Рішення № 78667248, 19.11.2018, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/6776/17

Номер провадження 2/404/953/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

за участі секретаря- Вітохіної Н.А.,

учасники справи: не з”явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ПАТ КБ ”Приватбанк”, який 21.05.2018 року змінив свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 24.10.2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 100,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом в заяві. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 30.09.2017 року має заборгованість 16 292,12 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 857,07 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом – 11 621,14 грн., заборгованості за комісією - 2 800,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 763,91 грн. - (процентна складова). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про стягнення заборгованості .

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2017 року відкрито провадження по вказаній цивільній справі та призначено судове засідання на 01 лютого 2018 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 січня 2018 року від відповідача отримано відзив на позовну заяву, згідно якого вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити. Посилається на те, що у червні 2014 року, навчаючись та перебуваючи в м. Києві, у відділенні ПАТ КБ «Приват Банк» ним був закритий даний кредит, та його картка була знешкоджена шляхом фізичного її знищення. Більш того, зазначені позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості у стовпці «Сума погашення за наданим кредитом», відомості щодо внесення вказаних коштів взагалі не відповідають дійсності. Позивачем не надано належних доказів оформлення на укладання між сторонами та відповідно отримання відповідачем «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою» та «Тарифів банку», що у сукупності із Заявою від 24.10.2008 року, свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами. В матеріалах позовної заяви відсутні докази на підтвердження того, що підписуючи Заяву від 24.10.2008 року, позивач мав на увазі саме «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», на які посилається та вони були надані відповідачу. Окрім того, за даними розрахунку заборгованості за договором № б/н від 24.10.2008 року станом на 30.09.2017 року, позивачем не надано доказів, що вказана заборгованість виникла саме по вказаному кредитному договору, оскільки саме вказаний договір є підставою позовної заяви. Заява без номеру укладена 24.10.2008 року про надання кредиту у розмірі 100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, позивач звернувся до суду з позовною заявою 18.10.2017 року, практично через дев'ять років, тому вважає за необхідне наголосити, що відповідно до аналізу вищезазначеної правової позиції Верховного Суду України, висловленій у справі № 6-16цс15, є всі передумови наполягати на застосуванні строків позовної давності при розгляді справи у три роки (а.с. 33-38).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 лютого 2018 року, з врахуванням клопотанням сторони позивача, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 43).

За клопотанням представника відповідача ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 вересня 2018 року витребувано з Акціонерного товариства КБ «Приват Банк» належним чином засвідчені копії наступних документів: довідку із розшифровкою розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 24 жовтня 2008 року, з роздільним зазначенням суми основного боргу, прострочених сплатою відсотків на суму кредиту, пені та інших нарахувань станом на 30 вересня 2017 року, платіжний документ, що засвідчує повернення ОСОБА_1 суми кредиту і сплату відсотків на суму кредиту до встановленого кредитним договором строку, Положення ПАТ КБ «Приватбанку» про надання кредитів фізичним особам, чинного на момент укладення договору, кредитну справу ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором, дату видачі платіжної кредитної картки та терміни дії платіжної кредитної картки по якій виникла заборгованість (а.с. 79).

24 вересня 2018 року на електронну адресу суду представником позивача направлено копію кредитної справи за кредитним договором №б/н від 24 жовтня 2008 року (а.с. 88-104).

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи у їх відсутності, вимоги підтримав, просив задовольнити ( а.с. 21).

Представник відповідача в судове засідання через канцелярію суду, надала заяву про розгляд справи у її відсутності та письмові заперечення, згідно яких позов не визнала, у його задоволенні просила відмовити. Вказала, що Банк в своєму супровідному листі від 21.09.2018 року №295737 зазначає “у зв»язку з технічними причинами надати до суду більш детальний розрахунок заборгованості не виявляється можливим”. Вказане твердить про те, що у Банку відсутні належні докази. На підтвердження отриманих відповідачем кредитних карток з певним терміном дії Банк направив довідку та виписку по кредитному рахунку Клієнта. Банк зазначає, що виписка банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу. Однак, у наданій виписці відсутні, як підпис виконавця так і печатка та штамп установи. Також Банком до суду надано ксерокопію заяви ОСОБА_1, в якій відсутні його підпис, дата складання заяви та відсутній підпис про ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку. Позивачем до суду надано тільки ксерокопія заяви відповідача про бажання отримати ним кредитку «Універсальна» з кредитним лімітом 500 (п»ятсот) гривень. У заяві зазначено, що він отримав 24.10.2008 року кредитну картку «Універсальна» з номером 4149437331477776 з кредитним лімітом 100 (сто) гривень. Також, позивачем надано до суду довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду з датою видачі 24.10.2008 року з підписом відповідача, в якій зазначено, що він ознайомлений з фінансовими послугами надання кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду із тарифами розрахунку суми оплати за користування кредитних коштів. Доказів того, що відповідач отримав ще якісь кредитні картки, про які позивач зазначає у своїх виписках не надано. Так, при отриманні інших карток, відповідач повинен був подати заяву, за внутрішнім розпорядженням Банку, особи, які отримують картки фотографуються співробітниками Банку разом із отриманими картками. Однак, позивач не надав до суду підтверджуючих документів, про отримання інших кредитних карток відповідачем. Також, є не зрозумілими позовні вимоги Банку, по якій кредитній картці у відповідача виникла заборгованість, оскільки відповідно до наданих позивачем документів відповідач 24.10.2008 року отримав тільки одну кредитну картку «Універсальна» з номером 4149437331477776 з кредитним лімітом 100 (сто) гривень терміном дії до 07.10. Відповідно до виписки Банку за період з 01.01.1999 по 30.09.2017 року заборгованість виникла по основній картці за № 9992222221328034723, тобто на час, коли відповідачу було 9 років.

Крім того, відповідно розрахунку наданого Банком та випискою 05.04.2015 року на рахунок Банку надійшло 51 грн. 32 коп. Однак, не надано належних доказів, що ці кошти внесені відповідачем. У виписці зазначено, що вказані кошти надійшли за рахунок автоматичного погашення протермінованої заборгованості з карти 22**23. В день списання коштів, відповідач знаходився за межами України та не міг поповнити свій рахунок. Фактично по кредитній карті «Універсальна» з номером 4149437331477776 останнім днем зняття коштів, пройшло у банкоматі №3476 у місті Кропивницькому в сумі 50,00 грн. -01.02.09 року.

Відповідно до умов Банку, відповідач повинен був внести платіж до 27.02.2009 року. Позивач із позовною заявою звернувся до суду, тільки 18.10.2017 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові( ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно Постанови Верховного суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, у випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові( частина друга та четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність(зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) , а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені) -тривалістю в один рік(п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Перебіг позовної давності в межах строку кредитування починається після невиконання або неналежного виконання позичальником боргу по внесенню чергового платежу і обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Постановою також вказано, що термін кредитування, що встановлений кредитним договором, передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, та має значення не для визначення початку перебігу позовної давності щодо погашення заборгованості за цим договором, а для визначення позичальникові розміру щомісячних платежів. За таких умов, початок перебігу позовної давності не визначається окремо для погашення всієї заборгованості за договором і для погашення щомісячних платежів. ВС вказав, що позовна давність до основної вимоги минула до моменту звернення позивача до суду, тому вона спливла і щодо додаткової вимоги про стягнення, з позичальника штрафу, пені та неустойки (а.с. 110-119).

Беручи до уваги те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Так з'ясовано, що 24 жовтня 2008 року ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання позичальником заяви, яка разом із пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами є кредитним договором. Характеристика типу кредитної лінії з використанням платіжної картки кредитка «Універсальна» визначена у довідці про умови кредитування «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а також умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 92-93, 94).

Згідно з ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Підписавши заяву від 24 жовтня 2008 року, відповідач підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку. Тому , заперечення щодо не підписання позичальником Умов та правил не заслуговують на увагу.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладені обставини та норми матеріального права, суд вважає, що між сторонами 24 жовтня 2008 року був укладений кредитний договір, який ними виконувався.

З матеріалів справи та за умовами кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» 4149437331477776 із встановленим на ній початковим лімітом у розмірі 100 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 4, 93, 104).

Згідно з пп. 3.2, 3.3. Умов і правил надання банківських послуг клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. Згідно з п. 6.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу Банку клієнт повинен виконати зобов’язання з повернення кредиту у тому числі простроченого кредиту та овердрафту, оплатити винагороду банку.

Відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач перед позивачем належним чином не виконав зобов'язання, внаслідок чого станом на 30 вересня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі — 16 292,12 грн., з них: заборгованість за кредитом — 857,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 11 621,14 грн., заборгованість за пенею та комісією — 2 800,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 763,91 грн. - (процентна складова), розрахунок якої додається (а.с. 4-5).

На вимогу ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 вересня 2018 року стороною позивача повідомлено, що надати суду більш детальний розрахунок заборгованості не виявляється можливим з технічних причин. З метою встановлення судом обставин нарахування та погашення складових заборгованості направлено виписку по кредитному рахунку Клієнта.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виписка з банківського рахунку- це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.2012 року №578/5.

Разом з цим, згідно наданого позивачем розрахунку та виписки з банківського рахунку нарахування складових заборгованості здійснювалось ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 30.09.2017 року по картках: 4149437331477776 (основна картка), 4149437324916707, 4149437731179642, 4149437702470368, 4149605910039429, 9992222221328034723 (основна картка) (а.с. 97-103).

Як вбачається із копії паспорта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому на початок періоду нарахування заборгованості- 01.01.1999 року, виповнилось дев'ять років. Крім цього, 24 жовтня 2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг

Згідно з довідкою між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № 4149437331477776 – 24 жовтня 2008 року з терміном дії до липня 2010 року, № 4149437324916707 –26 лютого 2009 року з терміном дії до січня 2010 року, № 4149437702470368 –01 лютого 2011 року з терміном дії до грудня 2014 року,

№ 4149437731179642 –15 жовтня 2012 року з терміном дії до червня 2016 року,

№ 4149605910039429–15 жовтня 2012 року з терміном дії до жовтня 2016 року (а.с. 104).

За змістом статті 78 ЦПК України «Допустимість доказів» суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 2.9. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (у редакції, що діяла станом на 31 травня 2009 року), передбачено, що кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.

Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом. Кредитування держателів платіжних карток у межах обраної емітентом кредитної схеми регламентується внутрішніми документами банку з питань кредитування та договором між клієнтом і банком-емітентом. Клієнт на власний розсуд або відповідно до умов договору (якщо кредит має цільовий характер) частково або в повному обсязі використовує впродовж строку його дії кредит і має зобов'язання повернути кредит та проценти за його користування на умовах, передбачених договором. Після виконання зобов'язань сторін або в разі розірвання (закінчення терміну дії) договору банк на вимогу клієнта зобов'язаний видати йому довідку про повернення платіжної картки, кредиту та процентів за ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Довідка, надана позивачем до суду на підтвердження отримання клієнтом кредитних карток з певним терміном дії (а.с. 104), не є належним та допустимим доказом (статті 78, 79 ЦПК України), оскільки відсутні докази звернення відповідача до установи Банку, отримання ним нової платіжної картки під його підпис про її отримання.

Встановлено, що ОСОБА_1 є держателем, зокрема, платіжної картки № 4149437331477776, на яку було встановлено кредитний ліміт (а.с. 93).

Користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж по картці № 4149437331477776 здійснив 12 січня 2009 року. Платежі, які здійснені після 12 січня 2009 року, були списані з його рахунку Банком автоматично, що не є дією відповідача про визнання ним свого боргу.

Представником відповідача надано до суду копію закордонного паспорта ОСОБА_1, копію інформації, в перекладі з іспанської мови на українську мову засвідченого 31.10.2018 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2, з яких вбачається, що відповідач у справі 10 червня 2014 року перетнув кордон України та за даними муніципального реєстру: 942239 з 22.10.2014 року зареєстрований згідно наказу №004 по вул. Брайль, Луї, 013, кв. 01, під'їзд- СТ в м. Сарагоса (а.с. 112-116).

Крім того, сторона відповідача просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ПК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ПК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 91-93 Постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

ОСОБА_1 було видано картку № 4149437331477776, яка мала термін дії до 07.2010 року, останній платіж по картці здійснив 12 січня 2009 року (з 10 червня 2014 року знаходився за межами України), а тому момент виникнення права вимоги слід відраховувати з часу нездійснення чергового платежу, тобто з 25 лютого 2009 року, тому саме з цього моменту для позивача АТ КБ «ПриватБанк» почався перебіг позовної давності.

Проте , з позовом до суду АТ КБ «Приват Банк» звернувся лише 27.10. 2017 року, тобто поза межами позовної давності.

Самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів після спливу строку дії кредитного договору (липня 2010 року) з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача про визнання ним свого боргу і відповідно не може бути підставою для переривання позовної давності.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Аналізуючи надані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення його вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 24.10.2008 року, як це передбачено статтями 75 - 79, 81 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81,141, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 24.10.2008 року в розмірі- 16 292,12 грн., з них: заборгованість за кредитом - 857,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом- 11 621,14 грн., 2800,00 грн. -заборгованості за пенею та комісією, штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250,00 грн. - (фіксована частина), 763,91 грн.- (процентна складова), а також 1 600,00 грн. -сплаченого судового збору- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570 ;

відповідач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 к. 3 кв. 181, м. Кропивницький, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда