Рішення № 78681059, 03.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року Справа № 804/4309/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинти певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2018р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить зобов'язати відповідача при призначенні позивачеві пенсії за віком зарахувати до її загального трудового стажу період роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" та АК "Дукат" з 12.07.1993р. по 21.12.1999р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у вересні 2018 року у неї виникне право на призначення пенсії у зв'язку з чим вона звернулася до відповідача з метою перевірки документів, необхідних для призначення пенсії. За результатом розгляду даного звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. було надано інформацію, що для вирішення питання встановлення факту роботи позивача в Українсько-білоруському спільному підприємстві «Інкрис» та АК «Дукат» рекомендовано звернутися до суду, оскільки в трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення з Українсько-білоруського спільного підприємства "Інкрис" у зв'язку з переведенням на роботу в АК «Дукат» та не поставлена печатка підприємства, а запис про звільнення з АК «Дукат» завірений печаткою ТОВ «Дукат-Трейдинг». Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо не зарахування її стажу роботи на вищевказаних підприємствах до загального трудового стажу при призначенні позивачеві пенсії, оскільки відсутність запису про звільнення по переводу та печатки АК «Дукат» не є виною позивача, а виникло в результаті безвідповідального відношення посадових осіб підприємства при заповненні її трудової книжки, відсутність печатки під записом про звільнення не спростовує факт роботи позивача на вказаному підприємстві, а в трудовій книжці зазначені підстави прийняття позивача на роботу, переведення та звільнення, а саме: номери та дати наказів. Окрім того, позивач зазначає, що при встановленні факту, що має юридичне значення в порядку цивільного судочинства не може бути покладено обов'язок на відповідача про вчинення певної дії, а тому відповідач просить надати рішення суду про зобов'зання його зарахувати наведені вище періоди до загального трудового стажу позивача.

Ухвалою суду від 19.06.2018р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву згідно до вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надати суду копії всіх документів, що стосуються звернення позивача 17.05.2018р. в порядку консультації з питання визначення права на призначення пенсії за віком, засвідчених належним чином у справу (а.с.2).

18.07.2018р. засобами електронного зв'язку та 24.07.2018р. до канцелярії суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що позивач звернулася до управління в порядку консультації з питання визначення права на призначення пенсії за віком. Листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. позивачеві було повідомлено про не зарахування періоду її роботу з 12.07.1993р. по 21.12.1999р., оскільки у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в АК «Дукат» та запис про звільнення з АК «Дукат» завірений печаткою ТОВ «Дукат-Трейдинг», а отже, як вважає відповідач, позовні вимоги є безпідставними. При цьому, щодо порядку підтвердження не зарахованого стажу позивача відповідач посилається на п.5 ст.36 КЗпП України та Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. (а.с.29-31,35-36).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. з 13.08.2018р. по 31.08.2018р. включно у відпустці, дана справа вирішується 03.09.2018р.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.

17.05.2018р. ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в порядку консультації з питання визначення права на призначення пенсії за віком щодо надання роз'яснень з приводу не зарахування періодів її роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та в АК "Дукат" з 02.02.1994р. по 21.12.1999р., що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.33).

Листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. пенсійний орган повідомив позивача про те, що для вирішення питання встановлення факту роботи позивача в Українсько-білоруському спільному підприємстві «Інкрис» та АК «Дукат» рекомендовано звернутися до суду, оскільки в трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення з Українсько-білоруського спільного підприємства "Інкрис" у зв'язку з переведенням на роботу в АК «Дукат» та не поставлена печатка підприємства, а запис про звільнення з АК «Дукат» завірений печаткою ТОВ «Дукат-Трейдинг», при цьому, відповідачем було роз'яснено позивачеві, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» у разі відсутності у трудовій книжці відповідних записів трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (а.с.9).

Позивач просить зобов'язати відповідача при призначенні позивачеві пенсії за віком зарахувати до її загального трудового стажу період роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" та АК "Дукат" з 12.07.1993р. по 21.12.1999р. посилаючись на те, що дії відповідача щодо не зарахування її стажу роботи на вищевказаних підприємствах до загального трудового стажу при призначенні позивачеві пенсії є неправомірними, оскільки відсутність запису про звільнення по переводу та печатки АК «Дукат» не є виною позивача, а виникло в результаті безвідповідального відношення посадових осіб підприємства при заповненні її трудової книжки, відсутність печатки під записом про звільнення не спростовує факт роботи позивача на вказаному підприємстві, а в трудовій книжці зазначені підстави прийняття позивача на роботу, переведення та звільнення, а саме: номери та дати наказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003р. (далі - Закон №1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років, до досягнення вказаного віку, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка.

При цьому, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи та на підставі показань свідків.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2018р. позивач звернулася до пенсійного органу із заявою щодо надання роз'яснень з приводу не зарахування періодів її роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та в АК "Дукат" з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. (а.с.33).

Розглянувши вказану заяву, пенсійний орган повідомив позивач, що для вирішення питання встановлення факту роботи позивача в Українсько-білоруському спільному підприємстві «Інкрис» та АК «Дукат» рекомендовано звернутися до суду, оскільки записи в трудовій книжці позивача щодо періодів роботи на вказаних підприємствах проведенні з порушенням вимог трудового законодавства, що підтверджується копією листа (а.с.9).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування позивачеві вищенаведених періодів роботи до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. є необґрунтованими та невмотивованими, оскільки зміст наведеного листа не містить інформації на яких умовах, за викладених у вказаному листі обставин, можливо здійснити зарахування до загального трудового стажу позивача зазначених періодів роботи позивача, виходячи з положень пенсійного законодавства України, зокрема, п.3, п.18 Порядку №637.

Також, щодо необхідності обґрунтування пенсійним органом мотивів, з яких ним не зараховано той чи інший період роботи особи зазначено і у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність, обґрунтованість та вмотивованість дій відповідача щодо не зарахування позивачеві періодів роботи з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам відповідача у вищенаведеному листі щодо необхідності встановлення факту роботи на зазначених у листі підприємствах тільки на підставі судового рішення про зобов'язання пенсійного органу зарахувати до загального стажу позивача період її роботи на вказаних вище підприємствах і посилання на те, що лише у такий спосіб відповідачем можливо буде розглянути питання зарахування наведеного стажу роботи позивача, з огляду на те, що такі твердження є помилковими та не відповідають вимогам пенсійного законодавства, зокрема, п.3, п.18 Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи, а також і на підставі показань свідків, які встановлюються відповідною комісією пенсійного органу, а не лише судовим рішенням.

Також, слід зазначити, що у порядку адміністративного судочинства не можуть встановлюватися факти у цивільно-правових відносинах, а тому надання Пенсійним фондом роз'яснень про необхідність надання судового рішення суперечить вимогам п.3, п.18 Порядку №637.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо не зарахування періодів роботи позивача з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у зарахування до загального трудового стажу позивача вказаних періодів її роботи, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що відповідач листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р., яким позивачеві надано роз'яснення щодо не зарахування вказаних періодів її роботи до загального трудового стажу, порушив права та інтереси позивача щодо отримання вмотивованої відповіді на свою заяву із зазначенням умов, за якими можливе зарахування спірного періоду роботи позивача до її загального трудового стажу, а отже така відмова відповідача є протиправною у зв'язку з її необґрунтованістю та невмотивованістю.

При цьому, вирішуючи позовні вимоги позивача у спосіб, визначений позивачем, з урахуванням встановлення протиправності дій відповідача щодо не зарахування періодів роботи позивача з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р., а також і враховуючи, що згідно вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правових спорах підлягають оскарженню саме дії, бездіяльність або рішення суб'єктів владних повноважень, а позовні вимоги про зобов'язання вчинити певні дії можуть бути обрані позивачем лише як похідні вимоги у разі визнання протиправними дій чи скасування рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що, у даному випадку, слід вийти за межі позовних вимог та захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування вищевказаних періодів роботи позивача до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. у відповідності до ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин та норм чинного пенсійного законодавства, наведеної вище правової позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування вищевказаних періодів роботи позивача до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р., є невмотивованими та необґрунтованими, оскільки зміст наведеного листа не містить інформації щодо умов зарахування до загального трудового стажу позивача спірних періодів її роботи згідно до п.3, п.18 Порядку №637.

При цьому, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.05.2018р. щодо надання роз'яснення з приводу не зарахування періодів роботи на вказаних підприємствах та прийняти обґрунтоване та вмотивоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України, оскільки саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача є належним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.05.2018р. з урахуванням висновків суду є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За таких обставин, слід задовольнити позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування періодів роботи позивача з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р. та зобов'язати відповідача вчинити певні дії у спосіб зазначений судом, виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача при призначенні позивачеві пенсії за віком зарахувати до її загального трудового стажу період роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" та АК "Дукат" з 12.07.1993р. по 21.12.1999р., виходячи з наступного.

Статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", (далі - Порядок №22-1).

Згідно пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідною умовою для призначення пенсії є звернення особи із заявою про її призначення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2018р. позивач звернулася до пенсійного органу із заявою щодо надання роз'яснень з приводу не зарахування періодів її роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та в АК "Дукат" з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. (а.с.33).

Тобто, із заявою про призначення пенсії за віком у встановленому пенсійним законодавством порядку позивач до пенсійного органу не зверталася, таких доказів суду не надано.

За приписами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають захисту лише порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що за умови відсутності заяви позивача про призначення їй пенсії за віком, відповідачем не порушено право позивача на призначення даної пенсії, оскільки відповідачем питання щодо призначення позивачеві пенсії не розглядалося та відповідне рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалося, а позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача при призначенні позивачеві пенсії за віком зарахувати до загального трудового стажу останньої період роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" та АК "Дукат" з 12.07.1993р. по 21.12.1999р. є передчасними, оскільки направлені на захист ще не порушеного права позивача, а отже, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №1/17 від 05.06.2018р. пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 352 грн. 40 коп., виходячи із розрахунку: 704,80 грн./2=352,40 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періодів роботи ОСОБА_2 з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. до її загального трудового стажу, які оформлені листом №360/02-09/24 від 22.05.2018р.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) від 17.05.2018р. щодо надання роз'яснень з приводу не зарахування періодів її роботи в Українсько-білоруському спільному підприємстві "Інкрис" з 12.07.1993р. по 02.02.1994р. та в АК "Дукат" з 02.02.1994р. по 21.12.1999р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні та вимог пенсійного законодавства України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п'ятдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва