Рішення № 78656689, 28.11.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/17898/15-ц

Провадження № 2/201/142/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря – Сидоренко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 (третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, застосування наслідків недійсності,

В С Т А Н О В И В:

09.12.2015р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, застосування наслідків недійсності, визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_3 (а.с. № 2 - 4 т. № 1).

Ухвалою судді Демидової С.О. від 15.02.2016р. відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду (а.с. № 37 № т. 1).

Ухвалою суду від 16.03.2016р. витребувану нотаріальну справу щодо посвідченні оспорюваного правочину (а.с. № 79-80 т. № 1).

Ухвалою суду від 20.09.2016р. призначено проведення судової автотоварознавчої експертизи щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу, у зв’язку із чим провадження по справі було зупинене (а.с. № 221-222 т. № 1).

Ухвалою від 18.01.2017р. провадження по справі було поновлено після надання Дніпропетровським НДІСЕ відповіді про неможливість проведення експертизи у зв’язку з несплатою за послуги експерта (а.с. № 237 т. № 1).

Ухвалою суду від 29.03.2017р. повторно призначено проведення судової автотоварознавчої експертизи щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу, у зв’язку із чим провадження по справі було зупинене (а.с. № 15-16 т. № 2).

У зв’язку із закінченням п,ятирічного терміну повноважень судді Демидової С.О. ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 30.05.2018р. справу прийнято до розгляду і поновлено провадження по справі у зв’язку із надходженням висновку судового експерта (а.с. № 49 т. №2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19.12.2007р. він уклав з ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Ощадбанк») кредитний договір №769/2, на підставі якого отримав кредит в сумі 168 862,55 грн. на споживчі цілі – придбання автомобіля марки «MITSUBISHI OUTLENDER», 2007р. випуску, д.р.н. АЕ 9401 СА.

З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором він того ж дня уклав договір застави майна №769/2а, на підставі якого передав у заставу банка вказаний автомобіль.

В травні 2014р. ПАТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом про стягненням залишку заборгованості за кредитним договором в сумі 71 219,41 грн. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23.05.2014р. у справі №208/9229/13 (2/208/520/14) позовні вимоги задоволені. Ухвалою цього ж суду від 20.08.2014р. заочне рішення було скасовано і за наслідками його перегляду рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14.05.2015р. позовні вимоги були задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 95 235,79 грн.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.10.2015р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач під час апеляційного перегляду рішення дізнався про те, що 30.06.2015р. банк уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля. Авто продане за 96 000 грн. згідно з оцінкою, виконаною ФОП СОД ОСОБА_4 25.05.2015р., відповідно до якого вартість автомобіля складає 98 530грн.

Отже, продаж заставного майна вчинено за ціною, значно нижчою від заставної і ринкової вартості. Позивач вважає, що договір вчинений з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки він суперечить положенню ч. 2 ст. 591 ЦК України, відповідно до якого початкова ціна предмета застави для його продажу визначається в порядку, встановленому договором або законом.

Пунктом 1.4. договору застави №769/а від 19.12.2007р. обумовлено, що реалізація предмету застави у будь-якому разі буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації і є реальними щодо його відчуження за грошові кошти.

Заставна вартість майна за договором застави складає 179 117грн., а ринкова на момент продажу за даними сайту auto.ria.com, більше 200 000 грн.

Враховуючи викладене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 30.06.2015р., застосувати наслідки недійсності договору шляхом припинення права власності на автомобіль ОСОБА_2

Відповідач – ПАТ «Державний ощадний банк України позовні вимоги не визнав. 26.04.2016р. представник банка – ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 13.04.2016р. – а.с. № 97 т. № 1) надав заперечення на позов (а.с. 94 – 96 т. № 1), в яких зазначив, що внаслідок невиконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави, уклавши з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу заставного майна (автомобіля), засвідчений приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_3

Порядок звернення стягнення на предмет застави і його реалізація передбачені в розділі 6 договору застави майна. Вартість предмета застави за домовленістю сторін була визначена у розмірі 179 117грн., сторони погодилися з тим, що ця вартість є приблизною і визначена саме на момент передачі його у заставу, тобто станом на грудень 2007 року для нового автомобіля.

Відповідно до п. 1.4 договору застави реалізація предмета застави у будь-якому випадку здійснювалась за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації, та є реальними щодо його відчуження.

Продаж автомобіля було здійснено 30.06.2015р. На той час автомобіль знаходився у незадовільному технічному стані, що попередньо було зафіксовано у висновку про оцінку заставного майна 25.05.2015р. Автомобіль експлуатувався більше 7-ми років, на час оцінки майна і в момент продажу мав серйозні технічні недоліки, які потягли за собою втрату його цінності. Тому продати автомобіль за заставною вартістю, встановленою наприкінці 2007р. на новий автомобіль, було не можливо.

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, передбачених в статті, в тому числі - продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах.

Статтею 30 Закону передбачено, що обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі.

Договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.

Саме такий спосіб звернення стягнення - продаж предмету обтяження будь-якій ocoбі - покупцю був обраний банком.

03.07.2015р. банком на дві адреси ОСОБА_1 були надіслані повідомлення – звіт, в якому банк звітував про погашення заборгованості позивача за кредитом в повному обсязі, яким позивач був повідомлений про наявність залишку решти коштів, які банк мав намір повернути ОСОБА_1 Однак повідомлення-звіт було повернуто банку у зв’язку із закінченням терміну зберігання.

Вважає, що позивач не навів передбачених законом підстав, з яких договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, що виключає і застосування наслідків його недійсності.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 також позовні вимоги не визнав. 19.09.2016р. представник відповідача - адвокат ОСОБА_6 (діє на підставі договору від 06.04.2016р. – а.с. № 86 т. № 1) надав заперечення на позовну заяву (а.с. № 212 – 114 т. № 1), в яких не погодився із доводами позивача про недійсність правочину, оскільки ним не наведено, у чому полягає порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України. Вважає, що спірні правовідносини, що виникли між позивачем і ПАТ «Ощадбанк» в рамках кредитного договору і договору застави, не можуть покладатися в основу підстав позову до нього. В даному випадку позивач не може оспорювати договір купівлі-продажу, а лише суму зарахування з ПАТ «Ощадбанк». Та обставина, що спірний автомобіль проданий за меншою сумою, ніж хотілось би позивачеві, не є порушенням ст. 203 ЦК України, а тому й не є підставою визнання договору недійсним.

Висновок про вартість автомобіля в сумі 98 830грн. є достовірним і відповідає фактичним обставинам. Адже на момент придбання автомобіль знаходився в неробочому стані, не міг самостійно рухатися в зв'язку зі значними пошкодженнями, тому його транспортували на евакуаторі. Після придбання ОСОБА_2 був змушений здійснити ремонт на 80 914 грн. з метою приведення авто у придатний для використання стан.

Тому посилання позивача на ринкову вартість авто, узяту з сайту в мережі Інтернет є безпідставні, оскільки технічний стан автомобіль не відповідав ринковій вартості. Сам факт того, що автомобіль реалізовується як заставне майно є обставиною, що зменшує ринкову вартість автомобіля через ризик оспорювання права власності.

Враховуючи викладене, також просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача – ОСОБА_7 (діє на підставі довіреності від 28.09.2018р. – а.с. № 94 т. № 2) 28.11.2018р. надала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити повністю (а.с. № 112 т. №2 ).

Представник відповідача ПАТ «Ощадбанк» – ОСОБА_8 (діє на підставі довіреності від 13.09.2018р. – а.с. № 98 т. № 2) 28.11.2018р. надав суду заяву, в якій просив справу також розглядати без його участі, у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. № 113 т. № 2).

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_9 (діє на підставі ордеру від 03.10.2018р. – а.с. № 96 т. № 2) 28.11.2018р. також надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. № 114-115 т. № 2).

Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_3 в підготовче засідання 03.10.2018р. та судове засідання 28.11.2018р. не з’явилася, про дату, місце і час розгляду справи кожного разу повідомлялася належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України (а.с. № 85-86, 104-105 т. № 2). Раніше, а саме 16.06.2016р. надіслала суду заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, надавши документи нотаріальної справи про посвідчення оспорюваного правочину (а.с. № 114 – 197 т. №1).

Оскільки представники позивача і відповідачів, третя особа надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю, то на підставі ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу 28.11.2018р. за відсутності сторін і без фіксування процесу технічними засобами.

По справі винесено рішення на загальних підставах, встановлених главою 6 розділу III ЦПК України, оскільки підстав для винесення по справі заочного рішення відповідно до положень ст. 280 ЦПК України немає, оскільки відповідачі у справі надали суду свої заперечення проти позову (а.с. № 94-96, 212-214 т. № 1), отже їх думка щодо невизнання позовних вимог буде судом врахована при винесенні рішення по справі поряд з іншими обставинами у справі, що підлягають з’ясуванню.

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

19.12.2007р. позивач ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Ощадбанк» кредитний договір №769/2, на підставі якого отримав кредит в сумі 168 862,55 грн. на споживчі цілі – придбання автомобіля марки «MITSUBISHI OUTLENDER», 2007р. випуску, д.р.н. АЕ 9401 СА (а.с. № 5 – 10 т. № 1).

З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором того ж дня ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Ощадбанк» договір застави майна №769/2а, на підставі якого передав у заставу банка вказаний автомобіль (а.с. № 11 – 17 т. № 1).

Внаслідок неналежного виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором, банк звернувся до суду із вимогами про стягнення заборгованості. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14.05.2015р. у справі №208/9229/13 (2/208/520/14), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.10.2015р. були частково задоволені вимоги ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1, стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19.12.2007р. №769/2 в загальній сумі 95 235,79 грн. (а.с. № 23 - 30 т. № 1).

З метою реалізації права на звернення стягнення на предмет застави, 13.06.2015р. ПАТ «Ощадбанк» уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Дніпропетровської області (а.с. № 115 , 116 т. № 1).

Порядок звернення стягнення на предмет застави і його реалізація врегульовані розділом 6 договору застави майна № 769/а від 19.12.2007р., згідно із п.п. 6.4. – 6.6. якого звернення стягнення на предмет застави здійснюється будь - яким, не забороненим законодавством способом, в тому числі, на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, або в позасудовому порядку згідно з вимогами чинного законодавства та цього договору.

Заставодержатель зобов'язаний в будь-якому випадку до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Заставодержатель має право на власний розсуд визначити позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, а саме: отримання предмета застави заставодержателем у власність в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством, або продаж предмета застави від імені заставодавця шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

В разі прийняття рішення про звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов’язаний надіслати заставодавцю та іншим зареєстрованим обтяжувачам, якщо такі будуть встановлені, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання згідно з вимогами чинного законодавства. Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов’язання залишилось невиконаним, заставодавець зобов’язаний передати предмет застави у володіння заставодєржателю.

Якщо заставодавець, у володінні якого знаходиться предмет застави, не виконує обов'язок щодо передачі предмета застави у володіння заставодержателя, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06.03.2013р. № 6-10цс13.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 21 Закону до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

За змістом ст. 22 цього Закону обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

У частині 1 ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – укладення оспорюваного договору від 30.06.2015р.) передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

При цьому частинами 1 і 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Така вимога узгоджується з ч. 1 ст. 27 цього ж Закону, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.

У статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно зі статтею 28 цього Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Закон України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано ст. 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень», згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною 4 статті 43 цього Закону визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України 05.07.2004р. № 830 (далі - Порядок № 830).

Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Така правова позиція щодо порядку відчуження майна заставодержателем викладена Верховим Судом у постанові від 26.06.2018р. у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18), у постанові від 16.05.2018р. у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 30.06.2015р., 11.09.2014р. банком зареєстроване звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження – автомобіль легковий – універсал-В, MITSUBISHI OUTLENDER, 2007р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) JMBXNCW5W8Z002802. Підставою реєстрації визначено повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов’язання за кредитним договором від 08.09.2014р. № 19/19-620/620 (а.с. № 192 т. № 1).

З матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного правочину видно, що ПАТ «Ощадбанк» (а.с. № 114 – 197 т. № 1) 05.01.2015р. і 12.01.2015р. на адреси ОСОБА_1 (м. Дніпродзержинськ, вул. Перекопська, буд. № 29; АДРЕСА_1) надсилалося повідомлення від 30.12.2014р. за № 19/19-1072/1072 про порушення забезпечених заставою зобов’язань за кредитним договором № 769/2 від 13.12.2007р. (а.с. № 127 – 131 т. № 1).

У повідомленні вказано, що відомості про звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у строки, передбачені чинним законодавством України. Доведено до відома боржника, що йому надається 30 днів з моменту Реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження добровільно виконати зобов’язання або передати предмет застави у володіння банку. Повідомлено про намір банку реалізувати предмет застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою – покупцем.

Повідомлення позивачем не отримані, повернуті поштою у зв’язку із закінченням термінів зберігання (а.с. № 127 – 131 т. № 1).

З моменту реєстрації звернення стягнення - 11.09.2014р. і до моменту укладення оспорюваного договору - 30.06.2015р., ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не сплатив, а тому строк виконання - 30 днів, який відліковується з моменту реєстрації звернення стягнення, сплив 11.10.2014р. На повідомлення, надіслане боржнику в січні 2015р. боржник також не відреагував.

Варто зазначити, що Закон пов'язує початок спливу 30-денного строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей і днем направлення повідомлення, а не з моментом отримання боржником повідомлення про добровільне виконання порушеного зобов’язання.

Як було зазначено, нормами чинного законодавства заставодержателю надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі й продаж предмета такого обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах (постанова Верховного Суду України від 06.03.2013р. у справі № 6-10цс13).

При цьому, законом і договором про заставу майна не передбачено окремого порядку виникнення повноважень у банка на вчинення правочину від імені боржника для укладення договору купівлі-продажу, у т.ч. і згоди боржника, оскільки вони послідовно виникають з умов договору і норм ст.ст. 27 – 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якими, у разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання, обтяжувач набуває права укласти договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження від імені боржника.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

На підставі статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами, посвідченими нотаріально; продаж шляхом оформлення довідки-рахунку.

За частиною 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Продаж здійснюється шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, який у відповідних випадках підлягає нотаріальному посвідченню.

Обґрунтовуючи вимоги про недійсність правочину, позивач не погодився з порядком визначення вартості автомобіля експертом-оцінювачем в сумі 98 530 грн., в той час як заставна вартість авто за договором складає 179 117 грн., ринкова – 200 00 грн., а п. 1.4. договору застави визначено, що продаж здійснюється за цінами, що склалися реально на ринку на момент реалізації і є реальними щодо його відчуження.

За змістом п. 1.4. договору застави (а.с. № 12 т. № 1) вартість предмета застави, за домовленістю сторін становить 179 117 грн. Сторони погоджуються з тим, що вартість предмету застави, зазначена у цьому пункті договору, є приблизною вартістю предмету застави на момент передачі його у заставу. Реалізація предмета застави у будь-якому випадку буде здійснюватись за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації та є реальними щодо його відчуження за грошові кошти. Заставодавець погоджується з тим, що у разі, якщо реалізація предмету застави за цінами, що склались на ринку за будь-яких причин не здійснюватиметься протягом 30 календарних днів, заставодержатель вправі, якщо інше не передбачено законодавством України, що буде чинним на момент реалізації, здійснити реалізацію предмета застави за цінами, що дозволять провести якомога скорішу реалізацію предмета застави за грошові кошти.

Суд зазначає, що за приписами ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Частинами 1 і 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору (ч. 1 ст. 12 Закону).

Оцінка не є правовстановлюючим документом, вона є результатом практичної діяльності експерта - оцінювача з визначених питань, а не актом обов'язкового виконання всіма учасниками певних правовідносин.

Оцінюючи доводи позивача про невідповідність оцінки фактичній вартості автомобіля, суд вважає за доцільне звернути увагу на результати двох звітів (експертиз).

Так, зі звіту про оцінку спірного автомобіля ФОП ОСОБА_4, виконаного з метою укладення оспорюваного правочину, видно, що оцінка ринкової вартості здійснена в сумі 98 530 грн. станом на 25.05.2015р. за ринковими цінами на аналогічне авто у березні – травні 2015р., виходячи із середньої по Україні ринкової вартості покупки ідентичного КТС, що перебував в експлуатації – 311 991 грн. та вартості відновлювального ремонту із врахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТС - 213 463,90 грн. (311 991 грн. - 213 463,90 грн. = 98 530 грн.). Оцінювачем враховано, що автомобіль мав ряд несправностей: биття на кермі, несправність АКП, підвищений стук при роботі передньої підвіски, що було виявлено під час його органолептичного огляду і за допомогою ходових випробувань (а.с. № 141 – 146 т. № 1).

Натомість, як вбачається з висновку судового експерта ОСОБА_10 Дніпропетровського НДІСЕ № 1661-17 від 14.05.2018р., він оцінив ринкову вартість станом на червень 2015р., вже у 266 243,57 грн. При цьому автомобіль судовим експертом не оглядався, а вихідні дані експертом прийняті як вірогідні. Отже, наявні пошкодження автомобіля судовим експертом не враховані (а.с. № 39 – 44 т. № 2). При цьому, позивач, у своїй заяві від 13.03.2018р. не заперечував проти проведення експертизи без огляду автомобіля (а.с. № 71-72 т. № 2).

Надаючи оцінку експертним висновкам в аспекті підстав позову, суд виходить з того, що по суті, позивач саме їх результати покладає в основу недійсності правочину, зокрема, не погоджується з ціною у 98 530 грн., за яку автомобіль було продано покупцеві ОСОБА_2, вважаючи її заниженою.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України, одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Загальні вимоги визнання недійсними правочинів визначені ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 цієї статі, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В Законі України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» не встановлено вимог, які б обмежували обтяжувача визначенням ціни на підставі оцінки чи домовленістю з заставодержателем. Встановлено лише, що обтяжувач повинен продати предмет забезпечувального обтяження особі, яка запропонувала найвищу ціну.

Сторони у договорі купівлі-продажу домовилися про ціну автомобіля з урахуванням його стану, який потребував ремонту.

Судом не встановлено, що оспорюваний правочин суперечить будь-яким іншим актам цивільного законодавства.

Посилання позивача на порушення умов договору щодо визначення вартості предмета застави на момент його реалізації не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Продаж спірного автомобіля за ціною, визначеною експертом–оцінювачем ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПАТ «Ощадбанк», не є порушенням норми ч. 1 ст. 203 ЦК України, якою встановлені вимоги до укладення правочинів.

Відповідно до ст. 30 Законі України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.

Протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу.

03.07.2015р. банком на дві адреси ОСОБА_1 (м. Дніпродзержинськ, вул. Перекопська, буд. №29; м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, буд. № 77А, корп. №1, кв. №129) надіслано повідомлення – звіт за № 19/19-401, в якому банк звітував про погашення заборгованості позивача за кредитом в повному обсязі, яким позивач був повідомлений про наявність залишку решти коштів, які банк мав намір повернути ОСОБА_1, у зв’язку з чим було запропоновано надати банку реквізити рахунку або відкрити такий рахунок в АТ «Ощадбанк» для перерахування невикористаної суми, отриманої від продажу предмета застави.

Повідомлення-звіт було повернуто банку у зв’язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить довідка Кур'єрської доставки (а.с. № 100 – 102 т. № 1).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач ПАТ «Ощадбанк», укладаючи оспорюваний договір з третьою особою – покупцем ОСОБА_2, діяв у відповідності до умов договору застави і норм Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень», у зв’язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору (а.с. № 36 т. № 1) покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 627, 632, 655 ЦК України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Правовими позиціями, які були викладені Верховним Суду України у постанові від 06.03.2013р. № 6-10цс13, Правовими позиціями, які були викладені Верховим Судом у постанові від 26.06.2018р. у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18) та у постанові від 16.05.2018р. у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 (третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, застосування наслідків недійсності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Н.В. Ткаченко