільшення є неправомірним. Таким чином, проценти в силу ч.3 ст.82 ЦПК України мають розраховуватися за загальноприйнятою формулою розрахунку на залишок коштів (тіла кредиту). Розмір процентів за користування коштами, що нараховані в розмірі облікової ставки НБУ станом 31 травня 2015 року складав 949,30 грн. (переплата по відсоткам склала 1412,99 грн.) та станом на 1 лютого 2018 року залишок тіла кредиту складав 913,72 грн. згідно проведеного нею розрахунку заборгованості. Таким чином, заборгованість по процентам станом на 1 лютого 2018 року відсутня (на вказану дату існувала переплата про процентам в розмірі 499,27 грн.).

Стосовно нарахування банком штрафів та пені. Так згідно розрахунку заборгованості банком нарахована пеня в сумі 4802,76 грн., яка складається з: сальдо за нарахованою пенею за прострочене зобов'язання (стовпчик 12 розрахунку станом на 1 лютого 2018 року) на суму 3652,76 грн. та пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. (стовпчик 17) в розмірі 1150 грн. та судовий штраф в сумі 1048,13 грн. Фактично банком двічі нарахована пеня за одне і те саме порушення - прострочення зобов'язання (несвоєчасність сплати боргу) та ще й нарахований штраф.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за те саме порушення. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6- ВЦСІ5.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Так, заборгованість по тілу кредиту (збитки банку) складає 1117,20 грн., а нарахована банком неустойка на загальну суму 5850,85 грн. (пеня та штраф), що у 5 разів перевищує суму збитків Банку. Крім того, за весь період відповідачкою було сплачено до банку суму в розмірі 34 710,69 грн. (стовпчик 15 розрахунку станом на 31 травня 2015 року + стовпчик 18 розрахунку на 1 лютого 2018 року). Оскільки, сторонами не погоджено розмір процентів та розмір неустойки (копія анкети-заяви №б/н від 7 червня 2013 року не містить відповідної інформації), а згідно розрахунку процентів в розмірі облікової ставки НБУ на залишок по тілу кредиту заборгованість по процентам відсутня, а значить станом на 1 лютого 2018 року відсутнє порушення зобов'язання з боку відповідачки, а тому в цій частині позову також має бути відмовлено.

В подальшому представник відповідачки в судове засідання не з’явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Просила суд зменшити розмір пені, а в задоволенні вимоги про стягнення процентів – відмовити.

В ході розгляду справи представником відповідачки заявлялося клопотання про витребування доказів, яке суду задоволено.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: розрахунки заборгованості (а.с.5-8), довідка про зміну умов кредитування (а.с.9), анкета-заява (а.с.10), витяг з тарифів (а.с.11), витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.12-45), відомості з реєстру (а.с.47), банківська ліцензія (а.с.48), виписка з реєстру (а.с.50), Статут (а.с.51), розрахунок заборгованості, наданий представником відповідачки (а.с.69-71), виписки з рахунку позичальника (а.с.90-94, 117-121), інформація про зміну тарифів (а.с.95-97), фото (а.с.99, 122), анкета-заява (а.с.149), відомості про зміну умов кредитування (а.с.150-165), інформація банку (а.с.166).

Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: довідку про зміну умов кредитування (а.с.9), анкету-заяву (а.с.10), витяг з тарифів (а.с.11), витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.12-45), інформацію про зміну тарифів (а.с.95-97), фото (а.с.99, 122), анкету-заяву (а.с.149), відомості про зміну умов кредитування (а.с.150-165), інформацію банку (а.с.166), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме укладення кредитного договору, умови надання кредиту та порядок його погашення, зміни в умовах кредитування, пролонгування кредитного договору шляхом пере випуску карт зі строком дії до 09/20.

Суд вважає належними доказами: відомості з реєстру (а.с.47), банківську ліцензію (а.с.48), виписку з реєстру (а.с.50), Статут (а.с.51), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме підстави здійснення позивачем діяльності щодо надання банківських послуг в сфері кредитування фізичних осіб.

Суд вважає належними доказами: розрахунки заборгованості (а.с.5-8), виписки з рахунку позичальника (а.с.90-94, 117-121), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме суму заборгованості за кредитним договором, обсяг виконаних позичальником зобов’язань, проведені банківські операції по рахунку.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Суд вважає недопустимим доказом розрахунок заборгованості, виконаний представником відповідачки (а.с.69-71), оскільки він виконаний з допущенням порушень вимог діючого законодавства України, встановлених договором умов та без врахування дійсної та доведеної бази нарахування за тілом кредиту, погодженої сторонами процентної ставки в межах строку дії кредитного договору.

Посилання відповідачки, викладені у відзиві та запереченнях, на невірність наданого позивачем розрахунку, неправомірне збільшення процентної ставки, суд вважає безпідставними, оскільки надані розрахунки є обґрунтованими, в них відображено базу розрахунку, процентну ставку, зміни в кредитному ліміті та операції з погашення відповідачкою боргу. При цьому, позивачем доведено правомірність збільшення процентної ставки з 01 вересня 2014 року та з 01 червня 2015 року шляхом направлення повідомлень на адресу відповідачки, та як наслідок прийняття змінених умов кредитування – продовження виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань, що слідує з виписок по рахункам позичальника.

Доводи представника відповідачки на включення до розрахунку процентів за користування кредитом неустойки, суд оцінює критично з огляду на їх невідповідність дійсним обставинам, оскільки нею не враховано, що в розрахунок заборгованості по процентам АТ КБ «Приватбанк» включено нарахування процентів як на поточну заборгованість, так і прострочену, що погоджено сторонами при укладенні договору та відображено в розрахунку заборгованості, який в цій частині відповідно до ст.ст.77, 78 ЦПК України суд визнає належним та допустимим доказом.

Посилання представника відповідачки на практику судів першої, апеляційної інстанцій, ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка є застарілою, суд також вважає безпідставним з огляду на те, що за своїм характером, на відміну від висновків Верховного Суду, вони не мають сили обов’язковості для врахування іншими судами при вирішенні справ.

Керуючись вимогами ст.80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ОСОБА_2 є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «Приватбанк» змінено на АТ КБ «Приватбанк», що не є перетворенням юридичної особи.

7 червня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, пов’язаних з кредитуванням фізичних осіб. На підставі поданої нею анкети-заяви №б/н від 7 червня 2013 року, яка передбачає приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанк», вона отримала кредит у вигляді початково встановленого кредитного ліміту в розмірі 300 грн., збільшеного до 4700 грн. 8 червня 2013 року на картковий рахунок з видачею кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за №5211537353932705, зі сплатою процентів за користування кредитом за початково визначеною ставкою 30% річних. В подальшому було здійснено перевипуск кредитної картки з видачею нової за №5168755530158373 та відповідно пролонгування строку дії договору до 09/20 (а.с.191).

Відповідно до розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», даний банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, який в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України є договором приєднання, тим самим позичальник приєдналася до вказаних умов та правил, які по суті є публічною офертою. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в Приватбанк, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов та правил, кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів банку» клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4 договору.

Крім того, за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти за пільговою ставкою 0,01% річних в межах пільгового періоду до 55 днів за кожною платіжною операцією, за умови погашення заборгованості до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, що визначено п.2.1.1.12.2 умов та правил надання банківських послуг та в графі «Пільговий період» Довідки про умови кредитування.

Згідно п.2.1.1.12.2 договору, в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті privatbank.ua.kredity з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору. У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2.1. договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування.

Погашення заборгованості за кредитом, сплата відсотків за користування ним, комісії здійснюються позичальником шляхом поповнення картки через внесення на неї коштів в готівковому чи безготівковому порядку та зарахування їх банком на картковий рахунок позичальника (п.2.1.1.6.7 Умов та правил).

Так, на підставі п. 2.1.1.5.5 договору відповідачка зобов’язалася погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

На підставі п. 2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

Відповідно до п.п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6. договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.

Вказані факти й обставини встановлені судом на підставі письмових доказів: розрахунків заборгованості (а.с.5-8), довідки про зміну умов кредитування (а.с.9), анкети-заяви (а.с.10), витягу з тарифів (а.с.11), витягу з умов та правил надання банківських послуг (а.с.12-45), виписок з рахунку позичальника (а.с.90-94, 117-121), інформації про зміну тарифів (а.с.95-97), фото (а.с.99, 122), анкета-заяви (а.с.149), відомостей про зміну умов кредитування (а.с.150-165), інформації банку (а.с.166).

Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України.

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладений, передбачений ст.1054 ЦК України, кредитний договір.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою. Як передбачено ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею), є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разу порушення зобов’язання.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що факт підписання анкети-заяви, ознайомлення з Умовами та правилами надання кредиту відповідачка не заперечувала в ході розгляду справи, а також з огляду на те, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди, суд приходить до висновку про дійсність виникнення між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 договірних відносини, пов’язаних з наданням фінансово-кредитних послуг в рамках договору №б/н від 7 червня 2013 року, із погодженням всіх його істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 07 червня 2013 року виконав належним чином, надавши ОСОБА_2 кредит в обумовленому розмірі. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) вимагати їх повернення.

Однак, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх кредитно-договірних зобов’язань перед АТ КБ «Приватбанк» станом на 1 лютого 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 12 010 грн. 69 коп., яка включає заборгованість: за тілом кредиту – 1117 грн. 22 коп., по процентам за користування кредитом – 5042 грн. 58 коп., пені – 4802 грн. 76 грн., а також штрафів – 500 грн. фіксована частина та 548 грн. 13 коп. процентна складова.

Не визнаючи вимоги в частині нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом, представник відповідачки ОСОБА_3 посилалася на нарахування їх за завищеною процентною ставкою та її підвищення в односторонньому порядку в порушення ст.1056-1 ЦК України, яка це забороняє. Перевіряючи доводи представника відповідачки на їх обґрунтованість та допустимість, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. За змістом ч.1 ст.651, ч.3 ст.653 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури.

Так, згідно з п.1.1.3.2.4 умов та правил надання банківських послуг, банк має право здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема в виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта (т.1 а.с.15).

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки, з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки та дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора.

Внесення відомостей щодо умов кредитування клієнтів, здійснених змін та всіх проведених фінансових операцій до програмного комплексу Банку є вимогою Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.

В розумінні п.п.2.1.1, 5.1, 5.4, 5.6 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року №566 виписки з особових рахунків клієнтів банку є підтвердженням виконаних операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Із наданих АТ КБ «Приватбанк» виписок по особовому рахунку позичальника ОСОБА_2 слідує, що остання дійсно 7 червня 2013 року отримала кредитну картку «Універсальна» №5211****2705 із встановленим кредитним лімітом, якою постійно користувалась, використовуючи на задоволення своїх споживчих цілей. Відповідачка здійснювала періодичне повернення кредитної заборгованості шляхом поповнення картки через термінали, у тому числі востаннє 8 квітня 2017 року на суму 205,19 грн. (а.с.91), після чого припинила виконувати свої зобов’язання.

Зазначені у виписках з рахунку позичальника операції з самостійного списання АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором, суд оцінює критично, оскільки таке погашення кредиту не є активною дією відповідачки, що свідчила б про визнання нею свого боргу, і не може бути підставою для врахування як дійсного погашення заборгованості, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Натомість, враховуючи, що АТ КБ «Приватбанк» здійснював збільшення процентної ставки за користування кредитом з 01 вересня 2014 року із відображенням таких дій по особовому рахунку позичальника, направленням їй повідомлень про зміну кредитування, та з відповідним нарахуванням боргових зобов’язань, які ОСОБА_2 періодично погашала, що підтвердження виписками з особового рахунку, тому суд приходить до висновку, що такі дії відповідачки є свідченням висловлення згоди із змінами в умовах кредитування з боку банку, здійсненими в односторонньому порядку відповідно до п.1.1.3.2.4 умов та правил надання банківських послуг.

З огляду на те, що умови кредитного договору, які регламентують порядок внесення банком змін до кредитного договору в односторонньому порядку, ОСОБА_2 не оспорювала, відповідних вимог про їх недійсність в рамках даної справи шляхом пред’явлення зустрічного позову не заявляла, доказів зворотного суду не надала, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позивачем розміру процентів за користування кредитом станом на 1 лютого 2018 року в розмірі 5042 грн. 58 коп.

