Рішення № 78656805, 18.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 грудня 2018 року м. Ужгород№ 260/1152/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про стягнення грошових коштів у зв'язку із затримкою розрахунку виплати заробітної плати при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить: 1) визнати дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України протиправними; 2) стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України грошові кошти у розмірі 28480,87 грн. у зв'язку із затримкою розрахунку виплати заробітної плати при звільненні.

На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 02 листопада 2018 року позивач уточнив склад сторін, вказавши відповідачем Департамент патрульної поліції Національної поліції України, а Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №270 о/с від 28.03.2018 р. його звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 02 квітня 2018 року. Проте станом на дату звільнення грошове забезпечення за березень 2018 року та грошову компенсацію за 8 діб невикористаної відпустки у строк, встановлений законодавством виплачено не було. Зазначені виплати відповідач здійснив тільки 13 червня 2018 року, а тому до нього слід застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.

30 листопада 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.11.2018 р., відповідно до якого проти задоволення позову заперечив, мотивуючи здійсненням розрахунку виплати заробітної плати при звільненні без порушень чинного законодавства з урахуванням строків видачі грошового забезпечення, заповнення та перевірки обхідного листа.

04 грудня 2018 року позивач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відповідь на відзив б/н від 04 грудня 2018 року, в якому вважає доводи відповідача, наведені у відзиві, необґрунтованими, оскільки норми Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою мають вищу юридичну силу у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме їх. Окрім того, зазначає про безпідставність посилань відповідача на відсутність жодних претензій з боку позивача до роботодавця під час звільнення, оскільки про тривалу невиплату у майбутньому належної йому заробітної плати на день звільнення не знав.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №270 о/с від 28.03.2018 р. лейтенанта поліції ОСОБА_1 відповідно до п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції з 02 квітня 2018 року з виплатою грошової компенсації за 8 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (арк. спр. 14).

Станом на день звільнення сума грошового забезпечення за березень 2018 року та за 8 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки виплачена не була. Дана обставина сторонами справи не оспорюється.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії банківської виписки по картковому рахунку (акр. спр. 15), 13 червня 2018 року на картковий рахунок позивача зараховані грошові кошти у розмірі 13163,99 грн.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 р.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

П. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч. 2 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»).

Разом з тим, нормами спеціального законодавства, а саме, Закону України «Про Національну поліцію», Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», якими врегульовані питання звільнення зі служби в поліції; порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських, не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції та не врегульовано питання щодо строку здійснення виплат при звільненні з поліції.

Суд вважає, що у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі підлягають застосуванню норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, та Верховного Суду - в постанові від 06 березня 2018 року у справі №804/3722/17.

Питання оплати праці працівників, в тому числі строки та порядок розрахунку при звільнені, регулюється Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Стаття 47 КЗпП України встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В свою чергу, нормами ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, норми чинного законодавства України встановлюють обов'язок роботодавця провести розрахунок та виплату в день звільнення всіх належних працівникові грошових коштів.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що у день звільнення, а саме, 02 квітня 2018 року сума грошового забезпечення за березень 2018 року та за 8 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки ОСОБА_1 виплачена не була.

Належна до виплати сума грошового забезпечення була перерахована позивачу тільки 13 червня 2018 року.

У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач у встановлені законом строки не виконав свого обов'язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Такий висновок суду відповідає також змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зокрема п. 20 цієї постанови, яким визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена нормами ст. 117 КЗпП України. Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідно до положень п. 12 наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 04.01.2017 р №31 «Про організацію обліково-фінансової діяльності та оплати праці в Департаменті патрульної поліції», підставою для остаточного розрахунку при звільненні працівника Департаменту патрульної поліції є заповнений обхідний лист, тому розрахунок з позивачем був проведений з урахуванням строків видачі грошового забезпечення після заповнення та перевірки обхідного листа.

З цього приводу суд зазначає, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд звертає увагу, що порядок проведення розрахунку з працівником, що звільняється, визначено нормами КЗпП України, який має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому у спірних правовідносинах слід керуватися положеннями КЗпП України.

Зазначене кореспондується з нормами ч. 3 ст. 7 КАС України, якими передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на відсутність у позивача претензій щодо звільнення станом на день звільнення, що підтверджується рапортом від 02 квітня 2018 року, оскільки такий не спростовує передбаченого обов'язку роботодавця провести розрахунок з працівником, що звільняється.

Із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд визнати дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України протиправними, проте в прохальній частині позову не конкретизує, які саме дії просить визнати протиправними. Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо несвоєчасної виплати грошових коштів при звільненні.

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок №260).

Порядок №260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським, але містить положення щодо розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі виплати грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, яка проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби.

Абз. 3 п. 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, враховуючи надану відповідачем довідку про доходи №1488 від 29.08.2018 р. (арк. спр. 16), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період лютий - березень 2018 року становила - 278,76 грн. (8223,35 + 8223,35 / 59).

Відтак, загальна сума середнього заробітку за період затримки розрахунку, тобто за період з 03.04.2018 р. по 12.06.2018 року, що підлягає стягненню становить 19791,96 грн. (278,76 грн. х 71 день).

Разом з тим, суд вважає невірним розрахунок грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні, наведений позивачем в позовній заяві, та відповідно вимогу про стягнення з відповідача коштів у сумі 28480,87 грн. з огляду на вищенаведені законодавчі акти. Так, зокрема, в своєму розрахунку позивач виходить із кількості робочих днів за січень-лютий 2018 року. Проте, відповідно до Порядку №100 середня заробітна плата і середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Як вбачається з матеріалів справи, останніми 2 місяцями роботи позивача були лютий та березень, оскільки його звільнено з 02 квітня 2018 року.

Окрім того, в своєму розрахунку позивач використовує показник кількості робочих днів. Разом з тим, відповідно до п. 8 Порядку №100, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію", особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час.

Тобто згідно з чинним законодавством робочий час поліцейських є ненормованим, а тому при проведенні розрахунку середньомісячної заробітної плати слід використовувати календарні дні.

У зв'язку з вищенаведеним суд вважає, що в цій частині позовні вимоги необхідно задовольнити частково, а саме, стягнувши з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України грошові кошти в сумі 19791,96 грн.

Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, 88000, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: вул. Федора Ернста, буд.3, м. Київ 48, 03048; код ЄДРПОУ - 40108646), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: вул. Олега Кошового, буд. 2, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) про стягнення грошових коштів у зв'язку із затримкою розрахунку виплати заробітної плати при звільненні - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні.

3. Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ - 40108646) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, 88000, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 03 квітня 2018 року по 12 червня 2018 року у розмірі 19791,96 (Дев'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто одна грн.) 96 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяР.О. Ващилін