Рішення № 78682021, 06.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2018

Справа № 921/195/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук’янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Дочірнього підприємства “Агрос-2” Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гусятинський агропостач”

про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна (мінеральних добрив) № 2 від 01.02.2017 р.

за участю представників сторін:

від позивача: Васькевич В.І. - довіреність № 1 від 13.04.18 ; Джус Р.О. (директор) - наказ № 1 від 09.03.17 р.

від відповідача: Древніцька С.Б. - довіреність № 129 від 01.07.18; Бевський О.Б. - довіреність № 9 від 01.07.18

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду Тернопільської області звернулось Дочірнє підприємство “Агрос-2” Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос” (далі - ДП “Агрос-2”) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гусятинський агропостач” (далі - ТОВ “Гусятинський агропостач”, відповідач) про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна (мінеральних добрив) № 2 від 01.02.2017 р., укладеного між ДП “Агрос-2” та ТОВ “Гусятинський агропостач”.

Свої позовні вимоги ДП “Агрос-2” обґрунтовує тим, що спірний договір зберігання містить ознаки фіктивності, оскільки він підписаний сторонами без намірів на створення правових наслідків; майно, яке є предметом спірного договору ніколи на зберігання не передавалось; господарська операція за вказаним договором не підтверджена первинними бухгалтерськими документами; вартість послуг зі зберігання мінеральних добрив складає 10 грн. на місяць, що не є співмірним до небезпеки, пов'язаної із їх зберіганням; договір підписаний за змовою колишнього директора ДП “Агрос-2” Молодецького П.М. та директора ТОВ “Гусятинський агропостач” Бевського Б.М. з метою завдання матеріальних збитків позивачу.

Посилаючись на вказані обставини та на ст. 234 ЦК України, ДП “Агрос-2” просить суд визнати договір відповідального зберігання майна (мінеральних добрив) № 2 від 01.02.2017 р., укладений між ДП “Агрос-2” та ТОВ “Гусятинський агропостач”, недійсним.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 07.06.2018 р. матеріали вказаного позову були направлені за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2018 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надано можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.

У строк, встановлений законом, відповідач, надав відзив, у якому проти позову заперечив, вважав позовні вимоги безпідставними.

Під час розгляду справи по суті представники позивача свої вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити. Також заявили клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке суд залишив без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України, як таке, що було подане з порушенням порядку і строку, визначених законом, та без обґрунтування поважності причин невчасного подання такого клопотання.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначили, що позивачем не надано належних доказів того, що оспорюваний договір зберігання є фіктивним, договір зберігання мав своїми наслідками реальне його виконання, про що свідчать дії сторін та передача майна, а доводи позивача щодо злочинної змови між директорами ДП “Агрос-2” та ТОВ “Гусятинський агропостач” є надуманими. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, зі свого боку, заявили клопотання про долучення додаткових доказів, яке суд також залишив без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України, оскільки воно було подане вже під час розгляду справи по суті та без клопотання про поновлення відповідного процесуального строку.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.2017 р. між ДП “Агрос-2” (зберігач) та ТОВ “Гусятинський агропостач” (покупець) був укладений договір відповідального зберігання (мінеральних добрив) № 2 (далі – спірний договір). Відповідно до вказаного договору зберігач у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується зберігати мінеральні добрива, а саме - сульфат амонію гранульованого в кількості 8,000 т; карбамід в кількості 1,800 т; аміачну селітру в кількості 1,500 т, яке передане йому поклажодавцем та повернути їх у схоронності. Адресою зберігання майна є: с. Крогулець Гусятинського району, вул. Лепкого, 3 (п.п. 1.1, 1.2).

Приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання - передачі (п.п. 1.3, 1.4 договору). Зберігач зобов'язується повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1.4 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що плата за зберігання майна становить 10 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору, та закінчується 15.10.2017 р. або до виконання умов договору в повному обсязі, тобто до моменту повернення майна (п.п. 7.1, 7.2).

Договір зберігання був підписаний з боку ДП “Агрос-2” – директором Молодецьким П.М., а від імені ТОВ “Гусятинський агропостач” – директором Бевським Б.М.

На виконання вказаного договору сторони склали акт приймання-передачі майна № 1 від 01.02.2017 р., з якого вбачається, що ТОВ “Гусятинський агропостач” (поклажодавець) передало, а ДП “Агрос-2” (зберігач) отримало на відповідальне зберігання мінеральні добрива - сульфат амонію гранульованого у кількості 8,000 т вартістю 52 800,00 грн.; карбамід у кількості 1,800 т вартістю 18 180,00 грн.; аміачну селітру у кількості 1,500 т вартістю 12 000,00 грн.

