Рішення № 78667010, 19.12.2018, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Гайворонський районний суд Кіровоградської області

м.Гайворон, вул.Великого Кобзаря, 3 Кіровоградської області, 26300

_____________________________

385/782/18

2/385/433/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.12.2018 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Панасюка І.В.,

з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Гайворон цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Гайворонського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.02.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2018 року має заборгованість - 114358,57 грн., яка складається з наступного:

8333,11 грн. - заборгованість за кредитом;

106025,46 грн. - заборгованість по процентам, за користування кредитом за період з 16.02.2012 року по 30.12.2017 року;

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

До початку розгляду справи по суті, представник відповідача ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання кредитного договору, в якому просить суд ухвалити рішення, яким розірвати кредитний договір № б/н від 16.02.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути моральну шкоду на користь ОСОБА_1 за порушення прав споживача в розмірі 5000 грн.

Представник позивача по первісному позову в судове засідання не з'явився, подав відповідь на відзив та відзив на зустрічну позовну заяву, просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовільнити первісний.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.

В судовому засіданні представник відповідача по первісному позову підтримав поданий відзив та зустрічний позов.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.02.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (т. 1 а.с. 10).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором (т. 1 а.с. 6-8).

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2018 року за розрахунками позивача має заборгованість - 114358,57 грн., яка складається з наступного:

8333,11 грн. - заборгованість за кредитом;

106025,46 грн. - заборгованість по процентам, за користування кредитом за період з 16.02.2012 року по 30.12.2017 року;

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Тому позовні вимоги про стягнення заборгованості по кредитному договору, а саме: 8333,11 грн. - заборгованості за кредитом підлягають задоволенню.

У той же час, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 106025,46 гривень заборгованості по процентам, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем безпідставно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 16.02.2012 року (період з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року до 34,80 %, та з 01.04.2015 року по 30.12.2017 року до 43,20 %), оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, який не відповідає статті 1056-1 ЦК України.

Зокрема, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення, вказані Умови та правила надання банківських послуг не містять.

Суд не може погодитись з доводами позивача, що п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд.

Зокрема, відповідно до пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за N 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою.

Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такої ж позиції притримується також Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.

Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за процентами за період станом на 31.08.2014 року, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, що слідує із наданого банком розрахунку, тобто 30 % річних, що становить 1915,36 грн.

Оскільки нарахування процентів за ставками 34,8% та згодом 43,2% починаючи з 01.09.2014 року є незаконним, заборгованість по процентам за період з 01.09.2014 року по 28.02.2018 року підлягає нарахуванню та стягненню згідно процентної ставки 30 % річних, що становить 8333,2 грн. (розрахунок 8333,11 (сума боргу по кредиту) х 30 % = 2499,93 грн : 12 міс. = 208,33 грн. х 40 міс. (з 01.09.2014 по 30.12.2017) = 8333,2 грн.

Таким чином, розмір заборгованості по процентам за кредитним договором станом на 30.12.2017 року становить 10248,56 грн. (розрахунок 1915,36 + 8333,2 = 10248,56).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог зустрічного позову про розірвання кредитного договору № б/н від 16.02.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», та стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 за порушення прав споживача в розмірі 5000 грн., то у задоволенні цих вимог слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.02.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (т. 1 а.с. 10).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Чинне цивільне законодавством передбачено чіткий перелік випадків, коли договір може бути розірваний судом на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З аналізу норм, передбачених ст. 651 ЦК України слідує, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13.

ОСОБА_1 не навів суду жодної обставини та не надав належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» допустив такі порушення кредитного договору, які б могли завдати шкоди позивачу.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У пункті 15 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 було роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

ОСОБА_1 не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість пересвідчитись, що серед обставин, які можуть слугувати підставою для розірвання кредитного договору в наявності існують одночасно всі чотири умови, які передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про розірвання кредитного договору з підстав зазначених у зустрічному позові.

Стосовно позовних вимог про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» 5000 грн. моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.

В обґрунтування даної вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що оманлива та агресивна підприємницька практика ПАТ КБ «Приватбанк» спричинила тяжкі моральні страждання та хвилювання і ОСОБА_1 взагалі декілька днів майже не спав, коли отримав позов.

Відповідно до п.п 3,4 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.1995р. під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Згідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Слід також зазначити, що при розгляді справи ОСОБА_1, окрім посилань в позовній заяві на завдання моральної шкоди, не надано доказів завдання йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, погіршення стану здоров'я, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволенню позовних вимог.

За таких підстав позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись: ст.ст. 526, 527, 530, 549, ч. 3 ст. 551, 611 ЦК України,

ст.ст. 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору без номера від 16.02.2012 року в розмірі 18581 грн. 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 308 грн. 08 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання кредитного договору та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. В. Панасюк

Дата документу 19.12.2018