Ухвала суду № 78660976, 19.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

19 грудня 2018 року м. Київ№ 826/11039/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Амельохіна В.В., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна»доКабінету Міністрів України треті особи проМіністерство фінансів України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН», Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тера» визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності,В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (далі - ТОВ «Пластікс-Україна») звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.10.2017 року) про:

- визнання незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013р. № 1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 25.12.2013р. по 14.05.2015р.;

- визнання незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 14.05.2015р. по 16.09.2015р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2016 року суддею Абловим Є.В. відкрито провадження по справі № 826/11039/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Одночасно до участі у справі залучено в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: Міністерство фінансів України (далі - третя особа 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН» (далі - третя особа 2).

Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017р. №5239 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та згідно з п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015р. №25), адміністративну справу №826/11039/16 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року суддею Амельохіним В.В. справу № 826/17255/16 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Під час розгляду справи до участі в її розгляді у якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тера» (далі - третя особа 3).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані розпорядження відповідача є нормативними актами, що прийнятті необґрунтовано, не з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку із недобросовісністю та нерозсудливістю відповідача, що призвело до несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів позивача, який мав та має господарські відносини із резидентами Швейцарської Конфедерації.

Позивач зазначає, що згідно відповідей KM України та МФ України встановлено, що Швейцарську Конфедерацію включено до Переліку KM України помилково, у зв'язку із тим, що державні органи виконавчої влади не повністю володіли всією інформацією відносно оподаткування та обміну інформацією про резидентів Швейцарської Конфедерації.

Більше того KM України та МФ України зазначили у своїх відповідях, що критерії 39.2.1.2 ст. 39 ПК України не можуть застосовуватись до Швейцарії.

Як вбачається з відповіді Міністерства фінансів України, жоден із критеріїв, що діяв з 25.12.2013р. по 16.09.2015р. які визначені в пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України, ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або сплата податку на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні, чи критерій про відсутність положень щодо обміну інформацією не можуть бути застосований.

Таким чином, KM України помилково включив 25.12.2013р. Швейцарську Конфедерацію помилково до Переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, а 14.05.2015р. продовжив, включивши до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України.

Отже, на думку позивача, обставини щодо заниженої ставки податку на прибуток та відсутність обміну інформацією у Швейцарською Конфедерацією, як це визначено в пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України відсутні, як станом на 25.12.2013р., так і станом на 14.05.2015р.

Кабінетом Міністрів України відзиву до суду подано не було, натомість подано клопотання, в якому просив позовну заяву ТОВ «Пластікс-Україна» залишити без розгляду, з підстав того, що остання не відповідає вимогам ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній предмет позову), та з підстав порушення позивачем термінів звернення до суду, встановлених ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

У поданих до суду письмових поясненнях, представник Міністерства фінансів України проти задоволення адміністративного позову заперечував, та просив відмовити в його задоволенні, з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду.

Третя особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН» та Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тера» позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

27.11.2017 року у судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, в редакції до 15.12.2017 року, регулювалися статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини другої якої, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем оскаржуються Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 25.12.2013р. по 14.05.2015р. та від 14.05.2015 № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 14.05.2015р. по 16.09.2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 року розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Так, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» набрало чинності 25.12.2013р. Відповідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» - 14.05.2015 року.

У той же час, згідно з ч.3 ст.17 Закону України «Про інформацію» з метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

Судом також встановлено, що Розпорядження від 25.12.2013р. № 1042-р було опубліковано Урядовому кур'єрі, 2014, 01, 03.01.2014 № 1 та Офіційному віснику України, 2014, № 4 (17.01.2014), ст.116; Розпорядження від 14.05.2015 № 449-р - Урядовому кур'єрі, 23.05.2015 - № 91та Офіційному віснику України 29.05.2015 - 2015 р., № 40, стор. 176, стаття 1221, код акта 76919/2015.

Таким чином, після офіційного оприлюднення нормативно-правового акту будь-яка особа, вважаючи, що таким актом чи окремими його положеннями порушеного її права мала можливість оскаржити їх у встановленому законодавством порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» визнати таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 1042.

У той же час, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 977-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» визнати таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 р. № 449.

Тобто, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 1042 втратило свою чинність 14.05.2015 року, а Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 р. № 449 - 16.09.2015 року.

Отже, станом на час звернення позивача з даним позовом, оскаржувані розпорядження є такими, що втратили свою чинність.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, а також те, що розгляд вказаної справи після 15.12.2017 року продовжувався в письмовому провадження, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017, передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Аналогічні положення, як було зазначено вище були визначені в статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на момент звернення позивачем з даним позовом до суду.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017, визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується із розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 25.12.2013р. по 14.05.2015р. та від 14.05.2015 № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 14.05.2015р. по 16.09.2015р.

Як було зазначено вище, оскаржувані Розпорядження є офіційними письмовими документами та перебували у загальному доступі з моменту публікації в газеті "Урядовий кур'єр" 2014, 01, 03.01.2014 № 1; 23.05.2015 - № 91 та Офіційному віснику України, 2014, № 4 (17.01.2014), ст.116; 29.05.2015 - 2015 р., № 40, стор. 176, стаття 1221, код акта 76919/2015.

Отже, оскаржувані розпорядження були загальновідомими з 03.01.2014 та 23.05.2015 Урядовий кур'єр), а також з 17.01.2014 та 29.05.2015 (Офіційний вісник України) з проте з позовною заявою позивач звернувся до суду лише 19.07.2016 року.

Матеріали справи свідчать, що позивачем не подавалось клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та підтвердження неможливості звернення до адміністративного суду у межах строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час, щодо зазначеного в позовній заяві клопотання про не пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом, суд зазначає, що даним клопотанням позивач не просить поновити строк на звернення до суду, як це передбачено нормами ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а лише обґрунтовує дату (день, подію) коли він дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, як це вимагалося ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2018).

А тому, вказане клопотання не може вважатися клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та підтвердження неможливості звернення до адміністративного суду у межах строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд зазначає, що у зазначеному вище клопотанні, позивач вважає, що початок перебігу процесуального строку слід рахувати від моменту отримання ним відповіді на запити від органів ДФС України щодо повідомлення про обставини операцій позивача із його контрагентами - резидентами Швейцарської Конфедерації, тобто з червня 2016 року.

У той же час, суд звертає увагу, що згідно обставин встановлених під час розгляду адміністративної справи № 826/12668/17, позивачем в період з 09.02.2015 року по 10.09.2015 року, ТОВ «Пластікс-Україна» здійснено митне оформлення товару (торгівельна країна Швейцарія, країна відправник - Бельгія), отриманого від нерезидента DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari. (Швейцарська Конфедерація), який є стороною зовнішньоекономічних контрактів, відповідно до яких було здійснено контрольовані операції на суму 9 017 942, 14 грн.

Тобто, позивач в період з 09.02.2015 року по 10.09.2015 року мав взаємовідносини з нерезидентом DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari. (Швейцарська Конфедерація).

Вказане вище свідчить про те, що позивач став суб'єктом відповідних правовідносин (платником податків, який був зобов'язаний подати звіт про контрольовані операції), в яких застосовувалися оскаржувані нормативно-правові акти, у 2015 році, здійснивши митне оформлення товару отриманого від нерезидента DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari. (Швейцарська Конфедерація).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не був позбавлений права оскаржити розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 1042-р та від 14.05.2015 № 449-р з моменту їх прийняття, щоб запобігти їх застосуванню відносно себе.

Водночас, при вирішенні вказаної справи, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини викладено в рішенні по справі «Устименко проти України», яким визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, також зазначено, що свобода розсуду національних судів під час ухвалення рішення про поновлення строку оскарження не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 813/1897/17.

Саме тому суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що початок перебігу процесуального строку слід рахувати від моменту отримання ним відповідної відповіді від ДФС України.

Таким чином, враховуючи те, що на час звернення ТОВ «Пластікс-Україна» з даним позовом до суду, а саме 19.07.2016 року, пройшло більше шести місяців, як з дня прийняття оскаржуваних відповідачем розпоряджень, так і з моменту, коли позивач став суб'єктом відповідних правовідносин (платником податків, який був зобов'язаний подати звіт про контрольовані операції), в яких застосовувалися оскаржувані нормативно-правові акти, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строку звернення до суду.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, процесуальними нормами закріплено обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.

Згідно з п. 8 частини першої ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем не подано обґрунтованого клопотання про визнання поважними причини пропуску звернення до суду, позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі статей 123 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017 року.

Керуючись статтями 122, 123, п. 8 ст. 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Міністерства фінансів України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН», Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тера» про визнання незаконними та нечинними розпоряджень №1042 від 25.12.2013р. та №449-р від 14.05.2015р., залишити без розгляду.

Копію ухвали надіслати сторонам.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Відповідно до ч. 3 ст. 240 КАС України ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена. Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий суддя В.В. Амельохін

Судді: І.А. Качур

В.І. Келеберда