Проте, позивач стверджує, що вказаний договір зберігання майна (мінеральних добрив) № 2 від 01.02.2017 р. є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків для його сторін, що зумовлювалися цим правочином, а з метою нанесення матеріальних збитків ДП “Агрос-2” шляхом подальшого витребування неіснуючого майна від позивача.

Перевіряючи такі доводи та вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання між юридичними особами укладається у письмовій формі. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (ст. 937 ЦК України).

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938 ЦК України). Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі (ч.ч. 1, 4 ст. 946 ЦК України).

Дослідивши зміст договору зберігання, що оскаржується, суд приходить до висновку, що він був укладений у відповідності до норм чинного законодавства та волевиявлення сторін.

Зокрема, указана угода містить істотні умови передбачені для даного виду договорів: предмет договору - зберігання мінеральних добрив, їх вид та кількість, порядок розрахунків та вартість зберігання, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору, тощо.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Судом встановлено, що при укладенні спірного договору зберігання сторони належним чином досягли згоди з усіх істотних умов договору, відобразивши своє волевиявлення у тексті договору, у тому числі і щодо вартості послуг зберігання, та підписавши указаний договір уповноваженими особами: з боку ДП “Агрос-2” – директором Молодецьким П.М., а від імені ТОВ “Гусятинський агропостач” – директором Бевським Б.М., правомочності яких підтверджуються витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час укладання спірного договору.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

У даному випадку встановлено, що укладаючи вказаний договір, сторони погодили, що перелік майна, яке передається на зберігання, його кількість, вартість та комплектність визначається сторонами в акті прийому - передачі (п.п. 1.3; 1.4). Отже, сторони обумовили, що фактом який має свідчити про реальність вчинення господарської операції з передачі майна на зберігання є акт прийому - передачі.

Так, на підтвердження цієї обставини у матеріалах справи міститься акт приймання-передачі мінеральних добрив № 1 від 01.02.2017 р., підписаний обома представниками сторін та скріплений їх печатками. З указаного акту вбачається, що ТОВ “Гусятинський агропостач” (поклажодавець) передало, а ДП “Агрос-2” (зберігач) отримало на відповідальне зберігання мінеральні добрива - сульфат амонію гранульованого у кількості 8,000 т вартістю 52 800,00 грн.; карбамід у кількості 1,800 т вартістю 18 180,00 грн.; аміачну селітру у кількості 1,500 т вартістю 12 000,00 грн., всього на загальну суму - 82 980,00 грн.

Також встановлено, що при передачі майна сторони підписали товаро-транспорті накладні ААК № 1 від 01.02.2017, ААК № 2 від 01.02.2017, з відміткою відповідальної особи з боку ТОВ “Гусятинський агропостач” про відпуск товару та його прийняття директором ДП «Агрос-2» Молодецьким П.М.

Крім того, господарську операцію щодо передачі на відповідальне зберігання ДП «Агрос-2» мінеральних добрив було відображено та проведено відповідачем - ТОВ «Гусятинський агропостач» по регістрах бухгалтерського обліку підприємства, що підтверджується оборотно - сальдовою відомістю по субрахунку 281/товари на зберіганні за лютий 2017 року (наявною у матеріалах справи). При цьому, вартість переданих на зберігання мінеральних добрив була зазначена відповідачем у оборотно - сальдовій відомості за прихідною (оптовою) ціною, тобто за якою ТОВ «Гусятинський агропостач» придбало дану партію товару, а на момент підписання договору зберігання (01.02.2017 р.) вартість цих же мінеральних добрив відображалась сторонами у акті приймання-передачі за ринковими цінами (з ПДВ).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”). Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає, що наведені вище первинні документи щодо передачі майна на зберігання, підтверджують реальність вчинення господарської операції та спростовують доводи позивача про безтоварність угоди. При цьому, надані відповідачем первинні документи є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 79 ГПК України, що підтверджують настання наслідків від виконання сторонами умов договору зберігання № 2 від 01.02.2017 р.

Стосовно тверджень позивача про те, що спірна угода не може бути виконана реально, оскільки у ДП "Агрос-2" відсутні можливості та відповідні площі для зберігання мінеральних добрив, суд зазначає, що у матеріалах справи наявні інші (аналогічні) договори купівлі-продажу нафтопродуктів № 12/09/16Н від 12.09.2016 р. та № 12/09/16М від 12.09.2016 р., за якими ДП "Агрос-2" прийняв у власність нафтопродукти та мінеральні добрива від ТОВ “Гусятинський агропостач” та оплатив їх (підтверджується відповідними рахунками-фактури та видатковими накладними до цих договорів), що свідчить про технічну можливість позивача здійснювати зберігання мінеральних добрив.

Зі свого боку, позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів щодо підроблення відповідачем оборотно-сальдової відомості за лютий 2017 року та не спростував заперечень відповідача про те, що передане на зберігання ДП «Агрос-2» майно відповідачу не повернуте, про що свідчить наявна у матеріалах справи оборотно - сальдова відомість по субрахунку 281/товари на зберіганні за червень 2018 р.

Стосовно неспіврозмірності вартості послуг зі зберігання мінеральних добрив, яка за договором становить 10 грн. на місяць суд зазначає, що вказана вартість послуг була погоджена обома сторонами, що підтверджується підписами їх представників. При цьому, за умови пункту 8.4 договору зберігання цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов.

Отже, при укладенні вартості послуг зі зберігання мінеральних добрив, що складає 10 грн. на місяць, сторони дотримуючись принципу свободи договору, належним чином досягли згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі і вартості послуг зберігання.

Окрім вказаного, судом прийнято до уваги, що у червні 2018 року ТОВ “Гусятинський агропостач” мінеральних добрив, що передбачено п. 2.1.4 спірного договору, ТОВ “Гусятинський агропостач” звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом про зобов'язання ДП "Агрос-2" повернути зазначене майно (мінеральні добрива), у зв'язку з порушенням зобов'язань за договором відповідального зберігання № 2 від 01.02.2017 р.

За результатами розгляду вказаного позову рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 р. у справі № 921/67/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 р., встановлено, що ДП «Агрос-2» порушило умови спірного договору та зобов'язано зберігача - ДП «Агрос-2» повернути поклажодавцю - ТОВ "Гусятинський агропостач" мінеральні добрива, які є предметом договору зберігання № 2 від 01.02.2017 р.

Отже, вищевказаним судовим рішенням були встановлені обставини реального виконання сторонами умов договору зберігання № 2 від 01.02.2017 р. та передачі ТОВ "Гусятинський агропостач" на зберігання ДП «Агрос-2» мінеральних добрив.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Доводи позивача про пов'язаність колишнього директора ДП «Агрос-2» Молодецького П.М. та директора ТОВ “Гусятинський агропостач” – Бевського Б.М., що підтверджує наявність умислу у нанесенні збитків ДП «Агрос-2», суд до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, при цьому сам факт пов'язаності вказаних осіб не може свідчити про одночасне виникнення у сторін умислу на укладення спірного договору зберігання.

Зокрема, надана відповідачем заява директора ДП «Агрос - 2» б/н від 19.03.2018 року, адресована начальнику Гусятинського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, з приводу вчинення злочинних дій колишнім директором ДП «Агрос-2» Молодецьким П.М. при укладенні договору відповідального зберігання № 2 від 01.02.2017 р., та договори оренди землі, долучені до матеріалів позову, не є належними доказами того, що спірний договір був укладений за змовою директорів ДП «Агрос-2» та ТОВ “Гусятинський агропостач”. При цьому, будь-які судові рішення (вироки) щодо притягнення вказаних осіб до відповідальності за вчинення фіктивного правочину відсутні.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 76 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Зазначене положення стосується позивача, який мав би довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 2 від 01.02.2017 р., що ним зроблено не було. А відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 916/2918/17, саме на позивача покладений обов'язок доведення суду відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Оскільки у даному випадку позивач не надав належних доказів у обгрунтування тих обставин, на які він посилається, суд приходить до висновку, що жодна з ознак фіктивності оспорюваного правочину не знайшла свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому й відсутні підстави, передбачені ст. 234 Цивільного кодексу України, в силу яких спірна угода може бути визнана недійсною.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені у позові вимоги є необґрунтованими та недоведеними, тому суд відмовляє у задоволенні позову ДП “Агрос-2” про визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Дочірнього підприємства “Агрос-2” Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гусятинський агропостач” про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна (мінеральних добрив) № 2 від 01.02.2017 р.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 6 грудня 2018 року.

Повний текст рішення складений 17 грудня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.