Ухвала суду № 78651647, 17.12.2018, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/4390/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року слідчий суддя Краснолиманського міського суду Донецької області Ткачов О.М., при секретарі Грицай Н.І., розглянувши в судовому засіданні в м. Лиман клопотання слідчого Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області лейтенанта поліції Прокопенко О.В. про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2018 року слідчий Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області Прокопенко О.В. звернулась до суду з клопотанням, яке погоджено з прокурором Лиманського відділу Слов'янської місцевої прокуратури Чекайловим А.Є. про надання слідчому СВ Лиманського відділення Слов'янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області лейтенанту поліції Прокопенко Олені Василівні тимчасовий доступ до інформації, яка містить охоронювану законом таємницю і перебуває у оператора рухомого (мобільного) зв'язку ПрАТ «Київстар» та дозвіл на її вилучення. Зобов'язати оператора рухомого (мобільного) зв'язку ПрАТ «Київстар» надати інформацію про з'єднання абонентів мобільного зв'язку, які знаходились в зоні дії базових станцій: Донецька область, Лиманський район, м. Лиман вул. Студентська №1 (місце вчинення злочину) - ПрАТ «Київстар» GCM: LAC 60138, 60138, CID 14351, 2051 у період часу 09 години 00 хвилин 09 грудня 2018 по 09 годину 00 хвилин 11 грудня 2018; зазначивши: номери абонента А, абонента Б, (ідентифікувати власників контрактних номерів), IMEI телефонів, час та тривалість з'єднань і маршруту передавання, у письмовому та електронному вигляді (формат - WORD) з дня отримання ухвали.

В судовому засіданні слідчий Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області Прокопенко О.В., будучі належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, не з'явилася, але подала заяву в якій просила клопотання задовольнити та справу розглянути за її відсутністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 163 КПК України справу розглянуто без виклику особи у володінні якої знаходяться документи.

При досліджені письмових доказів судом встановлено.

В ЄРДР за № 12017050420000903 занесено повідомлення про кримінальне правопорушення за ознаками складу злочину передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України з тих обставин, що 10.12.2018 року приблизно об 11 год. 20 хв. невстановлені особи, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, шляхом вільного доступу вчинили крадіжку грошових коштів в сумі 9 500 грн. та ювелірних виробів, спричинивши ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матеріальну шкоду, сума якої встановлюється.

Як вбачається з наданих доказів, а саме: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколу огляду місця події, протоколу допиту потерпілого, є всі підстави вважати, що відносно неї, фізичною особою скоєнне діяння яке містить склад злочину передбаченого ст.185 ч.2 КК України .

Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В статті 159 КПК України зазначено.

1.Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення.

2.Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Відповідно до ч.1, ч.2 п.5 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, а тимчасовий доступ до речей і документів є один з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з п.7 ч.1 ст.162 КПК України відомості до яких просить доступ слідчий відносяться до документів які містять охоронювану законом таємницю, доступ до яких здійснюється в порядку тимчасового доступу до речей і документів, та відповідно до ст.159 КПК України здійснюється на підставі ухвали слідчого судді.

Відповідно до ч.5 ст.163 КПК України - слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:

1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Згідно з ч.6 ст.163 КПК України - слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п'ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Оцінюючи допустимість застосування пропонованих слідчим заходів забезпечення кримінального провадження, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Нормами ст. 31 Конституції України гарантується кожному таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997 року. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 8 зазначеної Конвенції проголошено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд у рішенні по «Бельгійській мовній справі» («Belgian Linguistics case») від 23.07.1968 року зазначив, що ст. 8 Конвенції «має в основному на меті захист індивіда від свавільного втручання органів державної влади в його приватне і сімейне життя» що дало підстави для трактування «права на повагу», передбаченого п. 1 ст.8, перш за все як обов'язку невтручання держави у приватну сферу громадян.

У п.56 рішення у справі «Пантелеєнко проти України» («Panteleyenko v. Ukraine») від 29.06.2006 року, заява № 11901/02, Суд зазначив, що «…як зберігання державними органами інформації про особисте життя людини, так і її використання є порушенням права на повагу до особистого життя, гарантованого п. 1 ст. 8 Конвенції…».

З аналізу ст. 8 Конвенції, здійсненого в рішеннях Європейського суду по справах «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978 року та «Кемпбелл Крісті проти Сполученого Королівства» від 27.06.1994 року, випливає, що «поняття кореспонденції включає телефонні та телеканальні зв'язки», телефонні розмови входять в поняття «приватне життя» і кореспонденція», таємниця кореспонденції особи має такий самий ступінь правового захисту, як і особисте та сімейне життя та недоторканість житла.

Вимоги здійснення процесуального заходу «згідно із законом» і щодо його «необхідності в демократичному суспільстві» повинні виконуватись сукупно, а здійснюваний захід має переслідувати лише ту мету, яка згадана в п.2 ст. 8 Конвенції.

Зокрема, Європейський суд у пп.49-54 рішення у справі «Волохи проти України» від 02.02.2007 року, заява № 23543/02, відзначив, що «…втручання не може розглядатись як таке, що було здійснено «згідно із законом», оскільки законодавство… не визначає з достатньою чіткістю межі та умови органами влади дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, і не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля…». Поняття «необхідності» втручання передбачає, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (п.44 рішення Суду у справі «Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992 року, заява № 13590/88). Європейський суд не давав чіткого визначення вислову «необхідний у демократичному суспільстві», він дозволяє державам у межах власного розсуду визначати, що є необхідним за певних обставин; питання того, чи вийшла держава за межі розсуду, досліджується тією мірою, яка залежить від права, порушення якого стверджується, і серйозності втручання.

Також Конституційний Суд України в рішенні від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 відзначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї…Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Слідчий не зміг належним чином обґрунтувати необхідність вилучення інформації, якою володіє оператор телекомунікацій (мобільного зв'язку) і яка становить охоронювану законом таємницю, не зміг довести, у який спосіб має намір використати цю інформацію і яким чином потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права і свободи особи. Можливість користування причетних до скоєння кримінального правопорушення осіб мобільним зв'язком, при цьому саме послугами оператора ПРАТ «КИЇВСТАР», є лише припущенням слідчого, натомість внаслідок постановлення ухвали про тимчасовий доступ до документів у розпорядженні слідчого опиниться охоронювана законом інформація, що стосується невизначеного кола осіб, які можуть бути і зовсім непричетними до правопорушення. Таке втручання в права та свободи невизначеної кількості громадян не є пропорційним переслідуваній меті здобуття доказів по одному лише кримінальному провадженню.

Слідчим не доведено, що вичерпані всі можливості для встановлення причетних до кримінального правопорушення осіб у інший спосіб.

Керуючись ст.159, 163-164, 166, 309-310 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу

поліції ГУНП в Донецькій області Прокопенко О.В. про надання тимчасового доступу до речей і документів - відмовити у зв'язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя -