Рішення № 78659643, 19.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1410/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.03.2018 № Ф 4591-17,-

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області, в якій позивач просить суд скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області № Ф 4591-17 від 14.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у сумі 24212,63 грн.

З урахуванням уточненої позовної заяви (арк. спр. 33-35) позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що листом від 05.03.2018 № ФОП 61/3/12-10-26 Первомайської ОДПІ ГУ ДФС в Луганській області позивача повідомлено про те, що з 31.03.2015 його автоматично переведено на загальну систему оподаткування у зв'язку із самостійною відмовою від спрощеної системи оподаткування. Однак, позивач вважає, що ДФС України зобов'язаний був анулювати йому реєстрацію платника єдиного податку ще з 01.01.2015, оскільки він мав податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

З 2014 року з причин проведення АТО на території Луганської області позивач не мав можливості займатись підприємницькою діяльністю, не мав доходів та не звітував перед Первомайською ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області та відповідно до норм діючого законодавства України до 01.01.2017 платити ЄСВ за відсутності доходів не повинен. Крім того посилався на норми Закону України № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" яким внесені зміни, зокрема, до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого платники ЄСВ звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Також, позивач зазначив, що ним в рамках досудового врегулювання спору було подано скаргу на вимогу № Ф 4591-17 від 14.03.2018 до ДФС України. Рішення ДФС України за результатами розгляду скарги датовано 26.04.2018. З посиланням на п. 16 ст. 56 Податкового кодексу України позивач вважав, що датою отримання ДФС України скарги позивача є 29.03.2018 - дата подачі скарги до відділення поштового зв'язку. 20-ти денний термін на розгляд скарги, передбачений ст. 56 Податкового кодексу України, закінчився 18.04.2018, а тому скарга позивача вважається повністю задоволеною. Таким чином, на думку позивача, вимога № Ф 4591-17 від 14.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у сумі 24212,63 грн є неправомірною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 29 травня 2018 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги залишено без руху (арк.спр. 28-29).

Ухвалою суду від 12 червня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі (арк. спр. 1-2).

Ухвалою суду від 20 липня 2018 року справу № 812/1410/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги Головного управління ДФС у Луганській області № Ф 4591-17 від 14.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у сумі 24212,63 грн разом з поданням передано до Верховного Суду для вирішення питання про її розгляд Верховним Судом як судом першої інстанції у порядку, визначеному статтею 290 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 98).

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 812/1410/18 як зразкової, матеріали справи повернуто до Луганського окружного адміністративного суду (арк. спр. 145-150).

Ухвалою суду від 17 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи на 19 грудня 2018 року (арк. спр. 165).

Представник відповідача позов не визнав, надав відзив на позовну заяву (арк.спр. 57-60), в якому зазначив, що посилання позивача на пункт 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вважає недоречним, оскільки застосування цих положень можливе виключно до платників єдиного внеску які перебувають на обліку в органах доходів і зборів на території проведення АТО, подали заяву про звільнення від відповідальності за тимчасове невиконання обов'язків платника єдиного внеску, а також надали сертифікат Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) на території проведення АТО. Позивач не виконав ці умови, оскільки з відповідною заявою не звертався, а також не надав сертифікат Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) на території проведення АТО. Відповідач зазначає, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону України № 2464. Також зазначив, що позивач помилково посилається на положення ст. 56 Податкового кодексу України, тому що розгляд скарг на рішення (вимоги), прийняті за результатами адміністрування єдиного внеску регламентовано ст. 25 Закону № 2464. Згідно ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги. Отже строк надання відповіді на скаргу позивача не пропущено. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У додаткових поясненнях зазначив, що реєстрація ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного внеску анульована з 01.04.2015 на підставі самостійно поданої заяви ФОП ОСОБА_1, про що останнього повідомлено листом Первомайської ОДПІ від 05.03.2018.

У судове засідання позивач не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 169).

Представник відповідача надав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача (а.с. 174).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа - підприємець 16.06.2006 за № 23880000000001941, місце проживання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_1, перебуває на облік як платник єдиного внеску у Первомайській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.07.2018 за № НОМЕР_2 (арк.спр. 69-70).

ФОП ОСОБА_1 у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску.

Згідно відомостей інтегрованої картки платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника станом на 28.02.2018 заборгованість ОСОБА_1 становила 24212,63 грн.

При цьому, станом на 30.09.2013 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становила 9512,18 грн, 21.10.2013 податковим органом здійснено нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 у сумі 1194,03 грн як платнику податків, якій знаходиться на спрощеній системі оподаткування. За четвертий квартал 2013 року та перший квартал 2014 року податковим органом нараховано позивачу єдиний внесок у сумі 1218,67 грн та 1267,95 грн відповідно. У подальшому податковий орган щоквартально здійснював нарахування єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 до першого кварталу 2015 року включно. Крім того, 09.02.2018 ОСОБА_1 самостійно нараховано зобов'язання з єдиного внеску у сумі 8448,00 грн у звіті № 2340 за 2017 рік. При цьому, ФОП ОСОБА_1 у спірний період з вересня 2013 року по лютий 2018 року частково сплачувались зобов'язання по єдиному внеску, а саме 25.12.2013 сплачено 2000,00 грн та 18.02.2014 сплачено 500,00 грн.

Дані про нарахування та сплату єдиного внеску відображено в інтегрованій картці платника єдиного внеску ФОП ОСОБА_1, згідно даних якої станом на 28.02.2018 позивач мав заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 24212,63 грн (арк.спр. 74-79).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 заборгованість з єдиного внеску станом на 28.02.2018 у розмірі 24212,63 грн складається із заборгованості, нарахованої ФОП ОСОБА_1 самостійно шляхом подачі розрахунків 21.01.2013 на суму 443,82 грн, 11.02.2013 на суму 4010,30 грн, 22.04.2013 на суму 1194,03 грн, 22.07.2013 на суму 1194,03 грн, донарахованої штрафної санкції 25.02.2013 на суму 170,00 грн, а також нарахованого податковим органом єдиного внеску за ІІІ квартал 2013 року у сумі 1194,03 грн та за ІV квартал 2013 року у сумі 1218,67 грн. За вказаний період заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 9424,88 грн, у тому числі штрафна санкція - 170,00 грн.

Крім того, податковим органом у 2014 році зобов'язання зі сплати єдиного внеску щоквартально у сумі по 1267,95 грн та за І квартал 2015 року у сумі 1267,95 грн, а також позивачем 09.02.2018 самостійно нараховано зобов'язання з єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн у звіті № 2340, а всього за 2014 - 2017 роки нараховано єдиного внеску на суму 14787,75 грн (арк. спр. 62, 63).

ГУ ДФС у Луганській області на підставі даних інтегрованої картки сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2018 № Ф-4591-17, згідно якої станом на 28.02.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 становить 24212,63 грн, яка складається з недоїмки - 24042,63 грн та штрафу у сумі 170,00 грн (арк.спр. 36).

Зазначену вимогу позивач отримав 24.03.2018 та оскаржив її до Державної фіскальної служби України, подавши скаргу від 29.03.2018 (арк. спр. 45-46).

Рішенням про результати розгляду скарги № 6127/3/99-99-11-02-02-25 від 26.04.2018 ДФС України у задоволенні скарги ФОП ОСОБА_1 відмовила, а вимогу від 14.03.2018 № Ф-4591-17 залишила без змін (арк. спр. 48-49).

Рішення ДФС України мотивовано тим, що сума заборгованості, відображена в оскаржуваній вимозі, відповідає обліковим даним інформаційної системи органу доходів і зборів та станом на 28.02.2018 становить 24212,63 грн.

Вирішуючи адміністративну по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідачів, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464 передбачено, що орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Враховуючи, що рішення про результати розгляду скарги ОСОБА_1 прийнято ДФС України 26.04.2018, а скарга позивача від 29.03.2018 надійшла до ДФС України 03.04.2018, то строк розгляду скарги податковим органом не пропущено.

Посилання позивача на положення статті 56 Податкового кодексу України суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин - березень 2018 року, позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669).

Зокрема, п. .п. б п. 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (втратило чинність), від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено м. Первомайськ (місцезнаходження Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області).

Судом встановлено, що у спірному періоді позивач є платником єдиного внеску, та перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а отже є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Судом встановлено, що вимога від 14.03.2018 № Ф-4591-17 про сплату боргу (недоїмки) частково охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а саме до суми заборгованості, визначеної у спірній вимозі включено заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за І - ІV квартали 2014 року, І квартал 2015 року та за 2017 рік, а всього заборгованість на суму 14787,75 грн.

При цьому, хоча в першому кварталі 2014 року і не проводилась антитерористична операція, однак, зобов'язання зі сплати єдиного внеску виникли у ФОП ОСОБА_1 лише з 22 квітня 2014 року, тобто після 14 квітня 2014 року, а тому позивач на час виникнення зобов'язань зі сплати єдиного внеску за І квартал 2014 року вже був звільнений від виконання обов'язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2464.

Інша частина боргу, визначена у вимозі від 14.03.2018 № Ф-4591-17 складається із недоїмки станом на 01.01.2014 у сумі 9424,88 грн, у тому числі штрафна санкція - 170,00 грн.

Жодних доказів того, що ОСОБА_1 сплачував єдиний внесок у 2014 - 2017 роках позивачем не надано, доказів оскарження рішення про нарахування штрафних санкцій у сумі 170,00 грн також позивачем не надано.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених ст. 25 Закону № 2464, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

З огляду на дію зазначеної норми позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року, а не взагалі перерахувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.

Посилання відповідача на те, що позивачем заяву про звільнення від сплати єдиного внеску не подано, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що згідно з п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 платник єдиного внеску має право подати заяву про звільнення від виконання обов'язків у будь-який період, починаючи з 14 квітня 2014 року, та не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Станом на час розгляду справи, антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 триває.

Отже, ФОП ОСОБА_1 ще має можливість подати до органу доходів і зборів заяву про звільнення від обов'язків платника єдиного внеску, що, у свою чергу, свідчить про дотримання позивачем необхідних умов для звільнення від обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2018 у справі № 812/1299/16.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин судом встановлено, що вимога про сплату боргу від 14.03.2018 № Ф-4591-17 є частково протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року на суму 14787,75 грн.

В іншій частині вимога про сплату боргу у повній мірі відповідає законодавству, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо посилання позивача на те, що відповідно до положень п. 11 ст. 299 Податкового кодексу України відповідач повинен був самостійно анулювати позивачу реєстрацію платника єдиного податку суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Тобто, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп приймається контролюючим органом лише за результатами проведеної перевірки.

Позивачем не надано доказів того, що податковим органом у січні 2015 року проводились перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства.

Крім того, зазначені доводи виходять за межі предмету доказування у даній адміністративній справі, а тому суд їм оцінку не надає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (арк.спр. 3).

Судом встановлено, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а саме вимога підлягає скасуванню в частині визначення боргу на суму 14787,75 грн, що становить 61,07 % від ціни позову, відповідно, в цій частині судові витрати присуджуються позивачу, що складає 430,42 грн.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області від 14.03.2018 № Ф-4591-17 про сплату боргу (недоїмки) в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року в сумі 14787,75 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень 75 коп)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (93401, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72, ідентифікаційний код юридичної особи 39591445) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (93292, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 430,42 грн (чотириста тридцять гривень 42 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя Т.В. Смішлива