Постанова № 78668959, 11.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5455/18

Номер справи місцевого суду: 523/8272/16-ц

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Дрішлюка А.І.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, як фіктивного -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду до ОСОБА_3, ОСОБА_1 з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_3 «Продавець», передає майно - квартиру АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_1 «Покупець», а ОСОБА_1 «Покупець» приймає майно - квартиру АДРЕСА_1 і сплачує грошову суму у розмірі 149000 гривень, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І.В. у реєстрі №165 від 12.04.2016 року недійсним, як фіктивний правочин. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявленого позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов, визнаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_3 «Продавець», передає майно - квартиру АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_1 «Покупець», а ОСОБА_1 «Покупець» приймає майно - квартиру АДРЕСА_1 і сплачує грошову суму у розмірі 149000 гривень, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І.В. у реєстрі №165 від 12.04.2016 року недійсним, як фіктивний правочин, суд першої інстанції виходив з того, що:

-ОСОБА_1, як мати ОСОБА_3., яка спільно з ним проживала, мала об'єктивну можливість бути обізнаною щодо факту ДТП, внаслідок якого загинув син позивачки ОСОБА_4., а також щодо проведення слідчих дій щодо її сина;

-ОСОБА_3, а також його мати ОСОБА_1 не мали реального бажання укласти договір купівлі-продажу, а лише уклали спірний договір для вигляду, імітуючи відчуження квартири, з метою уникнення майнової відповідальності.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- квартира АДРЕСА_1, належала ОСОБА_3. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Андріадіс В.Ю., державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори 16 травня 2011 року за реєстром № 2-795, спадкова справа № 1434/2010, зареєстрованого в Спадковому реєстрі за № 51144589, згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 43550092, виданого Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 11 квітня 2011 року та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14 червня 2011 року (т. 1 а.с. 176);

-ОСОБА_3, а також його мати ОСОБА_1 разом були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 17.07.2002р.. (т. 1, а.с. 177);

-згідно з Єдиним реєстром досудових розслідувань за № 1201610000000174 від 22.03.2016 року було внесено повідомлення за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме, що 22 березня 2016 року, приблизно о 01 годині 50 хвилин водій автомобіля «VOLVO», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, рухався по вул. Миколаївська дорога, 197, зі сторони вул. Лиманна в напрямку 7-ї Пересипської в м. Одеса, та наближаючись до розташованого праворуч залізобетонної опори, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав за межу проїзної частини на правий тротуар, де скоїв наїзд на залізобетону опору, в результаті цього автомобіль загорівся. Внаслідок даного ДТП, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримав тілесні ушкодження внаслідок яких, загинув на місті пригоди (т.1 а.с. 86);

-за договором купівлі-продажу від 12.04.2016 року ОСОБА_3 «Продавець», передає майно - квартиру АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_1 «Покупець», а ОСОБА_1 «Покупець» приймає майно - квартиру АДРЕСА_1 і сплачує грошову суму у розмірі 149000 гривень. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І.В. у реєстрі №165 від 12.04.2016 року (т. 1 а.с. 41-42);

-29 квітня 2016 року старшим слідчим в ОВС відділу СУ ГУНП в Одеській області було підготовлено повідомлення про підозру ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1 а.с. 91-93);

-ОСОБА_3 ухилився від явки до органів досудового слідства, у зв'язку з чим, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.04.2016 року було надано дозвіл на його затримання (т. 1 а.с. 94-97);

-ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одси від 29.04.2016 року, з метою забезпечення цивільного позову та збереження майна, було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11-12).

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Тому відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним. ЦК України називає такі правочини фіктивними.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (ухилення від виконання судового рішення, вироку суду), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідно до ст. 204 ЦКУкраїни правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові ПВСУ "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 93 цілком слушно зазначено, що невиконання або неналежне виконання правочину сторонами не означає, що було укладено фіктичний правочин.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Статею 234 ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції). Якщо ж на виконання правочину було передано майно, або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З матеріалів справи, в тому числі тих, що на підставі ст. 367 ч.З ЦПК України витребувані за клопотанням апелянта та досліджені апеляційним судом вбачається, що спірна квартира була передана покупцеві, після чого продавець знявся з реєстраційного обліку по спірній квартирі та залишив територію України.

Сам по собі факт реєстрації і проживання покупця у придбаній квартирі не виключає факту передачі квартири цій особі вже як власнику.

Будь-яких належних доказів, що в дійсності квартира не передавалась і що гроші продавцем за квартиру в дійсності продавцю не сплачувались, позивачем не надано, обставини, якими позивач обгрунтувала заявлені вимоги, не доведені і фактично засновані на припущеннях.

Тобто в правомірність укладеного правочину (ст. 204 ЦК України) позивачем належними, допустимими і достатніми доказами не спростована.

Як вбачається з письмових пояснень нотаріуса, який здійснював нотаріальне посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, після перевірки правовстановлюючих документів та встановлення відсутності будь-яких арештів та обтяжень на нерухоме майно, пересвідчення у дійсності наміру сторін, роз'яснення ним правових наслідків вчинення договору купівлі-продажу, сторони підтвердили бажання укласти договір купівлі-продажу. При цьому у договорі окремими пунктами сторони підтвердили факт повного розрахунку за договором і що договір, який укладається не є фіктивним.

Крім того, як вбачається з матеріалів нотаріального реєстру покупцем ОСОБА_1 до державного бюджету сплачено збір за придбання нерухомості за договором купівлі-продажу № 165 від 12.04.2016 року у розмірір 1% від суми договору, тобто 1490 грн.

Також ОСОБА_1 подала заяву до Юридичного департаменту Одеської міської ради про реєстрацію права власності на спірну квартиру за собою на підставі договору купівлі-продажу № 165 від 12,04.2016 року та сплатила збір за реєстрацію права власності на нерухоме майно в сумі 1104 грн.

Слід зазначити, що на час вчинення оспорюваного правочину, будь-якого судового рішення або вироку суду щодо відшкодування шкоди з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 не існувало.

Також під час вчинення оспорюваного правочину 12.04.2016 року були відсутні процесуальні документи досудового слідства відносно ОСОБА_3., які б обмежували розпорядження ним своїм майном та про оголошення йому підозри.

Крім того, ОСОБА_2 не довела про заявлення нею на час вчинення оспорюваного договору цивільного позову в межах кримінального провадження або вимог в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_3. про стягнення шкоди.

Виходячи з презумпції невинуватості, встановленої ст. 62 Конституції України на час вчинення оспорюваного договору ОСОБА_3. юридично не був обмежений вчиняти договор купівлі-продажу квартири.

Доказів, які б підтверджували відсутність в обох сторін наміру досягти правового результату внаслідок укладення договору купівлі-продажу та про не вчинення обома сторонами договору жодних дій для здійснення фіктивного правочину, позивачем не надано.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відчужувач ОСОБА_3. після вчинення оспорюваного правочину фактично припинив володіти та користуватися спірною квартирою, знявся з реєстраційного обляку по цій квартирі і одразу виїхав за межі України, до якої досі не повертався.

В свою чергу набувач ОСОБА_1 прийнявши квартиру, як власник, здійснила дії щодо реєстрації права власності за собою, сплатила передбачені законодавством збори, як за придбання нерухомості, так і за реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Тому висновок суду про те, що ОСОБА_3, а також його мати ОСОБА_1 не мали реального бажання укласти договір купівлі-продажу, а лише уклали спірний договір для вигляду, імітуючи відчуження квартири, з метою уникнення майнової відповідальності не відповідає обставинам справи, не ґрунтується на законодавстві і заснований на припущеннях.

При таких обставинах, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3. та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна фіктивним та недійсним.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене з позивача на користь апелянта слід відшкодувати судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 826 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляціний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 826 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2018 року

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

А.І. Дрішлюк