Рішення № 78659379, 19.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/423/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати пенсії;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області поновити щомісячно нарахування та виплату пенсії з 01.04.2017 (а.с.3-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку у відповідача, який продовжував виплачувати пенсію по березень 2017 року та починаючи з квітня 2017 року виплату пенсії було припинено. У лютому 2017 року з телефонної розмови з працівником відповідача позивачу стало відомо, що пенсію було призупинено у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування) через порушення обов'язкової вимоги для отримання соціальних послуг у відповідності до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Також представник відповідача в телефонній розмові зазначив, що виплатити заборгованість неможливо через те, що було припинено нарахування пенсії. З такими діями відповідач не погодився, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.03.2018 за вхідним реєстраційним номером 5887/2018 надав відзив на позовну заяву від 06.03.2018 №4633/07-19 (а.с.26-27), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 23.10.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 позивача було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 31.03.2017. З квітня 2017 року позивачу було припинено виплату пенсії. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.01.2018 №75, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати пенсії позивачу не призначати. Тому, як вважає відповідач, було правомірно припинено виплату пенсії з 01.04.2017. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В подальшому, 11.09.2018 відповідачем до відділу діловодства та обліку звернення громадян за вхідним реєстраційним номером 21472/2018 були наданні пояснення, в яких зазначено наступне. 25.07.2018 було отримано від Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області запит про витребування пенсійної справи ОСОБА_1. Управлінням Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області було переслано до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області пенсійну справу №816179 на ім'я ОСОБА_1. До пенсійної справи був доданий атестат від 04.09.2018, в якому вказано, що пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.03.2017 та особовий рахунок №816179 відповідно до якого ОСОБА_1 знятий з обліку 01.04.2017. Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області також зазначило, що Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, у зв'язку з вищевикладеним, повинно взяти ОСОБА_1 на облік з 01.04.2017.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 13.03.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.37-38).

Ухвалою суду від 13.11.2018 провадження у справі поновлено (а.с.56).

Ухвалою суду від 23.11.2018 вирішено подальший розгляд адміністративної справи №812/423/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.58).

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.75).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.74).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 04.01.2001 року Краснолуцьким МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.9-10).

Позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 07.02.2001 (а.с.11).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 17.11.2014 №6334 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.12).

На виконання ухвали суду від 22.02.2018 Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області надало інформацію від 13.03.2018 №1919/03, в якій зазначено, що 05.01.2018 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області надійшла заява власника житла, в якій просив зняти з її адреси всіх зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з тим, що дозвіл на цю реєстрацію власник не давав. Враховуючи викладене, довідку №919006334 від 17.11.2014, яку було видано на ім'я ОСОБА_2 було скасовано на підставі п.5 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщеним осіб» (а.с.42-43).

23.10.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік пенсійну справу за віком (а.с.28).

Розпорядженням відповідача від 03.12.2014 №50110 позивача взято на облік з 01.08.2014 (зворотній бік а.с.28).

В матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача від 04.04.2016, в якій просив належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок в АТ «Ощадбанк» (а.с.29).

Витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №46 від 20.06.2017 вирішено припинити соціальні виплати, зокрема, позивачу (а.с.27).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу від 16.01.2018 №75 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам також вирішено не призначати соціальні виплати, зокрема ОСОБА_1 (а.с.31).

Розпорядженням відповідача на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №75 від 16.01.2018 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1, пенсія виплачена по 31.03.2017 (зворотній бік а.с.31).

З наданої відповідачем довідки від 02.03.2018 №700 вбачається, що в останнє позивачу виплачено пенсію у березні 2017 року у розмірі 3741,00 грн. З квітня 2017 року позивач пенсійні виплати не отримує (а.с.32).

25.07.2018 до відповідача від Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надійшов запит пенсійної (особової) справи ОСОБА_1 у зв'язку з переїздом його на постійне місце проживання до Донецької області (а.с.52,53).

Супровідним листом від 06.09.2018 пенсійну справу ОСОБА_1 надіслано до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та зазначено, що по 31 березня 2017 року включно задоволено пенсію позивачу (а.с.53).

Луганським окружним адміністративним судом 13.11.2018 та 23.11.2018 направлено до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий запит, яким зобов'язано останнього надати інформацію про перебування ОСОБА_1 на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, із зазначенням з якої дати він взятий на облік та надати інформацію про суму та дату останньої виплати пенсії ОСОБА_1 та довідку про період та розмір заборгованості по невиплаченій пенсії, у разі наявності такої (а.с.57,59).

На виконання судових запитів Луганського окружного адміністративного суду до відділу діловодства та обліку звернення громадян за вхідним реєстраційним номером 39935/2018 надано відповідь від 10.12.2018 №32920/03, в якій зазначено, що ОСОБА_1 було взято на облік 29.10.2018 з 01.04.2017 згідно заяви про запит пенсійної справи вх.№3866 від 23.07.2018 з особливістю переселенець незареєстрований. Поновлення виплати пенсії відпрацьовано на січень 2019 року через відділення АТ «Ощадбанк» (а.с.72).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи Розпорядження відповідача на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №75 від 16.01.2018 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1М, пенсія виплачена по 31.03.2017 (зворотній бік а.с.31).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про існування розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 24.01.2018 про припинення виплати пенсії, суд, вважає за необхідне визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження створює відповідні правові наслідки.

Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області поновити щомісячно нарахування та виплату пенсії з 01.04.2017, суд зазначає наступне.

Як вбачається з відповіді Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10.12.2018 №32920/03 на судові запити Луганського окружного адміністративного суду 29.10.2018 ОСОБА_1 було взято на облік до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з 01.04.2017.

Таким чином станом на дату розгляду справи по суті відповідач не може здійснити поновлення виплати пенсії позивачу, у зв'язку з цим у задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Суд роз'яснює позивачу, оскільки станом на час розгляду справи він як пенсіонер за віком перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, тому у разі невиплати цим органом Пенсійного фонду пенсії за період з 01.04.2017, ОСОБА_1 має право звернутись до суду на загальних підставах для захисту порушених прав.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені, оскільки жодних належних та допустимих доказів про направлення та отримання позивачем розпорядження про припинення йому виплати пенсії відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим, будучи необізнаним з цього приводу, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка сама по собі є триваючою у часі, а позивач має право на звернення до суду за захистом порушених прав протягом усього часу, протягом якого триває така бездіяльність.

Суд звертає увагу відповідача, що зазначене питання було вирішено ухвалою суду від 22.02.2018 (а.с.1-2).

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах стягнення за один місяць до негайного виконання, то вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки у задоволенні вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області поновити щомісячно нарахування та виплату пенсії з 01.04.2017 відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути

враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 22.02.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 24.01.2018 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94500, АДРЕСА_2), вул.Комсомольська, 2) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94500, АДРЕСА_2), вул.Комсомольська, 2) у рахунок відшкодування судових витрат 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова