Рішення № 78651220, 23.10.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/2520/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участю секретаря Аллік Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату, компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки виплати, -

В С Т А Н О В И В :

22 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 8142,39 грн., невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2536,15 грн., невиплачену вихідну допомогу у зв'язку із скороченням штату в розмірі 6905,29 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1952,33 грн.; середній заробіток за час затримки виплати при звільненні, починаючи з 18.07.2017 року по час винесення судом рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона з 18 липня 2016 року працювала на посаді інженера 2 категорії бригади з надійності по забезпеченню безперебійної роботи пристроїв автоматики, телемеханіки та зв'язку виробничого підрозділу «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». На підставі наказу від 10.07.2017 року № 3374/ДН-ос була звільнена з посади згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату. На день звільнення відповідач мав перед нею заборгованість по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по день звільнення у розмірі 8142,39 грн., компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2536,15 грн., вихідній допомозі у зв'язку із скороченням штату в розмірі 6905,29 грн. (всі суми з урахуванням здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів). Заборгованість із заробітної плати та компенсаційних виплат не виплачена їй відповідачем до теперішнього часу, а тому в зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати з вини роботодавця, відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159, відповідач повинен сплатити компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 1952,33 грн. з урахуванням здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів. Крім того, у зв'язку із невиплатою з вини відповідача належних їй сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру її середньоденної заробітної плати у розмірі 323,35 грн.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 надала уточнення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку з урахуванням збільшення кількості днів затримки повного розрахунку при звільненні, а також заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.69,88-89).

Представник відповідача в судове засідання не прибув надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому заперечень по суті заявлених позовних вимог вказаний відзив не містить. Посилався виключно на наявні форс-мажорні обставини згідно Науково-практичного висновку Торгово-промислової палати України від16.01.2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Майно Пат «Укрзалізниця», що знаходиться в т.ч. в м. Донецьк, перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у т.ч. до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у т.ч. затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників (а.с.73-83).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).

Відповідно до положень ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст. 78 ЦПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.

Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця». «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,та є регіональною філією даного товариства.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 працювала на посаді інженера 2 категорії бригади з надійності по забезпеченню безперебійної роботи пристроїв автоматики, телемеханіки та зв'язку виробничого підрозділу «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.16-21).

Згідно наказу від 10.07.2017 року № 3374/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з посади з 17липня 2017року у зв'язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.40).

З доданих до позову Розрахунків заробітної плати, а також табелів обліку використання робочого часу, виданих ВП ШЧ Дебальцеве СП«ДДЗП» філії «Дон.зал.» ПАТ, вбачається, що позивачці ОСОБА_1 в спірний період часу було нараховано:

За березень 2017 року без утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів сума до оподаткування 5997,97 грн., сума до виплати 2279,18 грн.;

За квітень 2017 року без утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів сума до оподаткування 3597,80 грн., сума до виплати 2914,21 грн.;

За травень 2017 року без утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів сума до оподаткування 3597,80 грн., сума до виплати 2914,21 грн.;

За червень 2017 року без утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів сума до оподаткування 0,00 грн., сума до виплати 0,00 грн.;

За липень 2017 року без утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів сума до оподаткування 11764,97 грн., у тому числі компенсація за невиплачену відпустку 3092,87 грн., вихідна допомога зі скорочення чисельності 8421,09 грн., сума до виплати 9613,84 грн. (а.с.22-39).

За твердженням позивачки (а.с.5) 08.09.2017 року відповідач виплатив їй лише заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 243,00 грн. Заробітна плата за період: друга половина березня 2017 року - липень 2017 року, а також компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога відповідачем не виплачена.

Тож, заборгованість відповідача із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги після утримання обов'язкових податків та зборів становить 17583,83 грн. (2036,18 грн. + 2950,19 грн. + 2950,19 грн. + 205,83 грн.) + 2536,15 грн. + 6905,29 грн.

Розмір зазначеної заборгованості та факт її невиплати позивачу відповідачем не спростований.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідну допомогу після утримання обов'язкових податків та зборів у розмірі 17583,83 грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р., підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст. 2 цього Закону, компенсація втрати громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) на інші.

