Рішення № 78658066, 01.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року м. Київ № 810/2518/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явились,

від відповідача - Куртмоллаєва А.Е.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства оборони України

про поновлення строку та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- поновити пропущений ОСОБА_3 строк на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності із-за поважних обставин пов'язаних з важким станом його здоров'я;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та вчинити дії щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ-ї групи інвалідності у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму що складає 153000,00 грн., встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги" та Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що з 1968 по 1999 він проходив військову службу в армії (військах протиповітряної оборони).

15.05.2014 під час первинного огляду МСЕК йому було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності як військовослужбовцю, захворювання якого пов'язане з проходженням військової служби, позивач 13.03.2018 року звернувся до Міністерства оборони України з відповідною заявою, однак останній відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законодавством гарантій. Підставою для відмови виплати йому одноразової грошової допомоги , відповідач вказав на пропущення трирічного терміну звернення з такою заявою, згідно п. 8 ст. 6-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .

Представником позивача, на підтвердження обґрунтованості пропуску строку було надано до суду пояснення щодо проходження реабілітації позивачем, з якого вбачається, що 18.11.2016 року Інститутом серця Міністерства охорони здоров'я України позивачу була проведена операція на серці, після якої в нього була довга реабілітація, що підтверджується випискою епікризом із медичної карти стаціонарного хворого відділення реабілітації № 994/192 Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» ПрАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засідання із повідомленням сторін.

Крім того, відповідачу запропоновано подати до суду письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на поновлення пропущеного строку на отримання одноразової грошової допомоги та відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Представник відповідача у письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що пунктом 8 статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" імперативно визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, а оскільки позивачу встановлена інвалідність 15.05.2014 року, а з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги він звернувся тільки 13.03.2018 року, то він пропустив установлений Законом строк на реалізацію свого права на отримання грошової допомоги.

У відповідності із вказаним Законом, як зазначено у відзиві на позовну заяву, не передбачено поновлення строку на отримання одноразової грошової допомоги, а лише передбачено строк, в межах якого заявник може реалізувати своє право.

Разом з тим відповідачем зазначено, що не вбачається підстав для задоволення позовної вимоги позивача про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та вчинити дії щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки керуючись пунктом другим частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. У випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

У судове засідання, призначене на 10.10.2018 року з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується даними наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0113328987065.

У відповіді на відзив представника позивача, не погодився з викладеними у відзиві поясненнями відповідача щодо суті позовних вимог та вважає, що у позові було вказано причини та обставини пропущення позивачем трирічного терміну подання заяви на отримання одноразової допомоги та надані всі підтверджуючі документи.

Представник позивача стверджує, що відповідач повинен був повідомити позивача про трирічний термін для отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, документально оформити та видати вказану грошову допомогу, що ним зроблено не було.

Крім того, як зазначено у відповіді на відзив, доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та вчинити дії щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги є необгрунтованими, оскільки адміністративний суд згідно своїх повноважень може задовольнити позовні вимоги позивача, або відмовити у задоволенні їх.

У судове засідання, призначене на 01.11.2018 року з'явився представник відповідача, позивач та його представник не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи представник позивача був повідомлений належним чином, що підтверджується даними наявної у матеріалах справи розписки.

Від представника позивача до суду надійшла заява від 31.10.2018 про здійснення розгляду справи без участі сторони позивача.

Крім того, представником позивача 17.10.2018 було подано до суду позовну заяву зі змінами в порядку статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій позивач змінив предмет позову та його підстави.

Протокольною ухвалою від 01.11.2018 судом було відмовлено у розгляді позовної заяви із змінами, та продовжено судовий розгляд за первинною позовною заявою, оскільки відповідно до вимог частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Водночас, представником позивача було подано позовну заяву із змінами до суду після проведення першого судового засідання, яке відбулось 10.10.2018, тобто із порушенням вимог частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України. У свою чергу, посилання представника позивача на положення статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України є помилковим, оскільки вказана норма регулює питання витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз, і не стосується зміни підстав або предмету позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 в період з 1968 по 1999 рік проходив військову службу, що підтверджується витягом з послужного списку особової справи військовослужбовця щодо проходження служби на полковника у відставці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, виданої Білоцерківськи об'єднаним військовим комісаріатом Київської області № 03к/144 від 28.05.2014.

15 травня 2014 року, під час первинного огляду МСЕК, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, на підставі захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, що стверджується довідкою до Акта огляду МСЕК Сер. КИО-1 № 0412965 від 15.05.2014.

13.03.2018 року позивач звернувся до Міністерства оборони України з завою про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані документи та прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії від 13.04.2018 № 39, про відмову полковнику в запасі ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги. В обґрунтування відмови зазначено, що ОСОБА_2 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 13.03.2018, а інвалідність йому встановлена 15.05.2014, тобто термін з дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги та дня звернення за призначенням одноразової грошової допомоги становить більше трьох років, що суперечить положенням пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з прийнятим рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

На час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як убачається з матеріалів справи, первинно, ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено 15.05.2014, на підставі довідки до акту огляду МСЕК.

Таким чином, судом установлено, що право ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби, виникло 15.05.2014.

Згідно з пунктом 8 статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Тобто, законодавець визначив чіткий термін протягом якого особа може звернутись із заявою про отримання одноразової грошової допомоги.

Як було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач звернувся до Міністерства оборони України з відповідною заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності на підставі довідки МСЕК, тільки 13.03.2018, тобто з пропуском встановленого в пункті 8 статті 16 вищезазначеного Закону строку на 3 роки та 10 місяців.

У свою чергу, щодо позовної вимоги поновити пропущений ОСОБА_3 строк на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності із-за поважних обставин пов'язаних з важким станом його здоров'я, суд зазначає про таке.

Як вбачається з обгрунтувальної частини позовної заяви та пояснень представника позивача, останній посилається на поганий стан здоров'я та операцію на серці, яка була проведена позивачу, а також реабілітацію в подальшому, як на підставу пропуску строку для звернення із відповідною заявою до відповідача.

На виконання вимоги суду про повторне витребування доказів про проходження реабілітації позивачем, представником позивача надавались пояснення та копії доказів (виписок з амбулаторної картки), з яких вбачається, що 18.11.2016 в Інституті серця Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_2 була проведена операція на серці, після якої в нього була довга реабілітація. На підтвердження своїх слів, ним було додано копію виписки з історії хворого № 6740/16 від 28.11.2016, видану Державною установою «Інститут серця МОЗ України» про перебування стаціонарного хворого на лікуванні з 16.11.2016 по 28.11.2016.

Згодом позивач перебував на реабілітації, відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого відділення реабілітації № 994/192, у період з 28.11.2016 по 10.12.2016 року. В подальшому лікарями було рекомендовано диспансерне спостереження кардіолога за місцем проживання та прийом лікарських препаратів із поступовим розширенням рухової активності , + 50, 100 м щоденно до 2000 м.

Крім того, представником позивача надано суду копії виписок з історії хвороби амбулаторного (стаціонарного) хворого, зі змісту яких вбачається, що позивач у 2014-2018 роках перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема: з 14.01.2014 по 23.01.2014 року у хірургічному відділенні із гострою кишково-шлунковою кровотечею; з 24.04.2014 по 06.05.2014 року у Київському обласному кардіологічному диспансері; з 24.09.2016 року у спеціалізованому кардіологічному відділенні; з 26.10.2016 по 31.10.2016 року у відділенні кардіології Національного медично-клінічного центру «ГВКГ»; з 02.01.2018 по 12.01.2018 у терапевтичному відділенні військової частини А 3122.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що посилання позивача на проведення операції та реабілітації у післяопераційний період, як причину пропуску строку на звернення до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не є поважними, оскільки операція була проведена 18.11.2016 року, а реабілітація проводилася в період після операції, в той час як інвалідність ІІ-ї групи йому була встановлена раніше, а саме 15.05.2014.

Тобто, у позивача виникло право та він мав можливість протягом достатнього періоду часу звернутися до Міністерства оборони із вказаною заявою, а саме починаючи з травня 2014 року .

Судом також взято до уваги, неодноразове перебування позивача на стаціонарному лікуванні, проте згідно копій наданих вище довідок позивач перебував на лікуванні у певні періоди, а у проміжки часу між лікуваннями лікарями було рекомендовано профілактичні заходи: лікувальне харчування, режим дозованого навантаження, профілактичне медикаментозне та психологічне лікування, що підтверджено також у письмових поясненнях представника відповідача. Отже, у періодах між лікуванням позивач не був позбавлений об'єктивної можливості звернутись до суду, адже будь-яких доказів, які б підтверджвували що позивач не міг рухатись або самостійно вчиняти дії представником позивача надано суду не було.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено трирічний строк на звернення до Міністерства оборони України із заявою на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності за відсутності поважних причин, а тому підстави поновлення цього строку судом не встановлені.

Також, у письмових поясненнях, позивач посилається на те, що Міністерство оборони України не повідомило його про можливість отримання одноразової грошової допомоги, що стало ще однією причиною пропуску ним строку на її отримання.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Так, суд зазначає, що станом на 13.02.2014 вже була опублікована нова редакція статті 16 та зміст статті 16-3 Закону № 2011, які набували чинності з 01.01.2014 (публікація в офіційному друкованому виданні "Голос України" 27.07.2012).

Таким чином, держава виконала свої зобов'язання щодо доведення до відома населення, у встановленому законом порядку, закону, що визначає права та обов'язки громадян, що відповідає вимогам частини 2 статті 57 Конституції України.

Отже, позивач повинен був та мав можливість дізнатися про зміни, які вносилися в Закон.

У зв'язку з зазначеними обставинами судом встановлено, що позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги, мав об'єктивні можливості та повинен був знати про визначені Законом № 2011 обмежені строки реалізації такого права, однак пропустив визначений пунктом 8 статті 163 вказаного Закону трирічний строк реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про реалізацію свого права на отримання одноразової грошової допомоги після спливу законодавчо визначеного достатнього трирічного строку з дня виникнення такого права, що свідчить про відсутність законодавчо передбачених умов для призначення та виплати позивачу такої одноразової допомоги. У зв'язку з чим відмова відповідача не потягла за собою порушення прав позивача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За наведених обставин адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 47, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 05 листопада 2018 р.