Ухвала суду № 78718610, 11.12.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/7550/18

1-м/214/3/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючої судді Хомініч С.В.,

за участю секретаря Горбунової Л.С.

прокурора Роденко О.О.

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України, ухваленого щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: Україна, АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації до покарання, із застосуванням ст.64 КК Російської Федерації, у виді позбавлення волі строком на 7 років, з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму,–

ВСТАНОВИВ:

До Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з Міністерства юстиції України надійшло клопотання про приведення у відповідність із законодавством України вироку Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017, ухваленого щодо громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Клопотання мотивоване тим, що 22.08.2018 наказом Міністерства юстиції України №2764/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого вироком російського суду громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.606 КПК України, ст.3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 19.06.2018 року за №06-80068/18.

ОСОБА_2 засуджено вироком Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму, за вчинення злочину, передбаченого ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації (замах на незаконний збут наркотичних засобів, з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж (в т.ч. мережу Інтернет), групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_2 відбуває покарання у ФКУ «Виправна колонія №5 УФСВП Росії по Республіці Татарстан». Кінець відбуття строку покарання - 19.01.2024.

Останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 в Україні: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.3 ст.609, ч.1 ст.610 КПК України, в клопотанні Міністерством юстиції України ставиться питання про:

1) визначення статті, частини статей Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_2 визнано винним вироком Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017;

2) визначення строку позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_2 на підставі вироку Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017, зазначивши про початок строку відбування покарання.

В клопотанні також заявлено про його розгляд у судовому засіданні без участі представника Міністерства юстиції України, участь якого згідно з ч.1 ст.610 КПК України, не є обов'язковою.

Відповідно до доданих до клопотання матеріалів засуджений ОСОБА_2 подав заяву, в якій просить перевести його для подальшого відбуття покарання в Україну, громадянином якої він є.

В судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання представника Міністерства юстиції України.

Захисник засудженого ОСОБА_2 – ОСОБА_1 підтримав клопотання представника Міністерства юстиції України та просив застосувати до нього положення ч.5 ст.72 КК України та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Заслухавши в судовому засіданні думку прокурора та захисника ОСОБА_2 – ОСОБА_1, дослідивши клопотання та додані до нього документи, суд вважає, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України підлягає задоволенню з таких підстав.

При зверненні до суду з клопотанням, Міністерством юстиції України дотримані вимоги ст.3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, а також вимоги ч.2 ст.610 КПК України, тому підстав для відмови в передачі засудженої особи в порядку, передбаченому ст.3 Конвенції, немає.

За змістом ст.3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року засуджену особу може бути передано за цією Конвенцією тільки за таких умов: а) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; b) якщо рішення є остаточним; c) якщо на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання впродовж як найменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк; d) якщо на передачу згодна засуджена особа або, коли з врахуванням її віку або фізичного чи психічного стану одна із двох держав вважає це за необхідне, - законний представник засудженої особи; e) якщо дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є кримінальним злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або була б кримінальним злочином у разі вчинення на її території; f) якщо держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Частиною 1 статті 9 Європейської конвенції про передачу засуджених осіб визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Статтею 11 Конвенції про передачу засуджених осіб встановлено, що при заміні вироку мають враховуватися зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку, а також не може посилюватися кримінальне покарання засудженої особи.

Виходячи з положень цієї Конвенції, Держава виконання вироку повинна забезпечити виконання вироку в повному обсязі, керуючись своїм законодавством, не погіршуючи становище засудженої особи; призначене покарання відбувається засудженою особою на підставі вироку суду держави винесення вироку; суд держави виконання вироку, виходячи з винесеного вироку, приймає рішення про його виконання; у строк покарання у вигляді позбавлення волі зараховується строк, відбутий у державі винесення вироку; якщо за законодавством держави винесення вироку за дане діяння граничний строк позбавлення волі є меншим, чим призначено вироком, суд держави виконання вироку визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений законодавством цієї держави за таке саме діяння.

Згідно з ч.1 ст.602 КПК України, вирок суду іноземної держави може бути визнаний, виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Під час судового розгляду встановлено, що згідно з вироком Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 ОСОБА_2 визнаний винним за ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації та йому призначене покарання, із застосуванням ст.64 КК Російської Федерації, у виді позбавлення волі строком на 7 років, з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму (а.с.4-14).

Відповідно до розпорядження, вирок Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 щодо ОСОБА_2 набрав законної сили 06.05.2017 (а.с.15).

На теперішній час засуджений ОСОБА_2 відбуває покарання у виправній колонії ФКУ «Виправна колонія №5 УФСВП Росії по Республіці Татарстан», що підтверджується довідкою про невідбуту частину покарання, з якої видно, що початок строку відбування покарання ОСОБА_2 рахується з 18.04.2017, кінець відбуття строку покарання – 19.01.2024. Станом на 25.04.2018 відбуто 01 рік 03 місяці 05 днів, до відбуття залишилось 05 років 08 місяців 25 днів (а.с.20, 21).

Засуджений ОСОБА_2 особисто у своїй заяві виявив бажання про переведення його для подальшого відбування покарання у виправну установу, розташовану на території України, громадянином якої він є. З виписками з кримінального законодавства ознайомлений. Юридичні наслідки передання його для подальшого відбування покарання до України йому роз’яснені та зрозумілі (а.с.19).

Згідно з копії паспорта, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, відповідно до ст.3 ЗУ «Про громадянство України» та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.26-30).

У відповідності до вимог ч.3 ст.609 КПК України, Міністерство юстиції України в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України.

Згідно з положеннями п.2 ч.4 ст.610 КПК України, при призначенні покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком іноземної держави.

ОСОБА_2 засуджений вироком Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 за вчинення злочину, передбаченого ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації до покарання, із застосуванням ст.64 КК Російської Федерації, у виді позбавлення волі строком на 7 років, з відбуттям покарання в виправній колонії суворого режиму, що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність (а.с.4-14).

Приводячи вирок суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України і визначаючи статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, суд приходить до висновку, що діяння, за які ОСОБА_2 засуджено вироком Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 за ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації, яке кваліфіковане, як (замах на незаконний збут наркотичних засобів, з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж (в т.ч. мережу Інтернет), групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі) Кримінального кодексу Російської Федерації, відповідає ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України.

Санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна, санкція ст.228.1 ч.4 п.Г КК РФ передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 20 років.

Оскільки ч.3 ст.30 КК Російської Федерації за змістом відповідає ч.3 ст.15 КК України, з урахуванням правил ч.3 ст.68 КК України, якою встановлено, що особам, яким призначається покарання за вчинення замаху на злочин, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що з огляду на міру покарання, яка призначена російським судом ОСОБА_2 за ст.228.1 ч.4 п.Г КК РФ у виді позбавлення волі строком на 7 років, не буде суперечити вимогам ч.1 ст.10 та ч.1 ст.11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, ОСОБА_2 слід призначити покарання за ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років, що не перевищує двох третин максимального строку, передбаченого санкцією ч.3 ст.307 КК України.

Таким чином, враховуючи, що вчинене засудженим ОСОБА_2 діяння за вироком суду Російської Федерації є злочином, відповідальність за який також передбачена Кримінальним кодексом України, і сам засуджений згодний на його передачу до України для подальшого відбуття покарання, суд приходить до висновку, що є всі достатні та законні підстави для приведення вироку Російської Федерації у відповідність з кримінальним законодавством України.

Як зазначалося вище, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, законодавством України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна засудженого.

В той же час, статтею 11 Конвенції заборонено посилювати кримінальне покарання засудженій особі державою виконання вироку. Заборонено також вважати обов’язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

За таких підстав, враховуючи положення ст.11 Конвенції, при приведенні вироку Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017 у відповідність до законодавства України, суд приходить до переконання, що до ОСОБА_2 не може бути застосований такий вид додаткового покарання, як конфіскація майна.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_2 відповідно до вироку Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017, відраховувати з 18.04.2017.

Що стосується клопотання захисника засудженого кучерявого В.О. – ОСОБА_1 з приводу зарахування останньому у строк покарання строку попереднього ув’язнення, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки засуджений на теперішній час перебуває на території Російської Федерації, а отже є передчасним звернення захисника з таким клопотанням.

Проте, суд роз’яснює, що засуджений має право звернутися з відповідним клопотанням щодо перерахунку строку відбування покарання на підставі закону України №2046-VIII від 18.05.2017 за місцем відбування покарання.

Визначення судом виду кримінально-виконавчої установи, в якій належить відбувати покарання засудженому, діючим законодавством України не передбачено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.9-11 Конституції України, Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року, ст.ст.603, 609, 610 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України – задовольнити.

Клопотання захисника засудженого ОСОБА_2 – ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.30 ч.3 – 228.1 ч.4 п.Г КК Російської Федерації до покарання, із застосуванням ст.64 КК Російської Федерації, у виді позбавлення волі строком на 7 років, з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вважати засудженим за ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років без конфіскації майна.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до вироку Московського районного суду м. Казань Республіки Татарстан від 18.04.2017, відраховувати з 18.04.2017.

Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою – залишити без змін.

Копію ухвали суду направити до Міністерства юстиції України для повідомлення Міністерства юстиції Російської Федерації та організації прийняття засудженого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в Україну.

Ухвала може бути оскаржена органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення, а для осіб, які перебувають під вартою, - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Хомініч С.В.