Рішення № 78655826, 18.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 р. Справа№200/12949/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., при секретарі Карпенко А.В,, за участю представника Відповідача Михайлішиної С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій щодо припинення виплати пенсії з 01.02.2018 року протиправними, зобов'язання відновити виплату пенсії з 01.02.2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання дій щодо припинення виплати пенсії з 01.02.2018 року протиправними, зобов'язання відновити виплату пенсії з 01.02.2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що здобув право на отримання пенсії по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням. У зв'язку із проведенням АТО у населеному пункті, де він мешкав, перебуває на обліку у Відповідача. До лютого 2018 року Відповідач нараховував та виплачував Позивачу пенсію. Починаючи з 01 лютого 2018 року, Відповідач без пояснення своїх дій припинив виплату пенсії. Таким чином, Відповідач грубо порушив його охоронювані Конституцією та законами України права, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування. Просить визнати протиправними дії Відповідача щодо припинення виплати пенсії, зобов'язати Відповідача відновити виплату йому пенсії з 01.02.2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Представник Відповідача в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, відповідно до довідки № НОМЕР_1 від 28.03.2016 року перемістився з тимчасово окупованої території м. Макіївки Донецької обл. до м. Слов'янська Донецької області, а згодом до м. Селидове Донецької обл.

Позивач має право на отримання пенсії за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 25795.

Позивач перебуває на обліку у Відповідача як одержувач пенсії по інвалідності та є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України.

Відповідач - Головное управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Положенням про Пенсійний фонд України», затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011.

Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії Позивачу припинена з 01.02.2018 року на підставі Рішення № 229/03 від 16.01.2018 року, в зв'язку з отриманням протокола Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про не підтвердження факту проживання заявника.

Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 8 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього закону.

З огляду на положення ч.1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 10578-1V.

Проте рішення щодо припинення виплати пенсії Позивачу прийнято Відповідачем згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Припинення виплати пенсії з цих підстав не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії Позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності Позивача, і таке втручання не було "законним".

Таким чином, рішення Відповідача щодо зупинення виплати пенсії Позивачу не обґрунтоване посиланням на жодну із вказаних підстав, бо посилання Відповідача на постанову КМУ №365 від 08.06.2016 року та п.17 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, як на підставу для припинення виплати пенсії є протиправним, з огляду на те, що це є підзаконним нормативним актом.

Крім того, суд наголошує, що згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, Відповідач всупереч конституційним гарантіям, без законних підстав, протиправно припинив Позивачу виплату пенсії, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою ефективного захисту прав Позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Так, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав Позивача, достатнім та необхідним (ефективним) способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є визнання протиправним та скасування рішення Відповідача № 229/03 від 16.01.2018 року.

Одночасно суд зазначає, що згідно матеріалів справи, виплата пенсії Позивачу припинена з 01.02.2018 року і поновлена в грудні 2018 року, отже позовні вимоги підлягають задоволенню саме з 01 лютого 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 46. Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне зобов'язання», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.

Згідно абз. 1 п. 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зазначає, що вказана вимога заявлена передчасно, оскільки вказану компенсацію наведене регулююче законодавство та нормативно-правові акти пов'язує з фактичним перерахунком та виплатою пенсії, чого на час розгляду справи ще не відбулось. Отже, позовні вимоги з даній частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід 2 групи, судові витрати, що підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України, - відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій щодо припинення виплати пенсії з 01.02.2018 року протиправними, зобов'язання відновити виплату пенсії з 01.02.2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 229/03 від 16.01.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код в ЄДРПОУ 13486010) виплатити ОСОБА_2 (85400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) пенсію з 01 лютого 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми пенсії за один місяць.

Рішення прийнято в повному обсязі та проголошено в судовому засіданні 18 грудня 2018 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Череповський Є.В.