Згідно ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Таким чином, позивачка має право вимагати компенсацію втрати доходів за порушення строків їх виплати.

Порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 з наступними змінами.

Відповідно до п.4 постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків та обов'язкових платежів) прирості індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Розмір компенсації суд розраховує за період по жовтень 2018 року, а саме:

-березень 2017 року: 2036,18 грн. х 0,155 = 315,61 грн.;

-квітень 2017 року: 2950,19 грн. х 0,145 = 427,78 грн.;

-травень 2017 року: 2950,19 грн. х 0,145 = 427,78 грн.;

-липень 2017 року : 9647,27 грн. х 0,110 = 1061,20 грн.

Всього розмір компенсації складає 2232,37 грн. (315,61 грн. +427,78 грн.+427,78 грн.+1061,20 грн.).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, виходячи з диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2232,37грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На даний час позивачка у повному обсязі заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року не отримала, що не спростовано представником відповідача. Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Суд, виходячи з принципу диспозитивності, вважає за можливе стягнути середній заробіток за період з 17.07.2017 року по 23.10.2018 року включно, з урахуванням додатків до відповідних листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2107 рік» та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік», та після утримання обов'язкових податків та зборів утримань у розмірі 102501,95 грн. ( 323,35 х 317= 102501,95 грн.).

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивачка знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У зв'язку з цим суд не враховує посилання відповідача на складність проведення розрахунку через те, що фактичне місце роботи позивача знаходилося в зоні проведення антитерористичної операції (в м. Дебальцеве Донецької області) та складність сполучення в межах регіональної філії, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачці заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, бо позивачку звільнено 17.07.2017 року.

Згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

З матеріалів справи, а саме, доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву науково - правового висновку щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16.01.2018 року № 126 - 221102, який складений на замовлення ПАТ «Укрзалізниця», встановлено, що:

- наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 682-Н від 12.05.2017 року «Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» створена робоча комісія з працівників регіональної філії «Донецька залізниця» до моменту закінчення скорочення штату працівників Донецької дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності;

- наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 899-Н від 26.06.2017 року «Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії «Донецька залізниця», оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією «Донецька залізниця» через каси структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» за місцем їх знаходження (м. Лиман) та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» (а.с.64-72).

Вищенаведений Науково-правовий висновок від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2, на який відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень про відсутність вини підприємства, та зазначені у ньому форс-мажорні обставини є підставами для звільнення підприємства від відповідальності.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Проте такий сертифікат відповідачем суду не наданий.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Щодо вказаного Висновку суд вважає, що він має консультативний характер і не є обов'язковим для суду. Крім того, суд не може погодитися з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача з лютого 2017 року, оскільки антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року. Заробітна плата позивачці за цей час виплачувалася. Крім того, відповідачем не доведено, чого при наявності як він вважає форс-мажорних обставин, ним не прийняті заходи щодо звільнення працівників у встановленому порядку, з метою запобігання виникнення на нарощування заборгованості з виплати заробітної плати. Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачці сум при звільненні.

Оскільки надані позивачкою розрахунки заробітної плати за спірні періоди вже передбачають утримання усіх належних податків, які нею не оспорюються, та ціна позову визначене виключно у розмірі належних їй до виплати сум, відповідач не зобов'язаний утримувати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно п. п.1 п. 1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачкою заявлені вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги у зв'язку із скороченням штату, компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки виплати, на загальну суму 122318,15 грн. (17583,83грн.+2232,37грн.+102501,95грн.), які задовольняються судом у повному обсязі, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1223,18 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10,11,12,13, 141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платізадовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українськазалізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд.5, код ЄДРПОУ40075815) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, 84700,) заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу у зв'язку із скороченням штату після утримання обов'язкових податків та зборів в сумі 17583,83 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати в сумі 2232,37 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 17 липня 2017 року по 23 жовтня 2018 року включно в сумі 102501,95 грн., а всього 122318 (сто двадцять дві тисячі триста вісімнадцять) гривень 15 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 1223,18 (одну тисячу двісті двадцять три) гривні 18 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя