Рішення № 78678178, 18.12.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/2396/18

2-3860/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

25 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Свої вимоги мотивувала тим, що 19 серпня 2015 року вона здійснила попередню оплату за скляні банки 3 літри в сумі 21000 гривень на користь ОСОБА_2, що підтверджується платіжним дорученням від 19 серпня 2015 року. Товар у строк до 26 серпня 2015 року поставлений не був.

Просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті кошти - попередню оплату за скляні банки 3 літри в розмірі 21000 гривень, проценти за користування коштами в розмірі 8504 гривні 03 копійки, інфляційні втрати в розмірі 6816 гривень 60 копійок та три проценти річних у в розмірі 1517 гривень 18 копійок.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

З відзиву на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 вбачається, що він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що матеріали справи не містять будь-яких документальних підтверджень того, що між сторонами існували чи існують договірні відносини. Вважає, що належним позивачем може бути саме особа, вказана як «Платник» у платіжному доручення - ОСОБА_3 Позивачем не надано доказів, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існували будь-які правовідносини, пов'язані зі здійсненням будь-яких оплат на користь третіх осіб. Також безпідставно визначена дата 26 серпня 2015 року як дата виконання неіснуючого зобов'язання та дата початку нарахування санкцій. У позовній заяві міститься посилання на статті Цивільного кодексу України, які регулюють відносини за договором позики, проте матеріали позовної заяви не містять доказів укладання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики (а.с. 40-44).

Позивачем ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначено, що між сторонами існували усні договірні відносини. Між ними укладено договір поставки, що не потребує письмової форми. Також позивач вказує, що в платіжному дорученні платником вказана «ОСОБА_3», але в призначенні платежу зазначено «попередня оплата за скляні банки 3 літри від ОСОБА_1». Відповідач факт отримання грошових коштів у сумі 21000 гривень від позивача не заперечує (а.с. 59-61).

23 липня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстави позову, в якій зазначила, що помилково обґрунтовувала позовні вимоги статями 1050, 1057 ЦК України, тому просила задовольнити позовні вимоги на підставі статей 1212, 1213 ЦК України (а.с. 75-76).

Після подачі позивачем заяви про зміну підстав позову, відповідачем подано заперечення в яких зазначено, що договір поставки не міг бути укладений, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є суб'єктами підприємницької діяльності й відповідно можуть укладати договір поставки. ОСОБА_2 заперечує проти отримання грошових коштів від ОСОБА_1 Оригінал платіжного доручення або інший документ, який підтверджує факт оплати коштів до позовної заяви не додано (а.с. 85-88).

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням № Р24А2054750А0045935 від 19 серпня 2015 року платник ОСОБА_3 здійснила платіж ОСОБА_1 на рахунок отримувача ОСОБА_4 у сумі 21000 гривень з призначенням платежу - попередня оплата за скляні банки 3 літри від (а.с. 5).

Відповідачем не спростовано факт отримання коштів у сумі 21000 гривень на його рахунок.

Позивач зазначає, що попередня оплата коштів на користь ОСОБА_2 була здійснена на виконання усного договору поставки скляних банок.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Вбачається, що сторонами за договором поставки можуть бути лише особи, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Суду не надавались докази, що позивач та відповідач є фізичними особами-підприємцями, а також докази того, що товари придбавалися для використання їх у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

За таких обставин, суд вважає, що між сторонами фактично існували інші договірні правовідносини, відмінні від поставки, а саме: правовідносини купівлі-продажу. На виконання договору купівлі-продажу й було здійснено попередню оплату товару як передбачено ст. 693 ЦК України.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу, укладений в усній формі, на виконання якого здійснено попередню оплату не визнаний недійсним. Будь-яких вимог щодо визнання такого договору недійсним стороною відповідача не заявлялось та не зазначалось про наявність судових рішення стосовно недійсного цього договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку про існування між сторонами договірних відносин.

ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача кошти на підставі статей 1212, 1213 ЦК України як безпідставно набуті.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутноcтi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є,зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та є обов'язковою для застосування (ч. 1 ст. 3607 ЦПК України).

Судом встановлено, що між сторонами існували договірні відносини - купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу, укладений в усній формі, на виконання якого здійснено попередню оплату не визнаний недійсним.

У межах заявлених вимог про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, суд позбавлений можливості встановлювати обставини укладення сторонами певного договору, його умов, виконання та оплати за надані послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як набутих без достатньої правової підстави.

У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню й вимоги позивача про стягнення процентів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, які є похідними від первісної вимоги про стягнення сплачених грошових коштів.

З огляду на наведе, в задоволенні позову слід відмовити

Керуючись статтями 622, 693, 712, 1212, 1213 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (03039, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (03056, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) про стягнення коштів.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: