Рішення № 78666311, 06.12.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11592/17

Провадження № 2/369/881/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06.12.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Головатюк В.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу охорони здоров'я Києво-Сятошинської районної державної адміністрації Київської області, Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він працював в Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району з вересня 2015 року. 21 вересня 2017 року начальником відділу кадрів Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району його було ознайомлено з наказом відділу охорони здоров’я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 21.09.2017 № 523-к «Про звільнення лікаря-хірурга поліклініки ОСОБА_1Н.» (далі - Наказ), з яким він не погодився, про що письмово зазначив на примірнику наказу. Згідно з Наказом його, ОСОБА_1, лікаря-хірурга поліклініки Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Підставою для винесення Наказу зазначено скаргу хворої ОСОБА_4 та результати комісійного службового розслідування. Крім того, підставою застосування даного дисциплінарного стягнення зазначені накази від 26.12.2016 № 118 та від 20.03.2017 № 203-к щодо застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Вказане звільнення його з посади лікаря-хірурга поліклініки позивач вважає незаконним та безпідставним. Крім того, вважає причини його звільнення, наведені в Наказі, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з посиланням на наступне. Хвора ОСОБА_4 дійсно зверталася до нього за медичною допомогою, яка була надана їй у відповідному обсязі на належному професійному рівні, про що зроблені відповідні записи в медичній картці. Хвора перебувала на амбулаторному лікуванні, при цьому закриття листку непрацездатності ОСОБА_4, тобто визначення її стану здоров’я як такого, що дозволяє стати до роботи, проводилося іншим лікарем у період його відпустки. Тому вважає, що звільнили його без законної на те підстави, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов’язані поновити його на попередній роботі, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також відповідно до положення ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати моральну шкоду.

Завдання йому моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що відповідачі позбавили його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй родині на життя (він має неповнолітню дитину та є переселенцем із зони АТО) і що вказані незаконні дії відповідачів призвели до його моральних переживань, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй неповнолітній дитині. Всі зазначені моральні страждання нанесені йому незаконними діями відповідачів негативно відображаються на його здоров’ї.

Просив суд поновити його на посаді лікаря-хірурга поліклініки Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району; скасувати наказ відділу охорони здоров’я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 21.09.2017 № 523-к «Про звільнення лікаря-хірурга поліклініки ОСОБА_1Н.»; стягнути з відділу охорони здоров’я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов’язати Відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити.

Відповідач - Відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи, свого представника до суду не направив. Надіслав відзив на позовну заяву, в якому з посиланням на правомірність звільнення позивача з роботи, обґрунтував свою позицію по справі з наданням відповідних доказів. Зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними, а обставини зазначені в позовній заяві такими, що не відповідають дійсності та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача - Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району заперечувала проти позову, просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі на підставі доказів, поданих сторонами та показань свідків, так як відповідач мав передбачені законодавством підстави для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та звільнення його за пунктом третім статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин покладених на нього обов'язків, оскільки ОСОБА_5 раніше правомірно притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у ЦРЛ Києво-Святошинського району на посаді лікаря - хірурга з 2 вересня 2015 року.

21 вересня 2017 року наказом Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району №523-к лікар - хірург ОСОБА_1 був звільнений з роботи за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором (п.3 ст. 40 КЗпП України) (а.с. 139).

У даному наказі зокрема зазначено, що 29 серпні 2017 року до канцелярії ЦРЛ Києво-Святошинського району надійшла скарга від хворої ОСОБА_4 на дії та бездіяльність лікаря - хірурга поліклініки ОСОБА_1, що проводив її лікування. За результатами проведеного комісійного службового розслідування, встановлено, що лікарем - хірургом поліклініки ОСОБА_1 медична допомога хворій ОСОБА_4 надана неякісно та некваліфіковано, посадові обов’язки лікарем - хірургом ОСОБА_1 виконані недбало та несумлінно. Неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов’язків спричинило фізичний, емоційний дискомфорт, погіршення якості життя ОСОБА_4, збільшення тривалості лікування хворої та тимчасової непрацездатності та завдано матеріальних збитків хворій ОСОБА_4 Порушення трудової дисципліни лікар - хірург поліклініки ОСОБА_1 неодноразово допустив і раніше, за що, відповідно до наказів ЦРЛ Києво - Святошинського району від 26.12 2016 року № 118, та від 20.03.2017 року №203-к до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани, які не погашені у порядку ст. 151 КЗпП.

У дослідженій судом скарзі ОСОБА_4 на ім'я Головного лікаря ЦРЛ ОСОБА_6 від 29.08.2017р. (а.с. 131) вона зазначила, що прийшла на прийом до лікаря ОСОБА_1 з колотою раною ноги, він оглянув її і призначив лікування, але проходив час і їй не ставало краще. За її проханням провірити рану на наявність інородного тіла він махнув рукою і сказав, що там нічого нема і далі сказав мазати зеленкою і все буде гаразд, а сам пішов у відпустку. Коли її оглянув другий лікар то сказав, що треба зробити ревізію рани і він був правий, там після розрізу він дістав інородне тіло. Виявляється три неділі ходила кожний день на перев'язки даремно, витратила гроші і своє здоров'я не поправила, а навпаки тільки робилось хуже. І ще коли він дізнався де вона працює сказав без ікри не приходь бо лікуватись не цікаво. Просила покарати такого лікаря, щоб люди, які приходять в лікарню були впевнені, що їх вилікують, а не ще більш завдадуть здоров'ю шкоди.

Згідно Наказу №105 від 29.08.2017р. по ЦРЛ Києво-Святошинського району, для проведення службового розслідування фактів викладених у скарзі ОСОБА_4 на лікаря - хірурга ОСОБА_1 з приводу незадовільного лікування, створена комісія (а.с.132).

Комісією у складі заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_7, д.м.н. професора, завідувача кафедри хірургії та проктології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка ОСОБА_8, головного позаштатного районного хірурга - завідувача об’єднаного відділення хірургічного профілю ОСОБА_9, завідувача хірургічного відділення поліклініки ОСОБА_10 за результатом службового розслідування фактів викладених у скарзі хворої ОСОБА_4 складено Акт від 07.09.2017 року (а.с. 133-135), в якому зроблені наступні висновки:

Медична допомога хворій ОСОБА_4 лікарем - хірургом ОСОБА_1 надана неякісно та некваліфіковано, що у свою чергу, спричинило виникнення у хворої ОСОБА_4, скарг, болісних відчуттів, фізичних страждань, матеріальних витрат.

Неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов’язків - неякісне та некваліфіковане надання медичної допомоги хворій, спричинило затягування строків лікування хворої та привело до повторного оперативного втручання через 14 днів після отримання травми хворою, під час якого, було виявлено стороннє тіло у рані.

Посадові обов’язки лікарем - хірургом ОСОБА_1 виконані недбало та несумлінно, внаслідок чого, лікар - хірург ОСОБА_1 спричинив фізичний, емоційний дискомфорт, погіршення якості життя ОСОБА_4, збільшення тривалості лікування хворої та тимчасової непрацездатності, завдав матеріальних збитків хворій ОСОБА_4

Між діями лікаря-хірурга поліклініки ОСОБА_1 по наданню неякісної, некваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_4 та негативними наслідками її лікування - погіршенням стану хворої, збільшенням тривалості лікування хворої та тимчасової непрацездатності, є прямий причинно - наслідковий зв'язок.

Згідно акту від 21.09.2017 року, складеного та підписаного керівниками та працівниками відповідачів, 21.09.2017 року лікарю - хірургу ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу скарги хворої ОСОБА_4 та надання їй медичної допомоги, але він відмовився надавати письмові пояснення (а.с. 145).

Листом від 21.09.2017 року Профспілковим комітетом ЦРЛ Києво-Святощинського району надана згода на звільнення лікаря - хірурга ОСОБА_1 у порядку п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором (а.с.136).

Судом встановлено, що згідно Наказу № 118 "Про дисциплінарне стягнення" від 26.12.2016 року по ЦРЛ Києво-Святощинського району, лікарю - хірургу хірургічного кабінету поліклініки ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни яке виявилось в запізненні на роботу, внаслідок чого було зірвано амбулаторний прийом хворих, що викликало справедливі нарікання пацієнтів (а.с.137).

На даному наказі ОСОБА_1 розписався про ознайомлення з ним 26.12.2016р.

Зазначене порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни підтверджується актом від 09.12.2016 року, складеним о 8 год. 30 хв. про його відсутність на робочому місці 09.12.2016 року з 8:00 год. (а.с.143).

Згідно акту від 09.12.2016 року, складеного та підписаного керівниками та працівниками ЦРЛ Києво-Святощинського району, 09.12.2016 року лікарю - хірургу поліклініки ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу його відсутності на робочому місці з 8-00 год. до 8-30 год., але він відмовився надавати таке пояснення (а.с. 140).

Згідно Наказу №203-к від 20.03.2017 року по ЦРЛ Києво-Святощинського району, лікарю - хірургу хірургічного кабінету поліклініки ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни яке виявилось у вигляді запізнення на роботу (відсутність на робочому місці у робочий час), внаслідок чого було зірвано амбулаторний прийом хворих (а.с.138).

Зазначене порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни підтверджується актом від 24.02.2017 року, складеним о 8 год. 47 хв. про його відсутність на робочому місці 24.02.2017 року з 8:00 год. до 8:47 год. (а.с.144).

Згідно акту від 24.02.2017 року, складеного та підписаного керівниками та працівниками ЦРЛ Києво-Святощинського району, 24.02.2017 року лікарю - хірургу поліклініки ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу його відсутності на робочому місці 24 лютого 2017 року в період з 8-00 до 8-47, але він відмовився надавати таке пояснення у їх присутності (а.с. 141).

Відповідно до акту від 20.03.2017 року, складеного та підписаного керівниками та працівниками відповідачів, 20.03.2017 року лікарю - хірургу поліклініки ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу його відсутності на робочому місці 24 лютого 2017 року з 8-00 год. до 8-47 год., але він відмовився надати таке пояснення у їх присутності (а.с. 142).

Згідно акту від 20.03.2017 року, складеного та підписаного керівниками та працівниками відповідачів, 20.03.2017 року лікарю - хірургу поліклініки ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись з наказом від 20.03.2017 року №203-к "Про дисциплінарне стягнення", однак, він у їх присутності від ознайомлення з наказом відмовився. В.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_11 вголос було зачитано наказ, але він ставити підпис про ознайомлення з наказом відмовився.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Позивачем не надано суду доказів що до оскарження ним вищезазначених наказів про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді оголошення догани. Посилання представника позивача що до заперечення позивача до наказу від 26.12.2016р. №118 і поважність причин його відсутності на робочому місці в період про який йдеться в даному наказі не підтверджено належними доказами. А посилання, що позивача не було ознайомлено з наказом від 20.03.2017р. №203-к не відповідає матеріалам справи, зокрема спростовується актом від 20.03.2017 року, про його відмову від ознайомлення з наказом та ставлення підпису про ознайомлення і що вголос йому було зачитано цей наказ (а.с. 146).

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно із статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи у випадку систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Таким чином до позивача за період роботи до звільнення застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, що свідчить про систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та наявність підстав для звільнення за пунктом третім частини першої статті 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що останнє порушення позивачем трудової дисципліни, яке виразилось у неналежному виконанні ним його професійних обов'язків лікаря - хірурга, а саме недбалого та несумлінного до них ставлення при наданні медичної допомоги хворій ОСОБА_4, підтверджується вищезазначеними доказами: скаргою ОСОБА_4 на ім'я Головного лікаря ЦРЛ ОСОБА_6 від 29.08.2017р. (а.с. 131), Наказом №105 від 29.08.2017р. по ЦРЛ Києво-Святошинського району про створення комісії для проведення службового розслідування фактів викладених у скарзі гр-ки ОСОБА_4 (а.с.132), Актом службового розслідування комісією фактів викладених у скарзі хворої ОСОБА_4 від 07.09.2017 року (а.с. 133-135), Актом від 21.09.2017 року, про відмову позивача надати письмові пояснення з приводу скарги хворої ОСОБА_4 та надання їй медичної допомоги (а.с. 145).

Крім того, зазначене порушення позивачем трудової дисципліни підтверджено показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_10

Так ОСОБА_4, допитана в судовому засіданні як свідок, показала, що написала скаргу тому, що був крик душі. Вона повідомила, що 07.08.2017 року звернулася до лікаря, який їй не допоміг, а допоміг інший лікар. Прийшла в Боярську лікарню, лікар прийняв подивився рану, сказав необхідно промити, поставити дренаж і все. На протязі двох неділь вона кожного дня ходила на перев'язку, але рана погано заживала. Через неділю сама хвора запитала лікаря, може там щось є, але він відповів нема, продовжуємо промивати і перев'язувати і запропонував принести з місця моєї роботи ікру і будемо лікуватися. У подальшому вона 21.08.2017 року прийшла на прийом, там був інший лікар, який подивився і сказав, що необхідно розкривати рану. Вона не погодилася, що ж різати, якщо вона вже дві неділі кожного дня ходить на перев'язку і вже майже рана затягнулася. ОСОБА_4 відмовилась різати, тому що побоялась, може й так пройде. Попереду були вихідні і перед вихідними вона попросила виписати її, але лікар її попередив, що все одно рану необхідно розкрити і перевірити, так як рана підтікає. Хвора наполягала на закриття лікарняного, так як вже багато витратила коштів на таксі і нема за що сидіти вдома, але лікар попередив, що це її право, але він вважає, що рану треба розкривати, так як довго не заживає, так бути не повинно. Після вихідних змушена була йти знову до лікаря, так як стало гірше. При ревізії рани лікар дістав з рани дерев'яну скалку довжиною півтора сантиметри, яку хвора віднесла в кабінет головного лікаря і написала скаргу, бо в неї була образа на лікаря, так як при першому зверненні не була проведена ревізія рани і прийшлося дві неділі ходити на перев'язку безуспішно.

Допитаний свідок ОСОБА_10, який виконує обов'язки завідувача хірургічного відділення, в судовому засіданні показав, що хвора ОСОБА_4 знаходилася на лікарняному з 07.08.2017 року, лікуючим лікарем був ОСОБА_1, який 21.08.2017 року пішов у відпустку. Хвора ОСОБА_4 прийшла до нього на прийом 21.08.2017 року і при огляді рани була виявлена інфікована колота рана лівої стопи, і виникла підозра про знаходження в рані стороннього тіла. Він запропонував хворій розкрити рану і зробити ревізію рани, але вона відмовилася і наполягала закрити лікарняний лист. Він змушений був закрити лікарняний лист, так як не мав право без згоди хворої тримати її на лікарняному. ОСОБА_4 повторно прийшла на прийом і було виконано розкриття і ревізія рани і видалено стороннє тіло до півтора сантиметра довжиною, після цього рана заживилась в короткий термін. Лікар пояснив, що при адекватному лікуванні такі рани заживляються протягом неділі, півтори, при цьому він пояснив, що при колотих ранах нижніх кінцівок обов'язково призначаються антибіотики, краще в ін'єкціях. ОСОБА_4 антибіотики лікар ОСОБА_1 не призначав, які необхідно було призначити при першому зверненні. Якби ОСОБА_1 07.08.2017 року витягнув стороннє тіло, що він зобов'язаний був зробити на першому прийомі, виконавши ревізію рани, то рана зажила б за неділю, чи десять днів.

Досліджені судом вищезазначені докази свідчать про те, що при застосуванні до позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани та наступного звільнення відповідачами додержано правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень передбачені статтями 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України.

За таких обставин відповідачі правильно застосували норми матеріального права що до звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи, тобто з дотриманням трудового законодавства.

Не підтверджено належними доказами посилання позивача та його представника на те, що застосовані відповідачами до позивача дисциплінарні стягнення це результат дискримінаційних дій до нього та негативних заходів впливу у відповідь на його намагання боротися з корупцією в медичному закладі.

Посилання представника позивача на необ'єктивність Акту комісії від 07.09.2017, а також, що були підстави для упередженості члена комісії ОСОБА_8 не підтверджуються матеріалами справи та показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Не приймаються судом до уваги і посилання представника позивача на те, що сумнівнім є легітимність засідання профспілкового комітету ЦРЛ Києво-Святошинського району, оскільки до листа погодження не додано копії протоколу або витягу з протоколу, так як позивач не був позбавлений можливості витребувати цей протокол.

Що ж до решти доводів і аргументів позивача та його представника, які викладені у відповіді на відзив та поясненнях, вступному та заключному слові то слід вказати таке.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В зв'язку з відмовою судом позивачу у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідачів на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 40, ст.ст. 139, 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України, ст. ст. ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу охорони здоров'я Києво-Сятошинської районної державної адміністрації Київської області, Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання відшкодування шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 16 грудня 2018 року.

Суддя