Рішення № 78663967, 19.12.2018, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1432/16-ц

Провадження № 2/352/44/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2018 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Струтинського Р.Р.,

за участю секретаря судового засідання Бардюк-Кавецької Л.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання державного акту на право власності на землю площею 0,78 га, яка розташована на території с. Побережжя, ОСОБА_3 сільської ради Тисменицького району для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого підсобного господарства, який був виданий ОСОБА_2 недійсним.

Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що 21.12.1993 року звернувся з письмовими заявами до голови ОСОБА_3 сільської ради про передачу йому у власність земельних ділянок загальною площею 0,74 га. Рішенням ОСОБА_3 сільської ради №29 від 30.12.1993 року «Про передачу земель у приватну власність» було передано у приватну власність безоплатно жителям села Побережжя земельних ділянок площею 438 га для ведення особистого підсобного господарства. В п. 2 цього рішення було зазначено, що оскільки в той час не було можливості видати державні акти на право власності на землю, то мешканцям с. Побережжя тимчасово повинні були видати плани зовнішніх меж земельних ділянок. 30.12.2013 року сесія ОСОБА_3 сільської ради прийняла рішення за № 514, яким затвердила список мешканців с. Побережжя, яким безоплатно були передані в приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельні ділянки, згідно рішення ОСОБА_3 сільської ради від 30.12.1993 року, в котрому під пунктом 38 зазначений він. Вважає, що видачею державного акту на право власності на землю площею 0,78 га, яка розташована на території с. Побережжя, ОСОБА_3 сільської ради Тисменицького району, для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого підсобного господарства, який був виданий ОСОБА_2 порушено його право, а тому державний акт слід скасувати.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні позов не визнали та суду пояснили, що на підставі рішення ОСОБА_3 сільської ради від 30.12.1993 року №29 набула права власності на земельні ділянки площею 0,78 га на території с. Побережжя Тисменицького району Івано-Франківської області, про що їй видано державний акт на право приватної власності на землю. Таким чином вона використала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, яким наділені всі громадяни України. Вважає, що набуття нею права власності на земельні ділянки жодним чином не порушує права позивача на приватизацію земельних ділянок. Вказала на те, що позивачем жодним чином не доведено, що передані їй у власність земельні ділянки, стовідсотково, або хача б частково накладаються із земельними ділянками, котрі передавалися у власність позивачу.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради у судове засідання не з’явився, проте подав заяву про розгляд справи без участі представника. На підготовчому судовому засіданні подав відзив, у якому зазначив, що заявлений позов не визнають з підстав того, що позивач ОСОБА_1 використав своє право на безоплатну передачу земельних ділянок у власність, оскільки 15.05.1997 року, на підставі рішення ОСОБА_3 сільської ради, отримав у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку по вул.С.Бандери у с.Поберержжя та для ведення селянського господарства у розмірі 0, 37 га. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши подані сторонами письмові докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення і відзиви на них, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та спору по суті приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов"язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та клопотань.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд, повно та всебічно з"ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до такого висновку.

Як встановлено судом, предметом розгляду справи є визнання державного акту на право власності на землю недійсним.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, то в даному випадку, суд повинен встановити, чи дійсно видача відповідачу ОСОБА_2 Державного акту на право приватної власності на землю порушує право позивача ОСОБА_1 щодо набуття права власності на земельну ділянку, а також зясувати, у чому саме полягає порушення його прав.

Відповідно до ст. 3 Земельного Кодексу від 18.12.1990 року № 561-ХІІ (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Статтею 17 ЗК 1990 року (діючого на той час) було передбачено порядок передачі земельних ділянок у власність Радами народних депутатів, зокрема: передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадилася Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до п.3 розділу «Спори, що виникають з земельних правовідносин» висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України за І півріччя 2012 року, передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК 1990 р. (чинного на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 цього Кодексу. Проте дію зазначеної статті зупинено стосовно власників земельних ділянок, визначених ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 зазначеного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, цією нормою визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з п. 7 розд. X «Перехідні положення» ЗК 2001 р. громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (постанова Верховного Суду України від 30 травня 2012 р. у справі № 6-31цс12).

Як було встановлено судом під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, на підставі рішення ОСОБА_3 сільської ради від 30.12.1993 року №29 ОСОБА_2 набула права власності на земельні ділянки площею 0,78 га на території с. Побережжя Тисменицького району Івано-Франківської області про що їй видано державний акт.

Позивачем не надано жодних доказів того, що земельні ділянки котрі були передані ОСОБА_2 повністю або частково накладаються на земельні ділянки відносно яких прийнято рішення про передачу їх і власність позивачу, оскільки, позивачем не реалізовувалося ні рішення ОСОБА_3 сільської ради №29 від 30.12.1993 року ні рішення ОСОБА_3 сільської ради від 30.12.2013 року за №514.

Земельні ділянки для передачі позивачу у власність не формувалися. Плану зовнішніх меж ділянки як тимчасового документу, який зазначений в п. 3 рішення №29 від 30.12.1993 року суду не подано. Крім того, позивач не надав жодного доказу, на підставі котрого суд міг би дійти висновку про те, що у відповідача на даний час існують перешкоди для набуття права власності на земельні ділянки передані йому вищезазначеними рішеннями, і цими перешкодами є саме факт набуття ОСОБА_2 права власності на землю та отримання державного акта про право власності.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 80 ЦПК України містить вимогу щодо достатності доказів, тобто які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити у зв’язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 3, 17, 22, 23 ЗК України та керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, Iвано-Франківська область, поштовий індекс 77430.

Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, Iвано-Франківська область, поштовий індекс 76000.

Відповідач: ОСОБА_3 сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області, місце знаходження: с.Побережжя вул.Шевченка, 104 –А, поштовий індекс 77430.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2018 року.

Головуючий Р.Р.Струтинський