Що стосується нарахування пені в розмірі 4802 грн. 76 коп. та штрафу 500 грн. 00 коп. фіксована складова та 548 грн. 13 коп. процентна складова, суд приходить до висновку, що їх слід задовольнити частково із зменшенням пені та відмовою в стягненні штрафу, виходячи з наступного.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов’язання.

Згідно ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов’язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Як визначено п.2.1.6.10 умов та правил, за несвоєчасне погашення заборгованості стягується неустойка відповідно до передбачених тарифів. Сума неустойки нараховується на залишок простроченого основного боргу і розраховується з дати виникнення простроченої заборгованості до дати внесення платежу.

При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті privatbank.ua.kredity/. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до п.2.1.6.14 умов та правил, у разі виникнення прострочених зобов’язань, клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів або штраф, розмір якого встановлений в тарифах.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми позову.

Згідно п. 2.1.6.14 умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що у разі виникнення прострочення зобов’язань, клієнт сплачує банку: пеню відповідно до встановлених тарифів, або штраф, розмір якого встановлюється в тарифах.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за попереднім погодженням сторони передбачили покладення на позичальника цивільно-правової відповідальності за порушення виконання кредитно-договірних зобов’язань шляхом нарахування та стягнення неустойки виключно у формі пені або штрафу, без можливості їх одночасного стягнення.

Як слідує з розрахунку заборгованості, за порушення виконання відповідачем кредитно-договірних зобов’язань, банком нарахована пеня в розмірі 4802 грн. 76 коп. та штраф 500 грн. 00 коп. фіксована складова та 548 грн. 13 коп. процентна складова.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, у зазначеній постанові Верховного Суду України відсутній висновок про те, який же вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення ст.ст.3, 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п.6 ст.3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру. На цьому також акцентує увагу Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 року у справі №664/2784/15-ц.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідача штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов’язаннями за одним і тим самим кредитним договором.

З огляду на рівень виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, допущення систематичного істотного прострочення вимог, що призвело до зростання кредитної заборгованості, дотримуючись принципів розумності та справедливості, уникнення подвійної відповідальності за одне порушення, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафу.

Заперечуючи проти стягнення неустойки, відповідачка та її представник просили зменшити їх розмір шляхом застосування ч.3 ст.551 ЦК України.

Так, застосовуючи положення ч.3 ст.551 ЦК України суд вправі зменшити розмір неустойки (пені) як цивільно-правової відповідальності боржника за умови, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, на чому також акцентує увагу Верховний Суд України в постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14.

В розумінні ч.3 ст.551 ЦК України істотними обставинами можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зазначені умови також передбачено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13.

В ході судового розгляду встановлено, що розмір основного збитку, завданого відповідачкою, становить 1117 грн. 22 коп. (заборгованість за тілом кредиту), в той час як заборгованість за пенею складає 4802 грн. 76 коп. Таким чином, очевидним є те, що розмір пені перевищує розмір основного збитку, завданого ОСОБА_2 банку, а відтак суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам конституційного принципу верховенства права. Таким чином, суд вважає за доцільне зменшити пеню до 1100 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню на суму 7259 грн. 80 коп., яка включає: заборгованість за тілом кредиту – 1117 грн. 22 коп., заборгованість по процентам – 5042 грн. 58 коп., пеню – 1100 грн., а тому суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до ст.ст.15, 16 ЦК України звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ст.141 ЦПК України та п.39Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня .2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах», відповідно до якого у разі, якщо суд на підставі ч.3 ст.551 ЦК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак, з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 1608 грн. 24 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.253, 256, 257, 264, 267, 525, 526, 546, 549, 551, 553, 554, 559, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 256-258, 258-261, 263-265, 274, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: мкр-н. Сонячний 29/70, м. Кривий Ріг) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-д, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №б/н від 7 червня 2013 року станом на 1 лютого 2018 року в загальному розмірі 7259 грн. 80 коп., яка включає: заборгованість за тілом кредиту – 1117 грн. 22 коп., заборгованість по процентам – 5042 грн. 58 коп., пеню – 1100 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: мкр-н. Сонячний 29/70, м. Кривий Ріг) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-д, м. Київ) в рахунок часткового відшкодування судового збору 1608 грн. 24 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10 грудня 2018 року.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов