Рішення № 78676558, 29.11.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/24975/17

Провадження № 2-а/752/191/18

РІШЕННЯ

Іменем України

29.11.2018 року Голосіївський суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря судового засідання Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві про визнання протиправними дії та зобов»язання нарахувати та виплатити пенсію, -

в с т а н о в и в:

в листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Правоборежне об»єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд визнати дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності 3 групи з 01.04.2016 року протиправними та зобов»язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії по інвалідності 3 групи з 01.04.2016 року в повному обсязі.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду та їй призначенго щомісячну пенсії по інвалідності. Однак, з 01.04.2016 року їй було припинено виплату пенсії на підставі статті 47 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки, вона працює на державній службі на посаді головного спеціаліста архівного відділу Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. Про припинення виплати позивачу пенсії, остання, дізналась з листа відповідача від 14.07.2017 року, який було їй адресований на її письмову заяву. Вважає, що припинення нарахування та виплати їй пенсії є протиправними та не ґрунтується на вимогах законку, в зв»язку з чим вона звернулась до суду за захистом своїх прав.

В березні 2018 року позивач через свого представника адвоката ОСОБА_3 змінила позовні вимоги та просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати з 01.06.2015 року позивачу пенсії, призначеної як інваліду 3 групи, відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», а також зобов»язати відповідча нарахувати та виплатити позивачу пенсію призначену, як інваліду 3 групи, відповідно до Закону України «Про загальнообов»язикове державне пенсійне страхування», - з 01.06.2015 року по 31.09.2017 року.

В обгрутнування змінених вимог позову позивачем зазначено, що 01.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015 року, яким встановлюється особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. 01.04.2016 року відповідач на підставі вказаного закону припинив виплату пенсії позивачу, у зв»язку із внесенням змін до ст. 47 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування». Так як, відповідач не пояснив причин припинення виплати пенсії, позивач звернулась до відповідача письмово та із відповіді відповідача від 14.07.2017 року вона дізналась про підстави припинення виплати пенсії. 01.10.2017 року відповідачем було поновлено виплату пенсії позивачу по інвалідності (3 групи) внаслідок загального захворювання. 13.12.2017 року відповідачем було прийнято рішення про утримання переплати з позивача в сумі 8513,82 грн. з 01.09.2015 року по 31.03.2016 року. На думку позивача, з 01.06.2015 року були відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії по інвалідності, а тому, остання, підлягає нарахуванню позивачу, як інваліду 3 групи відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», - з 01.06.2015 року по 31.09.2017 року.

Крім того, позивач просила суд визнати поважними причини пропуску звернення з даним позовом до суду, посилаючись на незадовільний стан здоров»я, який потребував відвідувань медичних закладів, а також поновити його.

В ході розгляду справи було змінено відповідача з Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в зв»язку з реорганізацією територіальних органів Пенсійного фонду України.

Представник позивача в судовому засідання змінені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила в позові відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві на позов, оскільки, відповідач, не здійснюючи виплату позивачу пенсії у спірний період, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, вважає, що строк для звернення до суду з даним позовом підлягає поновленню, а в задоволенні позову слід відмовити за наступних пістав.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції, на час звернення позивача до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 100 КАС України (в редакції, на час звернення позивача до суду), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Таким чином, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Проаналізувавши доводи та докази сторони позивача, які викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом, а також приймаючи до уваги те, що позивач є інвалідом 3 групи та, зокрема, в період з лютого 2016 року по вересень 2016 року, - перебувала на стаціонарному лікуванні, суд вважає, що позивачем було пропущено строк звернення з позовом до суду з поважних причин, а відтак, останній, - підлягає поновленню.

Досліджуючи підстави та обґрунтування позову, судом встановлено, що 05.03.2014 року позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсію по інвалідності, як інваліду 3 групи, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 21.07.2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 працює в адміністрації на посаді головного спеціаліста архівного відділу (а.с. 4).

Категорія посади, на якій працює позивач, відноситься до посад „державний службовець".

З 01.04.2016 року виплата позивачу пенсії була припинена, в зв»язку із внесенням змін до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Листом Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.07.2017 року, позивачу на її заяву від 06.07.2017 року, - було повідомлено про відсутність законодавчих підстав для відновлення позивачу виплати пенсії (а.с.9).

01.10.2017 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-08, відповідачем було поновлено виплату позивачу пенсії по інвалідності, внаслідок загального захворювання.

Відповідно до листа Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 1956 від 03.01.2018 року, позивачу було повідомлено про переплату пенсії за період з 01.09.2015 року по 31.03.2016 року в сумі 8513,82 грн., в зв»язку з чим управлінням було прийнято рішення від 13.12.2017 року про утримання переплати в розмірі 20 % з пенсії щомісячно, починаючи з січня 2018 року (а.с.40).

Відмовляючи у поновленні виплати пенсії управління пенсійного фонду посилалось на внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», абзац другий частини першої статті 47 якого замінено, зокрема, абзацами наступного змісту: тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Аналогічні зміни, внесені з 01.01.2016 року у статтю 47 вищевказаного Закону (Закон № 911-VІІІ), але на період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., а також із 01.01.2017 року (Закон № 1774-VІІІ), а тому, в зв»язку з тим, що позивач працювала на посаді державного службовця, та для поновлення пенсії не було правових підстав ( а.с. 9).

Конституцією України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Законодавство, яке регулювало зазначені правовідносини, змінилося.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року абзац 2 частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року викладено в такій редакції: «Тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень вищезазначеного Закону № 213-VIII, порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширювався на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Крім того, з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон № 911-VІІІ, яким було продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV було передбачено, що тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, в період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються; після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

З 01 січня 2017 року редакція статті 47 Закону № 1058-IV була чинна зі змінами внесеними Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), відповідно до якої тимчасово, по 31 грудня 2017 року, - особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Таким чином, Законом № 1774-VІІІ фактично продовжено тимчасовий порядок обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 607/592/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 201/6474/17 (2-а/201/235/2017).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При вирішенні спірних правовідносин, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 15 грудня 2015 року у справі "Фабіан проти Угорщини" (Заява № 78117/13, параграфи 74 - 82, 84), у якому суд зазначив, що у вирішенні "справи стосовно зменшення, зупинення чи припинення соціальної пенсії" мають значення: ступінь втрати пільг; чи був елемент вибору; та ступінь втрати засобів для існування.

Оскільки виплата пенсії заявника була призупинена лише в період, коли він був переведений на роботу та він мав можливість вибрати між продовженням державної зайнятості та отриманням його пенсії, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що справедливий баланс між вимогами загального державного інтересу та правами заявника був дотриманий (The case of Fбbiбn v. Hungary, application no. 78117/13).

Також, суд в даній справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на викладені вище вимоги законів, а також приймаючи до уваги Європейську практику, суд приходить до висновку про те, що у відповідача були відсутні законні підстави для здійснення позивачу виплати призначеної їй пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», оскільки, в спірний період призначені пенсії не виплачувались в разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України "Про державну службу".

Твердження сторони позивача про протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії, а відтак необхідності зобов»язання, останнього, нарахувати та виплатити пенсію, суд відкидає, оскільки, підстави, на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та повністю спростовані вимогами закону.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач, припинивши виплату позивачу пенсії у спірний період, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства, суд вважає, що позов є безпідставним та необґрунтованим, в зв»язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 19, 21, 46, 64, 68 Конституції України та ст. ст. 2, 77, 241, 244, 246, 268, 271, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити позивачу ОСОБА_1 строк для звернення до суду.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві про визнання протиправними дії та зобов»язання нарахувати та виплатити пенсію, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Голосіївський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко